Сходження: Я, Ісус, рок-зірка, #2

By Антон Ейне

"Сходження" – другий том потужної захопливої рок-саги "Я, Ісус, рок-зірка" про друге пришестя Христа у сучасному світі. Яскраво, відверто та проникливо!

 

Друге пришестя пішло шкереберть, тож Ісус виявляє себе у тілі Дейва Хедстронґа, скандального рок-співака, який присвятив життя боротьбі з Церквою та релігією.

Цього разу Ісус позбавлений своїх божественних здібностей. І, перш ніж рятувати світ, йому потрібно вийти з коми, навчитися контролювати своє нове тіло й спробувати вижити у цьому чужому для нього божевільному сучасному світі.

Він не хоче бути зухвалим рокером-бунтарем, але й заявити про себе світові він не в змозі. Відтак він змушений прикидатися Хедстронґом і жити його життям.

Відновившись після тривалого перебування у комі, Ісус вирішує пізнати навколишній світ і людей. Він подорожує різними країнами та шукає відповіді, що дозволять йому виконати його місію.

Він шукає діалогу із Церквою та її служителями, але розуміє, що без чудес ніхто не повірить, що він є Сином Божим.

Цей шлях допомагає йому знайти нових друзів і кохання, але й ворогів у нього стає дедалі більше. А з ворогами він звик бути не менш безжальним, ніж Дейв Хедстронґ. Та чи вистачить йому для цього сил?

• Language: Українська мова
• Publisher: Anton Eine
• Release date: Nov 28, 2023
• ISBN: 9798223932505

Book preview

Я, Ісус, рок-зірка

Disc #2 Сходження / The Rise

Антон Ейне

2005–2020

Cover design by MiblArt

Український переклад: Ольга Пелешук

Copyright 2020 Anton Eine

Published by https://antoneine.com/ua/

Я не збираюся звертати вас у свою віру, натомість одразу запропоную підписатися на мою розсилку новин, щоб не пропустити наступні книги рок-саги «Я, Ісус, рок-зірка», інші мої релізи, новини та акції:

https://tinyurl.com/AEUA-subscribe

Зміст

Зречення під час коми

Track 01 – Livin' in a Cage / Життя у клітці

Track 02 – Sharing this World with You / Ділити цей світ із тобою

Track 03 – Living Among the People (Part I) / Жити серед людей (Частина 1)

Track 04 – Living Among the People (Part II) / Жити серед людей (Частина 2)

Track 05 – Coda / Кода

Інші книги автора

Зв’язатися з автором

Зречення під час коми

Подібно до Петра, почну з того, що відразу зречуся всього. І зауважте, це вже вдруге.

Всі персонажі та події, описані в даному романі, вигадані, і будь-які збіги та схожість з людьми, що реально живуть або коли-небудь жили, випадкові.

Всі статті, пости, передачі, блоги та блогери є вигаданими, і будь-які збіги випадкові.

Всі згадки реальних знаменитостей є триб’ютом і наповнені повагою до них.

Усі пісні, що зустрічаються на сторінках роману, написані автором цієї книги. Тож якщо вони вам не сподобаються, ви знаєте, кого звинувачувати.

Автор залишає за собою право бути незгодним з думками та висловлюваннями своїх персонажів, не розділяти їхніх цінностей, але при цьому любити їх.

У книзі міститься достатньо ненормативної лексики, оголення та сцен насильства, щоб заборонити її до прочитання не тільки дітям, а й деяким дорослим.

Автор розуміє, що це видання не отримає статусу канонічного та буде віднесене до апокрифів, але його це зовсім не бентежить.

Єдине, в чому автор не може бути впевнений, це чи вважати Ісуса реальним історичним персонажем, що справді існував, або вигаданим супергероєм. Нехай кожен читач вирішує це сам.

Проте є речі, яких я зрікатися не збираюся. Я не стану зрікатися своїх улюблених персонажів, навіть якщо вони часом поводяться нечемно. І я не зрікатимуся того, у що я вірю, своїх ідеалів і цінностей.

Вставай і борися! За все те, від чого не зректися. Вставай і борися! Якщо треба битися – бийся!

Track 01 – Livin' in a Cage / Життя у клітці

З блогу журналістської групи Mom@Razzi:

Друзі, цей випуск новин присвячений знаменитому рок-музиканту Дейву Хедстронґу, лідеру Loyal Revolt, а точніше розслідуванню реального стану його здоров’я.

Цим питанням ми зайнялися через те, що від менеджменту гурту та від сім’ї музиканта не надходило чітких та зрозумілих новин про те, що сталося на концерті в Берліні, і який прогноз дають лікарі щодо здоров’я Девіда.

