Невідомий
By Olena Rosul
()
About this ebook
Йому сказали, що він — королівський син, якого заховали від безжалісного ворога багато років тому.
Йому сказали, що прийшов час повертатися додому.
Йому сказали, що він потрібен.
Але доля розпорядилася інакше: засідка і тяжка рана, що прикула його до ліжка на довгий час — достатньо, щоб дороги заповнилися ворогами.
У глушині, у оточенні, начебто забутий усіми, він має розгадати: чи справді йому відкрили правду і на нього чекає королівська корона, чи його використовують, мов пішака, у невідомій йому грі?
Related to Невідомий
Related ebooks
Поїздка Хірурга Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsБродяги Півночі Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsОльга Кобилянська. Найкращі твори: Земля, Царівна, Людина, Valse melancolique (Меланхолійний вальс), Природа, Аристократка Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsМарево (Marevo) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsLedashhycja Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsГрішниця (Grіshnicja) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsІ це все, що я хотіла сказати про кохання Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsБільше нікому Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsКладовище мрій Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsСтоліття Якова (Stolіttja Jakova) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsМартін Іден Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsІлюзії великого міста Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsТа сама я (Ta sama ja) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsKoni ne vynni Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsМізері Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsСуча дочка Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsМелодія кави у тональності кардамону (Melodіja kavi u tonal'nostі kardamonu) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsНепутящий алкоголік, або Криза середнього віку Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsSered temnoi nochi. Chastyna druga Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsУсі Грані Світу Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЩаслива доля Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsСіль для моря або Білий кит Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsCarivna: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЛюдина з вивернутою губою Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsMoskal'-charivnyk: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЯк Ватсон навчався хитрощів (Jak Vatson navchavsja hitroshhіv) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsЧорна зозуля Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsНевидимець Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsСпівуча пташка (Spіvucha ptashka) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsПливе човен — води повен (Plive choven — vodi poven) Rating: 0 out of 5 stars0 ratings
Reviews for Невідомий
0 ratings0 reviews
Book preview
Невідомий - Olena Rosul
НЕВІДОМИЙ
Олена Росул
Невідомий by Olena Rosul
Copyright © 2018 Olena Pupirina
Contact
Contra Spem Scribo
www.olenarosulwriting.com
olena.rosul@olenarosulwriting.com
All rights reserved. No part of this publication may be reproduced, stored in or introduced into any retrieval system, or transmitted in any form, or by any means, including photocopying, recording or other electronic or mechanical methods, without the prior written permission of the author, except in the case of brief quotations embodied in critical reviews and certain other noncommercial uses permitted by copyright law.
Cover art © anyka / Canva.com
Пробудження
Він відкрив очі.
Світло падало справа, але так тьмяно, що він ледве розгледів просту дерев'яну стелю. Спробував повернути голову і подивитися навколо і не зміг: шия задерев'яніла, м'язи болісно натягнулися, віддавши у потилицю.
Під спиною він чув мокре ліжко, волосся теж було вологе, подушка смерділа потом, груба ковдра вкривала голе тіло.
В'язкі думки текли повільним потоком. Де я?
Ворухнутися не було сили.
Спробував знайти край пам'яті — останню мить, яку міг згадати.
Вершники. Він — один з них. І назустріч — скачуть. Зброя. Ляскіт, стукіт, серце і копита у бойовому барабанному бої. Плутанина, хто де. Тьмяний блиск меча, удар — відсіч, віддає у всьому тілі. Потім — смертельний біль…
Тут і є край. Він навіть не бачив, хто його поранив. Обрушилося щось на плече і швиргонуло вниз, із коня. Біль погас у темряві…
Поранений, але живий. Мабуть, бо на тому світі навряд чи є кімнати з грубими дерев'яними стелями, ледве освітлені та похмурі, і просяклих потом ліжок там теж, напевне, немає.
Вдих-видих. Живий. Значить, можна знову закрити очі і відпочити, не боячись заснути навіки.
Наступного разу його розбудили дотики. Хтось обтирав його обличчя мокрою тканиною. Він спробував заговорити чи хоч би відкрити очі, але зовсім ослаб. Та доглядач, видно, помітив його спроби і промовив жіночим голосом:
— З поверненням! Я так і знала, що Ви видужаєте.
