Україна. Захід. Схід (Ukraїna. Zahіd. Shіd)

By Андрій (Andrіj) Тичина (Tichina)

Путівник «Україна. Захід. Схід» розрахований на людей, що мешкають як у нашій країні, так і за кордоном, які люблять самостійно планувати подорожі, відкривати для себе нові маршрути і місця. З його допомогою можна освоїти до 30 захоплюючих маршрутів Західною та Східною Україною, дізнатися про цікаві місця, музеї та пам’ятки за маршрутом слідування, вибрати час туру, щоб не тільки насолодитися новими відкриттями, а й відвідати місцеві свята та фестивалі. Автор цієї книжки за кермом машини подолав тисячі кілометрів і розповів не тільки про пам’ятки і пам’ятники, а й про стан доріг, якими туристам доведеться добиратися до мети подорожі. Крім того, автор надає докладну інформацію про музеї, готелі, місця відпочинку та розваг, що полегшує планування подорожі. Книжка ілюстрована фотографіями автора.

• Language: Українська мова
• Publisher: Folio
• Release date: Nov 25, 2019
• ISBN: 9789660385085

Book preview

Схід

ВІД АВТОРА

Подорож по Україні протяжністю 25 000 кілометрів — так можна коротко охарактеризувати зміст книжки, яку ви тримаєте в руках. Приблизно стільки накрутив одометр мого кросовера «Subaru Forester» за два роки, поки я їздив по країні знайомими та новими маршрутами, шикарними магістральними трасами і майже цілковитим бездоріжжям, великими містами та глухими селами. Моєю метою були чудеса природи й історичні пам'ятки, розрекламовані заповідники та забуті руїни, тихі пляжі й екстремальні атракціони; і незмінно — цікаві люди, які люблять свою землю, вболіівають душею за її майбутнє і роблять щось конкретне для того, щоб підвищити її туристичну привабливість.

В основу книжки лягла серія з декількох десятків репортажів, які розповідають про туристичні можливості різних регіонів нашої країни. Майже всі вони об'єднані в невеликі цикли, кожен із яких може стати маршрутом вихідного дня для вашої подорожі будь-якою частиною України, виключаючи лише тимчасово недоступні для вільного відвідування райони Донбасу та Криму.

Усе описане тут я бачив на власні очі, про щось мені розповідали люди, ділячись своїми знаннями та враженнями. Всі страви регіональних кухонь я куштував і записував рецепти. Всі згадані мною готелі й ресторани перевіряв особисто, відбираючи лише найкращі або ж безальтернативні, якщо інших варіантів поблизу просто немає (втім, деякі заклади з моменту публікації могли закритися, зате, можливо, з'явилися нові). Окремо описано стан доріг по всіх маршрутах, що досить важливо при виборі напрямку подорожі.

Якщо ви розкрили цю книгу, значить, або вже належите до когорти мандрівників, або всерйоз замислюєтеся про те, щоб побачити і відчути Україну в усьому її природному та культурному різноманітті. Повірте, ці особисті враження варті витраченої відпустки або просто вихідного дня. Сподіваюся, історії, які ви тут прочитаєте, ще раз переконають вас у цьому. І ви зберете дорожну сумку, заллєте повний бак палива, покладете в бардачок цю книжку і підете туди, куди поведе вас ваша пристрасть до незвіданого.

Приємного вам читання і яскравих пригод!

Андрій Тичина

ЗАХІД

Цикл 1:

Прикарпаття (січень)

Івано-Франківськ по-станиславівськи

У розпал зими ми відправилися в засніжене Прикарпаття.

На першому етапі подорожі ми зазирнули до колиски Галичини, розшукали залишки Станиславівськоїфортеці та знайшли похоронний човен варязького воїна.

Маршрут: Галич—Крилос—Івано-Франківськ

Івано-Франківська область вже в Єв-росоюзі? Дорожній покажчик на під'їзді до міста продубльований помітною табличкою з синьозоряним прапором ЄС. Проїжджаючи повз євроінтеграційний креатив місцевих депутатів, машина підстрибує на черговій ковбані. Судячи зі стану доріг, Прикарпаття поки що не стало ближче до Європи, хоча і випереджає за цим показником сусідню Львівщину.

