Зона відчуження: останній рубіж

By Zinkevych Ihor

Довго блукаючи просторами інтернету я шукав книжку, яка у повній мірі могла дати відповідь на всі мої питання про Зону відчуження. Не про інопланетян, ноосферу, голограму вищих світів чи безсмертних головних героїв. Перечитавши більше десятка найбільш рейтингових книг, переконався: кажуть, якщо хочеш прочитати ідеальну книжку, напиши її сам. А тут, перерва між двома семестрами навчання в університеті... Давно носив ту ідею в собі, правда, задумувалося все спочатку як трилогія. Побачимо, ідей ще достатньо :) Повірте, страшно буде всім, а кожна наступна сторінка може повернути весь сюжет з ніг на голову.
P.S. Маю надію, вам буде так же приємно пережити все це як і мені, коли я писав цю книжку.

• Language: Українська мова
• Publisher: Zinkevych Ihor
• Release date: Apr 25, 2020
• ISBN: 9780463876008

Zinkevych Ihor

I was born 09.09.1988, since it all started ... :)

Book preview

Zinkevych Ihor

Smashwords edition

Зона відчуження: останній рубіж.

Пролог

Можливість мислити і свобідна воля вибору - це дар, чи непосильна ноша? Тягар чи відлуння такого далекого і недосяжного голосу істини? Надія чи приреченість людського розуму бродити по нескінченних лабіринтах свідомості в пошуках того, що не може бути знайденим, а навіть знайшовши, - усвідомленим?

Я звільняю людей від обтяжливих обмежень розуму, від брудних і принизливих самобичувань химери, що зветься совістю і мораллю, і від претензій на свободу і особисту незалежність, до яких доростають лише деякі.

Герман Раушнинг Розмови з Гітлером(1940)

Зона відчуження… Якимось невимовно страшним, диким і пустим духом віє від цього слова... Проте багатьох воно вабить. Хто сказав, що вона кривавіша за той звичний, безпечний світ, який оточує нас кожного дня?

Можливо, вона просто не маскує свого обличчя?

Більшість людей не може пояснити: чому вони йдуть сюди? Азарт? – так. Гроші? - можливо. Цікавість?

Проте всі ми люди і кожен з нас цінує своє, яке б воно не було, життя, а хто його не цінує, не цінував би Зону, як спосіб його позбутися і звів би рахунки з ним ще на Великій землі.

Можливо це спосіб самореалізації? Там ти працюєш і натовп тобі подібних буде тебе ж оцінювати, не обов’язково, як усіх інших. Тут ти один, всі рівні і лише випадок вирішить хто кращий. Позаяк тобі не доведеться слухати докори та насмішки інших, тебе вже просто не буде. Хочеш жити? – Піди і здобудь це право. Така собі еволюція навиворіт, хоча якби Зона нічим не відрізнялася від цього світу навряд чи хтось взагалі звернув би на неї увагу.

Жоден живий організм на Земній кулі не зможе зрівнятися з жорстокістю, цинізмом та розрахунком людей, наслідки вчинків яких будуть відчувати на собі десятки поколінь. Всі ми, день за днем, стикаємося з вибором: змиритися з власною приреченістю або нести в собі ту частину надії, яка може дати шанс вижити. Вижити в боротьбі з самим собою, з власними бажаннями та недоліками. Мутантами робить нас зовсім не зовнішність і не хімічний склад, а спосіб мислення, суть наших вчинків.

***

---

Кінець січня 2015 року. Кабінет генерал-майора ЗСУ, Рябоконя В.В.

Генерал сидів за столом, наливаючи собі третю чарку коньяка, старанно прихованого в дальній шухляді до якоїсь значущої події.

Пролунав телефонний дзвінок і він підняв слухавку:

- Слухаю.

- Віталій Володимирович… Я тільки щойно дізнався. Прийміть мої співчуття.

- Валєра… Я ж його, як міг, від долі беріг… Замість передка на штабні навчання слав, в академію військову для підвищення кваліфікації влаштував… І, розумієш, - генерал на секунду відклав слухавку і осушив чарку, - Розумієш, наркоманом він не був! Не такий він і щоб так… В клубі, від передозу згорів… Павлик мій. Світлана собі місця не знаходить, а я навіть додому їхати не хочу. Що я їй скажу? Не знаю… Таки не вберіг.

