Хайгейтський привид

By M.M. Gaidar

Лондон наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя потопає у містицизмі. Медіуми та ворожки процвітають. Люди захоплюються історіями жахів і шукають привидів на своїх перших фотографіях.

Кассандра Ейрс, приватний детектив, ставиться до містичних справ зі скептицизмом, і їй завжди вдається довести, що у скоєних злочинах немає нічого потойбічного.

Однак вона не може знайти раціональних пояснень подіям із власного минулого. Чому її мати скоїла самогубство? Які дивні обставини цьому передували? І хто зіштовхнув маленьку Кассандру з другого поверху їхнього родового маєтку?

У першій книзі, "Хайгейтський привид", детектива Кассандру Ейрс запрошують розслідувати справу осквернення могил на Хайгейтському цвинтарі. Працівники стверджують, що то справа рук привида, який там оселився, і звільнюються через страх перед потойбічним.

Кассандрі доведеться зіштовхнутися зі справжнім злом. Але чи то і справді містика чи злочинці із плоті і крові?

• Language: Українська мова
• Publisher: M.M. Gaidar
• Release date: Apr 9, 2022
• ISBN: 9781005977504

M.M. Gaidar

Hello, my dear readers. I am a Canadian-Ukrainian writer. Mostly, I gravitate towards the genres of Gothic mystery, epic and adventure fantasy. I'm a winner of the short horror story competition Twisted 50 that was held in London, in 2017. Another short story of mine was published in the compilation "The Christmas Whisper" in Kyiv. I write in English and Ukrainian.Currently, my home is in Canada where I'm working in the film industry as a screenplay writer and Script Supervisor.I am a coffee lover and cat admirer. I love reading and watching movies. To my mind, the best way to broaden one's life experience and get inspired is travelling. The idea of starting the series of novels about the private detective, Cassandra Ayers, was conjured in my mind while visiting Highgate Cemetery in London.Read as much as you can! This is the only way to live many lives.Вітаю вас на моїй сторінці. Я канадсько-українська письменниця. Пишу переважно у жанрі готичного детективу, а також епічного та пригодницького фентезі. Переможниця конкурсу коротких оповідань жахів Twisted 50, що проводився у Лондоні у 2017. Маю публікацію короткого оповідання у збірці "Різдвяний шепіт". Пишу українською та англійською мовами.Наразі проживаю у Канаді і працюю у кіно, пишу сценарії та виконую роль помічника режисера на знімальному майданчику.Люблю каву і котиків. Обожнюю літературу та кіно. Вважаю, що найкращий спосіб, у який можна набувати нового життєвого досвіду та натхнення - це подорож. Ідея розпочати детективну серію про Кассандру Ейрс, наприклад, мені спала на думку, коли я була на екскурсії на Хайгейтському цвинтарі у Лондоні.Читайте! Лише так можна прожити кілька життів.

Book preview

Розділ 1

Привидів не існує

Будь-яке більш-менш поважне кладовище ревно оберігає свої історії про привидів. Однак на Хайгейтському цвинтарі у Лондоні все було спокійно: духи не турбували звичний уклад життя та смерті; загублені душі не блукали між вкритими мохом надгробками; примари не лякали відвідувачів. Донедавна.

Молодий Хармон увійшов до Ліванського кола, що знаходилося в самому серці Хайгейтського цвинтаря. Він котив попереду себе тачку, яка стрибала на гравії, і посміхався з того, як весело витанцьовували на дні інструменти.

Хармону подобалося тут, на цвинтарі. Зазвичай люди не надто гарно до нього ставилися  називали його словами, яких він не розумів, але ті слова, мабуть, були погані, тому що від них гірко плакала його матінка, а він не любив, коли вона журилася. Проте на цвинтарі всі були з ним люб'язні, зверталися до нього "Хармоне, мій хлопчику.

У той день трохи мрячило. Молодий садівник зупинився і підняв очі до кедра, котрий ріс на даху двадцятьох склепів – вони і створювали Ліванське коло. Дерево було величезне і височіло над склепами і могилами, мов прадавній бог смерті, що байдуже спостерігав за тим, як люди прибували на кладовище, але вже ніколи не залишали його.

Коли віддав належне богоподібній деревині, Хармон почав підстригати кущі папороті навпроти склепу Генрі Пірса Гьюза. Обрізав зав'ялі гілки і складав їх на дно тачки. Було чутно, як садові ножиці містера Брокінгтона клацають десь на верхньому майданчику сходів, що вели до катакомб, немов старий годинник дідуся, що гамірно відлічував час. Брязкання ножиць задавало ритм Хармоновій роботі – він жваво стриг макітри кущів, аж допоки позаду не почувся стукіт жіночих чобітків на підборах. Хармон повернув свою капловуху голову.

