Коротка історія релігії

By Річард Голловей

Що спільного в думках Будди та Паскаля? Чому Ісус сприйняли за революціонера і розіп'яли? Чому мусульмани готові збройно мститися за насмішки над Мухаммадом? Чи правда, що релігія померла? Це тільки декілька питань, які розкриває Річард Голловей. Він висвітлює історію релігії з прискіпливістю дослідника, гумором стендапера й уважністю людини, яка бачить красу, схожість та унікальність у кожному віруванні. Щоб розгледіти спільне й відмінне в індуїзмі, буддізмі й джайнізмі, вам не особливо читати священні тексти. Щоб розуміти віхи християнства, не обов’язково читати Новий Завіт й історію церковних розколів. Достатньо цієї книжки, де все залишається й найцікавіше зібрано під однією палітуркою.

• Language: Українська мова
• Publisher: Nash Format
• Release date: Aug 15, 2023
• ISBN: 9786178115883

Book preview

Розділ 1

Є там хтось?

Що таке релігія? Звідки вона походить? Її породжує свідомість тварини, що називається людина; отже, релігія походить від нас. Інші тварини на землі, схоже, не потребують релігії. Наскільки нам відомо, вони нічого такого не створювали. Вони більше, ніж ми, перебувають у згоді з власним життям. Тварини діють інстинктивно. Просто пливуть за течією буття й не намагаються весь час його осмислити. А от людина втратила це вміння. У процесі розвитку наш мозок доріс до самоусвідомлення. Ми цікавимося самими собою. І не можемо не цікавитися всім навколо. Не можемо не думати.

Найбільше нас цікавить всесвіт. Звідки він узявся? Чи існує десь там хтось, хто все створив? Кодове слово, яким ми називаємо цього когось, — Бог, або грецькою теос. Тих людей, які вважають, що десь існує бог, називають теїстами. А людей, які переконані, що немає ніде жодного бога й ми у всесвіті самі, називають атеїстами. Вчення про бога і про те, чого він хоче від нас, називають теологією. Іще одне складне питання, яке ми не можемо собі не ставити, звучить так: що станеться з нами після смерті? Коли ми помремо, усе закінчиться чи буде ще щось? А якщо буде, то що?

Релігія стала першим проривом у пошуках відповідей на ці запитання. Відповідь на перше була простою. Всесвіт створила дужча за нього сила, яку називають Богом, і ця сила й далі цікавиться своїм творінням і дбає про нього. Різні релігії пропонують різні версії, яким є цей Бог і чого він хоче від нас, але всі вони погоджуються, що в тій чи тій формі Бог існує. Вони кажуть, що ми у всесвіті не самі. Понад нами є інші реальності, інші виміри. Ми називаємо їх «надприродними», бо вони лежать поза межами природного світу, доступного нашим органам чуття.

Отже, найважливіша віра релігії — в існування реальності, що лежить поза межами цього світу і називається «Бог». Що ж породило цю віру й коли вона виникла? Релігія з’явилася багато століть тому. Здається, навіть і не було періоду, коли люди не вірили в існування надприродного світу, відмінного від звичайного. А почалося все, мабуть, із запитання «Що відбувається з людиною після смерті?». Усі тварини помирають, але тільки люди не полишають своїх загиблих розкладатися там, де вони впали. Поховальні церемонії проводилися завжди, наскільки відомо сучасним історикам. А особливості поховань можуть дещо розповісти нам про найдавніші вірування.

Я, звичайно, не хочу сказати, що тварини не тужать за померлими близькими. Ми не раз мали нагоду спостерігати, як вони оплакують загиблих. В Единбурзі, столиці Шотландії, стоїть знаменитий пам’ятник маленькому песикові Ґрейфраєрсові Боббі — увіковічнена в камені скорбота тварини, яка втратила близьку істоту. Боббі помер у 1872-му. Останні чотирнадцять років життя він пролежав на могилі свого господаря Джона Ґрея. Без сумніву, Боббі тужив за другом, але належне поховання Джонові Ґрею влаштував не він, а Джонова родина, вибравши місцем останнього спочинку кладовище Ґрейфраєрс. І, поховавши Джона, його родичі здійснили один із найвиразніших людських вчинків. То що ж спонукало людей почати ховати своїх померлих?

