Україна. Центр. Південь

By Андрій Тичина

Путівник «Україна. Центр. Південь» розрахований як на мешканців України, так і на людей, що живуть за її кордонами, які люблять самостійно планувати подорожі, відкривати для себе нові маршрути і місця. З його допомогою можна освоїти до 30 захоплюючих маршрутів Центральною і Південною Україною, дізнатися про цікаві місця, музеї та пам’ятники за маршрутом слідування, вибрати час туру, щоб не тільки насолодитися новими відкриттями, а й відвідати місцеві свята та фестивалі. Автор цієї книжки за кермом машини проїхав тисячі кілометрів і розповів не тільки про пам’ятки і пам’ятники, а й про стан доріг, якими туристам доведеться добиратися до мети подорожі. Крім того, автор надає докладну інформацію про музеї, готелі, місця відпочинку та розваг, що, безумовно, полегшує планування подорожі. Книжка ілюстрована фотографіями автора.

• Language: Українська мова
• Publisher: Glagoslav Distribution
• Release date: Jan 15, 2020
• ISBN: 9789660385467

Book preview

Південь

ЦЕНТР

Цикл 1:

На південний захід од Києва (січень)

Між Мрією і Милою

Куди можна втекти з Києва, щоб достойно, незвично і смачно зустріти Масницю.

Маршрут: Мрія—Бузова—Ясногородка

Масляна, Масниця, Колодія — слова різні, а суть одна. Проводи зими, смачні млинці або вареники, свято душі та шлунку перед суворим Великим постом. У Києві гуляння зазвичай проходять на ВДНГ і в «Парку Київська Русь». Але краще вирушити Житомирською трасою за місто на пошуки альтернативи, тому що відзначати народне свято в мегаполісі — це все-таки нонсенс.

Дорога:

Приміських сіл Мрія і Бузова неважко дістатись якісною міжнародною трасою М-06 (Е-40), хоча вранці у вихідні дні тут бувають корки на виїзді з міста. Із Бузової до Ясногородки є пряма дорога путівцями, але взимку краще зробити невеликий гак через Мрію і Личанку.

Ресторан «Бабусин сад»

Дорога: Приміських сіл Мрія і Бузова неважко дістатись якісною міжнародною трасою М-06 (Е-40), хоча вранці у вихідні дні тут бувають корки на виїзді з міста. Із Бузової до Ясногородки є пряма дорога путівцями, але взимку краще зробити невеликий гак через Мрію і Личанку.

Млинцевий маркетинг

Народний ансамбль із піснями і танцями, а також спеціальне млинцеве меню з семи позицій — традиційна маснична програма заміського ресторану «Бабусин сад».

Млинці з куркою

Заклад у яблуневому саду між селами з романтичними назвами Мрія і Мила щорічно готується до свята проводів зими, як і безліч конкурентів на Житомирській трасі. Їх тут не так багато, як на виїзді з Києва в Обухівському напрямку, але вибір для любителів комфортного відпочинку на природі достатній. У боротьбі за клієнтів ресторани стараються використовувати будь-які святкові приводи для застіль, а вже тим більше таке хлібосольне свято, як Масниця. Крім спецменю, багато хто готує тематичні розважальні програми.

«Бабусин сад» робить наголос на сучасній інтерпретації українських народних традицій. Адже і обстановку тут витримано в ностальгійному дачному стилі, який ближче до Провансу, ніж до українського села: вишукані столики, смугасті диванчики, білий сервант. Крім традиційних для Масниці млинців і пиріжків із різними начинками, подають шашлик із мангалу на свіжому повітрі та модний нині глінтвейн. За національний колорит і народні гуляння відповідає фольклорний ансамбль у барвистих українських костюмах. Завдяки йому жителі мегаполісу хоча б у загальних рисах можуть познайомитися з багатьма сільськими святковими обрядами, як-от різдвяне колядування та водіння кози в Щедрий вечір. А для заміських ресторанів зростаючий інтерес городян до масничних гулянь — чудова можливість «заробити на млинчиках».