Ще раз спробував заговорити, але марно, тільки губи ворухнулися.
— Я дам води, — промовив голос, і він відчув, як з ліжка встали. Через кілька секунд під голову йому просунулась рука, підняла її і до губ доторкнувся край посудини. Яка смачна вода!
Він хлиснув забагато і похлинувся. Закашлявся, задригався всім тілом, крім лівого плеча, яке лежало, мов колода, важке і тільки глухо тягло болем, і руки, що не відчувалася взагалі, наче мертва.
— Ну, ну, — мов дитину, втішав його голос. До обличчя доторкнулась груба тканина, витерла воду.
Він знесилено затих. Від кашлю боліло горло.
— Води, — прошепотів.
Жінка напоїла його, ще раз витерла обличчя і шию.
Він знову заснув.
***
Потроху приходив до тями. Тіло все ще було важке, але вже не як мертва колода, а як щось живе, по якому тече сік.
Він побачив і жінку, яка за ним доглядала. Круглолиця, білява, статна, з мілкими рисами на широкому круглому лиці. Тільки все він не міг зрозуміти, якого вона віку — як усміхалась, то думав, що то рано визріла дівчина, може, і тринадцяти їй немає; а бувало, як поверне голову інакше, то наче давно заміжня, підів'яла, з похиленою до кінця долею.
І говорила вона — то щебетала, як із однолітком, то наче згадувала, хто він, а хто вона, і відсторонювалася з серйозністю, та говорила повільно і строго.
***
Він прокидався все частіше, по кілька разів на день.
У якийсь із днів у кімнаті з'явився граф. Сидів на стільці, закинувши ногу на ногу та смоктав свою блискучу, відполіровану пальцями люльку.
— Де я? — спитав він.
— На цьому світі, — промовив граф тягуче. — Надовго ж ти відстав від нас. Я мало не вирішив, що ти покинув нас напризволяще.
— Що сталося?
— Не пам'ятаєш? Нас перехопили, тебе поранили. Кепська рана, рука, мабуть, не виправиться. Ту зграю ми уткнули носами у землю, але вони, певно, не єдині, хто за нами — за тобою — полює. Тож ми не могли залишитися біля тебе всі — занадто підозріло. Завезли тебе ось у цей заїзд — добре, що він у покинутому селищі — і решта подалася далі, у Гелетею. Тільки я залишився… Коли стало ясно, що ти не віддаси богам душу, я поїхав у місто та передав звісточки кому треба. Сподіваюсь, вони дійдуть — зараз повно шпигунів навколо. Втім, я нічого таємного не написав: тільки що маємо пораненого і я залишаюсь за ним подивитись.
Думки блукали неквапливо. Граф не сповістив, що поранено саме королевича, тож їх вороги, можливо, подумають, що він у основній групі, що мчить у Гелетею. Чи захочуть пересвідчитись? Чи не запідозрять, що граф не залишився б позаду заради абикого? Він подивився на графа, який наче мимоволі кидав на нього нібито незначущі, незацікавлені погляди. Мабуть, їм не варто обговорювати тут подробиці — і у стін бувають вуха.
— З рештою все добре?
— Так, ніхто не постраждав. Тільки з тобою невдача вийшла.
Почувся йому докір? Мабуть, не почувся, і мабуть, справедливо — хоча він був не гіршим бійцем серед товаришів, і саме його поранення — прикра витівка долі, випадковість. Чи ні? Але у нього не було сил думати ще й про можливу зраду.
Як не крути, а зараз вони у найгіршому із можливих положень (крім його смерті, можливо): він поранений та нездатний рухатися, їх загін прямує в Гелетею ні з чим, хоча і відволікає на себе ворога — принаймні, можна на те сподіватися.
Докоряв його граф чи ні, а він таки відчував провину, хоч винний і не був.
У двері постукали.
— Заходь! — крикнув граф.
Увійшла його усміхнена янголиця-доглядачка з мискою, над якою стояла пара.
— А, Любонько, — ґречно промовив граф, — вже готове? Пора привести нашого стражденного у божеський вигляд.
Любонька усміхнулась сором'язливо, але відповідати на жарт не