Найочевидніше, що ми помічаємо в померлих, — це те, що в них щось відбувалося, а потім — припинило. Вони більше не дихають. Тож досить логічно було пов’язати дихання з ідеєю, що всередині тіла живе щось, що дає йому життя, а після смерті воно від цього тіла відокремлюється. Грецькою це щось на­звали психе, латиною — спірітус. Обидва слова походять від діє­слів, що означають дихати або віяти. Деякий час дихання живе в тілі. А коли тіло помирає — зникає. Але куди воно дівається? Одне з пояснень — повертається назад до світу поза світом, духовної реальності, що існує по той бік нашого земного життя.

Саме такі вірування ми бачимо відображеними в давніх поховальних ритуалах, хоча наші далекі предки залишили нам суто мовчазні свідчення про свої погляди на світ. Писемності тоді ще не існувало, тому вони не вміли фіксувати думки чи пояснювати вірування — принаймні в такій формі, яку ми сьогодні змогли б прочитати. Та все ж у нас є деякі натяки на те, як могли мислити давні люди. Пропоную їх дослідити. Для цього треба зануритися в глибину віків, на кілька тисячоліть до нашої ери. І перш ніж рухатися далі, пояснимо цей термін.

Датувати події минулого зручно за визнаним в усьому світі календарем. Зараз ми використовуємо календар, що його в VI столітті після Різдва Христового вигадали християни. Ось і свідчення, який сильний вплив мала релігія на історію людства. Тисячі років Католицька церква була однією з найвпливовіших організацій у світі — такою впливовою, що навіть встановила літочислення, яким ми користуємося сьогодні. Головною подією в цьому літочисленні стало народження засновника Церкви — Ісуса Христа. Тоді настав Перший рік. Усе, що сталося до того, відбулося до Р. Х., тобто до Різдва Христового, а все, що після, — позначають «після Р. Х.».

У наш час терміни «до Р. Х.» і «після Р. Х.» часто заміняють на «до н. е.», тобто «до нашої ери», і «н. е.», тобто «нашої ери». Так вдається уникнути релігійних асоціацій. У цій книжці я вживатиму позначку «до н. е.», коли йтиметься про події, що сталися до народження Ісуса Христа — або до початку нашої ери. Щоб не перевантажувати текст, я найчастіше не писатиму «н. е.» біля дат, що сталися після народження Христа: ставитиму цю позначку тільки там, де вважатиму за потрібне. Тож якщо побачите в тексті дату без буквених позначок поряд, знайте, що подія трапилася за нашої, або християнської ери.

Отже, приблизно від 130 000 років до н. е. у нас є свідчення про існування релігійних вірувань у наших предків — ці докази походять із залишків стародавніх поховань. Археологи знайшли могили, куди давні люди клали їжу, знаряддя праці та прикраси. Тож можна зробити висновок про існування вірування, ніби мертві мандрують у якесь потойбічне життя, і їх до цієї мандрівки треба спорядити. Іншою практикою було розфарбовувати тіла мертвих червоною вохрою. Можливо, це символізувало ідею продовження життя. Такий висновок було зроблено після дослідження одного з найстаріших відомих поховань — матері й дитини в печері Кафзех у нинішньому Ізраїлі (100 000 років до н. е.). Вкрите червоною вохрою тіло знайшли й на іншому кінці світу, в могилі біля озера Мунґо в Австралії (42 000 років до н. е.) — та сама ритуальна практика. Розмальовування мерців свідчить про появу одного з наймудріших винаходів людства — символічного мислення. У релігіях його чимало, тож розповім про це детальніше.

