Отчий дім

By Марія Маринченко

У цій поетичній збірці ви знайдете вірші про велику любов авторки до рідних батьків, братів, сестри, всього родоводу, земляків; до Малої Батьківщини — мальовничого села Ясенів та самобутньої Львівщини.

• Language: Українська мова
• Publisher: Марія Маринченко (“Марічка Ясен”)
• Release date: Dec 20, 2023
• ISBN: 9798223251323

Book preview

Мене звати Марія (Марічка Ясен). Я — поетеса за покликом душі. Ще з юних літ пишу я вірші, і от, нарешті, час прийшов ділитися своєю творчістю зі світом.

В поезії своїй шукаю зміст, не форму і, мов художник, я змальовую життя поміж рядків. Безмежна сила слова, мов невичерпне джерело натхнення, живить нашу свідомість та не дає забути, хто ми є.

У цій поетичній збірці ви знайдете 71 вірш про велику любов авторки до рідних батьків, братів, сестри, всього родоводу, земляків; до Малої Батьківщини — мальовничого села Ясенів та самобутньої Львівщини.

Тож, я запрошую вас у світ моєї поезії.

Зустрінемось на сторінка́х...

Марія Маринченко

"Коли в домі ще горить мамина, татова свіча; 

То хочеться повертатися туди знову та знову.

Тут — довіра та любов, їх безкорислива віддача.

Ми з роду й до роду піддаємось родинному зову!"

Найсвятіші місця на землі

Життя починається з батьків і малої Батьківщини!

Ми народжуємося на своїй рідній, благодатній землі.

Мама, тато, вчителі...З ними ми й пізнали всі істини,

Де б ми не жили — у великому місті чи в малому селі.

Отримали знання, життєвий гарт, взнали про світ.

Навчилися любити, шанувати рідний край та народ.

Взнали, що є наша рідна Україна та великий Всесвіт;

Що українців пов'язує культура, їх національний код.

Де б ми потім не були, куди б не закинула кого доля;

Мала та Велика Батьківщини будуть вічно в серцях.

Це — вічні святині! Ми з ними — ягідки одного поля!

Розмова, спогад про них викликає усмішку на вустах.

От і зараз щедрим розчерком свого пера дочірнього

Я, як простий художник, малюю на чистому папері

Дороги та стежечки краю свого західного, рідного;

Звідки колись у великий світ відкрилися всі мої двері.

Думками я — у вільнолюбній Галичині, в селі Ясенові;

Де сосни та смереки прямують в безмежну височінь.

Земляки пишуть оди українській нації та рідній мові,

Відносяться шанобливо до всіх Шевченкових творінь.

Тут сім'я, школа національним цінностям навчають.

Доброзичливі земляки бажають добра, миру на землі.

До української ідентичності та свободи привчають,

До віри в Бога. Пишаються, що від роботи — мозолі.

В наших гордих сосен і смерек я — в одвічному полоні.

З ними почуваюся захищеною, щасливою, немов у раю.

Туман у гірській долині тихо сідає та, наче на долоні,

Виразно видніються сусідні села в мальовничім краю.

Зір падає на головні сільські величі — церкву та школу;

Головну трасу, що пробігає з Києва на Золочів й Львів.

Зліва віддає минулим від замків у Підгірцях, в Олесько;

Праворуч — старовинне місто Броди манить вдалині.

Віддалені села тихо поглядають на ту розлогу долину.

Тут вільно розкинулись Суходоли, Лучківці, Дуб’я, Гаї...

Повівають вільним, дуже гордим вітерцем їм у спину

Неординарні, чудові села: Пониква, Голубиця, Жарків...

Рідний Ясенів — край неабиякого завзяття та краси;

Працьовитих селян, добрих, господарних, самобутніх;

Величі гір, дібров, лісів, ставків, туманів, дощів, роси;

Моїх споминів про батьків; село вдячних й незабутніх.

Старовинні Броди, Золочів, Львів — це землі Галичини,

До якої я з дитинства прикипіла своїм щирим серцем.

Цей край теж належить до моєї Малої Батьківщини.

Тут із радістю б'ється сердечко, віє рідним вітерцем.

А Велика Батьківщина — безмежна, синьоока Україна.

Мала щастя жити у двох селах й кількох містах у ній.

В столичному Києві відчуваю себе, наче рідна дитина.

Я — щаслива. Довге життя прожила в Україні рідній.

Велика та Мала Батьківщини — святі місця на землі!

Для українців українські села та міста є наймилішими.

Бережімо національне! Будьмо ковалями щасливої долі!

Гуртуймося! Станьмо мудрішими, патріотичнішими!

Я пила гірські тумани

Я пила гірські тумани

Та вдихала чисті роси.

В щасті, спокої нірвани

Заплітала квіти в коси.

Спілкувалася зі сонцем.

Мило з вітром говорила,

А він радо під віконцем

Розкривав свої вітрила.

Між соснами, смереками

З радістю гарно гуляла.

Потім польовими квітами

Всю хатинку прикрашала.

Йшла я на гірську площину.

Щиро милувалась краєм.

Свою Малу Батьківщину

Я вважала справжнім раєм.

З людьми мило там віталась.

Поважала їх й любила.

Галичанкою я звалась

Та від цього бралась сила.

Я вдивлялася в обличчя.

Слухала людей розмови.

Земляків благополуччя

Було з праці рук чудових.

Життя бігло, немов річка.

Почуття всі закріпились.

Любов до краю, наче свічка,

Ще сильніше розгорілась!

Мелодія рідного краю

Я — з того краю, що вільно дихає в Галичині.

Звучить в мені його мелодія рідна, потужна;

З краю доброї, гостинної, незрівнянної душі; 

Яким завше заслужено пишається Вітчизна.

Я — з того краю, де вродливі сосни, смереки

Всім щедро дарують духмяну, неземну красу.

Вони видніються на горі з дорогище здалека.

Заворожують та поглинають мою душу всю.

Я — з того краю, де вранішнє, яскраве сонце

Розлилося, мов добро та радість на весь світ;