- Віталій Володимирович, ще раз, прийміть мої найглибші співчуття. Ви зробили все, що могли.

- Ні… Значить не все. Слухай, ти ж не остання людина в СБУ? Найдіть мені тих, хто цю заразу розповсюджує. Най моя трагедія буде останнім на що спромоглися ці покидьки.

- Вже проведено всю оперативну роботу, кур'єр і дилер затримані.

- Ні-ні. Ти мене не зрозумів. Не вершину від айсберга, а всю мережу! Знищіть цю гідру раз і назавжди! Заради мого Павлика…

- Буде зроблено, Віталій Володимирович, даю слово.

Генерал мовчки опустив слухавку і повільно став наливати собі ще одну чарку.

---

Середина лютого 2015 року. Управління служби безпеки України.

- Валерій Олександрович, слухаю.

- По наказу міністра все виконано в повному обсязі.

- Добре.

- По особистому спецзавданню: кадр підібраний. Жила Микита Остапович. Позивний Жила. Захищав донецький аеропорт. Витяг на собі двох поранених з оточення. Кіборг. Кавалер ордену За мужність. Серед особового складу користується незаперечним авторитетом. Говорять, може три цвяха стодвадцятки пальцями однієї руки в підкову зігнути. Якщо хтось і зможе виконати Ваше завдання, то підібрати кращу кандидатуру наврядче буде можливим.

- Ясно. А чому він зараз не на фронті?

- На місяць отримав відпустку.

- Сім’ю відвідує?

- Ні. По нашій інформації в нього нікого з родини вже в живих немає. Тим більше зараз випадок слушний.

- Який випадок?

- Він вчора, в барі, врізав якомусь мужику так, що того ледве до сьогоднішнього ранку відкачали. На фронт, поки всі розбори не вляжуться, його не відішлють, а так, заодно, розвідає нам ситуацію по заданому квадрату ну і, так сказати, загладить свій маленький боржок перед Батьківщиною.

- Не думаю що в нього залишилися якісь не виплачені борги перед Батьківщиною, але те що він один, це добре. Менше шуму буде в разі чого. Підходить. Висилайте.

---

Микита прокинувся в душному номері міського ізолятора. Почуття важкого похмілля різко вдарило в голову, а уламки вчорашніх подій відлунням покотилися кудись вглиб свідомості. Десь зовні зашаруділо в'язкою ключів і масивні засуви завизжали, від чого голова Микити зашуміла ще більше. В лице прилетів похідний військовий рюкзак і перед ним постали дві людські фігури, які при денному світлі були більше схожими на прибульців, що тільки висадилися на Землю. Проте надії швидко розвіялися і один з них, зовсім таки людською мовою, звернувся:

- Майор, з речами на вихід!

- Відведете мене на гауптвахту?

- Ні, Ви ж не при виконанні обов'язків вчора були.

- А хто ви?

Один з них, трохи знітившись, дістав посвідчення працівника СБУ і додав:

- Слідуйте за мною.

В цей час інший, який, напевно, був начальником дільниці, зніяковівши, запитав:

- І Ви, отак просто, його зараз заберете?

Після недовгої мовчанки, не дочекавшись відповіді, дільничний, уже в більш загрозливому тоні, продовжив:

- Аякже заява громадянина, який зараз в лікарні?

- Він відкликав заяву.

- Як він міг відкликати заяву, якщо після її написання він був доставлений в палату для тяжких і ледве перебував при свідомості?

Сбушник, вислухавши все, повторив:

- Він відкликав заяву.

Незаспокоївшись, дільничний вказав на перебинтоване плече і садна на лиці, додавши, що ще у двох працівників схожі ушкодження, на що отримав вже більш різку відповідь:

- Слухай, ти або заспокоїшся, або ми врегулюємо цей конфлікт по-іншому. Думаєш, тільки ви знаєте те, що дійсно вчора сталося? Прийшли після зміни в бар, тут на розі, і на вашомі місці, значить, сидить уже хтось?

- Ми його ввічливо попросили покинути зарезервоване місце.

- Воно там навічно за вами зарезервоване? І не змогли викинути його на вулицю? А спецназ чого викликали? Ніякої зброї в нього, крім виделки, не знайшли.

Дільничний мовчав, опустивши очі.