«Символ», як і багато інших корисних слів, походить із грецької мови й означає поєднання частин, що колись були одним цілим, як, наприклад, під час склеювання тарілки. Пізніше символ почав указувати на предмет, який означає або представляє щось інше. У цьому слові досі зберігається ідея про поєднання речей, але вже складніша за просте склеювання черепків. Як приклад символу можна навести національний прапор. Скажімо, бачачи поєднання зірочок на синьому тлі й біло-червоних смужок, ми згадуємо про США. Бо прапор символізує цю країну.

Символи стали для людей священними, бо вміють показувати вірність навіть краще за слова. Ось чому ми так болісно переживаємо зневагу символів, які для нас важливі. Немає нічого страшного, якщо згорить звичайний шматок тканини, але якщо він символізує нашу державу, ми можемо розлютитися не на жарт. Коли ж ідеться про релігійний символ, священний для якоїсь спільноти, він набуває ще більшого значення. Образивши такий символ, можна наразитися на смертоносний гнів. Читаючи цю книжку, не забуваймо про ідею символу. Тут про них ітиметься ще не раз. А взагалі я вів до того, що якесь одне явище, наприклад червона вохра, може означати інше явище, наприклад віру, наче мертві отримують нове життя в іншому місці.

Іще один приклад символічного мислення — думка про те, що місця поховання людей, насамперед впливових і важливих, треба позначати й виділяти. Іноді на могили навалювали велетенські валуни, часом для них будували громіздкі кам’яні споруди («дольмени»): два поставлені вертикально камені підтримували горизонтальний плаский «дах». Найвидовищніші пам’ятники померлим — піраміди в єгипетському місті Гіза. Це були не просто могили, а стартові майданчики для царських душ, які вирушали до безсмертя.

Із часом поховальні ритуали ставали не тільки вигадливішими, а й страхітливо жорстокішими. Наприклад, страчували й клали в могилу разом із померлим його дружин і слуг — вони мали забезпечувати йому комфортне життя на тому світі. Варто зауважити, що від самого початку релігії завжди містили дрібку безжальності, зневаги до життя окремої людини.

Усі ці моменти, найімовірніше, вказують на те, що наші предки вважали смерть переходом до іншої фази існування, яку уявляли схожою на звичайне життя. Ми розуміємо, що давні люди вірили в існування світу поза тим, що є на землі, а смерть — дверима між цими двома світами.

Отже, ми дійшли до думки, що релігія виникла внаслідок здогадів про життя і смерть. Наші предки питали себе, звідки взявся світ, і відповідали здогадом: його створила вища сила, яка перебуває «над» природою. А ще вони дивилися на мертвих, які більше не дихали, і висловлювали здогад: їхній дух полишив тіло, у якому колись жив, і полетів кудись «понад» цей світ.

Але в історії релігії завжди була група важливих людей, які не здогадувалися про існування іншого світу й про те, куди потрапляють померлі. Вони самі (за їхніми словами) побували в тому іншому світі — або той світ побував у них. Вони чули, чого вимагає від людства той інший світ. І мають наказ розповісти іншим про все, що чули й бачили. Ці люди проголошують послання, отримані з вищого світу, збирають навколо себе учнів, які вірять їхнім словам і починають жити згідно з їхнім ученням. Ми називаємо таких людей пророками або мудрецями. Саме завдяки їм народжуються релігії.

І ось що відбувається далі. Історію, почуту від пророків, учні завчають напам’ять. Спершу вона передається з уст в уста. А потім записується словами на папері, перетворюючись на Священне Писання. Біблія — Книга книг! Писання стає найпотужнішим символом релігії. Це, вочевидь, матеріальна книжка, її писали люди. Ми знаємо історію її створення. Але через написані в ній слова повідомлення з того світу переходить у наш. Книжка стає містком, що пов’язує вічність із часом. Людське — зі священним. Ось чому вірні сприймають Святе Письмо з пієтетом і ревно його вивчають. Ось чому їм так важко сприймати насмішки над своєю священною книгою і спостерігати, як її нищать.