Нижче ви можете подивитися сюжет, який ми зняли біля клініки «Спрінг Гіллз», де знаходиться Хедстронґ. Згідно з деякими версіями, Дейв знепритомнів від передозування наркотиків і перебуває в клініці для примусового лікування.

Проте наше розслідування показало, що клініка спеціалізується не на лікуванні наркозалежних хворих, але на неврологічних дослідженнях. Також ми змогли отримати доступ до ранніх записів у карті хворого, і за ним ніколи не фіксувалося вживання наркотиків. Чого не можна сказати про алкоголь. У той самий час Хедстронґ відомий своїм категоричним ставленням до наркоманії та публічною боротьбою із цим страшним явищем. Тож варто закрити ці версії як безглузді вигадки.

Однак отримати якусь інформацію від персоналу клініки нам не вдалося, а спроби поговорити з кимось із друзів чи рідних ввічливо, але жорстко припинялися охороною, якої, до речі, у клініці більше, ніж у будь-якому подібному закладі.

Що не може не повернути нас до інших теорій конспірологічної спільноти – про замах на життя скандального рокера.

І тут для версій благодатний ґрунт, адже недоброзичливців у Дейва було не менше, ніж поціновувачів. Як і у випадку з відомими подіями 63-го року, теорій написано безліч. У них фігурують і асасини Ватикану, надіслані нарешті заткнути норовливого співака, і наркобарони, яким не подобалися його заклики боротися з їхнім бізнесом. І спецслужби, і прибульці, і навіть, не повірите, Теорія Одного Стрільця.

Найцікавіші та найфантастичніші версії лежать у містичному полі та активно мусуються серед вірян, особливо серед пастви преподобного Тімкінса.

Здебільшого це теорії Кари Господньої. І зводяться вони до того, що богохульник і Антихрист (у різних версіях допускається різний ступінь демонізації Хедстронґа) отримав за заслугами, Бог його покарав, тож так цьому грішнику й треба, амінь.

Ви самі розумієте, що немає межі абсурду в людському розумі, тому ми не будемо розслідувати містичні версії, сконцентруємося на фактах і подіях.

Отже, ми маємо велику охорону, небалакучий персонал, відсутність інформативних заяв від сім’ї та гурту, відсутність доступу до пацієнта.

Існує теорія, згідно з якою, Девід Хедстронґ мертвий, але цю інформацію приховують від усіх, а тим часом пластичні хірурги в клініці готують двійника. І мета всієї змови – продовжувати заробляти мільйони, як і за життя музиканта.

Але правда в тому, що, попри свої величезні статки або завдяки їм, майже все, що заробляв, Хедстронґ віддавав на благодійні цілі. Та і як автор пісень та виконавець, він і був джерелом доходу гурту, і жоден двійник не зможе цього замінити. Тож відкидаємо й цю безглузду маячню.

Отже. Хвала дронам, нам вдалося зняти короткий відеоролик через вікно палати Дейва, перш ніж наш квадрокоптер було помічено та збито охороною. На відео ми можемо побачити музиканта, що нерухомо лежить у ліжку, із дротами та крапельницями. Жодних бинтів від пластичної операції. Нічого, що спростовувало б офіційну версію про те, що Хедстронґ впав у кому внаслідок невідомого нападу, який стався на концерті у Берліні.

До речі, в кадрі встиг промайнути й гітарист гурту Стівен Рейн, який прийшов відвідати друга. Саме він і помітив дрон за вікном та викликав охорону.

Одного дня ми також зняли сестру Дейва, Сьюзен Далвотер, що виходила із клініки в сльозах (дивись фото нижче) і розмовляла із Дженніфер Райт, менеджеркою Loyal Revolt. Обидві жінки плакали, з чого ми можемо зробити висновок, що стан музиканта невтішний, і, можливо, прогнози на його одужання негативні.

Друзі, нам щиро шкода, що історія непримиренного Дейва Хедстронґа набула такого сумного повороту. Ми любимо його творчість і цінуємо той виклик, який він завжди кидав підвалинам і суспільству, Церкві та політикам.

Ця людина завжди була на передовій соціальних баталій, вона була символом боротьби за свободи та права. І ми сподіваємося на краще. Ми бажаємо Девіду одужання та повернення на сцену, щоб підняти свій прапор іще вище.

Ми знаємо, що він боротиметься із хворобою, що звалила його, чого б йому це не вартувало. Тому що Дейв Хедстронґ – це і є боротьба.

