Падіння: Я, Ісус, рок-зірка, #1

By Антон Ейне

"Падіння» – перший том потужої захопливої рок-саги про друге пришестя Христа у сучасному світі. Яскраво, відверто та проникливо!

 

2000 років ви чекали на моє друге пришестя. І я повернувся, щоб врятувати людство, але все пішло шкереберть.

Я опинився у тілі Дейва Хедстронга, скандального рок-співака, що присвятив свої життя та творчість боротьбі із Церквою та релігією. Ба більше, цього разу я позбавлений своїх божественних здібностей. Як мені заявити про себе світові, коли я замкнений у безпорадному тілі смертного? Чи повірять мені, або вважатимуть психом?

 

Я, Ісус, рок-зірка. Я не обирав цей шлях, але я не збираюся здаватися. Заради порятунку людства я готовий боротися навіть у тілі цього бешкетного рокера. Соціальні проблеми, криза віри, продажність релігії, кохання, ненависть, зрада та багато гучного тяжкого року. Я готовий пройти через це, щоб виконати свою місію. Ви зі мною?

• Language: Українська мова
• Publisher: Антон Ейне
• Release date: Aug 28, 2023
• ISBN: 9798215620045

Book preview

Зречення

Подібно до Петра, почну з того, що відразу зречуся всього.

Всі персонажі та події, описані в даному романі, вигадані, і будь-які збіги та схожість з людьми, що реально живуть або коли-небудь жили, випадкові.

Всі статті, пости, передачі, блоги та блогери є вигаданими, і будь-які збіги випадкові.

Всі згадки реальних знаменитостей є триб’ютом і наповнені повагою до них.

Усі пісні, що зустрічаються на сторінках роману, написані автором цієї книги. Тож якщо вони вам не сподобаються, ви знаєте, кого звинувачувати.

Автор залишає за собою право бути незгодним з думками та висловлюваннями своїх персонажів, не розділяти їхніх цінностей, але при цьому любити їх.

У книзі міститься достатньо ненормативної лексики, оголення та сцен насильства, щоб заборонити її до прочитання не тільки дітям, а й деяким дорослим.

Автор розуміє, що це видання не отримає статусу канонічного та буде віднесене до апокрифів, але його це зовсім не турбує.

Єдине, в чому автор не може бути впевнений, це чи вважати Ісуса реальним історичним персонажем, що справді існував, або вигаданим супергероєм. Нехай кожен читач вирішує це сам.

І все-таки вона крутиться!

Track 01 – Intro

Спалах світла прожекторів прямо в очі, і ударна хвиля звуку б’є в залу, обвалюючись водоспадом, стікаючи бурхливим шумним потоком зі сцени просто до фан-зони та закручуючи лютим виром щільний натовп глядачів.

Прожектори безжально стробують, зводячи з розуму зіниці, сітківку очей та мозок. Потужний енергійний риф гітарного вступу Стіва змушує серця шалено битися, а руки вітально злітати над головами, демонструючи кози та стиснуті кулаки.

Loyal Revolt не дарма обрали «Нульовий пацієнт», він з перших акордів захоплює слухачів своїм качовим ритмом. Гострі рвані рифи Рейна сплітаються з похмурим ритмічним гулом бас-гітари Клаудіо і наростальним нервовим пульсом барабанів Маркуса.

Та от у напористому вступі настає коротке затишшя, і Дейв включається з першим куплетом. Спочатку розмірено, майже речитативом, поступово збільшуючи тиск і додаючи в голос більше харшу.

У цій холодній третій світовій

Ідеологічній війні хреста та троянд

Я нульовий пацієнт, я нульовий

Вектор відліку загроз та втрат

Хедстронґ бачить відгук зали, він відчуває їх, він тягнеться до них, ділиться із ними своїм болем, своїм викликом системі та суспільству. Вібрації його голосу викликають у відповідь рик тисяч горлянок. Це його велика голодна зграя, яка розірве цей світ на шматки.

У жерлі вулкана політичних мереж

Чесність дешевша за срібло і тонша за лід

Я невловний порушник довколишніх меж

Мені відкритий доступ до сердець та міст

І, не даючи їм віддихатися, без попусків і бриджів, Дейв зривається в приспів, потужно і безжально, дозволяючи своєму вокалу дотягтися до задніх рядів зали, до мешканців сусіднього міста, до тих, хто хотів би не чути його музику та не думати про його ідеї.

Та я зміню маршрут

І вийду за межі сценарію

Бо нара…

– Так, стоп. Можеш повернутися на кінець куплету, Мікко? Ось тут, дивись, третя камера, бачиш? Де перед приспівом у Стіва короткий риф, і він хижо скалиться прямо в камеру. Давай цю картинку та одразу перехід на приспів, окей?