Історія релігії — це історія про цих пророків або мудреців, про рухи, які ці пророки започатковують, і письмена, про них написані. Але навколо її предмета точиться чимало суперечок. Скептики сумніваються, чи взагалі існували ці пророки (принаймні деякі з них). Сумніваються, чи справді вони отримали послання з інших світів і чи правду говорили їм ті голоси й видіння. Сумніватися є в чому, але скептики не розуміють головного. Пророки, безсумнівно, існують в історіях, які про них розповідають, історіях, наповнених сенсом для мільярдів людей навіть у наші дні.

У цій книжці ми прочитаємо історії, які релігії розповідають нам про себе — не запитуючи, чи справді все колись давно сталося саме так. Але оскільки ми не зможемо повністю оминути цього питання, то в наступному розділі поміркуємо, що ж відбувалося тоді, коли пророки та мудреці бачили видіння й чули голоси. Одного із цих пророків звали Мойсей.

Розділ 2

Двері

Уявіть, що одного ранку 1300 року до н. е. ви опинилися в Синайській пустелі. Там ви могли б натрапити на бородатого босого чоловіка, який упав на коліна перед кущем терну. Дивіться, він уважно прислухається до куща. А потім починає йому щось казати. Знову прислухається. А потім підводиться з колін і йде геть із дуже рішучим виразом обличчя. Цього чоловіка звати Мойсей, і він — один із найвідоміших пророків в історії релігії, крім того — засновник релігії євреїв. Колись про нього напишуть історію, яка оповість, що з охопленого полум’ям куща до Мойсея говорило божество, наказавши вивести групу рабів із Єгипту на волю, в Обітовану землю в Палестині.

Спостерігаючи за дивною розмовою збоку, ви бачите, що кущ насправді не горить, а стоїть обсипаний червоними ягодами. І голосу від рослини вам не чутно, ви тільки розбираєте, що відповідає Мойсей, який щойно так уважно слухав. Та все це вас не дивує, адже ви не раз чули, як молодша сестричка розмовляла зі своїми ляльками, а двоюрідний брат — з уявним другом, який для нього такий само реальний, як власні батьки. Можливо, ви колись чули, як психічно хворі люди активно спілкуються з невидимими слухачами. Тому цілком звичною видається ідея, що деякі люди чують голоси, недоступні слуху інших.

Але відволічімося на хвилинку від Мойсея й поміркуймо, хто той невидимий промовець, який звертається до нього. Подумайте, що, крім звичайного світу, існує невидима реальність, яка перебуває поза часом і простором, але може прямо спілкуватися з людьми. Якщо вам вдалося це уявити — ви вхопили центральну ідею релігії. У всесвіті є сила, яку ми не здатні сприйняти фізичними органами чуття, і вона відкрилася особливим людям, які переказують її послання всім іншим. Якусь мить не вдається ні погодитися із цією думкою, ні заперечити її. Потрібен час, щоб просто її засвоїти. Десь існує невидима сила, яку ми називаємо Богом і яка відкрилася людям! Ось запропоноване нам твердження. Читаючи далі цю книжку, ми побачимо, що різні релігії подають це твердження в різних версіях, а також по-різному вчать, що маємо робити ми. Але головне твердження залишається спільним для всіх. І спільною для всіх є переконаність у тому, що тільки їхня віра — правильна.

А тепер повернімося до Мойсея і поміркуймо, що він робив під час тієї зустрічі в пустелі. Ви не бачили вогню, який охопив кущ, не чули голосу, що лунав із нього. То як тоді Мойсей відчував жар полум’я, чому так уважно прислухався до наказів голосу, а потім виконав їх? Невже диво сталося тільки в його голові, тому сторонній спостерігач нічого не побачив? Чи, може, розум Мойсея увійшов у контакт із розумом, якого ніхто навколо не міг побачити й осягнути? Якщо релігії починаються в головах пророків і мудреців, якщо ви готові прислухатися до їхнього вчення, а не просто відкинути, як дурну фантазію, тоді треба поміркувати, чому деякі люди відкриті до іншої реальності — тієї, якої не бачать і не чують інші.