Дорога:

Шість сотень кілометрів від Києва до Івано-Франківська можна подолати за кількома альтернативними маршрутами, кожен із них має свої недоліки. Цього разу ми їхали латаною-перелатаною трасою Н-09 за рогатинським напрямком. Позаду залишилися пам'ятник уродженці Рогатина Насті Лісовській, більше відомої світу як турецька султанша Роксолана, а також апокаліптична хмара смогу над димарями Бурштинської ТЕС, однієї з найбільших теплових електростанцій України.

Попереду міст через річку Дністер, яка розтинає Івано-Франківську область на дві нерівні частини. Тут нудні рівнини Опілля, а там, за річкою — багатообіцяючі передгір'я Карпат. З усіх кінців України взимку туди тягнуться вервечки легкових машин, навантажені лижним причандаллям.

Галич: друга лінія оборони

Бронзовий князь Данило Галицький, ховаючи в складках плаща меч, підозріло поглядає з коня на городян, які походжають центральним майданом Галича. Явно не довіряє місцевим жителям після того, як галицькі бояри, що постійно інтригували, 1230 року влаштували змову та мало не отруїли молодого правителя. Лише через 15 років він остаточно утвердився в Галичі, об'єднавши в своїх руках величезне Галицько-Волинське князівство. Маневруючи коротенькими вуличками нинішнього райцентру, важко уявити, що в період розквіту це було одне з трьох найбільших міст Русі. Колишні масштаби можна оцінити хіба що за макетом біля церкви Різдва (XIV ст.).

Археолог Ігор Креховецький зауважує мій запитальний погляд і каже, що в княжі часи це було всього лише портове передмістя, а центр міста був розташований серед пагорбів із протилежного боку від рядів міських кварталів та іскристого вигину річки.

Я стою на горі біля реконструйованої вежі Старостинського замку з двома науковими співробітниками заповідника «Давній Галич» і охоронцем. Ми говоримо про перспективи реставраційних робіт пам'ятки архітектури, що застопорилися.

За словами Ігоря Креховецького, зараз заповіднику ледь вистачає грошей на виплату зарплат. Яка там реставрація! Навіть археологічні розкопки проходять переважно за рахунок спонсорської допомоги німецьких колег. Втім, кожен сезон дарує археологам нові відкриття.

Ігор захоплено розповідає, як на західному схилі гори трапився зсув і відкрилося безліч фрагментів кераміки, залізні цвяхи, залишки цегляної кладки. Коли досліджували терасу на території цього обвалу, знайшли сліди бастіонних укріплень XVII століття. Відомо, що Старостинський замок побудував 1658 року галицький староста Анджей Потоцький на основі давньоруської припортової фортеці. Раніше вважалося, що замок був простої трикутної форми, але дослідники висунули версію, що на терасі перебувала друга лінія оборони!

Білі хорвати

До X століття територія нинішніх Галичини і Волині була відома як Біла Хорватія, а її жителі й набагато пізніше називали себе білими хорватами. Це був споріднений слов'янам племінний союз зі своїм маловивченим державним устроєм, великими містами та власною культурою. Після приєднання їх земель до Київської Русі князем Володимиром Великим білі хорвати змішалися зі слов'янами, проте саме їх вважають предками сучасних галичан.

Шевченкове: кам'яний літопис

Густий туман різко ускладнює орієнтацію в просторі. Кажуть, тут підвищена вологість — звичайне явище: близькість річки й амфітеатр пагорбів створюють якийсь особливо сирий мікроклімат. Сподіваюся на підказки наших провідників і помічаю орієнтири по дорозі: міст через Лукву, пам'ятник Хмельницькому, капличка, пам'ятний хрест...

З туману проступає примарний силует масивного храму, в архітектурі якого переплелися риси давньоруського та романського стилів — майже ніякого зовнішнього декору, крім орнаментального різьблення головного порталу. Перед нами єдина споруда домонгольського Галича, що повністю збереглася, — церква Св. Пантелеймона XII століття.

Будівлю складено з ретельно підігнаних один до одного тесаних білокам'яних блоків. Цим галицький храм відрізняється від своїх київських і чернігівських ровесників, які в ті часи будувалися з плінфи (плоских цеглинок).

