2023.. або Гравітація..

By Майк Новосад

Збірка новел 23го (і не тільки) року. Майже всі матеріали вже було опубліковані на різних блог-платформах, але не все було почуте. На жаль..
Колись, коли побачив наскільки радянський переклад творів O’Henry радянський, тобто далекий від оригіналу, то вирішив перекласти його твори і видати окремою книжкою. Переклав декілька новел, а потім все не було часу. Пройшло п’ять років – час так і не з’явився.
Вирішив вставити їх в цю збірку – щось на кшталт lyrical retreat ..
А назагал – це книга про Людство, людське і людяність..

Тобто – Вашій увазі новий український блог-роман..

• Language: Українська мова
• Publisher: Europe Liberal
• Release date: Dec 3, 2023
• ISBN: 9798215237618

Майк Новосад

Про автора? Майк Новосад. Про себе каже – Романтик з Великої Дороги. Насправді – антикомуніст, «антісовєтчік» і антиідійот.. А ще – кризовий менеджер, траблшутер, письменник і блогер..

Book preview

Chapter one

Гроші вкрав..

2023. February,18

Третя від зірки планета. Сузір’я Тау-Кита.

За адекватним календарем – 2023й рік. Лютий.

Що значить адекватним? Ну в локальних невенгрів є свій календар. В них зараз 5782й рік. Від створення Тау-Кита. Звідки вони знають коли воно створилося? Кажуть, що в них в усному танунаху так записано. Тобто дурні ті неперси, що поруч живуть? Тобто так. Могли б казати, що в їхньому танунаху записано, що зараз 7825й рік. Виглядали б солідольніше. Тут правда таукитайці можуть сказати, що в них зараз 17287й, але їм можна відповідати – танунах з вашим танунахом – він некошерний.

Але – Тау-Кита. Третя від зірки планета:

Честь маю! Дякую ЗСУ!.. – дописав на листку «А4» тімашєнко сруль владлєновіч, поставив крапку і сфоткав листок на телефон...

Хто такий той сруль владлєновіч? Як мінімум – самозакоханий бовдур. Котрий навіть назву своєї посади в заяві про звільнення написав з великої літери. Що ще? Багато чого. Наприклад вкрав в ЗСУ позашляховик. Його в нього потім пацани з правітєльства ніби відібрали, якщо не брешуть. За що тоді він дякує? Не знаю – кажу ж бовдур.

Про яку саме честь він пише? Ну так – тут теж збрехав. Звідки би та честь в нього взялася, наприклад...

Писав би все, як є? Я теж за таке – було б прикольно:

Гроші вкрав! Дякую КСУ!...

Так – ось саме так би й написав:

Прошу мене звільнити з посади Заступника начальніка. Гроші вкрав! Начальнік теж вкрав, якшошо... Дякую конституційному «суду». Поцілуйте мене в срааку, а мою жінку в звізду ... Дякую, аж підскакую. Від збудження. Шчиро ваш – кірілл владлєновіч...

ЗИ:

Тим внєдорожніком вдавіться...

Ну – якось так, а то – честь маю, бля...

Warning: в цій книзі буде багато різного про злодіїв і підарасів, якшошо.

І що тепер? Куди його тепер приткнути? Ну не в тюрму ж, внатурє – свій, як-не-як. Йому б тепер послом в Швійцарію – нє? Хоча, я розумію – всього на всіх не вистачить, бо кіріллов владлєновічів багато, а всього мало. Всім всього не хватить – Швійцарій мало, звіздюків багато...

***

Которую нєдєлю мятут мєтєлю... – долинає з чийогось відкритого вікна голос «співака» з так званої недоросії. Ваксєр-блогери, вкотре – як кошерна собачка Жучка на некошерний спущений м’яч, кидаються писати про «дурний нарід».