Ця людина не відступається від своїх ідеалів, не зраджує свої цінності, не продає своєї душі. Він завжди й у всьому йде до кінця.

І як данину нашої поваги Девіду, ми постимо кліп «Вставай і борися!». Нумо, Девіде, ти нам потрібен. Вставай і борися!

Встань в повний зріст!

До далеких зірок серцем дотягнись!

Кричи та гарчи!

Нехай гуркотом голос гримить у ночі!

Вставай і борися!

За все те, від чого не зректися

Вставай і борися!

Якщо треба битися – бийся!

♫♫♫

Оголошення на офіційній сторінці гурту Loyal Revolt:

Друзі! Як ви знаєте, наш лідер і вокаліст Девід Хедстронґ зараз перебуває в комі після важкого нападу, який він переніс під час виступу у Берліні.

Тому гурт змушений скасувати всі попередні домовленості щодо будь-яких майбутніх живих шоу. Якщо ви вже купили квитки на будь-який із запланованих концертів, ви можете повернути їх продавцю.

Також ми хочемо повідомити, що змушені на невизначений час відкласти реліз відео та аудіоверсії «Smashing Down the Walls Live!»

На цей час стан Дейва стабільний, без змін. Лікарям важко робити будь-які прогнози. Тому ми теж не хочемо вас зайвий раз засмучувати чи подавати надію.

Тож будемо просто разом сподіватися, що наш друг незабаром одужає і повернеться до ладу, і ми порадуємо вас новими виступами!

Якщо бажаєте, можете навіть помолитися за здоров’я Дейва. Але зважте, що йому це до біса не сподобається. І коли він вийде з коми, він за це надере ваші тупі дупи!

І сподіваємося, що це відбудеться якнайшвидше.

Повертайся до нас, Девіде. Ми всі на тебе чекаємо.

Музиканти та менеджмент Loyal Revolt

♫♫♫

Ви лежите на пляжі у зручному шезлонгу, ніжачись на сонці, попиваєте смачний коктейль, воркочете із гарною дівчиною. М’який вітерець, тихий плескіт хвиль. І раптом у цій ідилії утворюється якийсь розлом, через який ви чуєте ненависний писк свого будильника. Та – о, трясця! – розумієте, що час на роботу до сірих безрадісних буднів. А гаряча красуня в шезлонгу розчиняється разом з уривками сну, швидко допивши залишки вашого коктейлю, поки ви відвернулися вимкнути цей клятий будильник.

Хріново? Нііі, це не хріново. А ось що справді хріново.

Ви лежите на пляжі у зручному шезлонгу, ніжачись на сонці, попиваєте смачний коктейль, воркочете із гарною дівчиною. М’який вітерець, тихий плескіт хвиль. І раптом – БАХ! БУМ! ТРАХ! ТРЯСЦЯ ТВОЇЙ МАТЕРІ! ЦЕ ЩЕ ЩО ЗА ХРІНЬ?!..

Та все просто – це ваші друзі вирішили познущатися – врубили яскраве світло прямо вам у вічі, з середини пісні на всю гучність увімкнули ваш улюблений Loyal Revolt, та ще б’ють ложками по каструлях і сковорідках у вас над вухом.

Що, вже бажаєте пляж та блондинку? А могли ж і обгидитись, і здохнути з переляку, так? Друзі – вони ж добрі, просто гумор у них дурнуватий, та й самі вони теж часом ті ще недоумки…

До чого це я? Та просто намагаюся знайти аналогію, щоби доступно пояснити, яким було моє друге народження. Як і належить суворим стародавнім богам, я народився серед полум’я, грому та блискавок… і відразу ж мало не помер від болю та шоку.

Жодного фейд-іна, жодного інтро, відразу різко повзунок звуку на всіх каналах до максимуму, до свисту, до завивання динаміків, перевантаження, а потім коротке замикання – і тиша.

Уявіть собі дві тисячі років перебування поза часом та простором. У стані єднання зі світом, у нескінченному спогляданні буття. За мить до того я ще мріяв про саму можливість знову потрапити на Землю, і вже через секунду я опиняюся в тілі. У чиємусь розпаленому спітнілому тілі. Серед водоспаду світла, що оглушує та змушує битися в агонії. Серед жахливого гуркоту і ревіння, що вивертає навиворіт, пронизує спазмами болю.

Дим, вогонь, жахливий сморід – я що, в Пеклі?

