Емоції на роботі: Як вони сприяють нашій успішності

By Ліз Фослейн

Нам нав’язали, що справжній професіонал придушує свої емоції та не дає волі почуттям. А якщо це неправильно? Експертки з розвитку компаній Ліз Фослейн та Моллі Вест Даффі розвінчують цей міф і запевняють: ігноруючи емоції на роботі, ми ризикуємо припуститися багатьох помилок. За допомогою прикладів та різноманітних досліджень вони доводять: успішні команди народжуються лише там, де є психологічна безпека і емоційний баланс. Відчуття успіху щодо річного звіту і підвищення зарплатні — значущі емоції, але й радість від схвального емоджі директора, злість на колегу, що не прибрав за собою, чи заздрість — не менш важливі під час роботи.

• Language: Українська мова
• Publisher: Nash Format
• Release date: Mar 31, 2023
• ISBN: 9786177863167

Book preview

no_hard_feelings_2560.jpg

Нашим родинам із найвеличнішою емоцією — любов’ю

Розділ 1

Майбутнє за емоціями

Коли Говард Шульц повернувся до керівництва Starbucks у 2008 році, після восьмирічної перерви, він плакав. Не на самоті, заховавшись у кабінці туалету або зачинившись у своєму кабінеті, а перед усією компанією.

Щоденні продажі стрімко падали. Два генеральні директори, попередники Шульца, збільшили компанію карколомно швидко, але коли у 2007 році настала рецесія, підвалини нашвидкуруч створеної імперії почали хитатись.

Перед своїм поверненням Шульц ночами лежав у ліжку, вдивляючись у стелю і ламаючи голову над тим, що скаже першого ж дня як генеральний директор. Він відчайдушно хотів запевнити десятки тисяч співробітників, що їхньому добробуту нічого не загрожує. Та підвищення морального духу не було просто стратегічним кроком; він відчував особисту відповідальність за добробут людей, які працювали у Starbucks. Шульц, який виріс у бідності і спостерігав, як його батьки намагалися звести кінці з кінцями, знав, як люди залежать від своєї роботи.

Вийшовши на сцену, він зрозумів, що його співробітникам потрібно побачити вразливість людини, якій вони довіряють вирішення своїх проблем. Справді, він був у розпачі від того, куди скотився бізнес за час його відсутності, і відчував, що люди мають право знати про це. Шульц вирішив зняти маску, яку дуже мало працівників — що й казати про генеральних директорів — знімає перед своїми колегами. Відсунувши формальності, він дав волю сльозам.

Сльози іноді можуть сприймати як маніпуляцію і голий розрахунок. Але Шульц завдяки емоційному інтелекту поєднав моменти вразливості зі словами впевненості після того: він представив свій план повернення і попросив працівників дати на нього відгук. Того місяця Шульц отримав понад п’ять тисяч листів зі словами вдячності. До 2010 року сонце засяяло для Starbucks як ніколи: акції стали найдорожчими за всі часи.

Більшість із нас дуже недооцінює обсяг і масштаб емоційних потреб, які ми приносимо із собою на роботу. Окрім взаємин керівник-­підлеглий, емоційна динаміка впливає на мотивацію, здоров’я, ухвалення рішень і багато іншого. А проте багато хто ігнорує ці емоції. Чому ж, міркуючи про професіоналізм, ми впевнені, що варто придушувати всі почуття?

Цю книжку написали дві подруги, які затямили — хоча й не безболісно — важливість визнання емоцій на роботі. Коли ми¹ дістали першу роботу, то гадали, що професіонали не помиляються, не метушаться і точно нічого не відчувають. Та скоро ми зрозуміли, що такий погляд нереалістичний і перепиняє шлях до відчуття звершення і, зрештою, до нашого успіху.

Ліз, молода аналітикиня в консалтинговій фірмі з економічних питань, гадала, що здобула омріяну роботу. Але довгі ночі витріщань на таблиці внесків під флуоресцентним світлом залишали після себе пригнічення і тривогу. Ліз таки звільнилась без будь-якого запасного плану. Вона влаштувалась у Starbucks, щоб сплачувати рахунки, і почала досліджувати причини свого нещастя та способи поліпшити настрій.

А в цей час Моллі була менеджеркою продукту в стартапі — напружена робота. Одного ранку вона прокинулась і усвідомила, що ділянка над її правим оком заніміла. Коли це відчуття не минуло за кілька днів, Моллі пішла до лікаря. Діагноз? Нерви. Заніміння спричинила напруга у плечах і шиї. Тоді Моллі зрозуміла, що їй потрібна нова робота. Вона хотіла роботу, на якій не доведеться притлумлювати постійні страх, тривогу й розпач, аж до фізичного болю.

