А небо падає ясними зорями

By Марія Маринченко

У цій поетичній збірці ви знайдете вірші, які оповідають неймовірну красу української природи та багатство рідної землі.

• Language: Українська мова
• Publisher: Марічка Ясен (Марія Маринченко)
• Release date: Dec 20, 2023
• ISBN: 9798223250333

Book preview

Дорогий читач!

Мене звати Марія (Марічка Ясен). Я — поетеса за покликом душі. Ще з юних літ пишу я вірші, і от, нарешті, час прийшов ділитися своєю творчістю зі світом.

В поезії своїй шукаю зміст, не форму і, мов художник, я змальовую життя поміж рядків. Безмежна сила слова, мов невичерпне джерело натхнення, живить нашу свідомість та не дає забути, хто ми є.

У цій поетичній збірці ви знайдете 78 віршів, які оповідають неймовірну красу української природи та багатство рідної землі.

Тож, я запрошую вас у світ моєї поезії.

Зустрінемось на сторінка́х...

Марія Маринченко

"Вранці я радісно прокидаюся під спів солов’я.

Природа множить мої сили для духовного злету.

Красивою й неповторною є Батьківщина моя!

Вона дає мені сили та творчу наснагу, як поету!"

Красою української природи — зачаровані мої очі

Вслухаюсь в вишуканий шелест і свист вітру;

Що впевнено робить перші, пустотливі кроки.

Він гне додолу ковдру з різнотрав’я розквітлу.

Насвистуючи, сміливо біжить у світ широкий.

Вдивляюсь в блакить — ту, що в глибинах неба.

Не відриваючи очей, я нашіптую небесну поему.

З безтурботного дитинства лишилась потреба

Дякувати хмарам, місяцю та зіркового гарему.

Задумуюсь, дивлячись на високі та мудрі гори.

Я — закохана в них і зачарована їх характером.

Вони мило єднають небесні та земні простори.

Розмовляють з небом. Заспівують арію хором.

Озираюсь. Бачу водних дзеркал густу павутину,

Мальовничість озер, синь морів у туманній млі.

Природні джерела... З них і прокладає стежину

Кожна річка та струмочок, що біжать по землі.

Дивлюсь на пишну перинку трав’яного покрову;

На трави, що золотом лежать в рівних покосах;

На, даровану небом, вроду квітів різно кольорову

Та на всіх тварин, скупаних у сонячних променях.

Переймаюся станом довкілля, води, гір та лісів.

Їх знищення та забруднення не дають заснути.

Люди! Ми даємо собі та тваринам мало шансів;

Щоби, серед Богом даної природи, довго жити.

Зізнаюсь, що я все життя — закохана в природу;

В усе те, що вона дарує мені щодня та щоночі!

Життя в Україні сприймаю, як високу нагороду!

Її красою були, є, далі будуть зачаровані мої очі!

Я — природа!

Ніжно травичкою прикрашу діброви низенько.

Веселковими барвами з квітами зачарую всіх.

Кремезними деревами підіймусь я височенько.

Розлогими, квітучими кущами припаду до ніг.

Простелюся безкрайніми, родючими ланами.

Мило різнотрав’ям затамую людський подих.

Розкинуся вверх схилами, потім вниз — ярами.

Зміню рельєф й підіймусь в небеса аж у горах.

Спаду туманами над мальовничими долинами.

Вранішньою росичкою помию квіти та трави.

Зачарую обабіч дороги споришами, полинами.

Щоб освіжилось все, покличу дощові заграви.

Пропливу по небесній гладі тихо хмаринками.

З неї вкину на землю все, що є: дощ, град, сніг.

Порадую цілий світ сонячними промінчиками.

Потім заведу сонце за хмари, щоб спинило біг.

Виведу на небесний простір місяць з ключами.

Він відчинить хатинки, де всі зірочки живуть.

Рясно засіє ними небо над долами та кручами.

Владно, вільно пропливе поряд. Вкаже їм путь.

Вдосвіта, як нічка втомиться, приляже спати,

Ясне сонечко запалить свої життєдайні вогні.

Все, що є в природі; почне рухатись, щебетати.

Будуть творитись неперевершені справи земні.

Я — природа: земля, небеса, тварини, рослини

Та, головне — люди. Цим світом править Бог.

Все, що існує — це спільного володіння перлини.

Земне життя — цінність з радостей, тривог.

Озирніться назад! Спиніться в цій миті!

Вийдіть на круту гору, що ближче — до неба!

Гляньте на синьо-голубу красу — хмаринки.

Небеса — українських полів, гір, лісів оздоба.

Вони встеляють для них чудо-скатертинки.

Приляжте в лузі та в діброві хоч на хвилинку!

Послухайте романтичний щебіт пташиний.

Відшукайте в травичці світанкову росинку.

Погляньте на колоритний рух мурашиний.

Присядьте в лісочку на сухеньке дерево впале!

Задумайтесь над суттю людського життя.

Придивіться на листячко золотисте, опале.

З бездонною красою цією відчуйте злиття.

Пробіжіть вподовж берега звивистої річки!

Проведіть розмову з турбулентною течією.

Поверніть в зелен гай, де живуть смерічки.

Помилуйтесь вічнозеленою окрасою цією.

Пройдіть горами, лісами, полями та лугами!

Вволю побудьте в товаристві трав і квітів.

Не минайте розмов із пшеницями, житами

Та відчуйте чародійну красу деревних вітів.

Дика природа оновлюється, як і все людство.

Вічно жити на красивій землі не буде ніхто.

Вона манить. Творить над нами чаклунство.

Хто ж, як не ми, повинні зберегти її? Хто?!

Люди — ніби мурашки, бігають, клопочуться.

Часом, за справами ніколи й в гору поглянути.

Біжать вперед, або довго на місці топчуться.

Час йде. Треба спинитись, подумати, жити!

Озирніться ж назад! Спиніться в цій миті!

Проживаємо в райському куточку на землі.

Дощами та оксамитовими росами — вмиті.

Сивочолі тумани спадають в бездонній імлі.

Блакитне небо та квітуче земельне роздолля —

Багатство, котре ми нікому не дамо відняти!

Дбаймо про Україну! Докладаймо великі зусилля,

Щоб своїм нащадкам справжній рай передати!

На небозводі зродився погожий ранок

На небозводі зродився погожий ранок.

Обіймав нас за плечі Вів у новий день.

Ліси, поля, діброви підкоряв серпанок.

Соловейко сідав у них. Заводив пісень.

Сонячний промінь з небес посміхався.

Пробігав крізь хмарки. Заглядав у вічі.

Півник доспівав довгу арію. Роззувся.

Намалював щиру усмішку на обличчі.

Хмари пливли мирними, голубоокими.

Слали