Пояснення може бути таке: наш розум працює на двох різних рівнях, він нагадує будинок із підвалом. Різницю між двома рівнями можна зрозуміти на прикладі снів. Удень наша свідомість чиста і прозора, живе в домі впорядкованим і розпланованим життям. Та коли вимикається світло й ми поринаємо в сон, двері в підвал відчиняються — і звідти виходить свідомість сну з її переплутаними фрагментами вражень, невисловленими бажаннями й забутими страхами. Тому навіть якщо на деякий час відставити питання, чи є у всесвіті щось більше за видимий світ, доведеться принаймні визнати, що всередині нас є щось іще, крім звичайної прозорої свідомості. Людський розум має підвал (його називають несвідомим). Коли ми спимо, двері туди відчиняються — і через них випливають образи й голоси. Їх ми називаємо снами.

В історії релігії були люди, які навіть у денний час бадьорості переживали досвіди, що їх звичайні люди мають тільки у снах. Таких людей називають пророками і провидцями. Але я пропоную поглянути на них як на творчих особистостей, митців, які перетворюють свої видіння не на картини і романи, а на послання — такі переконливі, що мільйони людей вірять у те, що побачили й почули пророки. Мойсей — знаменитий представник цієї когорти дивовижних творчих людей. Щось звідкись вступило з ним у контакт — і після цієї зустрічі історія єврейського народу змінилася назавжди. Але чим же було те «щось», звідки воно походило? Перебувало всередині Мойсея чи зовні? А може, там і там одночасно?

Використавши як приклад події, що сталися з Мойсеєм у Синайській пустелі, а також метафору про двері між нашим свідомим і несвідомим, я хочу запропонувати три способи осмислення релігійного досвіду.

Під час такої події двері між свідомим і несвідомим відчиняються — і далі все відбувається наче у сні. Пророки вважають, що спілкуються з якоюсь зовнішньою силою, але насправді голос лунає з їхнього несвідомого. Він реальний. Він говорить. Але це їхній голос, що походить із їхнього розуму. Ось чому ніхто інший нічого не чує.

А може, під час таких зустрічей відчиняються двоє дверей. Несвідомий, сонний розум отримує доступ до надприродного світу. Якщо десь існує інший світ — або розум, відмінний від людського, — цілком імовірно, що він може захотіти вступити з нами в контакт. І під час одкровення пророки зустрічаються з іншим світом, їхній розум спілкується з його розумом. А потім вони розповідають людям, що той розум повідомив їм.

Є ще одна теорія, щось середнє між «теорією одних дверей» і «теорією двох дверей». У несвідомому людини може бути двоє дверей. І розум може справді вступати в контакт із тим, що перебуває поза його межами. Але ж ми знаємо, як погано іноді люди розуміють інших людей, то що вже говорити про розуміння божественного. У несвідомому може справді бути двоє дверей, але ті, що відчиняються в інший світ, не завжди відчиняються достатньо широко, тому не можна бути впевненим, чи адекватно пророки донесли послання з інших світів.

Використаймо метафору дверей, щоб іще раз поміркувати, що сталося з Мойсеєм у пустелі, та розглянути три різні підходи до релігії. За «теорією одних дверей», Мойсею ніби наснився сон, який сповнив його сили й рішучості визволити свій народ із єгипетського рабства (цю історію ми розглянемо детальніше трохи пізніше). Зустріч справді відбулася. Але голос був породженням Мойсеєвого несвідомого. Такий підхід до релігії можна проілюструвати образом старого кінотеатру — колись у дитинстві я дуже любив туди ходити. Фільми тоді були плівковими. За задньою стіною глядацького залу розміщувалася будка, з якої зображення проєктувалося на білу стіну перед глядачами. Ми бачили картинки перед собою, але насправді вони походили зі спеціальної машини позаду нас. Релігію теж можна сприймати як проєкцію страхів і бажань нашого несвідомого на екран життя. Здається, що релігія — ось же вона, сама живе й рухається, але насправді це лише картинка із зад­ньої кімнатки нашої уяви. Цілковито людське творіння.

