Endless Stories

By Anastasia Pika

           What do prince Harry, homeless Beduin and Alexander Lukashenko have in common? They all, surprisingly, could be met on the streets of Kyiv.
          Our life – is a daily flow of incredible stories, you just need time to write down! The heroes of this illustrated collection – artists, taxi drivers, teachers, homeless people, gas stations’ workers, loser-suitors and even world-famous politicians! And all of them are united by one thing: a desire to be heard. The book is for those who like to laugh, to think and who believe in people.
         This collection included stories, novels and essays, written by Kyiv author Anastasiia Pika during the period from 2010 to 2018. Some of them have already been published in prose collections, but most of them – for the first time.
         In 2017 “The return of Tethys” story won the competition of short prose “How not to love you”, launched by the “Coronation of the Word” and the Department of Public Communications of the Kyiv State Administration. “Painful gap” and “Time X” essays got a record number of likes in the short story competition and were included in the “Little stories for everyday” collection, presented at the 24th Publishers’ forum in Lviv. “13 tips for those who are going on safari to the district clinic”, “Why do I love Ukraine”, “How?”, “91st” were written as blog posts, however readers liked them so much that they also were selected to the collection.
In 2019 the book was included in the “Book of the year” BBC long list.
*
   Що об’єднує принца Гаррі, безпритульного Бедуїна і Олександра Григоровича Лукашенка? Виявляється, їх усіх можна абсолютно несподівано зустріти на вулицях Києва!
        Наше життя — щоденний потік неймовірних історій, лише встигай записувати! Герої цієї ілюстрованої збірки — художники, таксисти, вчителі, безхатченки, працівники АЗС, невдахи-залицяльники і навіть всесвітньо відомі політики! Але є у них дещо спільне: бажання бути почутими. Книга для тих, хто любить сміятися, думати і вірить у людей.
        До збірки "Історії, які ніколи не закінчуються" увійшли оповідання, новели та короткі нариси, написані київською письменницею Анастасією Пікою в період з 2010 до 2018 року. Деякі з них уже публікувалися у прозових збірках, але більшість побачили світ уперше.
        Оповідання «Повернення Тетісу» у 2017 році перемогло у конкурсі малої прози «Як тебе не любити», започаткованого «Коронацією слова» спільно з Департаментом суспільних комунікацій Київської державної адміністрації. Нариси «Болючий розрив» та «Час Ікс» зібрали рекордну кількість лайків у конкурсі коротких історій та увійшли до збірки «Маленькі історії на кожен день», що була презентована в рамках 24-го Форуму видавців у Львові. «13 порад тому, хто збирається на сафарі в районну поліклініку», «За що я люблю Україну», «Як?», «91-й» були написані як пости для блогу, проте настільки сподобалися читачам, що їх також було вирішено включити до збірки.
          У 2019-му році книга увійшла до довгого списку BBC «Книга року».

• Language: Українська мова
• Publisher: Bookraine Publishing House
• Release date: Apr 2, 2022
• ISBN: 9786177935109

Book preview

Cover__print_2602191.png

Анастасія Піка

Історії,

які ніколи не закінчуються

Київ

Bookraine Publishing House 2022

УДК 821.161.2’06-32 П32

Ілюстрації Анастасії Дачко

Піка, Анастасія.

П32 Історії, які ніколи не закінчуються / Анастасія Піка. — К. : Букрейн Паблішинг Хаус, 2022. — 143 с.: іл.

ISBN 978-617-7935-10-9 (epub)

Наше життя — щоденний потік неймовірних історій, лише встигай записувати! Герої цієї збірки — художники, таксисти, вчителі, безхатченки, працівники АЗС, невдахи-залицяльники і навіть всесвітньо відомі політики! А об’єднує їх усіх одне: бажання бути почутими.

Книга для тих, хто любить сміятися, думати і вірить у людей.

УДК 821.161.2’06-32

Всі права захищено.