«Бабусин сад»

с. Мрія, вул. Садова, 2

Грушка-гниличка та яблучко- кисличка

Якщо десь на Київщині і знають абсолютно все про українські традиції, так це в Бузовій. Це трохи далі по трасі. Зледенілий і заметений, але все-таки проїзний путівець звертає з Житомирської траси і веде до дачного кооперативу «Бузок» на узліссі. Між присипаних свіжим снігом соснових гілок видніється купол дерев'яного храму-ротонди Св. Дмитра Солунського. Навколо розставлено сільські хатки та сарайчики найрізноманітніших форм. Крякають качки на озері, бекають вівці в кошарі, стукає молот у кузні. Здається, якщо снігопад раптом відріже це місце від цивілізації, тут є все, щоб перезимувати: вода зі свердловини, автономна каналізація, паливо само зростає навколо. І запасів їжі вистачить надовго, в чому можна переконатися, зазирнувши до колиби, що смачно пахне.

Етнічний ресторан і готельні будиночки — це лише частина великого етнографічного комплексу «Українське село», який з'явився тут близько 10 років тому.

Хата з нахиленими стінами. Саме вона зображена на логотипі комплексу

Спочатку побудували церкву. Потім з'явилися гуцульська та полтавська хати, що символізують єдність країни. А нині у комплексі подано автентичну народну архітектуру шести регіонів: Карпат, Полісся, Поділля, Слобожанщини, Середньої Наддніпрянщини і Півдня України. Всі будинки різняться конструкцією, будівельними матеріалами та оформленням.

Наприклад, хата з нахиленими стінами під солом'яним дахом, зображена на логотипі комплексу, є характерною для південних регіонів, де мало дерева. Тут використано технологію сох і присішок — дерев'яну конструкцію обліплено глиною. Всередині споруди 1823 року зберігся весь конструктив. А поруч із колод хати, які рубали на Поліссі. Після заручин молодої пари свати збиралися разом, різали ліс і будували світличну частину традиційної тричастинної хати: чотири стіни, підлогу, двері та піч. Але дах збоку не закривали. За рік молодята мусили добудувати сіни та комору, доробити дах і пред'явити батькам дитинку — тоді вважалося, що сім'я відбулася.

З архітектурою та побутом старого українського села будь-хто за бажанням тут має можливість познайомитись абсолютно безкоштовно. За невеликі гроші можна отримати екскурс, пройти майстер-клас, до якого входять усі навички будівництва традиційної української родини. Крім виготовлення дитинки, ясна річ.

До речі, в «Українському селі» вважають, що Масляна — це російська традиція: млинці, трійка, балалайка. А у нас це свято Колодія, завершальний зимовий цикл. Колода — символ зимового холоду, нудьги, застою та нерішучості.

Ферма «Долина страусів»

Її прив'язують мотузкою неодруженим парубкам і незаміжнім дівчатам, аби вимагати з них викуп за холостяцтво. Святкові обряди відтворює колектив «Рожаниця», що виконує народну музику. А в розмальованій затишній хаті готують у печі куліш та інші смаколики, серед яких, звичайно, млинці та вареники, причому з 12 різними начинками за принципом річного циклу. Спочатку подають із м'ясом і потрошками, потім ідуть із капустою, картоплею, солоним сиром — і так до десертних: із сиром, маком, ягодами. До них золота козацька варенуха — настоянка на шести компонентах: дика грушка-гни-личка, лісове яблучко-кисличка, глід, терен, чорнослив і шипшина, а також іще сім видів наливок.

«Українське село»

с. Бузова, вул. Дмитрівська, 1

Вхід безкоштовний

Мегамлинець із мегакуркою

Можливо, ви не в курсі, але від України до Африки всього 15 кілометрів. Рівно стільки потрібно проїхати від Бузової до Ясногородки, щоб познайомитися з корінними африканськими жителями — страусами. Господарі Ясногородської птахоферми вже давно зрозуміли, що страус — це не тільки цінна шкіра та дієтичне м'ясо, а й 3—4 години чудової заміської розваги для всієї родини. Щороку тут винаходять все нові туристичні атракціони.

Одного з мешканців екокомплексу «Долина страусів» звуть Танцюрист. Ставний і витрішкуватий, він поважно розгулює в чорному пір'яному фраку у просторому вольєрі. На таких пташках тут катають туристів.