Ваксєр-блогерам дали трохи вкрадених з бюджету дєніх і вони поперли поперед себе свій калічний ваксєр-йумор. То їм той «дурний нарід» не розуміє всіх переваг бустерної «вакцинації» від білла гейтса. То чомусь не хоче розумітися на ціноутворенні окремо взятих яєць. То ніяк не змириться з думкою, що корупція це тотальне щастя. Щастя – щасливіше за бустерну «вакцинацію», тотальний лгбт-прайд і навіть крадені яйця.

А головне – ну ніяк тому наріду не впхаєш в голову, що це доля «вибраних» така єдина. А саме – розкрадати бюджет. Що – це цементує суспільство. Що, коли з бюджету не красти, то суспільство розцементується і тоді всьо пропало...

І так тому наріду стараєшся вгодити, і так. То в Монако сидиш, щоб мали про шо поговорити, то на яйцях крадеш – щоб смішно було. Ну ніяк не вгодиш.

Вечірнє шоу лохам організували. В по-московськи православно-обрізаного олігарха бєні показовий «обшук» провели. Що вам ще треба? Возрадуйтєсь в кінці кінців. Сім сорок там в захваті танцюйте, чи ще що. Так ні. Починається – та то не в нього дома було, а в готелі. А чому тоді не в трамваї?..

А де мали той трамвай там взяти? Не подумали? Нема там трамваїв, а в Чернівці він їхати не хотів.

Чи взяти той Лондонський суд. Ніби ж не дурні, а теж не оцінили. Ні йумор олігарха, ні національність його, ні режисерську роботу спадвіжніків. Тобто – ну нічого не оцінили. Кажуть – злодій і всьо...

І шо він має тепер робити? Га?

Або ті американці. Вже аж цілий депутат «верховної ради» їм колись лист писав через фійсбук: ви нам гроші в бюджет давайте, якщо вже так сталося, але в нашу корупцію си не пхайте. Вона нас цементує...

А ті, замість того, щоб йому видати Ордєн Дваждьі Героя Америки за таке know how, або бодай який сертифікат аналогічний тому ордену, кажут – раз цементує, то земля бетоном. От цинічні – нє?

***

Висновок? А нашо? Шось там в тексті було непонятно? То так положено щоб з висновком? Ну добре:

Етнічне злочинне угрупування не може ототожнювати себе з народом, котрий через таких, як вони вже не раз постраждав. Яйця окремо, а трамваї окремо. То – народ, а то – етнічне злочинне угрупування, яке прикривається пам’яттю про замордованих представників народу, для того, щоб красти з бюджету.

Тобто таки – не «честь маю», а – гроші вкрав.

PS:

Маленька прикольна планета. На ній дуже класна країна. Країною керує держава і тут слова прикольна, чи класно – відразу йдуть кудись в туман.

Держава на сто відсотків складається з чиновників, чий рівень компетентності в управлінні будь чим тримається строго на відмітці нуль. Топ менеджмент – хабад-комуністи. Верховенство права, чи Юстиція – без видимих ознак присутності.

Чиновники крадуть. Крадуть і петляють. Пропонують населенню боротися з корупцією – десь там межи собою, а на них не звертати уваги. За це вони «борються» з курінням помежи населенням і присувають йому бустерні «вакцинації»...

Chapter two

Дороги, котрі ми вибираємо..

William Sydney Porter

THE ROADS WE TAKE

Переклад Майк Новосад

2023.May,11

Sunset Express зупинився біля водокачки за двадцять миль на захід від Tucson. Крім необхідної води, цей знаменитий експрес прихопив з собою ще дещо – вже не настільки йому необхідне..

Поки кочегар від’єднував шланг – Боб Тідбол, Акула Додсон та чвертькровний індіанець-метис з племені Крік, котрого звали Джон Великий Пес, вилізли на локомотив і показали машиністові три круглі отвори на кінцях стволів своїх кишенькових мортир. Ці отвори, а головне їхні можливості, справили на машиніста дуже сильне враження. Настільки сильне, що він раптово підняв догори руки, як це роблять вигукуючи: Та ну нах..