– Без проблем, Дейве.

Хедстронґ сидів у монтажній власного лейбла, щоб особисто взяти участь на початку процесу монтажу й висловити деякі побажання та коментарі. Не те щоб він сумнівався в якості роботи свого відділу відеопродакшену й особливо в майстерності Мікки Ярве, переманити якого були б раді багато голлівудських студій. Просто Девід любив роботу зі звуком, любив поринати в технічний процес і відчувати, як із записаного матеріалу народжується щось дивовижне та прекрасне.

Та й технічна команда прислухалася до його думки. Не тому, що він був лідером гурту Loyal Revolt, над презентацією альбому якого вони зараз працювали. І не тому, що він володів контрольним пакетом акцій звукозаписної студії та фактично був їх роботодавцем. А тому, що Хедстронґ був чудовим продюсером, тонко відчував музику та був справжнім перфекціоністом.

– Чудово. Я хочу більше таких яскравих кадрів, домовилися? Як тільки можна відвернутися від мене на хлопців, висмикуй щось потужне і драйвове, якщо третя і четверта вдало спіймали Рейна із соло, Шрайбера на цікавих збиваннях, Нері та Кларка.

– Прийнято, – кивнув інженер, продовжуючи переглядати записи з шести камер та відбирати потрібні сцени та кадри.

– Подивімось, що виходить, Мікко. Із середини куплету.

…Я невловний порушник довколишніх меж

Мені відкритий доступ до сердець та міст

Та я зміню маршрут

І вийду за межі сценарію

Бо наразі тут

Формується наше сприймання

Вже зламано ґрати

Розбито кайдани ілюзії

Друже, мусиш знати

Я нульовий пацієнт революції

Нульовий пацієнт

Революції

– Офігенно, – Хедстронґ задоволено ляснув долонею по столу. – Щодо зали. Коли перша на крані облітає глядачів, використовуймо такі проїзди не часто, один-два рази за пісню, щоб показати, що народу на концерті дуже багато.

– Окей.

– А решту сцен зали з п’ятої та шостої постарайся максимально використовувати під час приспіву.

– Впевнений? – із сумнівом обернувся Ярве. – Зазвичай глядачами заповнюють більше на програшах та соло, а приспів – це добрі моменти для великого плану тебе з другої камери.

– Розумію, Мікко, але я хочу більше емоцій на обличчях, а вони найяскравіші саме у приспівах. Коли зала підспівує, на піку кожної пісні.

– Це так.

– Мені потрібні палкі очі, вискалені зуби, набряклі від крику вени, піт на їхніх обличчях, мені потрібне обожнювання, огида, рішучість, вся гама емоцій на межі, великим планом. Мені потрібна залученість та небайдужість. Нам потрібно, щоб ті, хто дивитиметься запис презентації альбому, відчули те саме, що й ті, хто був того дня в залі. Щоб вони відчували потужність звуку, щоб їх сліпив танець прожекторів, а дим, вогонь та лазери доводили їхні почуття до несамовитості та оргазму.

– Зробимо, – кивнув Мікка.

– Я хочу, щоб наша музика проникла в душі глядачів DVD, розгойдала цей довбаний байдужий інертний світ, порвала його нахрін, змусила його відчувати, думати та діяти.

Я мов прозрілий блазень між сліпих людей

Мені дано свободу бути собою та ніким

У глухій безодні віри та затасканих ідей

Набридло бути тим, хто я є та що я їм

В брудному лабіринті людського дна

Я блукаю навмання серед солодких слів

Світ у вирі забобонів і гівна

Обирає знов тиранів і брехунів

Та я зміню маршрут

І вийду за межі сценарію

Бо наразі тут

Формується наше сприймання

Вже зламано ґрати

Розбито кайдани ілюзії

Друже, мусиш знати

Я нульовий пацієнт революції

Нульовий пацієнт

Революції

Я нульовий пацієнт

Революції!

♫♫♫

Я часто замислююся, як же так вийшло, що я опинився в тілі Девіда Хедстронґа, адже більш невідповідну одіозну фігуру вибрати було б важко.

Кумир всеїдної молоді та літніх поціновувачів року. Брутальних байкерів та доглянутих хіпстерів. Американців та албанців. Жінок та чоловіків.

Звабливий у своїй дикій неприборканості та огидний у своїй непримиренності та нетерпимості. Співак, що повстає проти Церкви та Бога, проти суспільства та традицій, проти віри та релігії. Людина, яка скандально прославилася своїми ексцентричними хуліганськими витівками. Головний біль Церкви, поліції та адвокатів. Золота жила для папараці, ЗМІ та адвокатів.

