Путівник по Одесі (Putіvnik po Odesі)

By Олександра (Oleksandra) Бабич (Babich)

Про те, що Одеса — місто особливе, знають усі. Але в чому ж ця її «особливість»? Зрозуміти, або хоча б наблизитися до розуміння цього, й допоможе наша книжка — путівник по Одесі. Його автор, маючи великий досвід роботи з туристами у своєму місті,

розподілив свою оповідь про Одесу на самодостатні маршрути. Все це зроблено для того, щоб:

а) спростити життя туристам, які приїздять до міста;

б) зацікавити екскурсіями мешканців самої Одеси.

У путівнику читач знайде «цінні вказівки», які допоможуть йому краще орієнтуватися у місті і, можливо, більш глибоко зануритися в особливу атмосферу цього неповторного міста.

Видання доповнено багатим ілюстративним матеріалом

• Language: Українська мова
• Publisher: Folio
• Release date: Nov 25, 2019
• ISBN: 9789660385849

Book preview

Одесі

Вступ

ТУДОЙ-СЮДОЙ ПО ОДЕСІ АБО НЕЗВИЧАЙНІ ПРОГУЛЯНКИ ПО НЕЗВИЧАЙНІЙ ОДЕСІ

Що вам розповісти за Одесу? Так, саме так — «ЗА ОДЄСУ». «Про» — в цьому місті звучатиме не зовсім доречно. І ОдЕса — це не правильно, якщо ви не заговорили з перехожим українською мовою...

Бачите, як у нас тут все складно! Тут слід розібратися. Треба пройтися вулицями і подивитися, і поговорити, і, головне, послухати! Тоді все відразу стане зрозуміло.

Одеса — це місто, в якому весь час потрібно слухати. Слухати кольори моря. Слухати запах степового вітру. Слухати ділову метушню Привозу. Слухати філософські зауваження городян про природу всесвіту. Ці люди, які говорять на дивній суміші мов, з гучним південним темпераментом, знають, як правильно будувати світ. Більш того, багато хто з одеситів цей світ і будував (ну, принаймні, доклали чимало зусиль по всьому світу, щоб їх помітили у цьому процесі). Тому послухати їх варто. І побачити те місто, яке їх всіх породило й виростило.

Тому ось вам в руки «Путівник по Одесі». Вирушайте в путь по сонячному місту, а я буду вашим «водієм» в цій прогулянці. Оскільки, за однією зі своїх численних професій, я екскурсовод і автор великого краєзнавчого проекту «Тудой-сюдой», то путівник буде побудований як набір самодостатніх екскурсій, за якими можна пройти по місту тудой або сюдой та розібратися з усім самостійно. Хоча зізнаюся чесно, в цій книжці буде лише дещиця текстів та фактів, котрі я видаю «на гора» під час екскурсій. Бо обсяг книги не дозволяє все вмістить, та й не треба! Мені ж потрібно щось лишити для особистої зустрічі з вами.

Всередині тексту передбачені невеликі ремарки, які я назвав «Цінні вказівки» або «ЦВ від одесита». Міру їх «цінності» важко вивести в гривневому еквіваленті, але полегшити вам життя під час перебування в Одесі вони зможуть.

ЦЕ ЩО?

ЦЕ — ІСТОРИЧНА ДОВІДОЧКА

Тут так і напрошується в епіграф мій улюблений одеський анекдот про золоту рамочку:

Єврей везе до Ізраїлю портрет Леніна.

— Це що? — питають його на радянському кордоні.

— Не «що», а «ХТО»! Це Ленін! Приземлилися в Ізраїлі.

— Це хто?—запитують його тамтешні митники.

— Не «хто», а «що»! Це золота рамочка.

У 2014 році Одеса відсвяткувала ювілей — 220 років місту. А в 2015 році ми відгуляли 600-річчя. Найближчим часом міська влада хоче гульнути на 2500-річчі Південної Пальміри. І важко буде заперечити. По-пер-ше, тому що це — міська влада! А по-друге, тому, що вони, і в першому, і в другому, і в третьому випадку, таки мають рацію!

