Стенограма сперечання Імануіла Канта з Сократом. Містерія

By Борис Поломошнов and Єгор Поломошнов

Ця книга для тих, хто навіть в самі недобрі часи намагаються примножити мудрість, адже без мудрості не перетворити недобрі часи в добрі. 
Ніяк.

• Language: Українська мова
• Publisher: Strelbytskyy Multimedia Publishing
• Release date: May 16, 2024
• ISBN: 9780880049672

Book preview

Від авторів

Усі події, що тут викладені, не мають ані місця, ані часу бути — в силу цілком природних обставин. Однак, якщо б у нас в руках вже була машина часу, то все, що тут описано, ми могли б організувати, влаштувати й забезпечити. Тим більше, що ані Кант, ані Сократ не були б проти: скоріше навіть навпаки — категорично за. Оскільки ж машини часу в нас немає в наявності, доводиться задовольнятися тим, що є, а саме — уявленням про найбільш ймовірну поведінку героїв нашої оповіді, занурених в обставини, що їм пропонуються.

Отже, почуємо, що вони кажуть.

Глава I

Звинувачення Сократа Кантом

Кант: Герр Сократ! Ви — хитрун!

Сократ: Можливо. Втім, бути хитруном зовсім не означає бути підлою людиною: друге в будь-якому разі не сумісне зі статусом людини, перше ж — в залежності від конкретних обставин, наприклад, якщо хитрість застосовується не при відбитті агресії. А чим, власне кажучи, викликано Ваше, так сповнене гніву й обурення, начебто звинувачення на мою адресу?

Кант: Тим, що Ви — філософ до кісткового мозку — тим не менш, не написали за все своє життя жодного рядка, змушуючи ніяковіти не тільки своїх опонентів й супротивників, а й самих відданих і вірних своїх прихильників, які, безумовно, хотіли б почитати написане Вами.

Сократ: І…?

Кант: І що означає це Ваше «І…»?

Сократ: Воно означає питання. Про те, як ці люди самі собі намагаються пояснити, чому й навіщо мною не написано жодного рядка? Адже їх це турбує, а спитати мене в них ніяк не виходить, чи не так?

Кант: Вони вже дві тисячі років фантазують з цього приводу.

Сократ: І успішно?

Кант: Та як Вам сказати… Одна фантазія виходить безглуздішою за іншу.

Сократ: Ви можете навести приклади?

Кант: Так, звичайно. Починаючи з припущення, що Ви — Сократ — не вміли ані читати, ані писати, й закінчуючи твердженням, що Ваша дружина Ксантиппа не давала Вам грошей на придбання письмових аксесуарів, а своїх власних фінансових ресурсів Ви не мали.

Сократ: Забавно… А ще є? Подібні?

Кант: Та хоч греблю гати! Тут і розлогі міркування про Вашу хронічну, майже патологічну зайнятість, що — начебто — не дозволяла Вам займатися будь-якою писаниною, і сльозно-співчутливі ремарки з приводу відсутності серед Ваших меблів письмового столу або якоїсь його подоби, і усіляка інша нісенітниця.

Сократ: Ну, а самі-то Ви — якої версії притримуєтесь?

Кант: А в мене — не версія: в мене — розгадка інспірованої Вами підступної загадки.

Сократ: Нутес-нутес?

Кант: Як людині освіченій, Вам, безумовно, була відома теза Вашого майже сучасника Хілона зі Спарти: «Про мертвих — або добре, або нічого окрім правди».

Сократ: Ви вирішили мене улестити? Бог Вам суддя, але тільки-но наведена Вами теза Хілона мені дійсно відома. І що з цього слідує?

Кант: А те, що Ви заздалегідь припускали, що далеко не всі сформульовані Вами думки будуть геніальними й — навіть — просто не глупими, адже людям властиво оманюватися, а Ви — врешті решт — теж людина!

Сократ: І…?

Кант: І Ви вирішили всіх обдурити: не залишати після себе жодного написаного Вами слова, адже в них можуть причаїтися помилки і омани, які стануть відомими Вашим читачам, в тому числі — і Вашим поціновувачам, а Вам ой як не хотілося б цього, чи не так?

Сократ: А пам’ять? Людська пам’ять?

Кант: А з нею Ви теж все точно прорахували: людська пам’ять така, що яка людина, така й пам’ять про неї. Про добру