Чим він усіх підкуповував? Своєю щирістю? Сміливим викликом багатовіковим підвалинам? Бунтарським духом, якого так не вистачає у наш час? Відвертою лірикою та проникливою важкою музикою? Мелодичним потужним вокалом, що злітає до майже ангельського співу і зривається вниз до хрипкого інфернального гарчання?

Чи йому була властива якась вроджена харизма, щось невловне, що ставить людину над натовпом? Щось отримане від Бога? Чи від Диявола?

Ні, звичайно ж, Хедстронґ не був сатаністом, не проголошував себе Антихристом, не їв на сніданок невинних немовлят і не купався в крові незайманок. Але часом здавалося, що він був народжений, щоб день у день кидати виклик небесам.

Хоч як би там було, але це був жахливий вибір. Напевно, мені варто було провести ретельну підготовчу роботу, відібрати найвідповідніших кандидатів та всебічно вивчити їх, щоб самому вирішити, у кого вселитися.

Тепер мої виправдання, напевно, звучать жалюгідним лепетом, і я це усвідомлюю, але, на жаль, вдіяти вже нічого не можу. Я просто розгубився, коли дізнався, що настав час для нової спроби. Я був шокований, тому що протягом останніх двох тисяч років я ніяк не міг отримати від Батька дозвіл повернутися. Аж тут так раптово і несподівано... Жодних натяків, навідних питань, жодного вступу.

Чи я готовий? Трясця, та ні про що інше я й думати не міг.

Я благав Батька, мріяв про це, я жадав цього свого другого шансу. Я уявляв у всіх подробицях і деталях, що і як я робитиму. Я проробляв усі тонкощі та нюанси кожної проповіді, кожної нової притчі. Я заготовлював ідеї нових неймовірних чудес, я продумував усе до дрібниць. Можете назвати це моїм бізнес-планом, якщо хочете. Включаючи план «А», план «Б» і так далі за алфавітом, з купою сценаріїв, що відгалужуються. Повинен же я був навчитися від вас хоч чогось корисного. І щоб не провалити друге пришестя, я готувався. Готувався майже дві довгі тисячі років.

Але я не був готовий до такого...

Батько сам все вирішив за мене. Знову. Вирішив, що люди таки заслужили на цей останній шанс. Заслужили на це випробування. Що від успіху моєї місії залежатиме Його втручання у долю людства. Страти або помилувати. Все чи нічого, досить жорстка ставка.

І я б не сумнівався в успіху, якби не накладені на мене суворі обмеження. Такого не було навіть у моєму плані «Зет». У жодному плані, якщо чесно. Жодних чудес і божественного втручання. Жодних надлюдських можливостей. Жодного непорочного зачаття, тому що я вже не міг повернутися у ваш світ немовлям. Я просто мав обрати тіло одного зі смертних для своєї нової місії та вселитись у нього.

Просто. Легко сказати. Але як отак одразу вибрати з мільярдів, що живуть на Землі, того одного, хто буде гідний цієї великої мети. Того, чиїми устами я говоритиму священні істини. Того, чий лик залишиться на іконах. Того, чиє ім’я будуть прославляти у віках. Того, хто стане мостом між Богом та Людиною. Дверима в нову епоху. Ключем від воріт Раю. Провідною зіркою. Пророком та месією. Правицею Господа. Святим Граалем, посудиною для Духа Господнього на Землі...

Я окинув своєю увагою Землю, і переді мною миготіли мільйони, мільярди облич. Одні здавалися більш підхожими для цієї місії, інші менш. По-справжньому ідеальних кандидатів мені одразу якось і не трапилося. Та яка різниця? Я знову житиму серед людей і творитиму чудеса, зміцнюючи їхню віру і несучи цьому світу любов.

Яка різниця, в якому тілі? Головне – повернутися туди, а потім я вже розберуся з рештою, правда? Це ж було несерйозно про «ніяких чудес та божественних здібностей», так? Я що-небудь придумаю. Адже заборони для того й потрібні, щоб їх обминати. Особливо заради блага всього людства. Це ж я, адже я Бог! Я можу все. Все!

Та не важливо, в чиє тіло, аби скоріше. Я готовий. Давно готовий.

Поспішність, спонтанність і гарячість точно не були властиві такій надприродній сутності, як Бог… Для Нього все має свій сенс, свою мету, свій план та свій шлях. Мабуть, мені не варто було так необачно приймати це рішення, не усвідомлюючи всі можливі наслідки.

Тому що, коли я закінчив думку, мій жереб був кинутий, і я став Твердолобим Дейвом, скандалістом і богохульником, розпусником і бунтарем, новим Месією...

Track 02 – Burn down Your House, Baby! / Спали свій дім!

З офіційного сайту гурту Loyal Revolt:

…презентував свій другий студійний альбом «Спали свій дім!». Альбом випущено лейблом Human Media Records у форматі CD та лімітованого тиражу вінілу. DVD з відеопрезентації альбому буде випущений у Deluxe виданні, яке також включатиме два бонус-треки.