Мені важко дихати... Цей незручний тісний одяг, що просочився потом, він не дає мені поворухнутися. Я весь заплутаний у якихось мотузках. Чому так важко дихати? Я задихаюся, я сліпну та глухну… і цей біль у голові та в грудях… щось стискається… щось рветься назовні… як боляче… повітря, мені потрібне повітря, будь ласка… я не…

А потім хтось зглянувся наді мною, і тиша з темрявою затопили мене, залишивши тільки маленький вогник свідомості у такій привабливо холодній порожнечі.

І я знав, що я – крихітне полум’я, і мені нічого не потрібно, лише ця оксамитова чорнота нічого, яка давала мені спокій і відчуття мене, такого тендітного й беззахисного в її безмежних обіймах, що мені хотілося тихо плакати від радості.

Стоп. Плакати? Як може плакати вогник? Та й чому я вогник? Хто ж я такий? Хто я?

– Хто ти?

Не знаю. І це якось дивно. Я вогник?

– Хто ти?

Хто я? І чому?

– Хто ти?

Стоп, це не я питаю себе, це якийсь голос. Голос усередині мене.

– А ти хто?

– Хто ти? – повторює одне й те саме незнайомий голос.

Ні, так у нас не вийде нормальної розмови. Схоже, що цей внутрішній голос мені не допоможе. Але справді, хто я?

Я спробував сконцентруватися на собі як на маленькому полум’ї в порожнечі та почав розширювати межі самовідчуття. Спочатку це була та сама непроникна темрява. Але поступово все почало змінюватися, і я відчув колір, світло, смак, звук, свербіж, біль та тисячі інших тонших відчуттів, які навіть не передати словами.

І зненацька я зрозумів, що це відчуття тіла – живого людського тіла, в якому я перебуваю. Шум дихання у легенях, гуркіт серця, шелест крові по венах. Я людина! Але хто я такий?

– Хто ти?

Це зовсім збивало з пантелику. Що за голос весь час повторює одне й те саме питання?

– Хто ти?

Чим би та ким би не був цей голос, але він ставив правильне запитання. Хто я? Чому я цього не пам’ятаю? Чи не знаю? Я ж повинен знати, хто я такий... Повинен... Але, не знаю...

♫♫♫

Порожнеча має фіолетовий присмак із легкими бузковими нотками. Темрява відчувається шовковисто-шорсткою, і її дуже багато, щоб це можна було витерпіти. Вона тисне на мене гіркотою вічності, і це нестерпно голосно і холодно водночас. В’язка нескінченність відчувається різким запахом дезінфекції та свіжістю озону.

Я надто маленький, щоб утриматися в цій липкій скрипучій чорноті, і я провалююсь у неї, вислизаючи від викривлених віддзеркалень мороку в темній густоті безмежного нічого.

– Хто ти, в біса, такий?

Той самий голос, але вже твердіший і наполегливіший. І питання звучить якось по-новому.

Хто я, в біса, такий? Я не знаю. А хто ти, в біса, такий?

Мені здається, я не вимовляв ці слова вголос, але голос почув мене, якщо голос узагалі може чути.

– Де я? – запитав мене голос.

– А хто ти? – поставив я зустрічне питання, тому що відповідей у мене не було.

– Я…

– Ти ж знаєш, хто ти?

– Авжеж, знаю. Я… не пам’ятаю. А ти хто?

– Я також не пам’ятаю. Або не знаю, – зізнався я та знову провалився у безмежну пелену забуття.

Але цього разу темрява не була абсолютною, і в клубах брудно-сірого туману я відчував солодкі рожеві сполохи та солоні зелені іскри із рідкісними кислими синіми відблисками. Я чув пружність поверхонь і нюхав гостроту граней цього незрозумілого мені світу.

Світу, в якому я був ніким і хотів згадати хоча б своє ім’я.

♫♫♫

Ви б хотіли прочитати сцену знайомства Дейва Хедстронґа з Ісусом Христом. Але такої сцени не було. Спочатку були уривчасті моменти самосвідомості, спроби зрозуміти, хто я такий, чому нічого не пам’ятаю, навіть свого імені, не пам’ятаю ні де я, ні що зі мною сталося.

Потім я спробував намацати межу темряви, що оточувала мене. Якщо я в ній знаходжуся, значить, я якось у неї потрапив, чи не так? Навіть у нескінченної порожнечі має бути початок. Вихідна точка, нульовий момент, до якого було ще щось...

Я мацав гул, мені було боляче бачити запах їдкого диму, мої легені здавило шумом.

Легені? У вогника? Але я не вогник, я людина! І я маю легені!

Я задихався від диму… Дим… І шум… І світло!