Повне або часткове відтворення матеріалів книги можливе тільки з письмової згоди правовласника.

ISBN 978-617-7935-10-9 (epub)

© Анастасія Піка, 2019

© ТОВ «Букрейн Паблішинг Хаус», 2022

Зміст

Від видавця

Supermercado Island

Столичний синдром

Кавалок

Сумка кенгуру

Долар для мами

Серпень на фургоні

Повернення Тетісу

Різдво у Миргороді

Болючий розрив

Час Ікс

91-й

Не Андерсен

Громадянин неба

Бедуїн і косуха

Караоке і трішки нервово

За що я люблю Україну?

Як?

13 порад тому, хто відправляється на сафарі в районну поліклініку

Прощавайте, бабусю!

Як мене залицяльник здивував

Маня і мужики

Історія маршруту № 16

Квартира, якої насправді не існувало

Орестея. Частина 4

Від видавця

До цієї збірки увійшли оповідання, новели та короткі нариси, написані київською письменницею Анастасією Пікою в період з 2010 до 2018 року. Деякі з них уже публікувалися у прозових збірках, але більшість побачили світ уперше. Оповідання «Повернення Тетісу» у 2017 році перемогло у конкурсі малої прози «Як тебе не любити», започаткованого «Коронацією слова» спільно з Департаментом суспільних комунікацій Київської державної адміністрації.

Нариси «Болючий розрив» та «Час Ікс» зібрали рекордну кількість лайків у конкурсі коротких історій та увійшли до збірки «Маленькі історії на кожен день», що була презентована в рамках 24-го Форуму видавців у Львові.

«13 порад тому, хто збирається на сафарі в районну поліклініку», «За що я люблю Україну», «Як?», «91-й» були написані як пости для блогу, проте настільки сподобалися читачам, що їх також було вирішено включити до збірки.

Присвячую цю книгу своєму чоловіку, який завжди та у всьому мене підтримував, своїй сім’ї та всім героям, які надихнули мене на її створення.

Supermercado Island

¹

«Ласкаво просимо до нашого центру! Приємного вам перебування!» Я не встигаю нічого второпати, оскільки механічний голос замовкає, гігантські скляні двері розсуваються і я опиняюся всередині. Скрізь величезними групами переміщаються люди з покупками, і спочатку нічого розгледіти неможливо. Навколо, здається, сотні магазинів, проте вивіски якісь розмиті, і я не можу побачити назви брендів. Я підіймаю голову і з жахом розумію, що тут незліченна кількість поверхів. Магазини тягнуться вгору по спіралі, а люди підіймаються і підіймаються ескалаторами, поки не стають маленькими крапками у світлі величезних неонових ламп. Не розуміючи, куди йти, я починаю підійматися слідом за відвідувачами і намагаюся зазирнути у вітрини. Проте всі вони темні, і я не бачу, що там продається.

— Ти вже купила все необхідне? — до мого плеча торкається хтось ззаду, я розвертаюся і бачу молодого усміхненого хлопця зі світлим волоссям, який жахливо нагадує когось із моїх знайомих.

— А що мені потрібно купити? — здивовано дивлюся на нього я.

— То ти ще не заходила до жодного магазину?

— Ні.

— Для початку — кілька пакетів і крупу.

Пішли, я покажу, звідки починати.

Хлопець бере мене за руку і відводить убік. За рогом виявляється величезний продуктовий супермаркет із сірими стінами і стелею. Хлопець бере кошик і показує мені рукою на гори круп.

— Набирай!

Поруч лежить багато яскравих пакетів з гарними картинками. Я бачу Мальдіви, каблучки з діамантами, усміхнених дітей. А в кутку — кілька полотняних торбочок білого кольору.

— А нічого, якщо я візьму звичайну торбочку? — запитую я несміливо, бо хлопець тут явно давно і розуміє, що до чого.