– Доброго вам вечора, міс Тесмонд, міс, – сказав він молодій жінці, яка саме зійшла сходами з тераси.

Хлопець зірвав з голови кепку з козирком, як належало у присутності жінки – так вчила його матінка. Міс Тесмонд приязно посміхнулася. Вона була секретаркою у коменданта цвинтаря, і у вільний час прогулювалася алеями царства смерті з альбомом для малювання в руках.

– Як вам погодка сьогодні, міс Тесмонд? – розпочав Хармон бесіду про погоду, як личило світській та освіченій людині, хоч він не був ані це, ані те.

– Дощ зруйнував мій малюнок, – вона зітхнула і щільніше загорнулася в шаль. – Хочеш поглянути, на що я натрапила сьогодні?

Хармон кинув ножиці на купу садового сміття і зазирнув до альбому, який жінка відкрила перед ним. Кожну сторінку вкривали ескізи символів, зображених на нагробках: плющ, урна, пісочний годинник, гроно винограду, якір, чаша з рукою, яка її накривала, наче задля захисту.

– Ось тут змія, яка кусає себе за хвіст, – міс Тесмонд вказала на малюнок. – Це символ вічності. А ось це перевернутий смолоскип – символ згаслого життя.

– Мені подобаються горлиці, – Хармон тицьнув своїм брудним пальцем в один з ескізів. – Люблю пташок.

– Так, горлиці чарівні.

Міс Тесмонд потисла плече хлопця з поблажливою посмішкою, якою його часто вшановували.

– Побачимося пізніше, – сказала вона, йдучи геть.

До шостої години Хармон вже закінчив з папороттю у Ліванському колі. Залишалися ще два кущика біля входу до Єгипетської алеї. Містер Брокінгтон спустився тими самим сходами, що і міс Тесмонд двома годинами раніше, несучи скрипучі відра, повні садового сміття. Поряд з молодшим колегою він зупинився, поставив відра на землю і старанно розігнув натруджену спину.

– Стає вже темно, Хармоне, мій хлопчику, – чоловік видобув невеличку круглу бляшанку жувального тютюну. – Щось не маю я бажання тут затримуватися, – запхав добрячу порцію тютюну за щоку. – Усі ці балачки про привида, що тут вештається... жах мене бере.

– Не вірю я у привидів, – хлопець легенько копнув грудочку землі, що відвалилася від коріння папороті в його руках. Груди його випнулися у дитячій демонстрації хоробрості, а акцент кокні, що йому подарували найбідніші квартали Лондона разом з вошами, став звучати ще густіше, немов еліксир, котрий посилює відвагу. – Моя матінка каже, що їх не існує, а вона жіночка порядна. Ми кожної неділі ходимо до церкви.

Старий сплюнув на землю і заходився відчищати інструменти від багнюки. Хармон замислено поглянув на крихітну коричнювату калюжку слини, яка повільно просочилася крізь гравій.

– Ну то звісно, хлопче, – Ед Брокінгтон незацікавлено кивнув своєю макітрою з брудним сивим волоссям, яке не знало гребінця. – Стариган Томмі каже, чув жіночий плач неподалік Єгипетської алеї, проте, як він перевірив, то жіночки там не було. Ось така містерія. Хоча, звісно, наш Томмі ще той дурень та пустомеля. Я б йому нізащо не повірив, аби не бачив дещо на власні очі. Отутички, біля Єгипетської алеї, вчора саме бачив ту халепу. Ну ось тут, біля самих склепів.

Хоробрість Хармона куди і поділась: груди вже не випиналися, як він слухав з відкритим ротом. Старий Брокінгтон кинув інструменти у відро.

– А Томмі тепер каже звільняється з роботи. Можеш у це повірити? Добре, що хоч у когось кишка не тонка, – він поплескав молодого колегу по плечу, але посмішка у того вийшла якась перекошена. – То ти йдеш?

– Закінчу ще з цими двома кущиками, – молодик гучно ковтнув.

– Ну, тоді добре, Хармоне, мій хлопчику. Побачимося завтра, – садівник підтяг мішкуваті штани, згріб відра і поспіхом пошкандибав геть. За мить вже зник за вигином Ліванського кола. Металеве поскрипування відер, що його супроводжувало, затихло у заростях цвинтаря. Хлопець витер рукавом краплини дощу з обличчя і повернувся до роботи.

Сутінки швидко наповзли на цвинтар. І в напівтемряві ночі, що насувалася, кедр набував дедалі більш зловісного вигляду. Деревина височіла над цвинтарем, а коріння проникало глибоко в землю, наче пазурі. Чи те коріння продиралося в склепи? Чи тривожило воно мертвих?