Раптом на мене наринула хвиля спогадів про жахіття, яким було моє народження. Шум, світло, дим, вогонь, біль… Що це було? Відповідь прийшла несподівано – сцена, концерт, зала із тисячами людей…

І тіло Девіда Хедстронґа, що безвільно повалилося на сцену, плутаючись у павутинні дротів.

Девід Хедстронґ. Скандальний рокер, який присвятив себе, своє життя та музику боротьбі із Католицькою Церквою та організованою релігією. Що за нісенітниця? Спалахи його спогадів промайнули у моєму розумі болючим калейдоскопом, кинувши спочатку в недовіру і здивування, а потім у наростальну паніку та жах.

І я опинився в тілі цієї людини? Але чому саме її? Навіщо? Невже не можна було вибрати когось більш відповідного? Дідько, та будь-кого, аби не його! Більш невідповідне вмістище для мене було важко уявити.

І раптом я згадав... Мені так кортіло знову опинитися на Землі, що я не знав, кого ж вибрати як вмістище для мого божественного пришестя, не міг вирішити тож врешті решт подумав, що байдуже... Так, це було останнє, що я пам’ятаю, усвідомлення, що мені байдуже, в якому тілі виконувати мою священну місію.

Отже, тієї миті я опинився в тілі Хедстронґа. Але чому саме він? Це просто випадковий вибір? Вкрай невдалий випадковий вибір? Чи це мені покарання? Але за що? Адже я був хорошим хлопчиком майже дві тисячі років. За що мене ТАК карати?

Можливо, за байдужість? Мені варто було спокійно, неспішно вибрати гідну людину, в тілі якої вирушити рятувати світ? А я знехтував своїм обов’язком і вирішив, що це не важливо? Батько, ти мене покарав за це та помістив у тіло цього брудного рокера-бунтаря?

Чи це випробування, щоб ускладнити мою місію? У тілі гідного будь-який дурень може врятувати світ, а я маю спробувати зробити це в тілі недостойного безвірного скандального музиканта. Суворий план, Батько. Але я приймаю Твою волю та жереб. Смиренно та покірно.

Гаразд, це не така вже й велика проблема. Просто доведеться докласти більше зусиль, щоб увесь світ повірив, що в цьому тілі тепер я, Спаситель, Месія, Син Божий. Чудеса допоможуть мені подолати ці труднощі. Не проблема.

Стоп. Що там було про чудеса та здібності? Здається, я так зрадів своєму другому шансу, що не звернув на це уваги. Жодних чудес, жодних божественних здібностей. Це ж було не серйозно, так? Я ж Бог. Але... я й людина. О ні! Тільки не це! Ні, ні, ні… Тобто я справді опинився в тілі цього смертного БЕЗ всієї моєї сили? Ні! Ніііііііііііі!

Батько? Отче! За що? Що я зробив? Чи що не зробив? Це вже не випробування, це покарання, місія нездійсненна. Як я маю рятувати світ у тілі цієї людини, позбавлений своїх божественних здібностей? Як? Смиренно? Покірно? Та якого біса! Я…

Вибач. Даруй, я не правий. Просто… Це важко зрозуміти, і я не розумію, що мені тепер робити. І як. Цього разу все по-іншому, так? Чому? Тому що світ змінився, і йому потрібен інший Месія? Чи тому, що змінився я? І я не міг знову народитися і бути дорослою людиною та частиною Бога у тілі немовляти?

Може нам варто було не гарячкувати, не вирішувати все спонтанно, а спокійно це обговорити? Усі складності, проблеми, потреби, обмеження? Як батько із сином? Адже це не складно, так?

Або мені було доступне це знання, та я втратив його разом з усією своєю силою, втратив, опинившись у смертному тілі іншої людини. То що тепер? А тепер треба розібратися, що ж саме сталося.

Девід Хедстронґ… Отже, я забрав його тіло? І його життя? О ні! Не може бути… Ну, а як я гадав опинитися у новому дорослому тілі? Підготовлений мені клон мого старого тіла? Що чекає, поки його божественне наповнення зійде і вселиться у нього? Чи моє старе тіло, що будо чудовим чином зцілене і протягом останніх двадцяти століть зберігалося нетлінним у таємній печері, переховане секретним орденом хранителів?

Мені варто було б здогадатися, що опинитися в тілі дорослої людини – це означало відібрати це тіло в когось іншого. Можливо, я б тричі подумав, перш ніж підписуватися на цю місію.

Жорстоко. Навіщо, Батько? Невже не можна було вигадати інший спосіб? Тепер мені нести ще й цей хрест, цю провину. Тепер я точно народжений з первородним гріхом, єдиний на всій землі. Ти чекаєш, що я присвячу всього себе спокуті цього гріха, загладжуванню своєї провини?