Ось тут треба сісти в затінку на лавочку і спробувати розібратися з одеською історією. Традиційно (останніх років двісті) датою заснування Одеси вважали 2 вересня 1794 року. У цей день, за рескриптом Катерини Другої, були закладені перші споруди нового міста. Катерина так і написала: «Поважаючи вигідне положення Гаджибея на Чорному морі і пов'язану з цим велику користь, воліємо ми за потрібне влаштувати там військову гавань разом з пристанню для купецьких суден...». І відразу ж почали будувати порт і місто навколо нього.

Уважний читач побачив незнайоме слово — Гаджибей. Це те татарське поселення, що було на місці Одеси ще до. І фортеця при ньому була. Ось цю фортецю і взяв штурмом в 1789 році майбутній батько-засновник нашого міста Хосе де Рібас (ми про нього детальніше поговоримо, коли підемо гуляти вулицею його імені). Ось наші історики тут і поставили питання: «Якщо вже Дерібас бере фортецю, то там щось було до Одеси»? І копнули глибше — і в землі, і в архівах. І знайшли, що було таке селище: Кочубеїв, Кацюбеїв, Качубей, Гаджибей... І стояло воно на тому самому місці, де тепер красується Одеса. І володіли ним по черзі литовці, поляки, татари. А першу згадку про Кочубеїв знайшли у польського хроніста Яна Длугоша. І датована вона 1415 роком. От звідси й з'явилася дата — 600 років.

Так от найбільш невгамовні тепер «копають» ще глибше і шукають, і бурмочуть собі під ніс: «А як же називалося те давньогрецьке поселення, залишки якого розкопали у нас на Приморському бульварі — Істріан, Одес, Одессос?» Ох, як же все заплутано.

Краще б спробували раз і назавжди пояснити, звідки ж все-таки взялася назва ОДЕСА. Тому що всі нинішні версії якісь непереконливі.

За однією, батько-засновник Одеси Йосип Михайлович Дерибас, чиїм кумиром в життєвих пригодах був античний Одіссей (та й себе самого він з давньогрецьким пройдисвітом завжди ототожнював), вирішив назвати місто на його честь. От і вийшло — Одеса.

За іншою версією, сама Катерина втомилася слухати немилозвучне для її німецького вуха «Гаджибей» і розлютилася прямо на різдвяному балу 1795 року: «Та що ж там було, окрім цього Гаджабея!?». Ну, а перелякані придворні, відразу згадавши, що матінка-імператриця дуже любить міста з грецькими назвами, і вклали їй у вуха грецький «Одессос». Вона відразу ж повеліла: «Бути Одессосу, тільки жіночого роду!». Так і з'явилося нічого не значуще, але дуже вишукане сполучення літер — ОДЕСА! А що, нам подобається!!!

А потім була яскрава, стрімка, багата, і не дуже, сита, та не завжди, героїчна й трагічна, смішна й серйозна історія міста.

Спочатку — з 1794 року, містом правив вищезгаданий Дерібас. При ньому почали будуватися місто та порт. З'явилися митниця і карантин, магістрат і дума. При ньому інженер Франц де Волан створив перший генеральний план Одеси, за яким існує до цього часу її центральна частина (незважаючи на потуги нинішніх «архітекторів» його потворно «поліпшити»).

Ще за життя Дерібаса місто-немовля пережило «клінічну смерть» — коли Павло I заборонив будівництво. Тільки хабар апельсинами і швидке сходження на престол Олександра дозволили Одесі бути.

Часи правління містом і краєм герцога Еммануеля Рішельє (1803—1814), графа О. Ф. Ланжерона (1815—1822), князя М. С. Воронцова (1823—1844) сміливо можна назвати дорослішанням і розквітом Одеси. Одеса обзавелася власними садами, театром, ліцеєм, великим портом, місто щорічно розросталося широкими вулицями та бульварами, на яких кращі архітектори Європи зводили розкішні палаци. Дуже стрімко міська економіка «рвонула» після набуття містом в 1819 році статусу порто-франко — вільного безмитного ввезення та зберігання імпортних товарів. Вже в середині ХІХ століття Одеса стає головним портом імперії з експорту зерна -таке собі економічне диво — «Клондайк» або «Ельдорадо» Російської імперії. Сюди із задоволенням направляють свої капітали великі банкіри та комерсанти, сюди їдуть за «легкими грошима» сотні й тисячі торговців, ремісників, робітників. Мандрівники з усього світу дивуються значній кількості серед жителів не лише українців і росіян, а й євреїв, німців, італійців, французів, греків, болгар, молдаван, арнаутів, поляків... І всім їм Одеса надавала місце під сонцем і шматок землі для життя.

