Театральні твори

By Volodymyr Serdiuk and Vasyl Kozhelyanko

До збірки увійшли п'єси різноманітної спрямованості та жанровості. Серед них є молодіжна мелодрама, історична драма, психологічна драма жахів і психологічна детективна історія, драматичний етюд та сімейна комедія.

• Language: Українська мова
• Publisher: Volodymyr Serdiuk
• Release date: May 8, 2023
• ISBN: 9798223235934

Volodymyr Serdiuk

Volodymyr Serdiuk is a Ukrainian Writer wanting to share his books also among the English-language Readers Worldwide.  Reading his books you'll get a chance to discover another European Nation's Way of Life, Way of Thinking, and Way of Love.

Book preview

Василь Кожелянко, Володимир Сердюк

ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ

ПЛАСТИЛІНОВИЙ  МЕТАЛ

(п'єса в 5-ти діях)

––––––––

ДІЯ  ПЕРША

Зала книгарні  Freundschaft у центрі сучасного міста десь у Західній Україні, з архітектурною еклектикою і родимими плямами соцреалізму. Ремонт з ознаками поблизького завершення - як у приміщенні так і зовні - фасаду магазину. Атрибути малярки всередині і надворі,- симетрично відносно вітрини: дві драбини, щітки, відра, шмати і два малярі - симетрично дублюють рухи один одного.

У книгарні стіни пофарбовані в сталевий колір, лише в кутку залишена сіра латка. Клацає замок, чути цензурний мат і заходить маляр. Як всі совєтські маляри, він не в комбінезоні, а в старій сорочці в клітинку, спортивних штанах кольору райдуги і газетному кораблику на голові. Збирає до сумки свої пензлі і щітки, зливає фарби з малих слоїчків до великого.

МАЛЯР (наспівує).  Хрусталь-а-а-альниє цепі нам любовь одєваєт... Гм, що це за ланци хрустальниє, теж якийсь придумав. Та мій Джек ці ланци би махом... він, курвий син, залізний ланц рве, як курмей. Хруста-а-альниє цєпі... Ей, йо!... (ляпає фарба). Ланци залізні бути мають!

(Входить завмаг, жіночка досить гарна, її не псують навіть великі окуляри з претензією на інтелектуалізм. Їй - за сорок, виглядає на під сорок . Стрижена і одягнута по моді, але з уміло неафішованою скромністю.)

ЗАВМАГ (казенно оптимістично).  Доброго ранку, Володку, най Бог помагає.

МАЛЯР.  Дай Бо' здоров'я, пані директорко. (буркоче) Доброго ранку, доброго ранку, кому добрий, а кому геєна огненна. (Пауза ). Хрустальниє цєпі... з хрустальної би гальби та студеного пива.

ЗАВМАГ.  Ви славно попрацювали тут без мене, молодці. Чи допомагали вам дівчата?

МАЛЯР.  Допомагали, як ті мухи, що з волом орали.

ЗАВМАГ.  Чудово. Чудово. (ходить, оглядаючи приміщення). Все так гарно. Все нове. Ми і життя сюди  внесемо нове, книгарня змінить своє обличчя. (до себе). Яке обличчя? Треба казати імідж, або стиль в крайньому разі. Ти ж інтелектуалка, Мар'яно, і  цим інтересна. (вголос ). Я страшенно люблю переміни, ну страшенно!

МАЛЯР.  Невже? А я думав, що магазинови справді був ремонт потрібен, стіни ж які були...

МАР'ЯНА.  Стіни як стіни. А тепер - абсолютно нове життя почнемо. Завтра ж можна і книжки привезти, правда? Я бачу ви реманент збираєте, мабуть все закінчено? (помічає сіру латку). Ой, а це що? Володку, ти тут нічого не помічаєш? Чи пан маляр не має охоти ще трохи попрацювати? Га? (починає зміїно, як кожна західноукраїнська жінка, іронізувати). Чи пан маляр так реклямує свій квалітет? То я могла би докластися до панової реклями.

МАЛЯР. То, перепрошую, не через мене.

МАР'ЯНА. А через кого? Чи пан поклав собі стати з маляра малярем і на стінах мого магазину, тобто крамниці, радше книгарні. От. (переводить дихання). На  моїх стінах вправлятися у абстракціонізмі. Чи  це швидше соц-арт? Нє-є. Це точно концептуалізм... а може неоекспресіонізм. Так, очевидно, це неоекспресіонізм ось і Броніслав Тутельман себе до цього напрямку зараховує. А ти що, Володку, знущатись наді мною надумав? Тож не смій! Бо я і так нещасна (схлипує). Боже, що я говорю?