Вісім років тому нові господарі звичайної птахоферми вирішили перетворити її на розважальний комплекс із рестора-ном, винним льохом, залою для дегустації, ігролендом і міні-зоопарком. Почали проводити виноробні фестивалі та тематичні свята. Просту ідею про те, що страуса можна не тільки їсти, а й кататися на ньому верхи, привезли з подорожі на Тенерифе. І ось уже четвертий рік ферма надає таку послугу. А під час винного свята у вересні тут влаштовують справжні страусині перегони.

Але від долі не втечеш: свій вік ці пернаті гіганти все одно закінчують на ресторанному столику. У корчмі «Долина страусів» світять лампи з шкаралупи страусиних яєць, висять на стінах інсталяції зі страусиної шкіри, і в меню — суцільна страусятина. У Південній Африці ці величезні кури споконвіку слугували їжею. М'ясо дуже дієтичне, всього 2 % жиру. За смаком — щось середнє між телятиною та дичиною. З нього виходить смачна сирокопчена ковбаса і чудова бастурма. А млинці зі страусятиною — фірмова страва «Долини страусів» на Масницю.

Проводи зими на екофермі — давня традиція, що збереглася від колишніх господарів. На площі встановлюють стовп із колесом на верхівці, до якого прив'язано призи. Дітей катають на верблюдах і поні. Гостям пропонують самостійно спекти млинці на жару. Ясногородські бабусі у вишиванках співають народні пісні. Майстрині роблять солом'яне опудало Морени, яке урочисто спалюють наприкінці свята.

Якщо погода не підводить, то тут на свято буває більше тисячі гостей. Адже за довгу зиму багато хто встигає скучити за природою. Так, на Масницю варто вибратися за місто.

Саме на таких страусах і катаються гості

 І хоч де б ви її відзначали — в автентичному селі, на екзотичній фермі чи в елітному ресторані, з варениками або млинцями — саме це свято найкраще допомагає зрозуміти, чому Україну називають щедрою. 

«Долина страусів»с. Ясногородка, вул. Підлісна, 32

Мальовниче яйце

Яєчнею з одного страусиного яйця можна нагодувати 10—15 осіб. Шкаралупу при цьому не розбивають, а використовують для виготовлення сувенірів — оформляють у техніці декупажу, розписують, прикрашають різьбленням. Ціна сувенірного яйця залежить від складності роботи.

Розмальовані яйця страусів — чудовий сувенір

Запитайте в місті Фастові

Де нам знайти $16 млрд, хто може побудувати на руїнах духовний оазис і як об'єднати країну в одному вагоні.

Маршрут: Томашівка—Фастів

$16 млрд — це гроші, які заробив місцевий житель Ян Кум. Для цього, щоправда, йому довелося виїхати з Фастова до Каліфорнії, створити там месенджер WhatsApp і продати його компанії Facebook. А щоб дізнатися про відповідь на друге питання, потрібно проїхати рівно 64 км від Києва. Ну або хоча б дочитати до кінця цей розділ.

Дорога: Стрімкіше з Києва до Фастова можна доїхати швидкісною  Одеською трасою, одначе нині рух уповільнено через її реконструкцію.

 Дорога Р-04 через села з боку Брест-Литовського шосе та Вишневого цілком проїзна навіть узимку. Щоправда, після Бишева, незважаючи на свіжий ремонт, з'явилися досить великі ями, так що розганятися не варто.

Цар звірів

Маленьке село Томашівка лежить трохи осторонь від траси на Фастів з боку міста Вишневого та Брест-Литовського шосе. У старовинному парку на березі річки Ірпінь тут сховався від зайвої суєти Ризопо-ложенський чоловічий монастир — обитель, яка вважається духовним центром усієї західної частини Київської області.

Високі стіни, кутові вежі, монументальні ворота.

У вічі кидається табличка, яка забороняє фотографувати. Втім, це правило не суворе. Чернець, який супроводжує мене під час екскурсії, підтверджує, що тут нікому не відмовляють, якщо попросити дозволу на зйомку.

Ми йдемо в глиб території розчищеною від снігу асфальтовою доріжкою, повз капличок і дзвіниці, що будується. За трьома пишними смереками раптом відкривається краєвид на дивовижний біло-рожевий палац, що нагадує чи то різьблену шкатулку, чи то будиночок Барбі.