Та Моллі не могла отак узяти і звільнитись; їй знадобилось півроку, щоб знайти нову роботу. Поки шукала, почала читати про емоції, культуру й робочу атмосферу, бо знала, як то, застрягти в нездоровій робочій атмосфері. Ліз продовжила те саме. Ми поставили собі за мету краще зрозуміти наші почуття: коли вони корисні, а коли заважають? Чи можемо ми «зігнути» їх так, щоб змінити наші відчуття від роботи? Гадаємо, що ви розгорнули цю книжку, бо шукаєте відповіді на такі запитання.

Наша історія почалась у 2014 році, коли спільний друг влаштував нам платонічне побачення наосліп. Зв’язок між нами виник миттєво: ми обидві інтроверти, обидві маємо непристойне почуття гумору, обидві вдягаємо нічні маски, щоб добре виспатися, і нам обом подобається працювати над сторонніми творчими проектами. Тоді ми вже обидві працювали у Нью-­Йорку; Ліз вирішила переїхати із Західного узбережжя, щоб влаштуватись у Genius (молодій на той час медіакомпанії в музичній індустрії), а Моллі закінчувала університет.

Наша спільна цікавість до дослідження безміру емоцій, які впливають на роботу, вилилася у створення ілюстрованих статей про це. Однак виникла перешкода: раніше ми ніколи не працювали разом, тож з’явилися проблеми у спілкуванні. Моллі вважала, що Ліз схиб­лена на деталях, яких ніхто не помітить, а Ліз відчувала, що Моллі рухається надто швидко. Наші листи ставали дедалі напруженішими, а проекти невдовзі просто застрягли на місці. З надією зберегти особисті і професійні стосунки, ми призначили зустріч за вечерею, щоб віч-на-віч обговорити наші проблеми.

Це було ой як складно! Жодна з нас не хотіла нічого говорити, щоб не образити. Та наші відмінності були глибшими за вічну дискусію «кава vs. чаю», і це варто було відверто висловити. Тож ми мусили подолати наш інстинкт вдавати, ніби почуття не мають значення.

Якби ми не досліджували емоцій на роботі, то, ймовірно, не надавали б такого значення нашим почуттям — і ніколи не помітили б, що встановлення довіри завжди передує найкращій творчій командній роботі. Але ми зауважили, наскільки емоції впливають на кожну частину нашої співпраці і на решту професійного життя, наприклад, ухвалення рішень та спілкування між підлеглим і начальником.

Усе тому, що майбутнє за емоціями. Немає готових сценаріїв для наших найскладніших професійних взаємодій. Коли ви чуєте фразу «емоції на роботі», то можете подумати про наріжні камені кар’єри: співбесіди, переговори про зарплату і щорічний відгук про роботу. Але дуже ймовірно, що ви маєте не менш сильні емоції щодо щоденних, здавалося б буденних, подій. Ви в захваті через схвальне емоджі від генерального директора у Slack-чаті², ви розлючені, бо колега перебиває вас уп’яте, і ви нервово розмірковуєте, чи мусите негайно відповісти на електронний лист щодо роботи, який отримали суботнього вечора.

Сили, що змушують нас ігнорувати наші емоції на роботі, мають дістати відсіч. Сучасна робота вимагає вміння ефективно приборкувати наші емоції — але більшість із нас так і не навчилась цього у професійному житті. Коли ми починаємо визнавати важливість м’яких навичок, то одночасно запитуємо себе: чи можливо бути надто м’яким? Скільки емоцій можна виявити, не заробивши тавро «непрофесіонал»? Якщо наше «справжнє я» перенапружене і знервоване — чи варто відкривати такі емоції? Як те, хто ми є (наприклад, стать³, раса або вік), впливає на відповіді на ці запитання?

Пригнічення й уникання емоцій — мабуть, найпростіша відповідь. «Повернімось до контролю над емоціями». Але такий підхід контрпродуктивний. Люди — це емоційні створіння незалежно від обставин. Ігноруючи почуття на роботі, ми втрачаємо важливі дані й ризикуємо припуститися помилок, яких можна було уникнути. Ми надсилаємо електронні листи, що спричиняють зайву тривогу, ми не бачимо сенсу в роботі — і вигораємо.