На цьому переконанні можна зупинитися, а можна погодитися з ним, але зробити крок далі — до ідеї про «другі двері». Прийняти всі тези про те, як відбувається релігійне переживання з боку людини, але й повірити, що в ньому також бере участь Бог. Сторонній спостерігач не міг почути голосу, що говорив із Мойсеєм, тому що Бог прямо спілкувався саме з пророком. Більше ніхто не міг бачити й чути Бога, та зустріч із іншою реальністю справді відбулася. До кінця ми цього зрозуміти не можемо, однак результати бачимо дуже добре.

Але й ідея про «другі двері» має свої застереження. Знаючи, як часто в нашому щоденному житті трапляються непорозуміння з іншими людьми, ми не можемо уникнути скепсису і стриманості до тверджень про зміст розмови з Богом. Тобто маємо сприймати релігійні заяви вельми критично й оцінювати їх не тільки зсередини.

Отже, людина може не вірити, вірити або критично вірити. Дехто з нас із роками переходить із одного статусу в інший. Залишаю на ваш розсуд оцінювання викладених у цій книжці історій. Можете взагалі вирішити не оцінювати їх аж до останньої сторінки. Або вирішити так нічого й не вирішувати — таку позицію називають агностицизмом (від грецького слова, що означає «непізнаваний»).

Досі ми міркували про релігію загалом. Настав час розглянути різні окремі релігії. Але з якої почати? Цікаве запитання. І в якому порядку розглядати різні релігії? Хронологічний принцип викладу, як, зокрема, в історії науки чи філософії, тут не підійде. У приблизно той самий час у різних місцях відбувалися різні процеси, і їх неможливо укласти в лінійну шкалу розвитку. Доведеться петляти — і хронологічно, і географічно.

Перевага цього підходу в тому, що ми зможемо побачити: різні релігії давали дуже різні відповіді на запитання, які людство ставило собі з давніх-­давен. Запитання були однакові. Чи є хтось поза нашим видимим світом? Що відбувається після смерті? А от відповіді дуже відрізнялися. Ось чому історія релігії така захоплива.

На щастя, є одна релігія, з якої починати нашу подорож видається логічним і очевидним. Ця релігія виникла найдавніше і є однією з найскладніших серед тих вірувань, що дійшли до наших днів. Це індуїзм. Отже, починаємо з Індії.

Розділ 3

Колесо

Популярний сюжет науково-­фантастичних творів — герой мандрує назад у часі, щоб змінити там якісь події й виправити катастрофу в сучасності. Одна така історія починається з того, що в одному вагоні поїзда їде божевільний терорист. Коли потяг саме переїжджає через велетенську дамбу, терорист пускає в дію вибухівку. Дамба руйнується, і потік води затоплює ціле місто. На щастя, секретний відділ поліції вміє посилати людей у минуле. Спеціальний пристрій переносить агента на станцію, з якої вирушив поїзд, і тепер у нього є дві години на пошуки та знешкодження терориста. Агент устигає вчасно знайти зловмисника — бомба не вибухає, ціле місто врятовано. Думаю, багато хто з нас мріяв потрапити в минуле, щоб комусь щось сказати — або, навпаки, не сказати прикрих і болісних слів. Але причиново-­наслідковий зв’язок (коли після якоїсь події відбувається інша) завжди бере гору, і ми опиняємося в полоні результатів власних вчинків.

У релігії індуїзму це називається кармою, або законом учинків. Але йдеться не просто про нинішнє життя людини. За індуїстським ученням, душа або дух устигли прожити багато життів, перш ніж

Reviews for Коротка історія релігії

[Dwarfi Dreamleand · Rating: 5 out of 5 stars]

Цікаво
Дуже рекомендую, якщо хочете дізнатись по трохи про кожну