Уперше ченці з'явилися в Томашівці 2000-го року: шукали місце під скит для Введенського монастиря. Уподобана ними будівля старовинної дворянської садиби тоді вже багато років простояла без господаря — печі розвалили місцеві жителі в пошуках скарбу, через дірки у стелі було видно небо, а на даху росли дерева. 2002 року освятили монастир та взялися до роботи. Пізніше дізналися, що в палаці на початку XX століття жив польський дворянин Сигізмунд Хоєцький. Кажуть, чоловік він був серйозний, грамотний і дуже віруючий, що дуже імпонує ченцям, які влаштувалися в його гнізді.

Багато років наполегливої чернечої праці перетворили стару садибу на справжній духовний оазис, зовсім не схожий на сувору твердиню православ'я. Тут розчулює все: різьблені наличники відкритої веранди з краєвидом на парк, янголята на балюстраді Римського дворика, мозаїки в храмі Страстей Христових, розкішні квітники.

Ризоположенський чоловічий монастир

 Нікого не залишає байдужим монастирський пташник із фазанами та павичами. Навіть альпаки тут прижилися, незважаючи на те, що родом із Латинської Америки. А ось пам'ятник страусові дійсно дивує.

«Наш найперший страус, — смиренно зітхає чернець. — Місцеві його вкрали, щоб скуштувати. На згадку про нього поставили скульптуру».

У домовому храмі Св. Єлизавети йде служба. На печах кахлі, відтворені за стародавніми технологіями. А в парадній трапезній — камін. Його портал нагадує холодильник любителя подорожувати. Тільки замість магнітів — розмальовані тарілочки з зображеннями храмів світу. Їх ченці привозять із подорожей. Є з Рима, з Москви, з Києво-Печерської лаври. І, звичайно, зображення рідного для тутешніх мешканців Введенського монастиря.

Ризоположенський монастир

с. Томашівка, вул. 30-річчя Перемоги, 1

Крім різьбленої садиби та пташника, чоловічий монастир відомий «нестандартним набором» каплиць. Св. Анастасії Узорішительці тут моляться за тих, хто потрапив до в'язниці. Уару і Клеопатрі раз на рік можна поставити свічку за самогубців. А в каплиці розсудливого розбійника Раха знаходять розраду навіть ті, хто вже зневірився врятуватись.

Війна і пиво

Ризоположенський чоловічий монастир відомий далеко за межами Фастова, але все ж історично це місто — католицький центр і духовний форпост Речі Посполитої на сході, який із XVI століття був резиденцією єпископів. Недарма найпо-пулярніша пам'ятка міста — Воздвижен-ський костел, головна католицька святиня. Асиметричний фасад легко пізнаваний завдяки двом різновеликим вежам у стилі неоготики. Біла цегла, вікна з вітражами, зелена глазурована черепиця.

400 років тому Фастів був форпостом католицького впливу з усіма релігійними бунтами та постійними політичними заворушеннями, що випливали звідси. Перший дерев'яний костел у Фастові побудував 1592 року єпископ Йосип Верещинський. Він же заклав замок, виклопотав для міста магдебурзьке право і запросив служити ченців-єзуїтів. Католицький храм неодноразово горів у вогні антипольських повстань. Лише 1911-го завершилося будівництво нинішнього 43-метрового архітектурного шедевра за проектом Владислава Домбровського. Барельєф Христа над вікном-трояндою створив Еліо Саля, який оздоблював знаменитий київський «Будинок з химерами». За відродження дивом уцілілої в радянські часи святині взявся польський священик Зигмунд Козар. До завершення справи свого життя він так і не дожив, але в місті цінують його внесок — присвоїли звання почесного громадянина та назвали його ім'ям площу перед храмом.

Пам'ятник Георгію Побідоносцю перед костелом — це подарунок Польщі. Католицька громада викупила та відремонтувала розташований по сусідству будинок колишнього технікуму, щоб відкрити в ньому свою школу. Зібрала всі занедбані пам'ятки з польськими епітафіями. Часто влаштовують свята і концерти. Загалом, костел — це справжній культурний центр міста.