Припускаємо, що ви чули про емоційний інтелект (EQ) — здатність розпізнавати і розуміти те, як почуваєтесь ви самі й довколишні. Ви, можливо, навіть знаєте, що EQ точніше передбачає успіх на роботі, ніж IQ⁴. Та справжні досягнення на роботі вимагають ступити на крок далі від емоційного інтелекту: ви маєте бути розумно емоційними. Це означає, що передання ваших почуттів має відповідати конкретній ситуації. Для цього потрібно вільно володіти емоціями — продуктивно помічати емоцію⁵ та знати, як і коли перетворити відчуття на здорову дію.

Наш друг нещодавно бідкався: «Я маю дати своїй команді непростий відгук, та уявлення не маю, із чого почати цю розмову». Приєднуючись до компанії, ми інтенсивно навчаємося призначати зустрічі й заповнювати звіти про витрати. Та ніхто не розповідає, як чинити, коли ми засмучені через колегу, або як оговтатись після провальної робочої зустрічі з начальником.

Глибоке розуміння емоцій на роботі допоможе з двома великими змінами. Перша — це те, скільки ми спілкуємося з колегами. Нині серед головних навичок, які роботодавці шукають у працівниках, уміння працювати в команді і здатність вербально спілкуватись одне з одним⁶. Як зазначає The Economist, «у сучасному бізнесі спів­праця стоїть поряд із праведністю»⁷. Але зворотний бік співпраці — це конфлікт. Усі ми розуміємо фразу Елейн із серіалу «Сайнфелд»: «Я була змушена піти на лікарняний. Усі ті люди мені вже в печінках сидять». Друга зміна — це наші відносини з роботою. Ми працюємо більше, ніж будь-коли, ми хочемо, щоб робота була обов’язково значущою, і ми дедалі частіше дозволяємо роботі визначати те, ким ми є. Ці зміни впливають на все — від здоров’я до мотивації та ухвалення рішень.

Хоч емоції на роботі — тема не нова, ми зазвичай чуємо про почуття на роботі як про ворогів, яких треба підкорити своїй волі. Саме так і ми ставились до своїх почуттів на роботі. Тепер ми знаємо, що почуття можуть бути вказівними знаками, і намагаємось отримувати від них інформацію та виражати їх ефективно. Ми хочемо, щоб ви почали сприймати емоції як щось, до чого можна ставитись турботливо і прихильно. Зрештою, ви щодня приносите свої почуття на роботу.

Ми створили «Сім нових правил емоцій на роботі», які підкажуть, як і коли покладатись на почуття. Успіх залежить від уміння допускати емоції на робоче місце, але водночас не давати їм абсолютної волі. Подивившись в очі своїй заздрості, ми дізнаємось, що спонукає нас до дії. Прийнявши тривогу і знервованість, ми перетворимо їх на захват і станемо більш успішними. Дізнавшись, як емоції впливають на рішення, ми створимо краще і приємніше робоче місце. Інакше кажучи, ця книжка навчить вас опановувати й досліджувати ваші емоції — і так, іноді це означає триматись від них на безпечній відстані. Наприкінці книги ви зрозумієте, чому можете щось відчувати, і знатимете, що із цим робити.

Ефективне опрацювання відчуттів дає вам силу не просто принести всього себе на роботу, а принести на роботу найкращу версію себе. «Найкраща версія себе» не означає «ідеальна версія себе». «Найкращий ви» може бути запальним, зеленіти від заздрості або кричати з розпачу. Але «найкращий ви» знає, які із цих почуттів важливі сигнали, а які, просто шум у голові. «Найкращий ви» знає, як дістати корисну інформацію від цих емоцій і як говорити про них, але водночас не стати емоційним. «Найкращий ви» — справжній і не пригнічує почуттів інших людей.

У кожному розділі ми розглянемо, як емоції впливають на один із семи головних аспектів робочого життя: здоров’я, мотивацію, ухвалення рішень, командну роботу, спілкування, культуру й лідерство. Ми не ставили собі за мету запропонувати стандартний для всіх підхід. Зрештою, це неможливо: кожна робота має свої особливості і кожна людина додає унікальний контекст та досвід у свій офіс. Замість універсального підходу ми пропонуємо загальний план дій, за допомогою якого ви зможете краще зрозуміти, інтерпретувати і застосувати силу емоцій до різних ситуацій. У кожному розділі ми також пропонуємо перелік невеликих практичних змін, які ви одразу можете запровадити.