- Слухай, мені проблеми не потрібні, а з самого ранку міністерські уже всі вуха продзижчали цим питанням і дали зрозуміти, що краще щоб до обіду всі ваші заяви були відкликані, поки сюди комісія з Києва не приїхала. Понаробляли висновків від медиків уже на пару трупів, а паціента вже завтра на домашній режим переведуть! Поквитаєшся з ним як повернеться, а сьогодні він поїде зі мною, - завершив сбушник і попрямував до виходу.

Микита, важко перевівши дух, піднявся і поплентався вслід.

---

Вже сидячи в машині, Микита спитав:

- Навіщо Ви мене забрали з відділку?

- Термінове завдання.

- Яке термінове завдання?

- На місці все роз’яснять.

- Добре, зупиніть, мені потрібно вийти.

Водій мовчки продовжував їхати.

Не дочекавшись відповіді, Микита відчинив бокові дверцята авто і на ходу, вистрибнувши з автомобіля, зробив перекид через плече та хвацько вистрибнув на тротуар.

Працівник СБУ екстрено загальмував, вийшов з авто і кулею помчав за ним, проте довго бігти не довелося. Жила стояв перед найближчим кіоском. Догнавши його, сбушник з криком заявив:

- Я ж тебе зараз назад відвезу! Зовсім з глузду з'їхав? - та, не побачивши ніякої реакції, продовжив, - В мене з собою табельна зброя! - і демонстративно відідігнув бік піджака, поклавши руку на кобуру.

Проте Микита неквапливо нишпорив по кишенях і, не знайшовши нічого, обернувся до сбушника.

- Слухай, в тебе двадцяточка не знайдеться?

Незабаром обоє знову вже сиділи в машині з заблокованими дверцятами: водій, що трохи нервно крутив кермо і Микита, з блоком моршинської негазованої в руках.

---

18 лютого 2015 року. Головне управління Служби Безпеки України.

- Валерій Олександрович, майор Жила доставлений в управління.

- Ясно, Давайте його в мій кабінет. Особисто проведу інструктаж.

За пару хвилин в двері постукали та до кабінету увійшов Микита і сів у, запропоноване навпроти, крісло.

- Як себе почуваєте?

- Бувало і краще.

- Ціль завдання перед Вами уже уточнювали?

- Ні.

- Добре. Ви, під прикриттям СБУ, будете досталені в Зону. Ні, ні не в ту зону, що ви подумали. В Чорнобильську Зону відчуження.

- І що я там маю зробити?

- Розумієте, в останні роки контрабандний потік дещо виріс, проте насторожує інше. Частка нелегального потоку наркотиків через цю зону сягнула критичних масштабів. На даний момент перехоплено більше десяти крупних партій небезпечного наркотику, але ми, по нашій інформації, боремося лише з мілкими ділками. Для того, щоб підтвердити її, нам потрібна своя людина на місці. Нам потрібні дані про майбутні поставки та країну походження наркотиків.

- А хіба там настільки все складно?

- Ви навіть не уявляєте собі наскільки. Масштаби життя в Зоні Вас здивують. На даний момент в Зоні відчуження перебувають більше тисячі незареєстрованих осіб і це без урахування військового контингенту і дослідницьких корпусів вчених.

- Так це ж Зона відчуження? Вона ж непридатна для життя?

- Ну значить, не зовсім непридатна. Більше того, на її території орудують більше десяти неофіційних збройних угруповань, сфери впливу яких чітко окреслені.

- В такому разі мені знадобиться досить довгий проміжок часу і більше ресурсів для реального контролю і боротьби з контрабандою.

- Не переживайте. В часі Ви не обмежені. Просто добудьте максимально можливу інформацію про поставки, а ми вже самі їх ліквідуємо.

- І як я з Вами буду зв'язуватися?

- Вас доставлять гелікоптером недалеко від контрольно-пропускного пункту Оране. Там Ви самостійно знайдете спосіб проникнути на територію Зони, відповідні розхідні матеріальні кошти отримаєте перед вильотом. Після перетину кордону, в хуторі Дитятки вийдіть на контакт з людиною під позивним Ной. Він входить до угрупування Січ. При особистій розмові з ним, кодовим словом буде синій жайворонок. Запам’ятали?

- Так.