Однак історичною особою номер один городяни все ж вважають не польського священика, а козацького воєначальника. Фастівський полковник Семен Палій у XVII—XVIII століттях створив на Правобережжі власну державу, вміло лавіруючи між інтересами Польщі, Росії та Війська Запорозького. «Палієва держава» була вільною територією з напіввійськовим козацьким укладом без кріпацтва. На згадку про це стародавнє городище на березі Унави називають Палієвим замчищем, а старовинну дерев'яну церкву на Заріччі — Палієвим храмом. Історики стверджують, що побудували його все ж таки дещо пізніше. Але в народній пам'яті це церква Палія. І тут його шанують, більше ніж усіх гетьманів разом узятих.

Семен Палій (1640—1710)

Повагу монархів і народну любов фастівський полковник Палій заслужив завдяки військовим талантам, зваженій дипломатії та прихильності православній вірі. Борючись із турками, ще в молодості прославився в Європі як «богатир із-під Відня». 1702 року очолив антипольське повстання, яке могло перерости в повноцінну «другу Хмельниччину», якби не Нарвський мирний договір між Варшавою та Москвою. За непокору царю провів три роки в тобольському засланні, але все ж повернувся до Фастова, де і прожив останні роки життя.

Воздвиженський костел, 1911м. Фастів, пл. Козара

Спрямований шпилями до неба храм побудовано на кошти графині Марії Браницької, багатющої землевласниці Київщини передреволюційного періоду. На території встановлено пам'ятник Оноре де Бальзаку.

Воздвиженський костел — головна католицька святиня Фастова

Вагонні суперечки — остання справа

У Фастівському краєзнавчому музеї є цікавий експонат — іграшкова залізнична станція. Якщо ввімкнути рубильник, то спалахує світло, чується гудіння, на рейки виповзає локомотив із чотирма пасажирськими вагонами та починає бадьоро бігати по колу, розминаючись на зустрічних шляхах із вантажним поїздом. Діюча модель залізничної станції «Фастів» — найпо-пулярніший експонат музею.

Вокзал у Фастові сьогодні такий же, як на макеті, — сіра коробочка. Але до 2011 року він мав зовсім інший вигляд. Тепер лише на фотографії можна побачити цю помпезну будівлю в стилі сталінського ампіру. Високі стелі, багатий декор, красиві люстри, шикарний ресторан. Шкода, що зламали, краще б віддали під картинну галерею, кажуть співробітники музею.

Музей на колесах — в такому вагоні в 1918 році розташовувався штаб Директорії УНР

У вагоні достовірно відтворена штабна обстановка

Із залізницею пов'язане все життя провінційного містечка з середини XIX століття, та й зараз це один із найбільших у країні транспортних вузлів. Ще в «Ілюстрованому путівнику по Південно-Західній залізниці» від 1897 року відзначено наявність у місті «прекрасного вокзалу та гарного буфету». Саме на фастівському вокзалі 1 грудня 1918 року між урядами УНР і ЗУНР було підписано попередній договір про об'єднання двох республік в одну державу. Тепер про це свідчить табличка перед старовинним вагоном-му-зеєм, припаркованим на вокзальній платформі.

«Вагон, звичайно, не той самий, але ідентичний, — зізнається директор музею. — А ось карта на стіні та сама, 1918 року. Диван, стільці, штори, телефони, світильник — усе приблизно таке ж, як у салоні купейного вагона третього класу, в якому розміщувався штаб Директорії УНР на чолі з Винниченком і Петлюрою, поки Київ залишався в руках гетьмана Скоропадського. Протягом місяця Фастів був резиденцією Директорії і фактично столицею України. Сюди на переговори прибула урядова місія ЗУНР на чолі з міністром закордонних справ Лонгином Цегельським. Тут текст договору про возз'єднання України — всього п'ять пунктів, а яке історичне значення!»

Музей на колесах створили і підтримують своїми силами місцеві ентузіасти. Зібрали експозицію зі старих мап, грошових знаків, фотографій і залізничних ліхтарів. У вільний час проводять екскурсії.

— На жаль, 80 відсотків фастівчан майже нічого не знають про ті події, — бідкається директор. — Зате з інших міст туристів усе більше, і турфірми тепер почали часто приїжджати на розвідку.

Я цікавлюся наостанок, а звідки взялася назва міста.

— Точно не відомо. Можливо, від імені боярина Фаста, який згадується в літописах. А ще