Але я й так зробив би все можливе та неможливе заради людства. Заради Твоїх дітей я пожертвував би всім, навіть власним життям, якби довелося, Ти це знаєш. Навіщо ж тоді ці маніпулятивні техніки? Грати на моєму почутті провини. Це так… по-людськи.

Чи я помиляюся, і я тут взагалі ні до чого? І таким чином Ти просто караєш цього смертного, який зухвало кинув виклик Небесам і своєму Творцю? Але це жалюгідно дріб’язково, Ти не знаходиш? Дрібна провінційна помста. Не Твій рівень. Та й що Тобі до цього рокера? Нехай би собі надривав горлянку. Чи Ти вирішив убити двох зайців однією блискавкою?

Отже, голос у моїй голові – це голос Хедстронґа? Ні. Ні, все не так. Це я в його голові та чую його голос.

– Девіде? Девід Хедстронґ?

– Та хто ти, в біса, такий? Чому я чую твій голос у себе в голові?

Не переказуватиму вам всі мої спроби пояснити йому, ким же я був, і як опинився в його тілі та розумі. Я й сам не до кінця розумів усе, що сталося. І я теж все ще був шокований.

Ми не могли втекти один від одного, не могли розійтися в різні кути рингу. Ми були замкнені в цій клітці, і нам так чи інакше треба було зійтися в ній.

Було багато взаємної недовіри, взаємних звинувачень та образ. Розпачу, болю та агресії. Потім приходили темрява та забуття.

І знову недовіра, звинувачення, образи… Розпач, біль та злість…

І знову темрява та безпам’ятство, спроби примирення та спроби виштовхнути один одного та отримати контроль над неслухняним тілом.

Однак після усвідомлення кожним з нас свого «я» справа пішла трохи швидше. Ми стали відчувати світ довкола нас, сприйняття поступово впорядковувалося. Звуки перестали мати форму, а кольори – смак. Синестезія, викликана сенсорним колапсом, змінилася зрозумілішими сигналами всіх органів чуття. Тепло, холодно, чути звуки, хочеться в туалет, укол голки, по венах пішли ліки та принесли нову порцію порожнечі та забуття.

♫♫♫

Ліки підтримували життєдіяльність мого тіла, а час, проведений у комі, дозволяв мозку відновити контроль над усіма функціями керування. Давав нам із Дейвом можливість навчитися співіснувати у моєму новому тілі.

– У моєму тілі, йолопе!

– Добре, Дейве, ти маєш рацію, у твоєму тілі. Але тепер воно і моє також. Наше.

– Ні, воно моє. А ти мені тут нахрін здався.

– Вибач. Ми вже це обговорювали. Я не знав, що так вийде, я не хотів зробити це з тобою.

– То треба було обрати не мене, а когось іншого, наприклад, Бейонсе чи Дре.

– Можливо. Але я не обирав тебе, я ж казав. Я навіть гадки не мав, що…

– Гадки він не мав. То наступного разу думай!

– Я не впевнений, що наступний раз узагалі буде... Я з’явився, щоб урятувати ваш світ, хоча не пам’ятаю і не знаю, від чого. Пам’ятаю лише, що я маю щось зробити. Щось важливе…

– Спаситель клятий. Ти позбавив мене всього, а сам не знаєш, заради чого.

Виходить, що так. Я не міг пригадати, в чому полягала моя місія, для чого я був посланий на Землю. Врятувати світ, так, але від чого? Від кого?

Те, що ми з Девідом опинилися обидва в одному тілі – це було сплановано, чи сталося випадково? Чи повинен був Хедстронґ зникнути, звільнивши для мене місце? Або він був залишений спеціально, як додаткові тортури для мене? Чи зможемо ми й надалі залишатися в тілі разом, чи один із нас має викинути іншого, щоб ми вийшли з коми?

А ти спробуй…

Ми усвідомлювали, що ми в комі. Ми розуміли момент, коли це сталося з нами. Але ми не знали, скільки часу провели в непритомному стані. І коли зможемо вийти із коми. Якщо зможемо.

– Зможемо. Я твердолобий Дейв Хедстронґ, а ти Месія. Якщо хтось і зможе з цим впоратися, то це ми. Згоден, Джизе?

– Джиз?

– Тобі не подобається? Як на мене, прикольно. У всякому разі, не чекай, що я називатиму тебе Господи або Батько Наш Небесний.

– Дейве. Я подумки тисну тобі руку на знак нашого знайомства та першого примирення.