Весь будинок по периметру вкрито незліченними малюнками та написами. В основному це хрести різних форм, але є також зображення коней, якихось будівель, абстрактні фігури, зрідка написи старослов'янською або латиною. Деякі можна датувати — за ними археологи вивчають історію Галича. Так, один із написів свідчить, що церкву засновано до 1194 року галицько-волинським князем Романом Мстиславичем і названо на честь його діда, київського князя Ізяслава, християнське ім'я якого Пантелеймон.

Квітучий хрест

Серед численних малюнків храму Св. Пантелеймона найвиразнішим вважається квітучий хрест — ранньохристиянський символ перемоги життя над смертю. Його можна побачити і на гербі сучасного Галича.

Церква Святого Пантелеймона

Крилос: могила батька-засновника

Ми під'їжджаємо до центру Княжого Галича. Археолог Олег Мельничук розповідає, що тут була складна система оборонних споруд із декількох рядів могутніх валів.

Піднімаємося на Крилоську гору, що за п'ять кілометрів від нинішнього Галича, навпроти музею народної архітектури. Найвище місце на городищі позначає курган Галичина могила. За легендою, тут похований батько-засновник міста — князь племені білих хорватів Галиця. Усередині археологи не так давно виявили символічне поховання знатного варязького воїна X століття: похоронний човен, скандинавський меч скрамасакс, позолоту від щита, сокири та ін. В літописах згадується «інавгураційний» ритуал сходження нових князів на Галичину могилу. У свідомості народу такі традиції зберігаються довго.

Олег Мельничук родом із Крилоса, закінчив Косівський художній технікум. І 1994 року став співробітником Національного заповідника «Давній Галич». Особливо пишається Олег розкопками залишків великого княжого палацу на території дитинця.

Успенську церкву в центрі городища побудовано в XVI столітті з матеріалів, які залишилися від зруйнованого монголотатарами Успенського собору, що був головним храмом княжого Галича — третього за розміром міста Стародавньої Русі. На багатьох кам'яних блоках видно фрагменти давньоруських фресок, рельєфів і написів. Після розорення міста ординцями та перенесення столиці Галичини до Холма, а потім до Львова Галич іще довго залишався головним духовним центром західноукраїнських земель, резиденцією галицьких митрополитів. Навіть нинішня назва села має сакральне значення — грецьким словом «клирос» у старовину називали вище духовенство. Колекцію особистих підвісних печаток єпископів нам показують у колишніх митрополичих палатах — свого часу тут була літня резиденція греко-католицького митрополита Андрея Шептицького. Саме він першим ініціював створення музею в Галичі.

Археолог Ігор Креховецький пояснює, чому Галич досі не перетворився на туристичну Мекку: «За часів Радянського Союзу було немодно згадувати Галич як один із центрів давньоруської державності».

На питання, що ж зараз заважає популяризації заповідника, відповідає: «Ви ж бачили наші дороги...»

Галицький змій

«Галицьким змієм» називають зображення крилатого дракона на кам'яному блоці у внутрішній кладці Успенської церкви (ліворуч від входу). Замість полум'я з його пащі виростає Древо життя. Гуцульським діалектом «галиця» — це змія. Припускають, що крилатий змій був першим символом Галича.

Княжа криниця

Більше тисячі років тече вода з Княжої криниці на схилі Крилоської гори. За легендою, джерело виникло від удару княжого меча під час тривалої облоги Галича, коли змучені спрагою захисники міста вже готові були здатися.

Музей історії Давнього Галича

с. Крилос, вул. І. Франка, 1

Музей народної архітектури

Прикарпаття

с. Крилос, траса Н-09

Івано-Франківськ: в пошуках Станиславова

Дорога з Галича до Івано-Франківська не завдає особливого клопоту — асфальт без пробоїн, повільних вантажівок мало. А ось на під'їзді до центру міста потік ущільнюється, поки не впирається в глуху пробку на перетині Галицької та Дністровської. Все ясно: базарний день, ринок неподалік, стихійні вуличні паркування, пішоходи перетинають дорогу. Не звиклі до екстремальних умов вуличного руху водії наглухо забивають перехрестя, блокуючи рух. Намагаюся піти на бічні вулички й опиняюсь у складному лабіринті односторонніх доріг, де без тлумачного навігатора іногородній водій запросто заблукає. Івано-Франківськ — місто невелике (населення — близько 250 тисяч), але владі час подумати про більш грамотну організацію руху в зв'язку зі зростанням автомобілізації населення.