Коли закінчив прибиратися біля двох кущів папороті, молодий садівник склав у тачку обрізані гілки та листя, струсив з одягу пил, забруднивши себе ще більше рукавицями у багнюці, і почвалав до виходу із цвинтаря.

Шлях його пролягав через Єгипетську алею, котра представляла собою темний тунель, по обидва боки якого – ряди дверей, що вели у склепи. Він зупинився, збираючи мужність у кулак. Відвідувачі бувало казали, що ними оволодівав страх, коли опинялися тут, затиснуті між домівками мертвих. Хармон намагався викинути забобони з голови, та все ж це місце вирішив пройти якомога швидше, але от його тачка вперто вгризалася в гравій.

В темряві тунелю нічого не можна було розгледіти, окрім слабесенького світла наприкінці. Садівник прискорив ходу. Тачка викручувалася в його руках, як скажена кішка. Аж раптом, звідкілясь з темряви тунелю, до Хармона долинув звук, який змусив його зупинитися. Звук почувся знову. Такий тихенький, наче плач дитини чи жінки.

– Хто там є? – запитав він непроглядну темряву перед собою.

Схлипи припинилися. Затріщав гравій під чиїмось ногами. Кроки наближалися – від джерела звуку хлопця відділяли якісь кілька футів.

– Хто там? – голос його зірвався, як у маленького хлопчика. – Привидів не існує! – верескнув. – Привидів не існує! Не існує!

Хрипкий подих торкнувся Хармонової щоки. Волосся у нього на потилиці стало дибки. І тоді з темряви на нього насунулася страхітлива біла постать, холодні пальці вхопили його за руку.

– Ні! – заволав Хармон, пожбурив тачку додолу і кинувся навтьоки.

Розділ 2

Справа типової циганки

У кімнаті було багато жахливих речей. Плетені ляльки, пташині кігті, муміфіковані хвости і копита різних тварин. Все, що Кассандра розраховувала побачити у лігві циганки. Поки вона очікувала тут на прийом, роздивлялася окультні полиці із легкою посмішкою. Жахлива колекція лякала її не своєю потворністю, а скоріше недолугістю поєднання деяких серйозних релігійних артефактів з дешевими жахіттями, як склянки з несправжньою кров’ю чи мишачі скелетики.

Жінка взяла з полиці зелену мідну фігурку Будди, на губах якого грала широка посмішка людини, що зуміла прийняти світ таким, яким він є насправді. Вона вишкірилася до нього у відповідь і повернула на полицю, у парадоксальну компанію фігурок Ісуса, Святої Марії, Заратустри, Санта Муерта, африканських племінних божків, скандинавських асів, а також плеяди інших, котрі без сумніву обіцяли спасіння. Їй було лиш двадцять вісім, проте вона, загартована немов моряк, що ходив найнебезпечнішими морями, знала, що від деяких речей порятунку годі і шукати, ані серед людей, ані серед богів.

Спираючись на незвично товсту палицю з ручкою, вирізаною у формі пантери, що застигла в стрибку, Кассандра обійшла кімнату і роздивилася її скарби. Осіння негода погіршила її кульгавість.

Вентиляційний отвір, розміщений дивним чином посеред стінки і закритий декоративним екраном, виявився абсолютно недієвим, бо приміщення було задушливим. Звідти тхнуло цвіллю. Кассандра спробувала прочинити одне-єдине віконце, що ховалося за запиленими занавісками, проте те було забите гвіздками – дивно. За вікном, Лондон, що розмазував небом сіру слину заводів і фабрик, тяжко перевалювався через рубіж віків. Наставало двадцяте століття. Надворі стояв жовтень 1900-го. У статті, що вийшла друком того дня, Великобританію називали найбагатшою імперією у світі.

Однак інші статті, що Кассандра читала за сніданком, розкривали протилежну сторону могутньої імперії. Тисячі бідняків працювали до знесилення у робітних домах; маленьку дівчинку відшмагали до смерті за крадіжку сукні заможної леді; у маєтках служниць ґвалтували, а потім глузували з них у суді. Заможні верстви населення крутили носом і гортали скоріш сторінки вранішніх газет – неможна було таким псувати свій сніданок, але ж хто може їх звинуватити: чи можна розгледіти темряву, як свічки та діаманти так яскраво сяють. І лемент теж не розчуєш за веселими мелодіями концертних залів.