– Примирення? Та пішов ти! Дідька лисого тобі. Я виб’ю тебе звідси за першої ж нагоди. І якщо для цього нам спочатку доведеться досягти контролю над тілом, то нехай так. Але потім я виб’ю тебе з моєї голови, або де ти там влаштувався.

Джиз. Грубувате панібратське американське скорочення від англійського імені Джизас було дуже характерно для Хедстронґа. Хотілося вірити, що це не було образливим, а хоч трохи дружнім жестом з його боку.

Але так чи інакше, це стало мостом між нами. Ми не могли потиснути один одному руки, але ми могли намацати якийсь зв’язок, який нас об’єднав. Наче закляті вороги, що вимушено уклали перемир’я і союз заради втечі із в’язниці.

Але ми хоча б почали спілкуватися, розмовляти, сперечатися і навіть жартувати один з одного. І замість «та пішов ти!» наші відносини переросли у захоплені бесіди.

Мені відкривалося дедалі більше спогадів Девіда, і я краще розумів його життя та його самого. Я не міг відкрити йому всю свою пам’ять, бо був відрізаний від всеосяжного відчуття світу та життя. У мене залишилися лише спогади мого життя дві тисячі років тому та фрагменти мого існування після того.

Затятий атеїст і агностик, Дейв жадібно накинувся на мої знання та досвід, намагаючись розібратися в структурі буття, історії світу, сенсі життя та інших філософських і теологічних питаннях.

А я був радий зрозуміти людей через призму життя Хедстронґа, дізнатися про сучасний світ і хоч якось підготуватися до зустрічі з ним.

У нас було нескінченно багато часу для того, щоб дати один одному бажані відповіді. І хоча траплялися конфлікти й бурхливі дебати, цей обмін досвідом і думками зблизив нас. Ми змогли зрозуміти один одного краще, ніж багато подружніх пар за десятиліття спільного життя.

– Теж мені, наречена знайшлася!

– Ні, Дейве, я наречений, а наречена – це ти.

– Педик клятий.

– Стерво!

Ось бачите, ми вже й лаятися стали, як стара буркотлива пара. Беззлобно, звично і беззубо.

Але що більше ми пізнавали один одного і наш світ чужими очима, то більше в нас формувалося ідеологічних розбіжностей. У мене були свої плани на життя Дейва, з якими він, звичайно, був докорінно не згоден.

Хоча це не мало жодного значення, доки на першому місці стояли суто фізіологічні бар’єри. Доки ми були не в змозі поворухнути навіть пальцем, навіть підняти повіки. І це відсувало на другий план будь-які наші плани.

– Джизе, здається, нашій Двійці потрібно зібрати всі сили та ресурси, щоб вибратися звідси.

– Двійці?

– Ну, тут лише ти і я, так? Ти тут сам, без Батька й Духа, тож нас двоє. Ми команда?

– Команда мені подобається більше, ніж Двійця.

– Та до дупи, як ти це назвеш, просто нумо разом щось робити, щоб прийти до тями.

– Добре. То що будемо робити?

Так з’явилися поняття «ми» та «разом», хоча ми разом так і не знали, що саме треба робити, і як нам вийти з коми. У підсумку ми погодилися, що ми повинні спробувати поворухнути хоча б одним пальцем.

– Я за те, щоб тихенько розігнути середній палець.

– А зараз він у нас зігнутий?

– Не знаю.

– Отже, Г’юстоне, у нас проблема.

– То давай, чорт забирай, його згинати та розгинати, і начхати, зігнутий він у нас чи розігнутий.

– Гарний план, напарнику. Покажімо їм. На рахунок три. Раз! Два!

– Три!

♫♫♫

Я провів у комі сорок чотири довгі дні. Це на десять відсотків довше, ніж я провів у пустелі, коли був охрещений і готувався до своєї місії під час першого пришестя.

Можливо, цього разу я теж був до певної міри хрещений вогнем, громом і блискавками, що впали на мене в перші миті мого перебування на Землі? І кома стала моєю пустелею, а Хедстронґ отримав роль головного лиходія?

Але правда в тому, що роль лиходія дісталася мені. Це я, хай і ненавмисно, відібрав у нього його тіло, його життя, його долю. Я не переставав шкодувати про це ані на секунду, і моїм душевним мукам не було меж.

Хоча повинен вам зізнатися, що й сам Девід щедро підливав олії та смоли у вогонь моїх мук. Він завжди був нестерпним, але замкнений у куточку власного мозку перетворився на справжнього демона на ланцюгу.

Тож якщо сорок днів у пустелі та спокуси Сатани здалися мені довгими, як сорок тижнів, то час у комі здався мені тортурами тривалістю в сорок місяців, якщо не років.

