Короткі історії довгого такси: частина друга: частина друга

By Galina Trylis

Це продовження історій видатного чотирилапого мислителя сучасності. Минули роки. Чапа досягнув зрілості й зіткнувся з кризою середнього віку у такс. Зазнав депресії. Його врятували любов і хороше харчування.

Друга частина “Коротких історій довгого такси” написана тим же творчим дуетом. Міркування помудрілого героя зробилися глибшими, але його витівки й капості не втратили наснаги і дотепності. Харизматичний буркотун з роками ще більше набурмосився і поважнішав, що лише додало йому зворушливості та чарівності.
Дотепний гумор, хороший настрій, розрада у скрутні часи.

 

• Language: Українська мова
• Publisher: Selfpublished
• Release date: Oct 7, 2022
• ISBN: 9791223003695

Book preview

ЧАСТИНА І

ВЖЕ Й ЛІТА МИНАЮТЬ

* * *

Двоногі і я

Минули мої літа.

Та що там таїти — минуло багато літ.

Я все так само гарний, як і завжди був. Хоча, коли придивитись, я зробився ще кращий. Сивина припорошила мої вуста, додала благородства й шляхетності. Я споважнів. Знаю собі ціну: її немає.

Пережив великі пристрасті, спізнав радощі та журбу, не минули мене й гіркі розчарування. Мої зітхання поважчали. В моїх очах визріла мудрість. Словом, я сповнився життєвого досвіду.

Мої двоногі, вважай, не змінились. Та вони тому й живуть довго, що повільно втямлюють. Що порядний пес осмислить за рік, вони ледве доберуть за сім літ. Такі от тугодуми. Тому їм і відміряно більше.

Вона така сама гарна, як і колись. Лиса. Довга. М’яка. Голова в патлах, біля очей зморщечки. Ото хіба що стала більш терпелива й ніжна. Але незмінно й безжалісно скупа. Хоч вішайся.

Він усе так само владний. Великий. Теплий. Місцями трохи шерстяний. Говорить стисло і завжди по суті справи. Сентименти не розводить. З літами стає добрим і відчутно щедрішим. Це дуже втішає в старості.

Розумію, що літа мої минають...

Вже знаю, що після снігу буде сльота, коли в спину холодно, в лапи брудно, а в пузо мокро. Але потім пригріє сонечко. І стане добре. Все пахнутиме й лоскотатиме. Прилетять метелики, а за ними й мухи. Почнеться спека... А там і знову задощить, знову стане брудно, вогко й холодно. Калюжі замерзнуть. І все засипле сніг, у якому так весело пирхати й чхати.

Все повторюється. Але щоразу все по-іншому.

Я осягнув закони життя.

Але головне не в цьому. Я бачу, що свою справу я зробив. Я навчив їх любити. Як я їх навчав? Як міг, так і навчав. Своїм прикладом, своєю любов’ю. А як же ще можна навчати?

І я знаю: мені вдалось. Вони мене полюбили. Це відбулося не зразу. Це було довго й важко. Натерпівся я... Настраждався. Але вони таки змогли.

Тепер я тихий і щасливий.

* * *

Чапа, як і раніше, спить в окремій кімнаті. Один. Вранці зустрічає мене так, ніби ми ціле життя не бачились.

Обнімає коротенькими лапками, пригортається й завмирає. Підставляє щічки — вони пахнуть медом — і оксамитову шию, чекає моїх поцілунків.

Ці вранішні ніжності у нас означають взаємне Доброго ранку!

Склавши подяку Богові за чудеса життя та приголубивши одне з них, можна й день починати.

* * *

Вона

Щоранку вона мене обнімає, голубить і примовляє різні нісенітниці: Ти моя іграшка хутряна! або Ти іграшка-хижка на курячих ніжках! Вкладає мої розтріпані вуха, лоскоче мені носа довгим волоссям. 

Буває, непомітно задивлюсь на неї з-під столу, а вона все бачить і сміється: Чи ти миша, а чи клоп, чи космічний телескоп?

Двонога завжди була хороша. Тільки що дуже вредна. Бралась мене виховувати. Траплялось, що й капцем. Мудреці кажуть: хочеш удосконалити світ — удоскональ себе.

А вона заходилась покращувати мене.

Я смиренно любив її. Завжди. Бо коли любиш — терпи. І я терпів. Любив і терпів.

Роки минали. Вона почала розуміти, до чого ж я гарний. Коли б не моя скромність, сказав би навіть — бездоганний. І то не просто розуміти почала, а розуміти й приймати в свою душу. Отакого неймовірно різноманітного, який я є.

А я, вже повірте, багато на що здатен.

* * *

На перший погляд, стосунки між Чапою й господарем залишаються незмінними, по-чоловічому стриманими. Та варто постежити за ними обома, і ви відчуваєте незриму, але глибоку прихильність і симпатію між ними.

Пізно ввечері сонний такса чапає на кухню, а господар ловить його, затискає собаче тільце своїми велетенськими ножищами й безапеляційно каже: Чапа, ти — коняка!

Здивовано, але з безсумнівною повагою піднімає Чапа очі свої на господаря. Очі ті треба бачити...

* * *

Він

Він завжди був суворий. Ніколи не допитувався, чи я таки справді миша, бо був у цьому твердо впевнений. Не вважав мене чимсь таким, що можна любити. Не годував. Не гуляв. І проганяв на місце. Холодний і байдужий.

Але головний.

Його я любив ще смиренніше.

Терпів ще старанніше.

І зітхав ще тяжче.

Тепер він гладить мене великими теплими руками. Ловить за хвіст. Підгодовує під столом. І грається зі мною в коняку.

Дивні вони, ці двоногі. Ото коли таке суворе та неприступне — так і знай: любов свою показуватиме несміло й незграбно, ніби соромлячись. А чого? А того, що йому треба добре постаріти, аби до нього дійшло, що саме в цьому сила.

Мені тепер більше вибачають.

Мене тепер частіше пригощають.

Голублять мене.

Носять на руках. Це приємно, хоча краще носили б не мене, а мені... більше їсти.

* * *

У Чапи з’явилися перші ознаки старіння. Виразна сивина на щоках і помудрілий погляд додають йому неабиякої собачої гідності. Він зробився спокійний, вредний і вкрай недовірливий.

То, було, його дратувала двонога молодь, а тепер і собача викликає обурення надто безпосередніми манерами й прогресивними поглядами. 

Має звичку гарно попоївши спрямувати задумливий погляд у вирій. Враження таке, що переймається проблемами метафізики. А може згадує минуле... До собачих красунь байдужіє дедалі помітніше, може навіть загарчати в непогожий день.

Головні його втіхи — харчування й споглядання. Інтерес до їжі у пса не пропав. Скоріш навпаки. Це єдине, чим його можна розбудити й зацікавити о будь-якій порі дня чи ночі.