Павутина моїх доріг

By Марія Маринченко

У цій поетичній збірці ви знайдете вірші, які розкажуть вам про долю авторки, її особисте життя, світлу материнську любов до дітей, головні дороги та перехрестя.

• Language: Українська мова
• Publisher: Марія Маринченко (“Марічка Ясен”)
• Release date: Dec 20, 2023
• ISBN: 9798223685418

Book preview

Дорогий читач!

Мене звати Марія (Марічка Ясен). Я — поетеса за покликом душі. Ще з юних літ пишу я вірші, і от, нарешті, час прийшов ділитися своєю творчістю зі світом.

В поезії своїй шукаю зміст, не форму і, мов художник, я змальовую життя поміж рядків. Безмежна сила слова, мов невичерпне джерело натхнення, живить нашу свідомість та не дає забути, хто ми є.

У цій поетичній збірці ви знайдете 88 віршів, які розкажуть вам про долю авторки, її особисте життя, світлу материнську любов до дітей, головні дороги та перехрестя.

Тож, я запрошую вас у світ моєї поезії.

Зустрінемось на сторінка́х...

Марія Маринченко

"Щиро вдячна Богу за все, що маю:

За те, що свою долю так радо несу;

За любов до людей та рідного краю;

За те, що відчуваю їх велич, красу!"

––––––––

"Доленосна стежинка віртуозно звивається змійкою.

Зігрівається сонячним теплом й омивається дощем.

Небо звучить громами та ніжно озивається сопілкою.

Все, що б не трапилося, викликає мій душевний щем"

––––––––

"Головне — не згубити себе, як особистість, в житті;

Твердо встояти на ногах на всіх складних перехрестях.

Деколи на доленосній стежині стрічаються нам не ті

Вони самі толком не знають, чого прагнуть, до пуття"

––––––––

"Не та людина в метушні

Дорогу протоптала...

Сама не жила та мені

З дітьми життя не дала"

––––––––

"То ж ніколи — не варто вертатися  назад

У те місце, де колись було незатишно нам.

Що ж могло змінитись за цей час? Спогад...

Й німі стіни скажуть: Тяжко було там!

Життя — у віршах...

Ви чуєте, як мило защебетав соловеєчко в лузі?

Бачите, як пишно розквітла українська земля?

Радієте життю, разом з тими, хто — в тузі?

Дух захоплюють рідні гори, ліси чи ріки здаля?

Ви задивляєтесь на лебедів посеред латаття?

Розумієте, що Україна — це найкраще з чудес?

Тривожить війна, дорогі мої сестри, браття?!

Життя — у віршах... Вони, наче линуть з небес.

В яких траєкторіях народжується моя поезія?

Де знаходиться її натхненне, цілюще джерело?

Коли зазвучить тихенька та задушевна мелодія;

Коли — міць та сила волі, всім бідам — на зло?!

Звідки бере міцні крила  цей поетичний сюжет?

Чому є щире бажання відкритись світу, людям?

Для чого такий зміст вкладено у вірш, у куплет

І віддано читати Вам, неначе мирським суддям?

Коли хочеться поговорити змістовно та розлого;

А коли — лише головне та по суті, декілька слів?

Чому так буває, що не віршується зовсім нічого;

Хоча думки біжать, немов весняна вода з ручаїв?

Чому так часто душа сміється, плаче віршами;

Береже їх, як справжні, найдорожчі діаманти?

Чому гарно пишеться в полях між споришами?

Коли важливими стають невагомі фрагменти?

Поезія — чутливі струни окриленої, чистої душі.

В ній вони в різних інтонаціях поетично звучать.

Веселими, сумними рядками рясніють на аркуші.

Наче море, шумлять... Як струмочки, дзюрчать...

Слово виривається з павутини думок

слово виривається з павутини думок

сила його злету дорівнює силі вітру

миттю побігло, мов з гори струмок

збагатило вражень багату палітру

слово вело за собою у звитяжний бій

емоційно надихнуло на подвиги великі

прикрасило хмариночку в далі голубій

заспівало пташиною в природі дикій

слово зцілило душу, додало їй наснаги

засміялося, неначе сонечко, на вустах

в ньому букви билися, як гострі шпаги

то мирилися, то й сварилися в римах

слово відразу закохало в красиву душу

й кохання розлилося килимочком барв

ще воно відкрило дорогу цьому віршу

злетіло кудись в небеса з гір та прірв

слово славило сім'ю та материнство

щоб діти виросли в спокої родинному

в снах, у спогадах водило в дитинство

ішло по лугу духмяному та запашному

слово вміло возвеличило святу землю

привчило народ до величі та слави її

воно зруйнувало непорозумінь греблю

підставило нації вірне плече у відчаї

слово деколи — гостре, немов те лезо

воно манило дорогою рівною, крутою

кувало міцну сталь та плавило залізо

стало щастям, а декому — спокутою

слово — ніжне сонце, душу відігріло

як густий туман, розляглося в долині

вільно та впевнено зі всіма говорило

дарувало злагоду, щедру любов родині

слово — це змістовна канва для пісні

з рідною мовою кожна нація зростає

добре, якщо слова — щирі, а не прісні

з таких і любов до України проростає

На тій межі

На тій межі, де моя поезія стрічається з прозою;

Де в горах квітнуть квіти, на їх вершинах — сніг;

Де радо виграє веселка, темне небо віддає грозою;

Я в задумі, або життєрадісно стану на свій поріг.

На тій межі, де мило колосяться пшениці, жита;

Де неймовірно красиво цвітуть волошки та маки,

Де навколо звивистої стежинки — роса не спита;

Я, як і в дитинстві, край дороги збираю ромашки.

На тій межі, де небо торкається гірських вершин;

Де в глибоких ущелинах спочивають густі тумани;

Де голосне відлуння в дібровах лунає з усіх шпарин;

Я стрімголов біжу з крутої гори вниз аж до долини.

На тій межі, де красиво ростуть сосни, смереки;

Де в пошані — людська гідність та сказане слово;

Де у свята та в неділю скликають церковні дзвони;

Я в рідне село з багажем життя приїду святково.

На тій межі, де дорогу прикрасив багряний лист;

Де так багато, незавершених мною, справ й надій;

Де про батьків, брата, яких нема — не один пост;

Я — позбавлена з ними зустрічей, діалогів й мрій.

На тій межі, де мудрими, дорослими стали діти;

Де народжуються наші родинні, життєві реалії;

Де вже свідомо цінуються домашні мамині квіти;

Я згадую тих, хто пішов за обрій, пишу епітафії.

На тій межі, де кожне зло стрічається з добром;

Де люди вдягають маски та неясно, хто ж є хто;

Де