МАЛЯР  (трохи ошелешений). Я...я... можливо, але бачте. Я не хотів. Але... Але у багатих свої примхи і найсмішніша з них - не платити за роботу.

МАР'ЯНА. Себто це як?

МАЛЯР. Себто мені сказали, що оплата за мою працю вже проведена, мене розраховано згідно з лімітом на малярні роботи ще тиждень тому і мій неоекспресіонізм (до зали). Цигарки є такі Експрес, а нео- , це значить нові. Отако. (Мар'яні). Моє мистецтво більше нікому не потрібне. Мистецтво не вписується в ліміти. (вбік). Ну я даю! (Мар'яні). Мистецтво задороге навіть для багатих.

МАР'ЯНА. Але ж не можна залишати роботу незакінченою. Ви ж не залишите цю пляму, Влодку, пане Влодку, ви ж не залишите цілого кутка недомальованим? Та там роботи... з вашим талантом...

МАЛЯР (не тямиться від пізньої слави). Можливо. (давиться словами). Але ж не заплатять.

МАР'ЯНА. Та хто не заплатить? Я вас наймаю. Тут я керівник.

МАЛЯР (повертається на грішну землю). Ви?

МАР'ЯНА. Я.

МАЛЯР (замислюється, щось підраховує за допомогою пальців, потім махає рукою). Ет! Художник я чи не художник. Три пляшки.

МАР'ЯНА (полегшено). Горілки?

МАЛЯР (ображено).  Пані! Художник я чи не художник?

МАР'ЯНА. Вина? Шампанського? (невпевнено). Чи пива?

МАЛЯР. Джин Beefeater. Є такий.  З такою водичкою - тоніком п'ють. А вип'ємо разом, пані.

МАР'ЯНА. Ах, спокусник! Згода. (спохоплюється). Але тільки з поваги до вашого хисту.

(Маляр наспівує  Хрустальниє цєпі..., готує фарби, пересуває драбинку. Під час всієї попередньої дії симетричний маляр поза вітриною, на вулиці, діє абсолютно асиметрично: фарбує стіну, курить, п'є пиво, читає газету, дрімає на розкладному стільчику.

Входять троє чоловіків: місцевий підприємець з нових українців - колишній комсомольський функціонер, в світлому плащі та замшевих рукавичках під колір краватки і шкарпеток, закосює під аристократа; його бухгалтер - пройдисвіт у зеленому двобортному піджаку з текою і калькулятором, закосює під одеського єврея, хоча рускоязичний городской; охоронець бізнесмена - обстрижений громила у шкірі, колишній спортсмен, закосює під бувалого зека, хоча ніколи ніде не сидів.)

БІЗНЕСМЕН (продовжує розмову з бухгалтером)... і ні цента менше. Все йде, так як я планував. Приміщення світле, відремонтоване. (помічає книжкові полиці). Чому до цього часу не прибрали полиць? Хто їх перекупив? Чому не забирають? Викликайте негайно. (розглядається, помічає маляра).  Гей, ви хто?

МАЛЯР. Художник.

БУХГАЛТЕР. Це маляр.

МАЛЯР. Якщо вже на те пішло, то не маляр, а малЯр.

БІЗНЕСМЕН. Який маляр? Ми з ним ще в п'ятницю розрахувались. Чи як?

БУХГАЛТЕР. Пусть вас нє волнуєт етіх глупостєй, мсьйо Блюхер. Він очевидно збирає свої інструменти. (до маляра). Пшол вон!

МАЛЯР (гордо, як греко-католик перед енкеведистами). Нікуди я не піду. Пані Мар'яна найняли мене для остаточного завершення робіт. Ось я й завершую. Художник мусить докінчити картину. Це закон мистецтва і він не збігається з вашими законами грошового мішка. Це ж...  (хвилюється). Це як хрустальниє цєпі...

БЛЮХЕР. Досить мітингувати. Тут будуть дубові панелі з правдивого буковинського дуба, сто років моченого в Пруті,  і бронзові плафони.

МАР'ЯНА. Так, але ж книжки закриють усі стіни, навіщо тут панелі, та й плафонів видно не буде.

БЛЮХЕР (обурено). Які ще книжки в чоловічому косметичному салоні? І взагалі, (до бухгалтера). Хто це?

МАР'ЯНА. Я директор книжкового магазину  Freundschaft .

БЛЮХЕР. Не смішіть мене. Яка  фройндшафт? З ким фройндшафт? Чи не з вами?  (переморгуються з охоронцем і масно, по-чоловічому, сміються). До речі, (до бухгалтера). хіба у нас є директор книжкового магазину, та ще й іноземної літератури? (переходить на зловісний шепіт). Ви що, не виконали мого наказу?