Туристичним маяком в Івано-Франківську є 50-метрова вежа ратуші з годинником у самому центрі пішохідної зони. При ній працює дуже корисний туристично-інформаційний центр із картами, путівниками та сертифікованими екскурсоводами. Всередині кілька цікавих музейних експозицій, до яких доводиться пробиратися крізь товкучку нумізматів у холі. Цікавлюсь у доглядачок, де можна побачити меч скрамасакс із Галичино!’ могили. Виявляється, ця річ зараз на реставрації, але мене проводять до відділу історії, вихваляючись іншими цікавинками експозиції: польською та козацькою зброєю, кам'яним саркофагом князя Ярослава Осмомисла, а також макетом середньовічного Станиславова, як називалося місто з моменту заснування 1662 року галицьким старостою Анджеєм Потоцьким. На макеті добре видно правильне багатокутне планування бастіонних укріплень міста. Зараз місця розташування зритих австрійцями валів ледве вгадуються на мапі. Єдиний збережений бастіон фортеці Станиславів перетворили на торговий центр з бутика-

Макет средньовічного Станиславова

Анджей Потоцький — засновник Станиславова

ми, що більше нагадує підземний перехід, ніж автентичні каземати. А колишній палац Потоцьких стоїть покинутий, ховаючи спотворені варварськими перебудовами фасади в парку за парадними воротами. Кам'яні лицарі на пілонах — усе, що залишилося від шляхетського гонору колишньої магнатської резиденції.

Хоч історичний образ міста місцями сильно зіпсований недоречними вкраплениями безликої радянської забудови, гуляти по ньому цікаво та комфортно. Кілька годин ми бродили бруківками пішохідної зони, розглядаючи старовинні храми та заглядаючи до нових кав'ярень, — намагалися відчути в Івано-Франківську Станиславів. А потім вирішили з'їздити до незвичайного приватного музею, що його порекомендували нам у Турінформцентрі.

«Цей музей я побачив уві сні, так його і побудував на своїй ділянці у вигляді колиби», — відразу заводить у світ своїх ідей господар музею родинних професій Роман Фабрика.

Його основна професія — журналіст. 23 роки тому він брав участь у створенні першого обласного телеканалу. Його телепрограма називалася «Новини краю», і в області тепер прийнято ввічливе звернення до громадськості «шановніі краяни».

Пан Роман розповідає, що володіє більш ніж 30 різними професіями, що ось цю частину будинку вони з братом і сином своїми руками побудували. А в молодості працював шахтарем у Воркуті. З його каски, шахтарської лампи, шуфлі й почався музей.

Невеликий флігель у кутку фруктового садочка на семи сотках під зав'язку забито робочими інструментами та предметами домашнього вжитку різних епох — від плуга до комп'ютера. Всі вони так чи інакше представляють 150 професій сім'ї Фабрик і їх предків за останні 200 років.

«Це наші стоматологи, це акушери-гінекологи, це теслі, а оце наші залізничники — мій батько і дід, — показує

Кам'яний лицар на пілоні парадних воріт

залізничний костиль і сигнальний ліхтар. — У нашої сім'ї 270 років загального залізничного стажу. Я народився під гудок паровоза!»

Я розглядаю деталі самогонного апарату і цікавлюся, чия професія — цей змійовик?

У відповідь чую: «Всі гнали, але в списку немає — заборонена була професія».

Хтось скаже: «Музей мотлоху», але за всіма цими речами стоять різні історії, які господар може розповідати годинами. Взагалі-то, головний експонат тут — він сам, утілення новітньої історії Івано-Франківська.

Музей Сімейних професій

м. Івано-Франківськ, вул. Київська, 6а

Екскурсії за попередньою домовленістю.

Станиславів пивний

Одна з фактично втрачених пам'яток міста — Станиславівський пивзавод Петра Зедельмайєра, на фасаді якого красуються цифри — 1767. На жаль, це всього лише муляж — у реконструйованому варильному цеху розмістився звичайний фастфуд. Але з недавнього часу традиції класичного пивоваріння в місті почали відроджувати приватники. Їдемо на околицю в район аеропорту, де вже третій рік працює пивоварня, яка випускає не-пастеризоване пиво під маркою «Панське. Станиславів». Вдається застати на місці пивовара.