- Він вже на місці дасть всі роз'яснення і спрямування на потрібних людей. Від нього отримаєте рацію з закодованим каналом зв'язку з нами. І ось, ознайомтеся детальніше з матеріалами.

Микита взяв передану папку і став зачитувати з неї уривки:

- Значить живу в невеликому містечку, робітник цегельного заводу … В моєї дочки, Софії, діагностували лейкемію два місяці тому… А жінка померла від післяпологових ускладнень...

- Все вірно. А Ви прибули в Зону у пошуках, так званих, швидких грошей, як і багато інших. Порадив Вам вищезгаданий Ной. Ще раз все перечитайте і завчіть. Завтра зранку виліт. Удачі Вам.

Микита підвівся зі стільця, потис руку співрозмовнику і вийшов з кабінету.

---

Зранку Жилу доставили на гелікоптері у домовлене місце, після чого він, зі своїм похідним рюкзаком, пішки направився до контрольно-пропускного пункту.

Виглядало все доволі буденно: розбита дорога, невелика корчма-мотель на узбіччі і заправна станція з гаражем. Вдалині виднівся високий, метрів з шість, паркан, обнесений зверху колючою сіткою, а внизу ровом.

Микита відразу попрямував у корчму, яка, як на диво, була досить велелюдною. Вже в середині кивнув місцевому бармену і попросив пляшку пива.

Хильнувши з пляшки, він перехилився через барну стійку і покликав знову господаря закладу до себе. Той відразу підійшов і ввічливо запитав:

- Чим можу Вам допомогти?

- Слухай, - неквапливо розпочав Микита, і поозиравшись по боках, продовжив, - Мені потрібно на іншу сторону кордону.

- Ясно, а звідки мені знати, що ти, наприклад, не працівник СБУ?

- Зараз, - відповів Жила, - Зараз дістану посвідчення.

Микита потягнувся лівою рукою в кишеню, але не доводячи її до кінця, правою схопив бармена за барки і перетягнув його через барну стійку.

В корчмі всі притихли, але власник закладу акуратним жестом показав, що все в межах дозволеного.

Уже сидячи поруч, Микита продовжив:

- Ну як? Пожартував? - на що співрозмовник трохи невпевнено відповів:

- Ми всі тут люди прості. Нам проблеми не потрібні.

- Так я і не хотів їх створювати. Як можна перебратися на ту сторону?

- КПП відкривають на годину, двічі на день: о дев’ятій ранку і вечора. Ну, крім конвоїв з супроводом, їх пропускають без черги. Я знаю що місцевий, Семен, раз в неділю возить туди людей, коли в нього замовлення від табору науковців є. Спитаєш його на задньому дворі заправної станції, біля гаражу.

- От так би відразу, - і, поплескавши по плечах бармена, Микита залишив купюру на стійці.

Правда, очікував майор зустріти пару пузанів на задньому дворі, які, можливо, захочуть відомстити кривднику, але, на своє здивування, побачив там старий ГАЗон з коробчатим кузовом і мужика, який крутився біля колеса.

- Доброго вечора!

- Вечір добрий!

- Я від бармена. Він говорив, що ти можеш допомогти перебратися на ту сторону кордону.

- Можливо. Але коштувати це буде дві тисячі гривень і ні сотнею менше.

- Добре.

- Тоді зайдеш сюди о восьмій вечора, - договорив Семен і знову поринув у свою роботу.

---

Ввечері, біля ГАЗону, вже чекало чотири людини та все мало вигляд провінційного призовного пункту.

Двоє підтягнутих, молодих чоловіків в спортивних штанях, светрах і олімпійках, один рудоволосий і четвертий з окулярами та розумним виглядом. Останній явно виділявся із усієї цієї компанії і помітно нервував, часто поправляючи окуляри, що, те і діло, сповзали вниз носа.

Незадовго після цього зі сторони корчми підійшов Семен, що допивав свою каву з пластикового стаканчика і чемно зібрав з усіх по дві тисячі гривень. Потім відчинив двері в кузові та ряд шафок вздовж кабіни кузова. В кожній із таких і розмістилися всі пасажири. Потім склав в кузов будматеріали, провізію і зачинив його.

Мотор ГАЗона зашумів і машина рушила з місця.

На самому КПП стояло троє військових, один з яких поцікавився:

- Ціль візиту в Зону відчуження?

- Везу будматеріали і