Павло Тичина. Найкращі твори. Ілюстроване видання: О панно Інно…, Ви знаєте, як липа шелестить…, Арфами, арфами…, Пам'яті тридцяти, Гаї шумлять… та інші

By Павло Тичина

Павло Григорович Тичина — радянський український поет, перекладач, публіцист, політик, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР. Новатор поетичної форми. Разом з Ліною Костенко та Іванем Драчем був номінантом на Нобелівську премію з літератури.
Історик української літератури Сергій Єфремов так казав про поета:
«Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, i з цього погляду він самотній, стоїть ізольовано, понад напрямами, віддаючи данину поетичну всім їм — од реалізму до футуризму ("червоно-си — зеле дугасто"), одинцем верстаючи свою творчу путь. Це привілей небагатьох — такий широкий мати діапазон… Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю… Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа»
Strelbytskyy Multimedia Publishing © Ukraine — Kyiv 2023
Зміст:
А я у гай ходила
Антистрофа
Арфами, арфами…
Ах, не смійтеся ви наді мною
Балетна студія
Біля озера у лісі
Блакить мою душу обвіяла…
В космічному оркестрі
Весна (з Баратинського)
Весна (пам'яті сестри Наталки)
Ви знаєте, як липа шелестить…
Вийшли вранці ми
Війна
Вітер з України
Гаї шумлять…
Гаптує дівчина й ридає
Гей, вдарте в струни, кобзарі…
Де не глянь — колоски
Де тополя росте…
Десь на дні мого серця
Десь надходила весна
До кого говорить?..
Дощ
Дума про трьох вітрів
Дух народів горить
Душа моя — послухай
Евое
Енгармонійне
З далекого походу
З кохання плакав я, ридав
За всіх скажу
Загупало в двері прикладом
Закучерявилися хмари
Замісць сонетів i октав
Застібнулось на всі ґудзики небо
Зелена неділя
Зразу ж за селом
І являвсь мені Господь
Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер
Коли в твої очі дивлюся
Кукіль
Ластовенятко
Листя падає
Мадонно моя…
Молодий я, молодий
Не знаю і сам я, за що так люблю
О панно Інно…
та інші

• Language: Українська мова
• Publisher: Strelbytskyy Multimedia Publishing
• Release date: May 17, 2023
• ISBN: 9780880046275

Book preview

А я у гай ходила

А я у гай ходила

по квітку ось яку!

А там дерева — люлі.

І все отак зозулі:

ку —

ку!

Я зайчика зустріла,

дрімав він на горбку.

Була б його спіймала —

Зозуля ізлякала:

ку —

ку.

Антистрофа

Дорослі й семилітні: «Ой, яблочко, да куда котишься».

Так. Народ у толоку, а поети в борозну.

Годі ж кривитись на фабричну: предтеча завше

менш талановитий за месії.

Арфами, арфами…

Арфами, арфами —

золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Думами, думами —

наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

Стану я, гляну я —

скрізь поточки як дзвіночки, жайворон

як золотий

З переливами:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Любая, милая, —

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям

вкрай.

Там за нивами:

Ой одкрий

Колос вій!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

Ах, не смійтеся ви наді мною

Ах, не смійтеся ви наді мною, —

Не для вас я Вкраїну люблю!

Не для вас виливаю ці сльози з журбою,

Що ніхто їх не бачить нічною добою,

Коли довго від думок не сплю.

Не чіпайте моєї Вкраїни!

Хай, по-вашому, вмерла вона.

Скажіть: нащо ці ваші знущання та кпини?

Не чіпайте — просю вас — моєї Вкраїни:

Тільки ж це моя втіха одна!

Хіба можете ви зрозуміти,

Як її я кохаю, люблю?

Та коли б не вона, то для чого б і жити!

Але що… що вам про це говорити…

Чи ви любите матір свою?

Балетна студія

Танцюють цвітно цілунять тонно

в туніках білих неначе бал

Нагрудять вправо

одгрончить чар

схитнуться вліво

лелійні лі

Плеснуть в долоні встремлять як лані

І знов одхлинуть і стануть враз

І знов потиху

заледве чуті

і знов поволі

як той ручай

На них із вікон веслує промінь

І вітер майний і синій день

Рояль обсипле

торкнеться стін

спаде на тепле

збутонить стан

І теж у танці на тротуарі

Голодна жінка сухотить хліб

І їй із вікон

гуслить рояль

Хоч би як віку

прожить жить

Біля озера у лісі

Темний ліс, стежина біла:

чудно так, немовби сниться…

— Причаїлась то лисиця?

— Ні, гілляка поруділа:

хтось її зламав і кинув.

— За яку ж таку провину?

Я мовчу — і ти мовчиш.

День стає все гарячіш.

Залишились батько й мати

на узліссі на траві, —

нам обід приготувати.

…Що це в тебе на брові?

Глиця? Дай зніму руками.

Ну, та стій же… дереза!

Глянь он: на сосні над нами

білка шишку обгриза…

Та маленька Наталюка

раптом крикнула: — Гадюка!

— Ні,— кажу, — звичайний вуж,

сам тікав він чимдуж.

Де його, питаєш, хата,

і чого ушивсь прожогом? —

Ой дівчаточко-небого,

ти — широкі оченята!.

Ти до всього ж бо цікава,

квітонько ласкава.

Шум кругом, немов хто бродить…

Грушка стежку загородить,

вільха руку подає —

і не знаєш, де тиіє…

Гриб найшла ось Наталюся.

Дай сюди — я подивлюся!

Від такого — тільки мор.

Кинь його, це мухомор.

Зараз на гриби ще бідно:

без дощів же їх не видно,

підем іншої доби

по опеньки й по гриби.

Ось пеньочки, трухлі, прілі;

три берізки білі-білі,

всі у фартушках, в наряді,

аж тремтять — такі нам