Серед кабалістичного лахміття знайшовся лише один стілець. Кассандра саме намірилася сісти і розім'яти хвору ногу, коли зайшла господиня дому – з'явилась драматично з-за завіси з намиста, що закривала прохід між двома суміжними кімнатами. Вона була невисокою циганкою років п'ятидесяти, чий кожен рух супроводжувався передзвоном браслетів і сережок. Неможливо було уявити більш циганську циганку.

– Мої вибачення, що змусила вас чекати, міс... – сказала вона з акцентом тільки їй одній відомої мови.

– Кларк. Міс Кларк, – представилася Кассандра своїм вигаданим іменем, що вона використовувала, коли працювала під прикриттям, і пройшла до суміжної кімнати, коли циганка запросила її туди жестом руки.

– Думаю, вам відоме моє ім'я.

На це Кассандра кивнула: циганка Естер – особа доволі відома в певних колах у Лондоні.

У кімнаті, радше коморі, де циганка приймала клієнтів, віконниці були зачинені; світло ледь пробивалося всередину через прорізи і падало тоненькою змореною смужкою на підлогу біля стола. Кожен клаптик вільного місця займали недопалки свічок. Вони плавилися на полиці коминка, який не використовувався, і застигали довгими пасмами воску аж до підлоги, нагадуючи за формою сиві бороди.

Ще одним театральним порухом руки Кассандру запросили зайняти місце за столом, накритим оксамитовою скатертиною з червоними маками. Циганка сіла навпроти, склала свої внизані перснями руки на столі і уважно поглянула на клієнтку. Її чорні очі були гострі, як кинджали.

– То що привело вас до мене, люба? – запитала вона.

Кассандра зняла з кінчика носа сонцезахисні окуляри з маленькими круглими скельцями зеленого кольору і поклала їх поряд з рукавицями на столі.

– Ви не проти, якщо я запалю?

Господиня дому дозволила їй, поблажливо кліпнувши очима. Клієнтка дістала портсигар зі своєї сумочки і запалила цигарку від ритуальної свічки.

– Одна моя подруга, місіс Робертс, запевнила мене, що ви можете дати відповідь на питання, яке мене не полишає.

– А, місіс Робертс. Така чудова жінка, – циганка посміхнулася коричневими поламаними зубами. – І що ж то за питання, моя люба?

– Коли я була маленькою дівчинкою, я пережила деякий інцидент, – Кассандра затягнулася цигаркою, а наступної миті між ними нависла завіса диму. – Лікарі кажуть, на той момент, мій дитячий розум намагався подолати потрясіння, тому заблокував спогади, пов’язані з тим інцидентом. Але тепер я хочу пригадати, що саме сталося.

Циганка кивала головою на кожне слово.

– То ти хочеш, щоб стара Естер допомогла тобі повернути пам'ять про той день? Дай мені свою руку.

Вона поклала руку Кассандри на своє зморшкувате чоло, заплющила очі і почала нашіптувати якісь заклинання.

– Я бачу темряву і страждання. Ти була нещасливою дитиною. Ти бачила багато жахливих речей. В твоїй сім'ї не було миру. А тоді... так, я бачу, я бачу травму. Ти впала.

– Саме про цю подію я і хочу дізнатися більше. Як це сталося?

Циганка скривилася від напруги, вона намагалася побачити відповідь у минулому.

– Нічого не розгледіти. Якась сила закриває від мене твої спогади.

Чорні очі розплющилися, і жінка зі співчуттям поплескала клієнтку по руці.

– Здається, моя люба, тебе оточує темна енергія.

– І що це означає? – Кассандра струсила попіл на брудну підлогу, не відриваючи погляду від циганки.

– Ти маєш замовити ритуал очищення. Він допоможе мені зазирнути у твоє минуле. Оскільки ти товаришуєш з місіс Робертс, я візьму з тебе лише десять шилінгів.

Кілька монет одразу ж лягли на стіл між ними на оксамитову скатертину.

– Ні, ні, ні, ні, моя люба, – поспіхом додала Естер. – Такі речі потребують часу. Я маю підготуватися. Повертайся за тиждень.

Кассандра з розумінням кивнула, а потім раптом затрусилася від беззвучного сміху, від чого циганка Естер підтягнула до себе руки, що досі лежали на столі, простягнуті у дружньому жесті до дівчини.

– Все це, звісно, влучно, – Кассандра продовжувала посміюватися. – Але не вражає.

Обличчя в циганки насупилося, чорні підведені брови злилися в одну смужку невдоволення. Кассандра відкинулася назад, на спинку крісла. Її сум розвіявся разом із цигарковим димом, що вона видихнула жінці в обличчя.

– Нещаслива дитина, проблеми в сім'ї. Це ж можна сказати про будь-яку нещасну душу, яка приходить до тебе. Щасливі люди навряд чи будуть шукати допомоги в