Допоки життя не спинило свій біг

By Марія Маринченко

У цій поетичній збірці ви знайдете вірші, які розкажуть вам про деякі моменти із життя українського суспільства, його мрії, прагнення та сьогодення.

• Language: Українська мова
• Publisher: Марія Маринченко (“Марічка Ясен”)
• Release date: Dec 20, 2023
• ISBN: 9798223953326

Book preview

Дорогий читач!

Мене звати Марія (Марічка Ясен). Я — поетеса за покликом душі. Ще з юних літ пишу я вірші, і от, нарешті, час прийшов ділитися своєю творчістю зі світом.

В поезії своїй шукаю зміст, не форму і, мов художник, я змальовую життя поміж рядків. Безмежна сила слова, мов невичерпне джерело натхнення, живить нашу свідомість та не дає забути, хто ми є.

У цій поетичній збірці ви знайдете 71 вірш, які розкажуть вам про деякі моменти із життя українського суспільства, його мрії, прагнення та сьогодення.

Тож, я запрошую вас у світ моєї поезії.

Зустрінемось на сторінка́х...

Марія Маринченко

"Кожен проживає своє змістовне життя лише раз.

То ж треба нам відбутись, людьми в ньому стати

Людяність та вчинки — це не набір красивих фраз.

Людство екзамени на відмінно повинно здати!"

Що посіємо у Всесвіт, те й пожнемо

Якщо наповнити стакан чистою водою,

То й витече з нього чиста, прозора вода

Та, коли заповнити його вміст брудною,

То й розіллється з нього нечиста, руда.

Якщо наповнити душу людини любов'ю,

То й щирі почуття буде дарувати вона

Та, коли ростити її з враждою, злобою;

То й людина такою згодом стане сама.

Якщо в нації виховувати благодійність,

То й будемо добрими, чуйними до людей

Та, коли ми будемо проявляти скупість,

То й вона перейде тоді на наших дітей.

Якщо заповнити мрії людей позитивом,

То й озветься він у їхніх добрих справах

Та, коли нашпигувати когось негативом,

То й він пройде по тих недобрих дорогах.

Якщо з дитинства привчати до роботи,

То й виросте з дитини добрий трудівник

Та, коли обмежувати дитя від турботи;

То й з росте лінивцем, бо робити не звик.

Якщо виховувати в народу патріотизм,

То й виросте громадянське суспільство

Та, коли він з телевізора візьме ідіотизм,

То й виховаємо ватне ворожбитство.

Якщо прищеплювати шану до Вітчизни,

То й пронесемо її в душах крізь життя

Та, коли не вчити любові до рідної мови,

То й не полюблять. Це — від сповиття.

Що ми посіємо у Всесвіт, те і пожнемо.

Спрацьовують закони світових балансів.

Посіємо добро, тоді гідно й проживемо.

Посіяне зло — розсадник поганих шансів.

Чим заповнимо кожен порожній стакан,

Те й будемо з нього у майбутті пити ми.

Чистий та живий звук дає дивний орган.

В цьому світі таки треба бути Людьми!

Кудись встелиться путь

нас доленосні дороги

по цім світі ведуть

радості й тривоги

за нами вслід йдуть

порожнечу шматують

на кусочки вітри

негаразди гартують

проявляють контури

виростають тополі

та старіють будинки

хтось нажився в парі

інший — без половинки

клаптики зі спогадів

хапають сон за рукав

кусочки від зорепадів

хтось в собі відшукав

комусь аж всміхнулось

хтось заковтнув сльозу

в когось пощасливилось

а хтось пережив грозу

прокидається світанок

він переходить у день

еспресо з філіжанок

прикрасить й будень

нас доленосні дороги

по цім світі ведуть

йдемо на нові пороги

кудись встелиться путь

Життя пробіжить й не помітиш

Життя — мов весна... Пробіжить й не помітиш.

Порадує сонечком, первоцвітами, травами.

Ласкаво душу почуттями ніжності збагатиш.

Замилуєшся весняними гаями та краєвидами.

Життя — як райдуга... Ти помилуййся її красою!

Зрадій веселим барвам! Біжи! Замочи ноги босі!

Вмийся дощами! Натішся вранішньою росою!

Кохай! Вклонись небесам та птасі стоголосій!

Життя — як те літо... Пробіжить й не помітиш.

Подарує в лугах квіти та спориші при дорозі.

Час на відпочинок і його спокуси потратиш.

Від щедрих дарів не відмовишся, бо — не в змозі.

Життя — як дощ... Ти сильно промокни під ним!

Не вийде з доріг та перехресть вийти сухим!

Створюй сім’ю! Не проживи життям марним!

Після дощику насолодись садочком квітучим!

Життя — як осінь... Пробіжить й не помітиш.

Закрутить ніжний вальс із багряним листом.

Ти осінніми дарами щедро комори заповниш.

Навіє свої роздуми. Вона володіє цим хистом.

Життя — як ріка... Ти швидко біжи за течією!

Не зогледишся, як літа побіжать з гори вниз!

Будь з Батьківщиною, з родиною та сім’єю!

Невідомо: Що — попереду? Який сюрприз?!

Життя — як зима... Пробіжить й не помітиш.

Зачарує білим снігом й тріскучим морозом.

Зодягнути теплий зимовий одяг себе змусиш.

Напровесні втішишся весняним прогнозом.

Життя — як туман...Ти дивись, доки він не сяде!

Даремно не живи! Щось добре та мудре зроби!

Як на спілкування з тобою старість присяде,

То про своє життя, місце в ньому їй розкажи!

Прийде час позбирати бісер

Чим винувата водиця,

Що пролилася аж за вінця?

Ще пошкодує та дівиця,

Що злакомилася на червінця.

Чим винуватий світанок,

Що пробуджує нас зі сну?

Буде добрим і день, і ранок;

Якщо в серці несемо весну.

Чим винувата ромашка,

Що долю ворожить зроду?

Мокрою від сліз є подушка;

Як вибрали не душу,