Ми написали цю книгу для всіх, хто відчував самотність, нудьгу, розчарування, перенавантаження або невпевненість на роботі. Ми надамо поради для тих, хто хоче розірвати порочне коло нездорових шаблонів, а також для менеджерів, які прагнуть створити успішну команду й культуру. Ми намагались написати книгу, яка порушувала б якомога більше питань, пов’язаних із роботою (серед яких ті, що стосуються дистанційних працівників, інтровертів і професіо­налів, які належать до меншин), але так, щоб не говорити за будь-яку групу чи особистість. Хоч ми (Ліз і Моллі) маємо різні досвід та стилі, проте обидві білі американські жінки трохи за тридцять. Ми, наприклад, розуміємо складність роботи жінки у сфері технологій, але не знаємо, як це, бути небілою людиною в «білому» офісі. Як ви побачите, інколи ми будемо посилатися на додаткові джерела, які допоможуть краще описати досвід і запропонувати пораду для певного типу роботи.

Якщо ви коли-небудь нервово гризли нігті перед презентацією, були настільки спустошені, що цілий вечір намарно вдивлялись в одну таблицю, або хотіли стати роботом на кілька днів, то нам це знайомо. І ми прийшли допомогти.

P.S. Щоб допомогти вам випробувати поради із цієї книги в дії, ми створили оцінювання емоційних схильностей. Коротку версію ви знайдете на с. 233, а повну — на нашому сайті: lizandmollie.com/assessment.

---

1 Примітка про «ми»: цю книгу написали дві авторки. Здебільшого ви бачитимете у ній першу особу множини, окрім випадків, коли ми розповідаємо історію — тоді переходимо до першої особи однини і зазначаємо: Ліз або Моллі.

2 Slack — корпоративний месенджер. — Прим. пер.

3 Хоч останні дослідження сприймають стать як небінарну характеристику, однак їх більшість зосереджується виключно на відмінності між чоловіками і жінками. Ми обговорюємо відмінності в бінарному контексті, але це залишає за бортом деяких людей; сподіваємось, що їх візьмуть до уваги в майбутніх дослідженнях. Коли ми говоримо про відмінності між чоловічими і жіночими емоційними та комунікативними стилями, то маємо на увазі небіологічну роль.

4 Harvey Deutchendorf, Why Emotionally Intelligent People Are More Successful, Fast Company, June 22, 2015, www.fastcompany.com/3047455/why-emotionally-intelligent-people-are-more-successful.

5 Chip Conley, Emotional Equations (New York: Atria, 2013).

6 Susan Adams, The 10 Skills Employers Most Want in 2015 Graduates, Forbes, November 12, 2014, www.forbes.com/sites/susanadams/2014/11/12/the-10-skills-employers-most-want-in-2015-graduates/#6920eae42511.

7 The Collaboration Curse, The Economist, January 23, 2016, www.economist.com/news/business/21688872-fashion-making-employees-collaborate-has-gone-too-far-collaboration-curse.

Розділ 2

Здоров’я

менше захоплюйтеся роботою:

чому, зменшуючи пристрасть до роботи, стаємо здоровішими

Скільки із цих тверджень про вас?

• У вас виникає тривога, якщо ви не перевіряли робочої електронної пошти десять хвилин.

• Коли друзі запитують, як у вас справи, ви починаєте дуже детально розповідати про проблеми на роботі.

• Пізніше вам сняться ці проблеми.

• Думки про роботу не полишають вас за вечерею, у спортзалі і в ліжку перед сном.

• Ваш настрій майже повністю залежить від того, як справи на роботі.

Якщо ваша відповідь «багато», то час дослухатись до поради Дрейка⁸: «Вам потрібно зав’язати з роботою».

Настільки перейматись роботою нездорово, та й не допомагає нікому. Це змушує нас незначні проблеми сприймати як виняткові, а випадкові зауваження брати близько до серця. Не лише лідери, жінки або Діви переймаються занадто: можна бути надміру прив’язаним до будь-якої роботи будь-якого рівня. Саме тому перше з наших нових правил емоцій на роботі таке: менше захоплюйтеся роботою.

Менше перейматись — це чудове рішення щодо багатьох болісних проблем. Вам не бракує повітря в легенях, і ви не задихаєтесь від переживання перед важливою презентацією. Некомпетентні партнери по команді не доводять вас до сліз розпачу. Ви справді відкладаєте телефон на побаченні, і вас не переслідує робочий СЩП⁹, коли ви піднімаєтесь до Мачу-­Пікчу.

«Менше захоплюйтеся роботою» — не означає «махніть рукою на свою роботу». Це означає — почніть більше дбати про себе. Це означає — знайдіть час для людей, яких