У записі брали участь:

Девід Хедстронґ – вокал, гітара

Стівен Рейн – гітара

Маркус Шрайбер – ударні

Клаудіо Нері – бас-гітара

Говард Кларк – клавішні, програмування

Музика: Девід Хедстронґ, окрім 3, 4, 7, 9 (Хедстронґ / Рейн)

Слова: Девід Хедстронґ

Світовий тур на підтримку альбому «Спали свій дім!» стартує в березні з шоу у…

♫♫♫

– Привіт, Вегасе! – прогарчав Дейв, присунувшись до мікрофона, поки затихали останні акорди, а потім розкинув руки в боки, ніби прагнучи обійняти одразу всіх глядачів. – Ви сьогодні дуже азартні гарячі штучки! І мені насрати, ставите ви на червоне, на чорне чи на зеро, я все одно вас усіх люблю! За те, що сьогодні ви тут разом із нами. Ми всі вас любимо!

– Дурня! – крикнув Маркус, склавши долоні рупором.

Барабанщик розвалився в лейзі-бегу і з кислою міною показував великим пальцем униз. Поруч у таких же мішках розвалилися Стів, Говард і Клаудіо, створивши невелике півколо навпроти умовної сцени, де Хедстронґ стояв, притримуючи однією рукою свій улюблений Gibson ’57, а другою розчаровано шкрябаючи неголене підборіддя.

Як завжди, музиканти зібралися у домашній репетиційній Хедстронґа, яку він збудував поряд зі своїм будинком. Просторе приміщення, світле, з великими вікнами, оздоблене деревом та акустичними панелями, зі звукоізоляційним екраном для ударних та невеликою студією для запису демо матеріалу. Ця база стала улюбленим лігвищем гурту, тут було написано чимало пісень, записано багато відео, випито багато спиртного, та багато всього було.

Одна торцева стіна була збудована з грубої цегли, пофарбованої білою фарбою. Вона стала чудовим фоном для фотографій та відео, і гурт не скупився на живий контент, яким регулярно тішив своїх шанувальників, викладаючи всілякі смаколики на своєму офіційному сайті, YouTube каналі та в соцмережах.

Сьогоднішня репетиція проходила у не зовсім стандартному форматі. Спочатку музиканти відпрацювали повну концертну програму для майбутнього національного туру на підтримку свого другого альбому «Спали свій дім!». Прогнали весь сет-лист, кілька додаткових пісень та запасні варіанти. Відпрацювали короткий акустичний сет, який планували включити до виступу у кількох містах.

А по обіді сіли у вітальні Хедстронґа, щоб на великому екрані переглянути фінальну робочу версію монтажу відео з презентації альбому.

– Так незвично дивитись і слухати нас збоку, – хмикнув Говард, потягуючи пиво. – Ще дивніше було б перебувати у залі під сценою.

– Ось виженемо тебе, і слухатимеш нас із зали, – незворушно пробасив Шрайбер, який займав ціле широке крісло.

Високий і худорлявий клавішник сидів на дивані поруч із Дейвом і Стівом, на пів голови височіючи над обома. Зріст дозволяв йому кинути на барабанщика скептичний погляд зверху.

– Що означає – виженете мене? Це ще за що?

– За пияцтво та розпусту, – знизав плечима Маркус.

– Ха! – Кларк обвів пляшкою пива по колу, немов у тості. – Тоді в першу чергу доведеться вигнати Хедстронґа, потім вас, придурків, і вже тоді мене.

Продовжуючи сміятися, Дейв поклав руку на плече клавішникові та притягнув Говарда до себе.

– Ось за що я поважаю цього хлопця, це за логіку та послідовність. Іноді мені здається, що у нашому гурті він – мозок.

– Він так, а ти тоді – хрін, – підколов друга ударник.

– Тоді ти, Шрайбе, десь посередині. Ти – шлунок цього гурту та жереш за трьох. Як мінімум.

Поки всі сміялися, Стівен тицьнув Клаудіо, який сидів у другому кріслі з іншого боку дивана:

– Чуєш, Нері, давай потихеньку звалювати звідси, поки ці недоумки й нам теж не навішали свої анатомічні ярлики.

– Тобі нема чого боятися ярликів, брате, – Хедстронґ поклав другу руку на плече Рейна та міцно стиснув. – Усі знають, що ти – серце Loyal Revolt.

У відповідь Стів посміхнувся і теж стиснув руку Дейва на своєму плечі. Ця пустотлива хлопчача посмішка могла б розтопити будь-який лід, розплавити будь-який камінь, і вона так часто розпалювала серця фанаток.