Двадцятип'ятирічний Артур Гаврон, син засновника підприємства, з ходу видає «секрет фірми»: «У нас дуже хороша вода — річка гірська, вода до Франківська доходить легка, не вимагає доведення». Кілька років тому родина відкрила в місті бар. Пиво там продавалося добре, але не вистачало родзинки — ексклюзивних сортів. Так і народилась ідея запустити своє пивне виробництво.

Артур влаштовує нам екскурсію — показує варильні чани, танки, в яких пиво відстоюється. Все обладнання та інгредієнти — імпортні. Варять світле, пілс, пшеничне і темне. Іноді експериментують, каже господар, недавно зварили вишневе пиво. Не пішло — дегустація показала, що не буде попиту, не звикли в місті до таких вишукувань.

Слово «панський» галицьким діалектом можна розуміти як «багатий, рясний», а «Станиславів» у назві марки, за словами пивовара, це данина пам'яті пивній історії міста, відродити яку намагаються вони з батьком. Тепер у багатьох закладах Івано-Франківська можна сьорбнути свіжозвареного пива, в тому числі й ексклюзивних сортів.

«Ви замовляли столик?» — уточнює адміністратор пабу в кінці пішохідної «стометрівки».

Заклад під цегляними склепіннями під зав'язку забито молоддю, що відпочиває, хоча день далеко не вихідний. Доводиться підсісти за загальний стіл до російськомовної компанії, що віддає належне івано-франківській горілці під гігантські деруни з м'ясом і грибами. Коли мені приносять друге пиво, в будівлі раптом вирубається електрика. Оперативно усунути проблему персоналу не вдається, і на столах з'являються свічки, зануривши пивний під-вальчик у середньовічні сутінки. Публіка зустрічає зміну в обстановці оптимістичним галасом тостів і стуком кухлів. Здається, тепер це не модний паб, а справжня стара таверна: Івано-Франківськ зрештою поступився місцем Станиславову.

Свято ковалів

У пішохідній зоні Івано-Франківська ви всюди зустрінете скульптурні композиції з металу. Це роботи учасників щорічного весняного Свята ковалів, яке організовують у рамках Дня міста на початку травня.

Івано-франківський дерун

Картопляні деруни популярні всюди на заході України, але івано-франківський дерун — це щось особливе. Гігантський млинець із тертої картоплі на всю тарілку рясно политий грибним соусом, вишкварками та сметаною. Порції вистачає на двох! Такий пункт є в меню більшості місцевих ресторанів галицької кухні.

Екскурсія по Івано-Франківську:

1. Палац Потоцьких, 1672—1682

м. Івано-Франківськ, вул. Госпітальна, 3 Замок-резиденція Анджея Потоцького складався з триповерхового палацу в італійському стилі, бастіонних укріплень і парку в центрі замкового двору. Перебудова для потреб військових змінила комплекс до невпізнання (реставрація тільки планується). Крім парадних воріт, зі зворотного боку можна побачити залишки оборонних валів.

2. Вірменська церква, 1742—1762

м. Івано-Франківськ, вул. Вірменська, 6 Будівництво костелу для вірменської громади на вимогу господаря міста частково профінансували єврейські торговці, що конкурували з вірменами. Зараз це Свято-Покровський собор УАПЦ, більше відомий як «блакитна церква».

3. Ратуша, 1932

м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 4а Першу ратушу в Станиславові побудували відразу після отримання Магдебурзького права 1662 року. Нинішня конструктивістська будівля слугує краєзнавчим музеєм.

4. Колегіальний костел, 1672—1703

м. Івано-Франківськ, пл. А. Шептицького, 8 Герб «Пилява» на східній стіні нагадує, що бароково-ренесансний костел Непорочного Зачаття був усипальницею Потоцьких. Нині—художній музей.

Колегіальний костел

Вірменська церква

Воскресенський собор

«Черчилль»

м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 31 Манірний ресторан культивує англійський стиль, навіть шеф-кухар із Лондона.

«Легенда Паб»

м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 90

Популярний паб біля «стометрівки», завжди багатолюдний. Відмінні стейки, фірмове пиво.

