Лаконічно

By Volodymyr Krynytsky

Вам здається, що написати оповідання на одну сторінку легше, ніж роман сторінок на п’ятсот? А ви спробуйте.

Коли ми оголосили конкурс екстремально короткої про-зи, українські літератори сприйняли цю ідею дуже скептично. Можливо, комусь це здалося негідним його великого літера-турного таланту, хтось просто не хотів гаяти час, для декого завдання вкласти в сторінку тексту закінчений сюжет вияви-лося заскладним. Та все ж таки майже дві сотні сміливців ви-рішили випробувати себе в цьому конкурсі – і всім учасникам ми надзвичайно вдячні.

Не було легко й нам, редколегії, вибирати оповідання, що заслуговують на публікацію. Багато було відверто слабких, практично графоманських. Багато довелося відкинути (зна-чно більше, на жаль, ніж можна було прийняти). Але приємно констатувати, що нам вдалося знайти досить непогані твори, достойні публікації.

• Language: Українська мова
• Publisher: Volodymyr Krynytsky
• Release date: Oct 23, 2016
• ISBN: 9781370726646

Volodymyr Krynytsky

Born in 1977. (Ukraine). Historian, translator, editor of "TextOver" magazine.

Book preview

ДО МАМИ…

«Добре, коли є куди піти, коли все погано»

Ч. Буковскі «Жінки»

Відколи мати померла, батько підсів на стакан і приволік якусь хвойду. Життя перетворилося на пекло. Йому все байдуже, Їй сім’єю стала вулиця. А завтра – день народження…

«Мама» знову вдарила. Вона стисла зуби, обняла сестру й вибі-гла у темряву. Надворі витерла сльози й набрала номер. Обіцяв за-брати Її. На сьогодні. Назавжди Вона не була потрібна.

У машині вони тулились одне до одного. Казав, що так буде вічно. Пити пиво й любити… Під музику рахувати години.

Ранок зустрів їх холодом. Шістнадцять! Сьогодні мрії збувають-ся! Замість свічок задула пухнасту кульбабку. Одне бажання збулося: вона стала жінкою. Не впевнена, що єдиною і бажаною.

Удома чекав вчорашній суп і обійми сестри.

– З Днем народження, Ясю, – сестра простягнула картинку. – Ба-чиш, тут ми, мама і тато. Сама намалювала.

– Дякую. Найкращий подарунок. Слухай, мені пора. Ти залишаєш-ся господарем, окі? – зчепились мізинцями.

Закинула сумку, і знову: школа, дім, вулиця. Коло замкнулось. Зва-рила обід, нагодувала сестру, прибрала в кімнаті. Поставила пекти пиріг. Читала й дивилась у вікно. Вечоріло.

Зайшла мачуха й одразу кинулася в кухню:

– Хочеш квартиру спалити?

З духовки йшов дим. Забула. Удар! І знову на вулицю. Гурт однокласників, сміх і Його голос.

– Прямо в машині… Звісно, перший!

Натовп замовк. Він повернувся. Її очі зблиснули сталлю, в руці опинилася пляшка, дзенькнула об бетон. Скло проштрикнуло Його горло, потекла кров.

Удома мачуха зустріла лайкою, і Вона її штовхнула. Полетіла ка-струля з окропом, жінка несамовито заверещала. Дівчина схопила ніж. Лезо вгризлось у плоть, і крики стихли.

Сестричка плакала й міцно Її обіймала.

– Ясю, мені страшно! Я затулила вуха, але все одно чула той крик.

– Не бійся, все минулось, – поцілувала сестру. – Мені пора!

– Знову? Ясю, куди?

– До мами… Відчинила вікно й ступила крок.

Євгенія Бабенко

НЕ ДЛЯ ВСІХ

чоловік мого сьогодні мого завтра і мого вчора зараз дуже втомив-ся він підклав руки під голову повернувся на правий бік і сопе так со-лодко і так спокійно його дихання наче ритмічна мелодія то звучить го-лосно то тихо то повільно то швидко він так пристрасно брав мене си-лою підіймав мої сукні а спідниці самі сповзали з мого тіла треба було йому тільки глянути тільки доторкнутися мені не хочеться пручатися коли його руки стискають мене і я відчуваю бажання всім своїм тілом бажання бути оголеною бажання віддати йому все що маю душу тіло розум кожен свій поцілунок свої стегна вони стискаються від насоло-ди підлягають його владі нехай він візьме мене тут і зараз мріяти про це постійно голова йде обертом від спогадів ми кохаємося у зовсім но-вому місті чужа порожня квартира я вигинаюся від нестримних мук це як потрапити в рай але бути грішною голою це занадто приємно щоб я могла стримувати свій крик це занадто він стискає мої губи своїми щоб я не шуміла подивився в дзеркало як наші тіла рухаються у цьо-му місті в нас так мало знайомих нехай почують всі як мені добре не-хай знають як він грає пост-рок на моєму тілі як тремтять коліна як він кладе мене на ліжко і цілує як у його руках мені хочеться кричати щоб на волю вирвалися всі мої відчуття тіло наче палає але цей вогонь приємний він всередині він такий потрібний мені йому нам я дивлюся на нього і бачу силу мужність пристрасть я не хочу ховати всі свої ба-жання мені з ним так добре як ніколи я хочу хочу хочу малювати візе-рунки своїм язиком відчувати відчувати відчувати ці вибухи варті ба-гато чого щось всередині теплішає він наповнює мене собою і це те-пло росте збільшується концентрується так так так

так погано засинати не відчуваючи його тепла

Юлія Баткіліна

МАМОНТ

Мамонт був набагато хитріший, ніж вважали мисливці на мамон-тів. Він прожив таке довге життя, що давно не дивувався, коли на ньо-го – вкотре уже – починали полювати. Мамонт спокійно дожовував сніданок, розганяв як слід свою велетенську тушу – і зникав серед ті-ней надвечірнього пралісу, мовби й сам був такою ж тінню, волохатою важкою примарою. Мисливці мчали за ним, як голодна зграя, лякали вогнем і зброєю, але мамонт незмінно тікав.

Та одного разу – було тоді все таке весняне і різнотрав’яне – не пощастило йому, бідоласі. А, власне, тому не пощастило, що надій-шов такий час – і мамонт на мить замріявся. Наївся досхочу кульба-бок, а тоді задивився на квітку бузку – і уявив себе метеликом. От були б мамонти такі легенькі, думалось йому, такі строкатокрилі – то пур-хали б вони з пелюстки на пелюстку, то їли б солодкий пилок і ніколи не тікали б від голодного