БУХГАЛТЕР (блідне). Як можна, товаріщ Бляхар...

БЛЮХЕР (шаленіє). Ти що? (хапає бухгалтера за зелений піджак). Забув? Блюхер! БЛЮХЕР! Блюхер! (товче бухгалтера об стіну). І ніяких Бля... Уб'ю же ж. (заспокоюється так же несподівано, як і вибухнув).  Поясніть.

БУХГАЛТЕР (спокійно). Пояснюю. Її звільнено тиждень тому.

БЛЮХЕР. І що ж вона тут зараз робить?

БУХГАЛТЕР. Можливо повідомлення не дійшло. Здається вона тоді була на бюлетені. (до Мар'яни). Так?

МАР'ЯНА (розгублено). Так.

БЛЮХЕР. Виходить все нормально. Йдіть додому і відпочивайте. Вас звільнено.

БУХГАЛТЕР. Тиждень тому.

БЛЮХЕР. Тиждень тому. Ну там бюлетень, виходноє пособіє, як казав Остап Ібрагімович, - все оплачено. Не хвилюйтесь.

МАР'ЯНА (гірко). А чого б я мала хвилюватись? Працюю тут двадцять років, люди мене знають, місто звикло до цієї книгарні... книжки добірні... консультації фахові...шана і слава. А-а-а! (верещить). Бізнесмени! Йоб вашу мать! Книжки - на смітник, значить, а ви тут будете вугрі видушувати. Ні фіга!

БЛЮХЕР. Бізнес, моя люба. Книжки - то не метал, тобто не товар, на них багато не заробиш.

МАР'ЯНА. Не називайте мене любою (кричить, як років п'ять тому на мітингу). Ми завтра ж оголосимо страйк і будемо пікетувати міськраду. Культура не дасть себе принизити. Шановна громадо... (спам'ятовується і замовкає).

БУХГАЛТЕР. Я вас попереджав, шеф. Що могло бути !

БЛЮХЕР. Тепер бачу. Молодець, що все владнав без скандалу. Але, зрештою, на те тебе й тримаю. (до Мар'яни). НЕЛЮБА, шановна пані, всі ваші продавці влаштовані на інших місцях роботи. Все - згідно з законом. На жаль, мені не потрібен директор магазину книги. Просто у мене ВЖЕ немає книжкового магазину. Яко законопослушний, я три роки тому, придбавши це приміщення, так, я купував на аукціоні за дурні гроші саме приміщення - отож, три роки не змінював профілю цього збиткового закладу. Згідно з законом. І не звільняв працівників. Та прийшов і мій час. І відтепер я буду робити все, аби ця хибара, так зручно розташована в центрі міста, почала приносити прибутки замість збитків.

МАР'ЯНА. Бог вам не простить цього вандалізму, пане Бляхар.

БЛЮХЕР (спалахує рум'янцем, але опановує себе). Я не Бляхар, я - Блюхер. Мій дід з німців. Це прізвище були перекрутили, а я виправив.

МАР'ЯНА. Треба було вже, Мазєнін, вибрати, навіщо дріб'язкуватись (до себе). Боже, як я розмовляю! Отож, Бог вам не пробачить.

БЛЮХЕР. Бог? А ми з ним дружимо. (бухгалтер і охоронець запопадливо підсміюються).

МАР'ЯНА (зводить очі д'горі. Виглядає кумедно і лицемірно, як курва в гургаузі). Боже, ти мусиш покарати цього чоловіка. Боже! Боже? Боже...

(Пауза).

ГОЛОС (згори, ніби спросоння). Га? Що? А-а... Взагалі- то, це не за моїм відомством. Ще Воланд казав...

МАР'ЯНА. Але Ти ж нам не чужий. Я тільки на Тебе й надіюсь.

ГОЛОС. Гаразд. Знищити це місто?

МАР'ЯНА. Ой! ні!

ГОЛОС. Вдарити громом цього бляхара? (Блюхер нервово сіпається). Щоб помер?

МАР'ЯНА (замислено).  А не можна щоби лише якось полякати? Щоб знав.

ГОЛОС. Ага.  Щоби тебе довго згадував?

МАР'ЯНА. О, так! Щоби він до кінця днів своїх пам'ятав мене, щоби і холоднучи його губи шепотіли моє ім'я, щоби... з ранку до ночі тільки мої очі... (вбік). Матінко Божа, що я мелю. Зроби так, любий Боже.