На коротку команду Акули Додсона, котрий виглядав на лідера атакуючих сил, машиніст зіскочив на землю і від’єднав паровоз з тендером від поїзда. Тоді Джон Великий Пес, сидячи на купі вугілля, як за столиком ковбойського салуну, направив на машиніста з кочегаром два револьвери, і невимушено запропонував їм запустити двигун. А потім відвести паровоз на п’ятдесят метрів, і там чекати на подальші замовлення.

Враховуючи потенційні можливості такої золотоносної жили, як поштовий вагон, пасажирів поїзда просто примножили на нуль, справедливо вважаючи їх низькосортною рудою. Іншими словами – на пасажирів просто не звертали уваги.

Провідника поштового вагону Акула Додсон і Боб Тідбол захопили зненацька. Той все ще був впевнений, що Sunset Express не бере нічого більш стимулюючого та небезпечнішого ніж чиста вода. Поки Боб вибивав цю помилкову ідею з його голови рукояткою свого шестизарядного Кольта, Акула Додсон вже дозував під сейфом чималий заряд динаміту.

Сейф вибухнув на суму в розмірі 30 000 доларів чистого прибутку. Деякі пасажири почали виглядати з вікон, щоб побачити звідки саме в ясний день гримить грім, а старший кондуктор потягнув за мотузку дзвінка. Але вона, не чинячи опору, обвисла не давши очікуваного ним результату.

Акула Додсон і Боб Тідбол, скинувши здобич в брезентовий мішок, вистрибнули з вагона на землю, і побігли до паровоза, спотикаючись на високих каблуках..

Похмурий машиніст, передбачав можливі наслідки, а тому накази виконував і погнав паровоз від нерухомого поїзда. Але ще до цього провідник поштового вагону, відновившись після активного спонукання Бобом Тідболом до нейтралітету, зіскочив на насип з гвинтівкою Вінчестера в руках і взяв активну участь у цій захоплюючій грі.

Містер Джон Великий Пес, сидячи на вугільному тендері, зайшов не з тої карти – мабуть мимоволі імітуючи мішень, і провідник накрив його, як козирним тузом, кулею між лопаток. Бідний романтик з Великої Дороги впав на насип, тим самим збільшуючи частку своїх партнерів на одну шосту..

За три кілометри від водокачки машиністові було наказано зупинитись. Зробивши йому рукою прощальне adieu, грабіжники скотилися крутим схилом і зникли в густих заростях, що тяглися вздовж залізниці.

Через п’ять хвилин, продершись з тріском через хащі чапаралю, вони дісталися до галявини, де до гілки дерева було прив’язано трьох коней. Один з них чекав на Джона Великого Пса, але тому вже не судилося їздити верхи ні вдень, ні вночі. Грабіжники зняли з коня сідло та вуздечку і відпустили його на волю.

Перекинувши мішок через луку сідла, бандити сіли на двох інших коней і розважливо поскакали – спершу лісом, а потім первісною каменистою ущелиною.

Зненацька кінь, котрий ніс Боба Тідбола, послизнувся на вкритому мохом валуні і зламав передню ногу. Його тут же на місці пристрелили і присіли порадитись – як поступати далі. Проскакавши стільки довгою звивистою стежкою, вони ще мали запас часу. Між найшвидшою погонею і ними, все ще було багато кілометрів і годин.

Кінь Акули Додсона, тягнучи по землі вуздечку і поводячи боками, безтурботно скуб траву вздовж струмка в ущелині. Боб Тідбол розв’язав мішок і радіючи мов дитина, вигріб з нього акуратно заклеєні пачки кредиток та мішок з золотими монетами.

- Скажи, старий волоцюго – дружньо звернувся він до Акули Додсона – Ти сказав, що ми зможемо це зробити – і ми змогли. В тебе голова фінансиста – всю Арізону можеш на роги поставити..