Світловолосий та усмішливий гітарист здавався сонячним променем серед похмурих рокерів, і він справді був душею команди, приносячи мир, рівновагу та гармонію навіть у моменти напруженої роботи.

– Серцем повинен бути я, – невдоволено пробурчав Клаудіо, який у якомусь дивному слепі смикав пальцями свої підтяжки, надіті поверх білої майки. – Серце задає ритм усьому тілу.

Решта музикантів із непроникними обличчями перезирнулась і дружно пирснули зі сміху. Кларк майже сповз із дивана, давлячись сміхом і витираючи сльози.

– Що смішного? – не зрозумів Нері.

– Чувак, не звертай на них уваги, – продовжував сміятися гітарист. – Ти маєш рацію в одному, бас первинний і в якомусь сенсі важливіший за гітару, тому я готовий віддати тобі роль передсердя.

– Перед... чого? – нахмурився басист. – Та йди ти в дупу, Рейне!

Чи то він не зрозумів англійської, хоча анатомічні терміни мали латинське коріння, як і сам Клаудіо, чи то Нері погано вчив анатомію в школі. А може, переплутав передсердя з якимось іншим співзвучним органом, який здався йому образливим. Але виглядав він явно зачепленим.

– Ні, народе, я так не можу, – витер сльози Говард, ставлячи порожню пляшку пива на журнальний столик. – Ви, звичайно, можете собі й надалі дуркувати, але мені потрібна кава. Або дві.

– Ти правий. Ааааааааааа!

Кремезний барабанщик потер очі та голосно позіхнув, встаючи з крісла. За звуком це швидше нагадувало ревіння ведмедя, що виліз із барлогу. Та й зовні теж, принаймні за комплекцією та грізним виглядом, Шрайбер був схожий на невисокого квадратного гризлі з коротким могавком і невеликою бородою.

– Блін, вибачте, хлопці. Реально на сон хилить.

– Я принесу, – кивнув Кларк, прямуючи на кухню до еспресо-машини. – Кому ще зробити?

Високий і трохи нескладний, клавішник здавався прямою протилежністю Маркусу. Він не любив брати участь у непродуктивній балаканині, воліючи тихо сидіти осторонь, залишаючись на своїй хвилі та уникаючи непотрібних конфліктів.

Поки дзижчала кавомашина, жарти вщухнули, і музиканти знову повернулися до обговорення відео з презентації «Спали свій дім!». Через пару хвилин Говард вже приніс два подвійних еспресо, Маркусу та собі, а заодно американо з молоком для Стіва. Хедстронґ підвівся, щоб допомогти забрати свій еспресо і ще один для Нері.

Кларк із насолодою допив свою каву і теж приєднався до розмови.

– Знаєте, що мені не дуже сподобалося? Вітання Дейва.

– Так йди ти, – здивувався Хедстронґ.

– Гов правий, Хеде, – підтримав клавішника Маркус, – вийшло трохи натягнуто. Це не проблема, але, мабуть, варто відпрацювати цей момент перед туром. Ти чудово рухаєшся на сцені, тримаєш дихалку, все добре, але коли починаєш триндіти…

– А триндіти ти починаєш регулярно, – додав Стів.

– Так, ми виходимо грати рок, а ти починаєш штовхати свої антипроповіді на пів години… – підтримав Клаудіо.

– Тааак! – загарчав Дейв. – Це що за бунт на кораблі? Тисяча чортів! Боцмане! Повісити всіх на реї! Негайно!

– Так, капітане Хедстронґ, сер! – закричав Шрайбер. – Матросе Кларк, руки у боки! Ти будеш щоглою.

Музиканти знову зареготали, і Девід упіймав себе на тому, що сміх переріс у довге позіхання. Важкий день, виснажлива репетиція. Пора вже було закінчувати, але залишалося ще кілька питань, які потрібно було вирішити всім разом.

– Хлопці, зберімось і не відволікатимемось, – закликав він друзів до порядку. – Вирішімо з коментами щодо відео, бо у нас ще є чим зайнятися. Завтра мені їхати на інтерв’ю, тож давайте за сьогодні все закінчимо. Що не так із привітанням, Гове?

– Ти переграєш. Пересолюєш, розумієш? Я відчуваю у цьому фальш. Думаю, глядачі також.

– Хммм... – Дейв задумливо скуйовдив своє хвилясте темне волосся. – Я розумію, про що ти, але не певен, що саме я роблю не так.

– Тож ходімо до репетиційної, відпрацьовуватимеш, братику, – Стівен одним плавним рухом підвівся з дивана і вказав Хедстронґу рукою у бік виходу. – Давай, ворушили дупою.

Так і вийшло, що Дейв стояв на сцені, відпрацьовуючи вітання перед рештою гурту. Поруч на стійках стояли ще дві його гітари, три гітари Рейна, бас Нері, клавіші та пульти Кларка.