Ви просто не уявляєте собі, що таке бути ізольованим від світу наодинці із Дейвом Хедстронґом так довго. Дівчата, навіть якщо ви його фанатки та хотіли б провести з ним ніч, не погоджуйтесь на довше. Ніч. Ну, щонайбільше дві. Але не вічність. Повірте мені. Диявол нервово курить у коридорі, коли на сцену виходить Твердолобий Дейв. У переносному значенні, звісно. Люцифер же не курить, самі розумієте.

Якби мені запропонували зняти фільм «Бути Дейвом Хедстронґом», то це не була б ані комедійна мелодрама, ані глибока психологічна драма. Це був би справжній напружений трилер. Або навіть горор.

Не варто поспішати із критикою. Ви просто не уявляєте, який це смутний кошмар – ділити тіло і розум із цією людиною, терпіти поперемінно її гнів, сарказм, лють, цинізм, зневіру та дурні глузування.

Але, гадаю, я все ж таки дещо несправедливий до Дейва. Справа не в ньому та його поганому характері. Тим більше, що його можна зрозуміти, враховуючи те, що я вдерся у його життя та безцеремонно викинув його. На його місці я швидше за все був би не меншим стервом і теж усіляко псував життя прибульцю, що заволодів моїм тілом.

Радше справа була у швидкості нервових імпульсів у людському мозку. Ваш мозок – це суперкомп’ютер, яким ви до ладу не вмієте користуватися і не залучаєте всі його ресурси. Більшість людей не можуть повною мірою використати навіть можливості своєї свідомості. А вже підсвідомість, що має на порядок більшу «обчислювальну потужність», у більшості з вас працює посередньо та некеровано.

У комі межа між свідомістю та підсвідомістю розмита, і ми з Хедстронґом варилися в цьому божевільному автоклаві нескінченно довго за суб’єктивним часом.

Ми ворогували, сварилися, мирилися та знову кидалися один на одного. І до того, як дійти якогось розуміння та прийняти ситуацію, ми пройшли через полум’я ворожнечі, холодну війну, блокади, ембарго та дипломатичний нейтралітет.

Очікувалося, що ми маємо знайти наш шлях до взаємної поваги, щирої дружби та відкритої любові.

Іди, сам себе люби, святоша!

Ось бачите, про що я говорю? Шлях на нас чекав ще дуже довгий.

А поки моє новонабуте тіло чинило опір, не дозволяючи мені увійти в права власника. Попередній власник відмовлявся з’їжджати та оскаржував у суді відчуження свого нерухомого (щонайменше на час коми) майна.

Напевно, ви коли-небудь намагалися ходити у воді. Ні, не по воді, а у воді. Чим глибше ви у воді, тим важче рухатись. Уявіть, що ви у воді з головою, як це уповільнює ваші рухи, як вас закручує течією, не дозволяючи твердо стояти на ногах.

І уявіть болото, яке затягує вас на дно, рухатися майже неможливо, і немає точки опори, адже ви не можете дотягнутися до твердої землі під ногами.

Мені було ще важче. Кожна клітина організму відштовхувала мене і не пускала до себе. Спогади Девіда розпливалися, і я не міг їх утримати. Це як зловити руками відбиття хмар у воді. Ви бачите їх, але ледве торкаєтеся, і вони розсипаються вщент.

Кома – це захисний механізм нашого організму, який допомагає йому впоратися з якимись особливо тяжкими травмами та пошкодженнями. Фізичними чи психічними.

Чи стало моє вторгнення травмою для тіла Девіда Хедстронґа? Або сенсорне перевантаження стало травмою для мене? Чи тіло просто не витримало цілих дві свідомості, що розривали його систему керування?

Чи нове тіло не могло втримати у собі мою божественну сутність?

Я не знаю, як і чому я провалився у кому, і чому не міг вийти з неї так довго. Але це була виснажлива та болісна акліматизація, помножена на жорстокий джетлаг.

♫♫♫

Моє перше усвідомлення свого нового тіла було не з найприємніших. Насамперед я навчився ходити. Під себе.

Я лежав і безпорадно гидив, бувши не в змозі контролювати свій сфінктер та перистальтику кишківника. Тіло відмовлялося мене слухатися, воно відмовлялося приймати мене.

Немов пересаджений орган, я почував себе чужорідним, і тіло мене відкидало. Але я почав його відчувати, відчувати щось, і це вселяло в мене надію, що я впораюся із тілом Дейва, і воно стане моїм.

Ніколи!

Проблема,