- Що нам робити з конем для тебе, Боб? Нам не можна тут залишатися. Вони ще до світанку нападуть на наш слід..

- Я гадаю, що твій Болівар деякий час повезе нас обох – відповів збуджений Боб – а там візьмемо першу ж коняку яка нам трапиться.. Але підняли ми круто.. якщо вірити написам на цих пачках, то тут тридцять тисяч доларів.. по п’ятнадцять тисяч на кожного..

- Це менше ніж я сподівався – сказав Акула Додсон ворухнувши носком чобота пачки асигнацій. Потім замислився роздивляючись мокрі боки свого коня.

- Могутній старий Болівар дуже стомився – повільно вимовив він – мені дуже шкода, що твоя гніда зламала ногу...

- Звичайно шкода – погодився Боб – але сил твого Болівара вистачить щоб винести нас туди, де ми змінимо коней. Але, холєра смішно, що такий східняк, як ти, зміг прийти і роздати нам, правильним пацанам з Заходу, карти в цьому бізнесі відчайдушних. Ти з якої частини Сходу взагалі?

- Зі штату Нью Йорк, – відповів Додсон присідаючи на валун та покусуючи стеблинку – я народився на фермі в Ulster County. Втік з дому, коли мені було сімнадцять. На Захід я попав випадково. Йшов дорогою несучи в торбі свій одяг. Дійшов до роздоріжжя і повернув ліворуч. У мене була ідея – зробити багато грошей. Я відчував, що можу це. Під вечір нагнав цирк мандрівних ковбоїв і вирушив з ними на Захід... Часто мені цікаво – а що, якби я повернув тоді в інший бік, на іншу дорогу...

- Думаю все було б те ж саме, – життєрадісно відповів Боб по-філософськи – справа не в дорозі, яку ми вибираємо. Те, що сидить в нас обирає собі дорогу..

Акула Додсон встав і прихилився до дерева.

- Мені дуже шкода, що твоя гніда зламала ногу – повторив він майже з жалем.

- Мені теж – погодився Боб – бо класна була коняка. Але Болівар нас вивезе. Мабуть нам слід рухатись далі. Зараз я все зберу і валимо..

Поскидавши в мішок гроші, Боб підвів очі і побачив дуло Кольта сорок п’ятого калібру.

- Залиш цей гумор – вишкірився у посмішці Боб – нам час їхати..

- Сиди, Боб. Ти нікуди не поїдеш. Мені не в кайф це говорити... Але поїде звідси тільки один. І це будеш не ти. Болівар стомлений і він не вивезе обох..

- Ми три роки працювали в парі, Додсоне. Не раз ризикували життям. Я завжди ставився до тебе чесно. Я чув про тебе дещо недобре, але не вірив. Якщо це такий жарт то сховай револьвер і поїхали. Якщо ж вирішив стріляти, то стріляй. Якщо зможеш..

Додсон сумно зітхнув і промовив:

- Ти уявити собі не можеш, як мені шкода, що твоя гніда зламала ногу...

Вираз обличчя Додсона раптово змінився. Його душа виглянула лише на мить – так, як виглядає з вікна респектабельного будинку чиєсь зле лице. На його обличчі бились в агонії холодна лють та фатальна жадібність.

Бобу Тідболу не судилося встати з місця. Постріл з сорокап’ятикаліберного наповнив ущелину ревом, повернувся обурливим відлунням і стих.

Болівар – несвідомий співучасник злочину, швидко поніс останнього з учасників пограбування Sunset Express . Йому не довелось виносити обох..

Поки Додсон гнав коня галопом, дерева здавалося розпливаються перед ним. Револьвер у правій руці перетворився на вигнутий поручень крісла з червоного дерева. Сідло пом’якшало і розплющивши очі, він побачив, що ноги впираються не в стремена, а в ніжки стола з мореного дуба.

Отже містер Додсон, глава маклерської контори Dodson & Decker на Wall Street, розплющив очі. Коло свого стільця, не наважуючись заговорити, стояв конфіденційний клерк Пібоді. Десь там було чути приглушений гул коліс та заспокійливо гудів електричний вентилятор на стелі.