– Не треба всієї цієї театральності, чуваче. – повторив йому барабанщик, – Ти намагаєшся бути надто солодким, намагаєшся влізти їм під шкуру, сподобатися їм.

– Просто будь самим собою, – відправив Дейву промінчик підтримки Стів. – Ні більше, ні менше.

– Привіт, Бостонеее! Ми дуже раді бачити вас усіх тут сьогодні! Дякую, що ви з нами. Ми любимо вас, Бостоне! Бляха! Це все через вас, вилупків. Ану швидко встали всі, підняли свої мляві дупи з довбаних лейзі-бегів та свої нікчемні руки над головами! Я хочу бачити ваші руки!

Ось тепер, коли хлопці піднялися, Дейв зрозумів, що саме це заважало йому одразу налаштуватися на серйозний лад. Їхні розслаблені пози, скептичні посмішки. Тепер, коли музиканти постали перед ним, вони теж, мабуть, розуміли, що самі не давали своєму фронтменові зловити потрібний тон.

І Дейв спробував знову. Жодної солодкості та загравання, більше енергії, напору, гарчання та харшу.

– Привіт, Остінееее! Так круто бачити вас усіх тут сьогодні! Нумо разом запалимо цю ніч! Наша наступна пісня якраз називається «Спали – свій – дім!».

– О, ну можеш же, – Кларк вишкірився і показав козу.

– Красава, – Нері показав два великі пальці вгору.

– Протримайся весь тур, включаючи світовий, і ми тебе не звільнимо, – кивнув Маркус.

– Але! – Стівен підняв вказівний палець. – Є одна проблемка, хлопці. Зазвичай Дейв вітає залу після першої пісні.

– Так. І?

– Не поспішай, бро. Саме з цієї причини другою піснею, швидше за все, може бути «Спали свій дім!», розумієш?

Хедстронґ поставив гітару на стійку і пройшовся репетиційною, заклавши руки за голову.

– Так, твоя правда. Думаю, саме час ще раз обговорити сет-лист, щоби наступні репетиції ми відпрацьовували програму в правильному порядку.

– Хлопці, що я пропускаю? – розвів руками Маркус. – Моя кава ще не працює?

Стів запропонував усім сісти в мішки, щоб було зручніше обговорювати. І звичним жестом ухопив сірий PRS Custom 24 – він любив беззвучно перебирати струни вимкненої гітари під час обговорень. Це допомагало йому сконцентруватися, але трохи відволікало інших музикантів. Хоча й не так сильно, як звичка Клаудіо щось брязкати на своїх підтяжках.

Перш ніж сідати, Дейв взяв зі столу в кутку стос паперу та олівець, щоб працювати зі списком пісень.

– Давайте я почну, – запропонував гітарист. – Мене це трохи напружувало під час перегляду відео, але тільки зараз я зрозумів, що саме не так. «Нульовий пацієнт» чудово починає альбом, тож і на презентації ми почали з нього. Він яскравий та потужний, динамічний, підходить, щоб розпочинати виступ. Але все ж таки, в турі я б його замінив.

– Чому? – Дейв не так поставив під сумнів пропозицію друга, скільки виступав у ролі модератора обговорення, щоб усі були на одній хвилі.

– Пісня надто складна. Трохи перевантажена за змістом і трохи занадто хитромудра ритмічно і музично, щоб бути першою. Не слід переоцінювати середній рівень нашої аудиторії. Вони приходять на концерт кричати, скакати та хитатися. І відразу врубати мозок на холодну – це перевантаження, овердрайв.

– Можливо, ти маєш рацію, – погодився Хедстронґ, черкаючи щось на папері. – Твої пропозиції?

– Я ставив би «Нульовий пацієнт» трохи пізніше, коли прогріється зала.

– Підтримую, – підняв руку Шрайбер. – Але з чого тоді починаємо? Зі «Спали свій дім!»?

– Гарна ідея, – кивнув Клаудіо, – вона драйвова і заводна, трохи несерйозна, але це чудово, щоб одразу почати бездумно скакати. Вона… Як ви це називаєте англійською? Зухвала?

Судячи з кивків, всі були згодні з пропозицією, і Дейв поставив номер один поруч із назвою пісні, що обговорюється.

– Гаразд, – задумливо відірвався він від записів. – Всі згодні, га?

– Так, і є ще один сенс починати саме з титульної пісні, – додав Говард. – Якщо ми знімаємо кліп на неї, вона буде максимально розкручена та знайома аудиторії. Вони скакатимуть і підспівуватимуть, отже вона швидко розігріє залу.

– Чорт, а він має рацію. Мозок, – підморгнув Хедстронґ, обводячи цифру навпроти пісні. – Тоді нумо вирішувати, що ставимо далі.