ГОЛОС. Страшна жінка. (задумливо, з відтінком  сумніву). Здається, можна щось таке придумати. Отож, щоби він тебе пам'ятав...

МАР'ЯНА (з запалом). Так, Господи!

ГОЛОС. Іди і дивись. Дивись, словом, що буде далі. Додому йди, корочє, я все владнаю.

МАР'ЯНА (увірувавши). Дяка і хвала Тобі, Господи! (до Блюхера). Чули? Він вам покаже. (виходить, суверенно гримнувши дверима).

(Якби не хор з-за вітрини, була б німа сцена. Маляр опустив щітку і дивиться догори. Блюхер машинально, через сорочку, намацує золотий (очевидно) натільний хрестик на грудях. Бухгалтер щось клацає на калькуляторі. Охоронець засуває і витягає руку під пахву, де характерно відстовбурчується куртка. З того боку вітрини стоїть хор - група металістів (дуже юних любителів рок-музики, відповідно одягнутих - браслети, ланцюжки, джинси, шкіра, чуприни . Серед них дочка Мар'яни, 17-ти річна Катя Писанка).

ХОР  (в геві-роковій манері).

Навіщо ти

образив жінку

сльоза беззахисна

в її очах блищить

таку слабку

таку самотню

як билинку

Бог не пробачить

не пробачить

не простить

(Під рок-музику (автори вважають, що це має бути DEEP PURPLE) cценічне коло робить півоберта і глядачі вже бачать фасад книгарні Freundschaft і майдан перед нею. На групу металістів нападає зграя футбольних фанатів. Фанати або фани, люди як люди, але в одежі (майки, шарфи, бейсболки), дотримуються барв улюбленого клубу. Тихо помішані, коли їх клуб виграє, буйно помішані - коли програє. Зав'язується бійка. Металісти тікають, одне з них падає, фани оточують його і хочуть трохи покопати ногами, але бачать що це дівчур їх віку, обвішаний залізяччям з яскравою косметикою на лиці. Один з фанів її підводить. Звичайно, це Мар'янина дочка.)

ФАН (до своїх товаришів). Хлопці, наздоганяйте тих, а я з цією тьолкою розберусь.

(Фани біжать. Цей, що залишився, тягне руку, щоб прибрати волосся з обличчя металістки, що нависло на очі, як шерсть у болонки).

МЕТАЛІСТКА (б'є фана по руці). Пішов к чорту, козьол!

ФАН. Ти шо, тьолка, обурєла?

МЕТАЛІСТКА. Йди на стадіон, придурку ненормальний.

ФАН. Сказав би це мені пацан...

МЕТАЛІСТКА. Конєшно, якби він був один, а вас семеро, то ви би вже відв'язались.

ФАН (зачеплений за живе). Я і сам можу поговорити з ким треба.

МЕТАЛІСТКА (явно знущаючись). Та ти що? Такий фраєр?

ФАН (розуміє, що з нього кепкують). Та такий фраєрок. Дрібнота. Але заліза не люблю. Особливо іржавого.

МЕТАЛІСТКА. Видей, любиш гуму.

ФАН. Гуму як гуму. А металу мені не треба, сам твердий і м'язи накачані.

МЕТАЛІСТКА (мацає його руку). Пластил-і-і-ін!

ФАН. Кажу ж тобі, дурі, сам твердий і  м'язи накачані. Не плутай одне з другим.

МЕТАЛІСТКА. Я фанатію.

ФАН (передразнюючи). Я металію.

МЕТАЛІСТКА. Якщо ти вже такий твердий, то прийди до нас на дискотеку в Акваріум

ФАН. Думаєш, побоюсь?

МЕТАЛІСТКА. Чого тобі боятись, металісти шоблою не луплять одного.

ФАН (ніяковіє наскільки це можливо у фанатів). Та ми що? Ми нічого. Ми лише полякати хотіли.

МЕТАЛІСТКА. Пластилі-і-ін!

ФАН. Ні фіга! Солідол!

(Металістка йде, фан підбирає загублений нею залізний ланцюжок, крутить його довкола руки і задумливо дивиться їй вслід. З'являється маляр симетричний внутрімагазинному Влодкови, збирає розкидане бійкою причандалля, фарбує стіну. Реве рок-музика. Як ми уже зазначили, DEEP PURPLE.)

З А В І С А .

ДІЯ  ДРУГА

Трикімнатна міська квартира у так званому «старому фонді», на другому поверсі. Мішанина стилів і епох в умеблюванні, в інтер'єрі є певна схильність до екстравагантності: кілька оригінальних картин, писаних олією і акварелями, багато книжок, антикварні дрібнички.