- Пібоді?.. Я здається задрімав – моргнувши сказав Додсон – і бачив дивний сон... Що сталося, Пібоді...?

- Там містер Вільямс з компанії Tracy & Williams чекає на прийом, сер. Він прийшов розрахуватися за акції X.Y.Z. Він пролетів з ними, якщо пам’ятаєте..?

- Пам’ятаю. Яка ціна на них сьогодні?

- Долар вісімдесят п'ять центів, сер.

- Значить нехай так і платить.

- Вибачте, сер – сказав хвилюючись Пібоді – я мав розмову з Вільямсом.. Він ваш давній друг.. Ви викупили майже всі акції X.Y.Z. Гадаю.. ви могли б.. тобто.. Може пам’ятаєте – він продав вам акції по дев’яносто вісім.. Якщо він розрахується по сьогоднішній ціні, то збанкрутує.. втратить все.. навіть власний будинок..

Вираз обличчя Додсона раптово змінився. Його душа виглянула лише на мить – так, як виглядає з вікна респектабельного будинку чиєсь зле лице. На його обличчі бились в агонії холодна лють та фатальна жадібність:

- Він заплатить по долару вісімдесят п’ять. Болівар не винесе обидвох…

Chapter three

Бля..

2023. March, 01

За тридцять минулих років з комуністів виріс цілий бля-феномен, я вам скажу. Получився такий – держслужбовець-мутант. Ґеґемон-дєґєнєрат імєні ордєна лєніна.

Що те чмо робило всі ті тридцять років?

Крало з бюджету. Це все.

Дурний? Так.

Чому дурний? Причин багато, але вихлоп один – краде. І це хвороба.

Це в окремо взятій країні, а глобально..

Глобально воно каже, що він за руzкій мір і каже правду, а ще каже, що він за мір во всьом мірє і бреше.

Ти не міг натішитися маском, а тепер воно падлюка і скатіна за недоросію мазу тягне? Це було і прогнозовано, і очевидно. Бо твій маск, то звичайна тупа комуняка з якої штучно зліпили для тебе куміра. Навіщо? Присувати тобі в голову різні ідеї на авторитеті.

Виглядає, що він з цим не справився? Кажу ж – тупий.

Чому це так?

Бо руzкоязичний ґіврєй Боря із Кокчетау і косноязичний руzкій Іпатій звідти ж – це вже років з триста, як одна нація. Переплелись, як ханаанські близнюки на старті піщаної бурі і дивляться на світ кривими очима. З якого ти хотів, щоб той маск за тебе мазу тягнув?

Чи пробує оте чмо маскуватися? Так. Невміло, але пробує.

Наприклад комуніст, а паралельно, педофіл-нацист вова путін – криком кричить, що буде робити декомунізацію...

Комуніст – декомунізацію? Саме так.

Не знаєш що це? Це – шизофренія.

Не розумієш чому в непомитих вова лєнін, в свайом хрустальном саркофазє, досі лежить без ордєна лєніна на спінджаку? Бо ще не вечір. Все буде –шизофренія наростає повільно, але ніколи не зупиняється. Буде ще орден. І не один. Якщо, звісно, не прилетить – прям в саркофаг...

А ще вова путін натякає, що не проти спробувати зробити депідаризацію. Це при тому, що в нього там пєсков з охлобистіном спить. А сини соловйова і мізуліної поженилися... Але там то московско-ґіврейський етнос. Той етнос ту пургу хаває і все в них рівно. Вова путін керує, а вова лєнін мовчки лежить. На орден лєніна чекає. В Україні за такий персональну пенсію дають...

Ось так і маскуються.

То там – в непомитих так. А що тут? Чим займаються держслужбовці? Крадуть.

Більше нічим.