«Бочка»

м. Івано-Франківськ, вул. Страчених, 3 (пл. Ринок)

Склепінчастий підвал і тераса в тіні ратуші, страхітливого розміру деруни та бочкове пиво.

«Войцех»

м. Івано-Франківськ, вул. В. Чорновола, 5 Душевна «кнайпа» з легендою про нічного сторожа, етноінтер'єром і стравами з печі.

5. Бастіон, XVII ст.

м. Івано-Франківськ, пров. Фортечний, 1 У казематах західного бастіону Стани-славівської фортеці замість запасів зброї та провіанту тепер ювелірка, парфумерія та дорогі аксесуари.

6. Воскресенський собор, 1720—1763

м. Івано-Франківськ, пл. А. Шептицького, 22 У кафедральному греко-католицькому соборі служив Андрій Шептицький до призначення митрополитом. Над вежами в стилі класицизму — характерні гуцульські верхівки.

7. Вічовий майдан

Від площі зі світломузичним фонтаном починається «стометрівка» — пішохідна частина вулиці Незалежності, де багато літніх кафе та магазинів.

Ресторани:

«Фран.Ко»

м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 9 Один з кращих ресторанів міста поєднує автентичну прикарпатську та високу європейську кухню.

Готелі:

«Надія»

м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 40 Найбільший готель міста зручно розташований, надає максимум сервісів.

«Атріум»

м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 31 Невеликий комфортабельний готель у самому центрі: ресторан, Wi-Fi, паркінг біля входу.

«Станиславів»

м. Івано-Франківськ, вул. В. Чорновола, 7 Старовинна будівля, але сучасні інтер'єри. Якісно, недорого і практично в центрі.

«МотельЧИК»

м. Івано-Франківськ, Калуське шосе, 15 Оригінальна «кособока» будівля, «шаховий» бар, шиномонтаж.

«Формула 1»

м. Івано-Франківськ, вул. Є. Коновальця, 433а Простенький мотель із кафе й автомий-кою, зручний для автотуристів, які їдуть у Карпати.

Кахлеве Покуття

Дорога зимовим Прикарпаттям привела нас у Гуцульщину — край, де казка поєднується з дійсністю, а побут із творчістю. По дорозі вдалося навчитися розписувати великодні яйця, познайомитися з класиком косівськоїкераміки та скуштувати кращу в світі кукурудзяну кашу.

Маршрут: Коломия—Шешори—Косів

Усезнаючий навігатор сказав голосом «Наташі»: «Поверніть ліворуч». Я вже зробив був рух кермом, як раптом помітив «цеглину» — ліворуч повороту немає. «Перерахунок маршруту», — безпристрасно констатувала «Наташа», і ми покотили об'їжджати квартал. Признатись, я вже не вперше в Коломиї, але все ніяк не можу звикнути до мудрованої схеми руху односторонніми вулицями компактного містечка. На відміну від більшості середньо-статистичних райцентрів Центральної та Східної України, в Коломиї збереглася густа «старорежимна» сітка вузеньких вуличок із ринковою площею в центрі (там і зараз головний міський базар), оперезаний вулицями з красномовними назвами: Валова, Замкова, Кринична. Відразу зрозуміло, що

Майдан Відродження

колись тут були замок і система міських укріплень. І хоча від Середньовіччя не залишилось і сліду, мені подобається затишок, провінційна інтелігентність і якийсь непомітний лиск окружного центру колишньої околиці Австрійської 'імперії. Тому проїздом завжди намагаюся затриматись хоч на годинку, щоб прогулятися мощеними вуличками, розглядаючи відреставровані будиночки з нальотом Віденської сецесії.

Дорога:

У цій частині Прикарпаття відносно непогано стежать за станом доріг. Трасу Н-10 Івано-Франківськ—Коломия лагодять цілий рік у міру руйнування старого полотна. Дорога здебільшого пряма і рівнинна, що дозволяє поза населеними пунктами легко підтримувати швидкість близько 100 км/год. В горах ситуація гірша. На Р-24 між Коломиєю та Косовом — два невеликі, але добряче розбиті й лише місцями «підмара-фечені» перевали. Зате село Шешори тішить просто шикарним рівним асфальтом.

Коломия:«Кляштор» і писанка-велетень

«Ви мене чекаєте?» — сивочолий чоловік у цивільному, зовні зовсім не схожий на священика, відірвався