— Ну, загалом, ними ніхто не користується, але можна, — трохи подумавши, відповідає він. Я починаю набирати в торбочку щось схоже на рис, але він несхвально хитає головою.

— Я би радив тобі оцю синю пшеницю.

— Я що, буду лишати по собі зернову доріжку, щоб знайти вихід? — спробую пожартувати я.

— Точно! — абсолютно серйозно відповідає хлопець. — Тут у кожного має бути щось, щоб завжди мати можливість повернутися до торговельного центру.

Мені не терпиться засипати його запитаннями, наприклад, про те, звідки ми знайомі, проте натовпи гарно одягнутих людей з дорогими гаджетами постійно натикаються на нас, привітно махають руками і збивають з пантелику.

— Заходимо! — показує хлопець на перший магазин, і переді мною чітко висвічується назва

«Los primeros Días»². Цікаво, що тут продають? Одяг для немовлят?

У магазині виявляється пусто. Я вже хочу запитати хлопця, куди всі поділися, коли переді мною несподівано починають виникати картинки. От сміються мої мама і тато. Вони гуляють лісом, тато підіймає маму на руки і крутить у повітрі. Здається, я ніколи не бачила їх такими молодими, і місце мені не знайоме. Придивляюся уважніше і бачу, що мама вагітна. Так он де я!

Я розвертаюся до іншої стіни і бачу себе. Таку ж малу, у підгузках, як на старих чорно-білих фото. Я тягну маму за волосся, вона кричить і сміється.

На іншій стіні новий фільм. Я виливаю манну кашу на голову маленькій дівчинці у дитячому садочку. Зображення настільки реальне, що я чую не лише плач дівчинки, а й відчуваю ненависний запах манної каші.

Одні картини дитинства змінюються іншими з фантасмагоричною швидкістю. Більшість з них я майже не пам’ятаю, а деякі відверто лякають, коли дивишся на них так, під зовсім іншим кутом.

— Ну все, все, — поплескує мене по плечу світловолосий хлопець. — Йдемо далі, бо тут вже за нами черга.

Вражена, я мовчки йду за ним.

— Тепер сюди, — підштовхує він мене до наступних дверей з табличкою «La escuela»³.

Всередині знову пусто, а мене обступають ненависні однокласники, яких я з усіх сил намагалася забути, перший касетний плеєр, занудна вчителька біології і шкільна бібліотека, куди ніхто, окрім мене, ніколи не заходив після уроків.

За цим магазином настає черга «Primer amor»⁴, і я, вся червона від сорому, що світловолосий провідник це бачить, спостерігаю, як годинами сиджу під під’їздом хлопця, який навіть не здогадується, що мені подобається. Ось хлопець виходить із футбольним м’ячем і потягується на сонці. Я спостерігаю, як відкривається рот у темноволосої дівчинки на лавці та який вона при цьому має дурнуватий вигляд.

— Я просто не знала… — починаю я чомусь пояснювати своєму супроводжуючому, проте раптом із жахом розумію, чому його обличчя видалося мені знайомим. Це ж і є той самий хлопець з моїх дитячих фантазій! Рома, під під’їздом якого я просиджувала цілими днями кілька літ підряд!

— Не знала, як сказати, що я тобі подобаюся? — усміхається Рома, і я розумію, що він знав все із самого початку. — Жаль, бо ти мені теж подобалася, проте це вже не має жодного значення. Тепер ми тут, обоє.

— Але що це за місце? — не витримую я.

— Торговельний центр, — спокійно відповідає хлопець. — Або величезний супермаркет іншими словами.

Reviews for Endless Stories

[Анастасія Піка · Rating: 5 out of 5 stars]

Ці оповідання були написані мною у Києві, в період з 2010 по 2018–й рік. У них - вся моя любов до рідної країни та її людей. Придбавши цю книгу ви допоможете у боротьбі за популяризацію української літератури в світі. Дякую кожному, хто має таку можливість.