Декілька хвилин вони тасували сет-лист у пошуках правильної послідовності. Заміна лише однієї першої композиції вимагала повного переосмислення подачі нового матеріалу на живих виступах. Але Дейв бачив, що всі зітхнули полегшено, коли вони відійшли від послідовності пісень в альбомі. І це було правильно – згода в гурті та те, що всім було комфортно працювати з обраним разом порядком пісень.

У результаті вирішили починати зі «Спали свій дім!» і слідом за нею відразу пускати таку ж розмірено-ритмічну «Боже, бережи королів!». І тільки після неї, коли зала буде готова до чогось складнішого і напруженішого, грати «Нульовий пацієнт».

І, продовжуючи соціальну та релігійну тему, далі переходити до середньотемпового качового гімну «Свобода для всіх». Стів запропонував завершити першу частину швидких композицій і пустити слідом просту баладу «Запали для мене зірку».

А коли всі, і музиканти, і слухачі, трохи переведуть дихання, знову рвонути вперед із потужним бойовичком «Перетинаючи межу», а слідом за ним ще одну динамічну пісню «Гори, відьмо, гори!».

А потім чергова меланхолійна балада «Кров на твоїх руках», і далі все, як було заплановано, тобто за трек-листом альбому.

– Мені одному хочеться випробувати новий порядок пісень? – Маркус поставив питання, що витало в повітрі, і Дейв побачив, що всі з ентузіазмом відгукнулися на пропозицію. – Хеде, не втомився ще, у тебе ж завтра інтерв’ю?

– Впораюся, якщо всі готові. Дайте мені тільки десять хвилин, зганяти в кабінет роздрукувати великим форматом сет-лист, щоб ми всі не збивалися. Гове, принесеш пачку з водою, бо тут закінчилася? Дяки!

– А я поки бахну ще одну каву, – потер очі Нері. – Може, і пожувати чогось пора?

– Давай після цього прогону, гаразд? – попросив Стівен. – Бо нас розморить від їжі. Але можемо замовити зараз, щоби до закінчення репетиції нам уже доставили нашу хавку.

– Гаразд. А ось відлити не завадить просто зараз.

– Точняк, бро, – приєднався Маркус, – відлити перед виступом – це святе.

Всі залишилися задоволені тим, як лягли пісні в сет-листі, рівними блоками швидких композицій, що перемежувалися спокійною лірикою балад, трохи більш розслаблений темп до кінця концерту та кілька бонусних композицій з першого альбому, щоб порадувати слухачів.

Дейв вийняв з камери карту пам’яті, щоб наступного дня передати їхньому менеджеру Френку Катворту запис репетиції. Файл з оновленим сет-листом він уже відправив йому електронною поштою, коли роздруковував. А тепер вони мали ще й чудову живу демку з новою програмою.

– Післязавтра ми також пишемо на цю камеру? – уточнив Кларк, – Чи Френк привезе нормальних операторів?

На післязавтра було заплановано запис короткого акустичного сету для однієї з кабельних мереж. Вирішили не ускладнювати все виступом у їхній студії та довгою підготовкою обладнання, а натомість зняти все на домашній базі гурту, тут же, у репетиційній у Хедстронґа.

– І, до речі, де цей мудило Френк? Чому він не бере участі у плануванні туру? – роздратовано пробурчав Маркус, жадібно жуючи величезний сендвіч із пастрамі та запиваючи все це апельсиновим соком.

– Саме займається плануванням туру з менеджерами лейблу, – заспокоїв його Дейв. – Але він у жодному разі не став би лізти у творчий процес. Ти ж знаєш Катворта. Його цікавить лише адміністративна робота та бабки, а вся музична рутина на нас.

– Рутина, блін, – хмикнув Говард. – Так що, оператори в нас будуть?

Хедстронґ ствердно кивнув і для вірності ще показав ОК, бо сам теж уже встиг відкусити соковитий сендвіч з пастрамі, який помітно поступався у розмірах своєму побратимові, замовленому голодним барабанщиком.

– Якщо хтось встиг з’їсти мій бейгл із лососем, я за себе не відповідаю, – крикнув із порога Стівен, що повернувся з туалету.

– Рейне, та ніхто не зацікавиться таким, коли є м’ясо, – з набитим ротом поцямкав Клаудіо.

Але гітарист тільки усміхнувся, знизав плечима і з пожадливістю розгорнув їжу, що чекала на нього. Стогін його насолоди від першого ж шматка змусив би почервоніти навіть найбезсоромніших ґруппі.

Дейв кинув погляд на Кларка, який не брав участі в обговоренні кулінарних уподобань, а спокійно навертав уже другий рол із копченою індичкою. Хедстронґ усміхнувся і вирішив не турбувати друзів, поки ті їдять. Справи зачекають. Та й пастрамі була чудова.