Це – якщо по «роботі». По вихідних ходять – до обіду в синагогу, після обіду в московський патріархат. Навіщо? Не знаю – мабуть поклони бити. Кому? Не знаю – пох на них. То теж шизофренія.

Саме так, проше пана чиновника – що б ти там собі, в своїй голові, сам про себе не розумів, насправді – ти звичайний шизофренік, який до того всього ще й підцепив десь клептоманію...

Шо там твій Піздєц? Та він вже коло тебе – крутиться і чекає моменту, коли ваше публічне спарення виглядатиме найсмішніше.

Ти його не бачиш? Тому, що шизофренія. Її не оцифруєш...

Про шизофренію на прикладі?

Прислав мені знайомий відосік з китайського тік-току.

Хто такий той знайомий? Рік назад втікав з Києва. Їхав вночі полями. З виключеними фарами. На Захід. Від лаптєногів втікав.

Що за відео? Там непомитий – любимов сруль масєсовіч розказує: «одна американская академия, проводит учения. В каком-то, кажется – 25м году, Америка начнет вайну с расией и китаем. А началом послужит нападение України на рассию на стороне НАТО...»

В чому там прикол з точки зору знайомого? Те відео з 97го року. Тобто – сенсація!!! Непомитий щось знав!!!...

В чому там повна хєрня з точки зору здорової людини? Їх декілька.

1. «одна американская академия» – конгруентно – «одна бабка говорила».

2. Знайомий не перевірив – тоді той поц це казав, чи зараз голос наклали.

Тобто він просто розсилає. Бо сенсація!!!!

Дешева, бля, та сенсація. Дешева від слова – дешева...

Наступним відео яке він розсилатиме буде – Україна напала на бідолашну расєю, а та вимушена відбиватися з останніх сил?

Це питання я йому, до речі, й задав. Чуваку, котрий втікав вночі полями. На Захід..

А зараз мабуть знову його пре руzкій йумор з москви. Ніяк не хоче з одного інфопростору з ними вилазити. Легалізує їх, як може. Зарядка на телефоні перегрілася – так йумор розсилає. Між цим плаче, що війна вже задовго триває...

Бля, чувак – вона триватиме рівно доти, доки ти з того інфопростору не злізеш. Це вони саме тебе декомунізувати повзуть з останніх сил, бо ти свій для них. Хуйовий, але свій...

Тау-кіта й, бля..

Базовий наратив недоросії (крім нацизму) – вкрав, випив, в тюрму. В локальних комуністів – вкрав, спалився, втік в Ізраїль. Слабке здоров’я – то втік в Тбілісі. Я не пойму, може хтось підкаже – Ізраїль в тім ґенделю виступає, як керуюча компанія?

***

Шо, Посполитий – ти не хочеш в таке вірити? Маєш право мати право. Нагадай (бажано хоч декілька пунктів) – що саме створили твої держслужбовці за 30 років? Доброго я маю на увазі. Поки думаєш, нагадаю що створили не доброго. Це небагато:

1. Вилизували всіх кого змогли дістати в москві і решта недоросії.

2. Весь час крали все, що могли вкрасти.

3. Між крадіжками пробували створювати законодавство, котре б вкрадене узаконило. Так, як крім красти нічого не вміли, то й закони вийшли такі ж самі, як вони.

4. Наплодили ваксєр-блогерів, ваксєр-політолухів, наташувлащенко і вітольда фокіна. Ще машу фокіну – і вона їм вдалася найкраще, але то одиничний випадок.

Поки ти ще думаєш, що вони створили крім корупції – (насправді не парся, бо реально нічого), то я напишу, що їм варто терміново робити.

1. Можна сидіти і плакати.

2. Терміново втікати.

І не в Ізраїль – то вже небезпечно. Куди тоді? В тайгу пріуралья. Так – однозначно в тайгу. Там зробити землянку, вирощувати рєпу на гарнір і ловити харіуса. То буде не дуже довго, бо китайці того харіуса дуже швидко переловлять і самі з’їдять.

