Кидок темряви. Фуршет-коктейль

By Листя-дощ

Твоє життя не належить тобі,*
Інші приходять і йдуть з нього.
Ти приходиш і йдеш.
Як човен в воді, чого я
теж боюся.

Ред. 2017

* «Твоє життя не належить тобі». Улас Самчук, «Марія».

• Language: Українська мова
• Publisher: BookRe Publishing
• Release date: Feb 23, 2019
• ISBN: 9786177595402

Book preview

Листя-дощ

Кидок темряви.

Фуршет-коктейль

bookri.com.ua

Опубліковано «БукРі»

Авторське право © Листя-дощ

УДК 821.161.2

ББК 84.4Укр

П440

Коректор: Тетяна Коцієвська

Верстальник: Софія Дер­жук

Листя-дощ

Збірка віршів 2015–2017 рр.

Містить ненормативну лексику.

П440

Видавництво БукРі, 2018 – 33 стор.

ISBN 978-617-7595-40-2

Твоє життя не належить тобі,*

Інші приходять і йдуть з нього.

Ти приходиш і йдеш.

Як човен в воді, чого я

теж боюся.

Ред. 2017

---

* «Твоє життя не належить тобі». Улас Самчук, «Марія».

* 01

Неприємності тиснуть на скроні, од­не

невідкладне за іншим…

Впорядкувати все, розмістити, склас­­ти

список, знову відкладати крайню ме­­жу…

Прокидаюсь серед ночі, на матра­сі

жую «плюшку» навсидьки.

Розтормошений мною кіт дивиться на ме­­не.

Я не знаю, що робити, Що хочеш?

Машинально кладу перед нею три шмат­­ки бу­­лоч­ки.

Налякана моїм людським божевіл­лям,

кішка квапливо ковтає булку.

* 3б

Риба сторч і вгору,

Ходять по вулиці окремі спо­жи­ваць­кі

інстинкти, переплітаються, бродять,

шукаючи вражень і «потрібний» ко­мусь.

Купив журнал, поцяткована зваба…

Прочитав до кінця назву передови­ці, май­же

єдина фраза на глянцю, що за­ці­ка­ви­ла…

Замість цікавої політичної статті те­пер

маю цирк потвор замість журналу.

* 02а) Стонуть міль­йони, пові­дом­ляють…

А чому б і ні, ще одна конфєтка…

О, телевізійні боги, що оживають, як ме­ні том­но.

Прівє-єт, телевізор, я хочу це роби­ти

з рештою країни.

Відшиби мені мозок і вклади туди щось ін­ше.

Знову влада, невпевнений, Особ­ли­ви­вий,

недостачаю, це пригодиться,

я нікчема, не знаю, забагато урі­за­но.

Пролонгуючи владу, яка й не твоя, не­рі­шу­чість,

скоро прем’єра, перетворюючи ме­не на

приблуду в своєму мозку.

Жуй далі свою сипучу каву, бо ти лиш

худоба, котру ведуть на забій, ко­ли

будеш сивий від старості!

Сягають неба шпилі – пам’ятники роз­­лю­­че­них

жителів-примар.

* 03а) Монолог Часу

Якби Час був, як людина, що б він сказав?

«Люди вбивають один одного.

Треба щось сказати.

Я виродок, я не можу сказати, я не вмію

давати порад, я злидень.

Я – полюція людства, пр*дурок, треба

зара’ говорити.

Мій мозок придавлений конт­рас­ту­ю­чим

узліссям; згадую

про Обіцяний ранок завтра – межі між сві­та­ми,

кордонами, людьми, чужими

скронями, мої збурені емоції ве­ре­щать дов­ко­ла.

Я стою на галявині і катаю іс­те­рику

у підніжжя скам’янілого дерева, коло якого

людина, сільський блазень, впер­ше ви­­рі­ши­ла

стати