Входить Мар'яна, її зустрічає пані Сріблянська - мати Мар'яни і кохана бабця Катрусі - Металістки. Стара пані давньої европейської школи міжвоєнної пори, тримає марку і непогано заробляє ворожінням на картах Таро. Сидить у вигідному кріслі, розкладає пасьянс на журнальному столику.

Пані СРІБЛЯНСЬКА. Евентуально, ти, дівко, втекла з роботи.

МАР'ЯНА. Ой, лишіть мене, мамо!

Пані СРІБЛЯНСЬКА. Чи ся щось, може, стало?

МАР'ЯНА. Мене вигнали з роботи 

(ПАУЗА).

Пані СРІБЛЯНСЬКА. Снився мені чорний когут. Ніби я десь у Франції перед війною, йдемо з Тодосем до ресторації, а з Сени вилазить...

МАР'ЯНА. Мамо! (кричить). Мене з роботи вигнано!

Пані СРІБЛЯНСЬКА (знущально).  А як же главк? А як же ваша хвалена профспілка? Куди райком дивиться, зрештою?

МАР'ЯНА.  Мамо, не до жартів. Виявляється магазин було продано вже три роки тому, а минулої п'ятниці хазяїн вирішив, що я йому більше не потрібна. Уявляєш, вони звільнили мене по пошті. Ти заглядала до поштової скриньки?

Пані СРІБЛЯНСЬКА. Що  би  я там мала шукати? Газетів не читаю вже п'ятдесят літ.

МАР'ЯНА. І я не заглядала. А там лежить повідомлення про моє безповоротне звільнення. Я - безробітна.

(Входить дочка Мар'яни Катруся - Металістка на прізвисько Писанка, у виправдання якого розмальована, як писанка, до того ж з розкуйовдженим фіолетовим волоссям.)

КАТЯ. О! Мама - є. Здорова. Кінець постільному режимові і хай живе безпросвітна свобода з дев'ятої до шостої, без регулярної зарплатні.

Пані СРІБЛЯНСЬКА. Вже і того нема. Твою маму звільнили з посади.

МАР'ЯНА. Не з посади, мамо, мені посади не потрібні, я для людей хотіла... для України...

КАТЯ. Мамо, ти не на мітингу. Чудово, що звільнили, нарешті поїдемо в гори. Сто років мені обіцяєш.

МАР'ЯНА. Сто років...сто років  (розгублено, трохи не в собі). Сто років самотності...Ну чистий тобі Маркес...

Пані СРІБЛЯНСЬКА. У моєму помешканні просю не лихословити.

КАТЯ. Бабцю, то не є непристойність, мама сказала не Маркс, а Маркес, письменник такий є.

Пані СРІБЛЯНСЬКА. Пристойний письменник не може носити такого прізвища. Ся стидав би. Взяв би собі псевдо файне. Ось у мене в гімназії колєжанка була, теж поезії складала, так вона прибрала собі псевдо Русалка Середземноморськая. В манері Сафо писала, дуже красива дівчина була, так і пішла лесбійськими шляхами, тепер у Канаді очолює Товариство жінок-цнотливиць, дуже змагається за мораль і чесноти...

КАТЯ. У нас в групі теж поетка є. Псевдо взяла Маруся Синекдоха. Під Василя Кожелянка закосює, рими не визнає. Щоправда, не лесбіянка.

(Катя кудись збирається, одягається вже не так металево, - більш елегантно. Але обличчя розмальоване, як писанка рукою дилетанта.)

МАР'ЯНА. Ти семінари вже підготувала що збираєшся на гульки?

КАТЯ. Мамо - я не на гульки, і вобщє...

МАР'ЯНА. Що, вобщє? Боже, як вона говорить, тобто, який у неї жахливий лексикон. Ти ж, дівко, вчишся в університеті, ось на чому треба зосередитись. Навчання повинно бути головною метою.

КАТЯ. Навчання! Кому воно зараз потрібне? Люди гроші роблять.

МАР'ЯНА. Що ти мелеш? Та я в твої роки...

КАТЯ. У тебе, в мої роки, вже була я!

МАР'ЯНА. Ні фіга! Ой! (закриває рота рукою). Ні, тобто, категорично - ні. Ти - пізня дитина. Та й часи були тоді інші...

КАТЯ. Звичайно, інші, вагітність тоді тривала двадцять місяців. І вобщє - я

Reviews for Театральні твори

[Serdiuk Volodymyr · Rating: 5 out of 5 stars]

This rare book of Ukrainian contemporary plays really worth reading.