Так – харіуса шкода. Чиновників? Ні разу.

Можна ще в джангл В’єтнаму, як варіант. Але в’єтнамська мова складна, а руzzкій йумор там не припхаєш.

Так, Посполитий – корупція, то національна риса всіх твоїх урядів за 30 років. Але списувати гроші на шо попало і забирати їх собі – то навіть не корупція. То – шизофренія.

Що їм робити? Як казав великий східний філософ сьогодення Буневтік Будурак – лапті плєсті. Так, поки адекватні плетуть маскувальні сітки, тим варто плести лапті. Навіщо? В тайзі пригодяться. Можна в них ходити по рєпу на огород, можна шчі хлєбтать – самі переваги.

Ну і – якщо тебе так пре той їх йумор і ти хочеш бути з ними в одному інфополі, то чого ти тут сидиш? Тут совка вже точно не буде.

Може краще теж на рєпу і харіус?

PS:

Що фійсбук? А, що фійсбук – після пропаганди фейк-пандемії можна закривати – довіра втрачена назавжди.

Рекламуватися там можна, але вихлопу буде нуль. Ніхто не звертає уваги на інформацію – всі, або шукають підтвердження свого бачення світу, або це бачення присовують де можуть в коментах.

Чому так? Бо так працює монополія. Покажіть мені – де тут мудрість наймудрішого в світі некошерного народу...?

Тау-кіта й, бля..

Chapter four

Поки чекає авто..

William Sydney Porter

WHILE THE AUTO WAITS

Переклад Майк Новосад

2023. June, 14

Дівчина в сірій сукні знову прийшла в затишний куток тихого парку. Вона сіла на лавочку і розгорнула книгу. Ще з півгодини часу можна було читати – сутінки, що вже насувались, ще давали таку змогу..

Повторюю: Її сукня була сіра і достатньо проста. Достатньо настільки, щоб не приховувати бездоганність стилю і постави. Сітчаста вуаль прикривала її обличчя, котре просвічувало спокійною мимовільною вродою. Вона прийшла сюди в той самий час, що й напередодні. І позавчора, і ще день перед тим. І був хтось, хто знав про це.

Молодий чоловік, котрий це знав, зараз нарізав круги навколо. Він сподівався – якщо не на якийсь щасливий для себе збіг обставин, то принаймні на прихильність Величного Ідола Випадку. І його сподівання було винагороджено, бо перегортаючи сторінку, дівчина не втримала книгу і та, вислизнувши з пальців, відлетіла від лавки на цілий метр.

Молодий чоловік миттєво кинувся до книжки, підняв і передав її власниці. З тим виглядом, що пишно росте в парках та громадських місцях – поєднання галантності та надії, трохи притишеної присутністю поліцейського на сусідньому перехресті.

Ввімкнувши приємний голос, він навіть ризикнув на недоречну ремарку щодо погоди. Тобто – звичної теми, відповідальної за більшу частину всіх нещасть у світі. Ризикнув і на мить завмер, очікуючи на результат.

Дівчина неквапливо подивилася на нього, на його ординарний, акуратний одяг та риси обличчя, які не відрізнялися нічим особливим.

- Ви можете присісти, якщо хочете, – сказала вона неквапливим контральто – справді, мені навіть хочеться щоб ви це зробили. Світло вже надто погане для читання, тому я б вважала за краще поговорити.

Лицар Удачі з поблажливим виглядом присів на лавку біля неї:

- А, ти знаєш, що – почав він з фрази, якою паркові спікери зазвичай відкривають свої засідання – з усіх тих, кого я бачив протягом тривалого часу, то ти просто приголомшлива? Я помітив тебе ще вчора. Не знав нікого, чиї очі так би мене вразили, мала..

- Хто б ви не були – промовила дівчина крижаним тоном – ви повинні пам’ятати, що я леді. Я вибачу вам ваше зауваження, котре безсумнівно було непорозумінням. Можливо для людей вашого кола це нормально. Але якщо я запропонувала вам присісти і, на вашу думку, це запрошення дає вам право називати мене – мала, то вважайте його відкликаним.