– Слухайте, хлопці, остання справа на сьогодні, і по домівках, – почав він, коли всі перестали жувати.

– О ні. Я вичавлений, наче лайм у пиві, – простогнав Говард.

– Клятий збоченець, – буркнув Шрайбер. – Як можна видавлювати у пиво лайм? Ну як?! Тільки в ті помиї, що у вас тут варять.

– Гей, хлопці, хлопці, – спробував урезонити всіх Хедстронґ, – давайте ще пів години, і по домівках, добре? Але хочу обговорити сьогодні варіанти сценарію, які Френку передали з агентства. Завтра я весь день просеру на це інтерв’ю та поїздки туди-сюди. Післязавтра маємо запис акустики. Ось, вважайте, тиждень і закінчився. А нам добре б до понеділка визначитися, що ми знімаємо, бо для знімання потрібно буде викроїти час посеред туру, все узгодити, коротше, гемор ще той.

– Чудово, – стомлено видихнув Стівен. – У результаті до кінця туру ми всі будемо наче ті лайми, видавлені в пиво Шрайба.

– Та нахрін ви мені здалися в моєму пиві! – обурився барабанщик, з напускною суворістю відвертаючись від усіх, ніби ховаючи свій великий пивний кухоль від варварської наруги.

– Блін, чуваки, годі! – закричав на всіх Хедстронґ. – Я теж втомився. Я хочу пива, в душ і спати. І ще кави, щоб протриматися ще ці пів години.

– Я зроблю, – тихо махнув йому Рейн, запитальним жестом обводячи інших, приймаючи у всіх замовлення на каву і киваючи у відповідь.

– Дякую, Стіве. Отже щодо кліпу. Нам надіслали два варіанти сценарію, ось, тримайте роздруківки, почитайте, поки питимете каву.

– А чому агенція нам це не презентує?

– Бо я попросив відправити електронкою через наш щільний графік. Не хотів втрачати пів дня на порожню балаканину.

– Теж правильно, – Кларк підвівся і пішов допомогти Рейнові принести всім кави.

Дейв узяв свою чашку і вийшов подихати. День був важкий, хлопці втомилися, були нервовими та дратівливими, та й сам він ледве тримався. До біса пиво, він хотів чогось міцнішого. Хороша порція скотчу була б дуже доречною. Він був удома, за кермо сідати не треба. Він би випив просто зараз, але не хотів провокувати решту, щоб вечір не перейшов у п’янку до ранку.

– Втомився? – поклав йому руку на плече Стів.

– Всі втомилися, братику, – потер очі Дейв. – Ходімо назад до хлопців. Ну, що ти прочитав?

– Хрінь цілковита, – махнув листками сценарію гітарист, падаючи в лейзі-бег. – Бездарна і прісна лажа.

– Який із варіантів?

– Та обидва – повна лажа, – Стівен потягнувся за своєю гітарою, щоб заспокоїти нерви.

– Ні, дівчатка, так не піде, – Хедстронґ узяв стілець, розвернув його і сів, спершись на спинку підборіддям і голосно позіхнувши. – Зараза! Кава вже не вставляє. Коротше. У нас є два сценарії. Перший умовно називається «Божевільня», а другий «Ангел». Що скажете про «Божевільню»?

– Рідкісна єресь і фігня, – кинув Рейн, не відриваючись від свого PRS. – Божевільна дівчинка, що підпалює психіатричну лікарню? Серйозно? А ми – пожежники, які приїхали все це гасити? Серед хаосу та бунту пацієнтів? Ми не пожежники. Ми не гасимо, ми розпалюємо вогонь, бро!

Зазвичай спокійний і стриманий, Стівен був тим, хто згладжував конфлікти гурту, умів знаходити компроміси та врівноважувати бурхливий характер їхнього фронтмена. Але того вечора всі вже вимоталися і були на межі, тож він теж виявляв ознаки невластивого йому роздратування.

– Я не зміг би висловити це краще, – Дейв махнув рукою у бік друга. – Ми не гасимо, а розпалюємо полум’я. Гарно. Так і напишу їм. Так, весь цей альбом сповнений темами пожежі, вогню, виклику. У ньому просто проноситься заклик до дії, зруйнувати старий світовий порядок, розпалити полум’я революції. І пропонувати нам тему про пожежників – це реально тупо. Це зовсім не розуміти, про що наш новий альбом.

Він побачив, що музиканти згідно кивають, і продовжив:

– Я так розумію, за першим варіантом усі згодні?

– У топку! – підсумував Клаудіо.

– Окей. Спалити, – Хедстронґ зім’яв роздруківку в кулаку і жбурнув її за спину. – Як щодо «Ангела»?