Недовгий економічний провал після Кримської війни 1854—1856 років, коли місто було змушене захищатися від нападу англо-французької ескадри й пережило торговельну блокаду, змінився новим розквітом кінця позаминулого століття. В Одесі з'явилися новий театр, біржа, археологічний і художній музеї, наукова бібліотека, водопровід, трамвай, безліч банків і готелів. До початку ХХ століття в місті добре й по-всякому жило 669 тисяч осіб (це був четвертий за величиною мегаполіс Російської імперії).

Потім спалахнула Перша світова, революції і Громадянська війна. З 1917-го до 1920-х років Одеса пережила десяток змін влади всіх кольорів і політичних поглядів. Населення міста зменшилося вдвічі, торгівля скоротилася, порт майже вмер...

Потім була радянська влада, НЕП і голод, соціалістична розбудова і репресії, відродження порту і смерть вільної торгівлі... Друга світова війна — з 73-денною героїчною обороною 1941 року; окупацією та партизанською боротьбою 1941—1944 рр.; звільненням 10 квітня 1944 року та Перемогою 1945-го.

Потім це було майже звичайне, радянське обласне місто біля моря, з вражаючою здатністю навіть в найважчі та сірі роки шанувати й зберігати свою самобутність та колорит.

Потім Україна стала незалежною. Потім... А потім ви й самі все в газетах та Інтернеті читали!

Та я не втомлюватиму вас довгими історичними екскурсами. Краще підемо на першу екскурсію. Перегортайте сторінку, а то сонце сяде, а ви ще не на Бульварі.

Прогулянка Приморським бульваром

У Одесі немає центру. Ні, ну, звісно, можна рулеткою виміряти географічну точку точно посередині шляху від Іллічівки на півночі до Люсдорфу на півдні і від берега моря на сході до Застави 1 на заході. Але сказати будь-якому одеситу: «Зустрічаємося в центрі» — це не сказати нічого конкретного. Так ви не зустрінетеся. Центр в Одесі великий. Він окреслений Старопортофранківською вулицею та старими її продовженнями, тобто від Пересипського мосту — з одного боку і до моря на пляжі Ланжерон, з іншого. А от парадний вхід в цей центр дуже зрозумілий та ошатний. Це Бульвар. Приморський бульвар. Адже Одеса від початку будувалася від моря і від порту.

ЦВ ВІД ОДЕСИТА. Всі вулиці міста йдуть від моря. Якщо ви заблукали, рухайтеся в бік зменшення нумерації будинків і вийдете максимально близько до гавані. Крім того, в центральній частині Одеси всі вулиці перетинаються під прямим кутом — не пройдете по цій, рушайте по паралельній.

Для мене бульвар завжди починається від «Апельсина». Я живу зовсім поруч з ним, і мої діти з першого року свого життя гралися біля цієї недоладної споруди. Знайти його вам буде не складно. Це самий початок вулиці Преображенськоїта її перетин з бульваром Жванецького. Саме на цьому місці стоїть єдиний у світі «Пам'ятник хабару». Або офіційно — «Пам'ятник апельсину-рятівнику». (Хоча діти часто його називають «Карета Попелюшки».) Передісторія у нього така: зійшовши на російський престол, Павло I став робити багато капостей вслід померлій матері і серед інших «реформ» скасував указ про будівництво Одеси. Про це відразу ж дізнався Дерібас. Він і підказав городянам, як задобрити імператора. За його рекомендацією одесити спорядили обоз апельсинів, і, завантаживши їх у бочки, відправили до столиці. (Пригадуєте знамениту телеграму від О.Бендера до А. Корейко: «Вантажте апельсини бочками. Брати Карамазови»?) Бочки були непростими. Їх зсередини вистелили