- Я щиро прошу вибачення – вигукнув молодий мачо і вираз вдоволення на його обличчі змінився на вираз розгубленості – це була моя провина. Ти знаєш.. Я мав на увазі.. у парках є дівчата, котрі.. Звичайно ти не знаєш, але..

- Облишмо цю тему, якщо вам не важко. Звичайно я все знаю. Розкажіть краще про цих людей, що проходять тут кожен своєю дорогою. Куди вони йдуть? Чому вони так поспішають? Вони щасливі?..

Молодий чоловік миттєво відкинув кокетливий тон. Не розуміючи яку роль йому зараз грати, він вирішив зайняти очікувальну позицію:

- Це дійсно дуже цікаво – спостерігати за ними – відповів він, пробуючи вловити її настрій – це дивовижно-велична драма життя. Дехто з них їде на вечерю, дехто в.. інші місця. Дуже цікаво, як вони живуть..

- Мені ні – відповіла дівчина – я не настільки допитлива. Я приходжу посидіти тут тому, що тільки тут я можу відчути велике пульсуюче серце людства. Там, де я живу, ніколи не чути його биття. Ви може здогадуєтесь чому я розмовляю з вами містере.. ?

- Паркенстакер – вставив молодий чоловік і глянув на неї з очікуванням, що тепер і вона назве себе.

- Ні-ні – сказала дівчина, ледь усміхнувшись і піднявши тонкий палець – ви б відразу мене розпізнали. Це нереально вберегти своє ім’я, чи навіть портрет від друку в газетах. Ця вуаль та цей капелюшок моєї покоївки надають мені інкогніто. Бачили б ви, як витріщається на все це мій водій, коли думає, що я не помічаю. Відверто кажучи, є п’ять чи шість прізвищ, що належать до святая святих і моє, завдяки випадковості народження, одне з них. Я кажу це все вам, містере Стакенпортер..

- Паркенстакер – скромно поправив молодий чоловік.

- містере Паркенстакер, тому, що мені захотілося поговорити зі звичайною людиною. З людиною, що не зіпсована огидним блиском багатства й, нібито, соціальної переваги. Ти не повіриш, як я втомилася від цього – гроші, гроші, гроші.. І чоловіки, що мене оточують.. Вони танцюють, як дерев’яні маріонетки, що всі вирізані за одним лекалом. Я почуваю себе зле від задоволення, коштовностей, подорожей, суспільства та всякого роду розкоші..

- Я завжди думав – вагаючись, відповів молодий чоловік – що гроші, то непогана річ..

- Достаток звичайно є бажаним. Але коли в тебе стільки мільйонів, що... – вона завершила фразу жестом відчаю – ця монотонність.. – продовжила вона – це перенасичує. Всі ці виїзди, обіди, театри, бали, вечері.. все з позолотою надлишкового багатства.. Іноді брязкіт льоду в моєму келиху з шампанським може почати зводити мене з розуму..

Містер Паркенстакер виглядав простодушно зацікавленим:

- Мені завжди подобалось – сказав він – читати, чи слухати про життя багатих і модних людей. Вважаю, що я трохи сноб, але мені подобається мати правдиву інформацію. У мене склалася думка, що шампанське охолоджують в пляшці, а не кладуть лід просто в келихи..

Дівчина розсміялася щирим мелодійним сміхом:

- Тобі варто знати – поблажливо пояснила вона – що ми, представники намарного класу, розважаємо себе тим, що порушуємо прецеденти. Зараз модно топити лід в шампанському. Ця ідея зародилася на обіді в Waldorf-Astoria, під час візиту принца Тартарії. Невдовзі це зміниться якоюсь іншою примхою.. Як під час вечірки на Madison Avenue цього тижня, коли біля тарілки кожного гостя була покладена