Ліана - майбутня цариця Океанії

By Halyna Maksymchuk-Atamaniuk

Ліана на повній швидкості вилетіла на автостраду. Вона чимдуж гнала автомобіль, щоб як найшвидше попередити Віктора і його батька про небезпеку. Вона не знала, що саме задумав грубий Біл, але точно нічого доброго. Вона прекрасно знала, яким жорстоким і злим є людина, яка називається її батьком.

Дівчина хвацько обганяла машини по автостраді, збільшуючи швидкість свого авто, в її голові все ще звучали жорстокі слова грубого Біла. 

Тут до Ліани донеслися звуки поліційних сирен, дівчина поглянула в дзеркало заднього виду, але поліції ніде не було, ні ззаду, ні з боків, а ні спереду. Це здивувало дівчину, але вона продовжила гнати автомобілем по автостраді. І тут почалося щось дивне, все кругом ніби призупинилося...

• Language: Українська мова
• Publisher: Halyna Maksymchuk-Atamaniuk
• Release date: Apr 3, 2023
• ISBN: 9798215071038

Halyna Maksymchuk-Atamaniuk

Галина Максимчук-Атаманюк народилася 18 листопада 1976 року в Україні в місті Городенка, що на Івано-Франківщині. Батько Василь Іванович Атаманюк, відомий художник іконописець, мама Орися Атаманюк з дому Брунчаківська, працювала бібліотекарем. З дитинства батьки привили своїм трьом дітям, донечкам Галині, Олександрі і Оксані любов до мистецтва і літератури.  

Book preview

Розділ І

Початок

В дуже далекому, прекрасному царстві Океанія жила добра і розумна красуня цариця Катарина зі своїм красенем - добрим і мудрим царем і коханим чоловіком Едуардо. Вони дуже кохали одне одного, жили душа в душу, були добрими правителями для свого народу. А тому люди їх дуже любили і поважали, а про їхнє кохання складали казки і легенди.

Та одного вони не мали, не було у них дітей...

А був навколо царському палацу чарівний, прекрасний сад, а в тому саду було місце дивне, предивне - невеличкі  скелі із чистого діаманту, а під скелями озеро із ніжно голубою, чистою, прозорою водою, а в те озеро спадав чарівний водоспад. Вода та світилася сріблясто білим сліпучим світлом вночі, освітлюючи все навколо і переливалася ніжними барвами веселки вдень. Та коли підійти до цього водоспаду ближче, то можна було почути ніжну музику вальсу, від цих звуків ставало солодко і радісно на душі і щастя наповнювало будь яке створіння, яке знаходилося поблизу водоспаду... А навколо цвіли ніжні, красиві квіти, різних чарівних кольорів, зеленіла шовковиста трава на галявині, буяли зеленню дерева і кущі.  В кронах дерев ніжно співали пташки, а по лісу прогулювалися прекрасні чарівні створіння. Діамантова купіль - так називають це дивне місце в царському саду...

Та найдивніше було те, що про це місце дивне, знали всі, але ніхто його не бачив.

І ось, одного разу, цариці Катарині приснився сон, що вона купається в Діамантовій купелі, а до неї підпливає її чоловік Едуардо. Чарівна музика вальсу наповнює щастям і радістю їхні душі, вони безмежно закохані і щасливі.

І почула цариця дивний, ніжний, прекрасний, чарівний голос:

-  Катарино, через дев'ять місяців ти народиш дочку і назвеш її Ліана.

Коли Катарина проснулась вранці, вона все ще була під враженням цього дивного сну, вона розбудила свого чоловіка царя і розповіла йому цей сон, та Едуардо тільки посміхнувся і обняв свою кохану дружину.

А через дев'ять місяців у цариці Катарини народилася красуня донечка. Цар Едуардо і цариця Катарина були дуже щасливі, їхня донечка поглядала на них із своєї колисочки своїми чорними, як бусинки оченятками із ніжними пухнастими війками, і дарувала своїм батькам чарівну посмішку, плещучи в долоньки і хвацько дригаючи ніжками.

Принцеса росла, як на дріжджах, через рік, вона вже добре бігала і няньки не могли за нею вгнатися, Ліана росла здоровою і щасливою дитиною, любила гратися і бешкетувати. Батьки не могли натішитися своєю красунею донечкою.

Та одного разу в царський палац прийшла біда, Ліана зникла...

Все було дуже дивно, дівчинка гралася на березі океану, бігала за собачками, батьки відпочивали на піску і спостерігали, як бавиться Ліана, а няньки були поблизу дівчинки, готові в будь-який час прийти їй на допомогу.

І тут звіявся вітер, налетів вихор і Ліана ніби розтанула в повітрі. Цариця і цар кинулися шукати донечку разом із наньками та слідів Ліани так і не знайшли. Втонути в океані принцеса не могла, бо всі жителі Океанії могли жити і на суші і в воді, вони однаково дихали як в воді, так і на суші. Тому було вирішено, що принцесу Ліану викрали і цар видав указ, що хто знайде принцесу Ліану отримає в нагороду пів царства.

Цариця Катарина дуже побивалася за донечкою, і як би її не втішав цар Едуардо, все одно посмішка назавжди зникла з прекрасного обличчя цариці...

А тим часом на Землі  берегом Тихого океану прогулювалася красива жінка. Вона була сумна і нещасна, тихо схлипуючи вона брела берегом, поглядаючи на спокійні бірюзові води океану. Вода ніжно гладила її ноги і жінка все глибше і ближче входила до океану. Ось вже вода по коліна, по бедра, хвилі замочили одяг і він неприємно прилип до тіла, та жінка все глибше занурювалася у води океану.

Та раптом пролунав голосний плач дитини, жінка стрепенулася, вона ніби проснулась, опам'яталась, мана відпустила її. Жінка похапцем вийшла з води, озираючись туди звідки долинав плач. Вона йшла на звук, який долинав від пальми, яка росла в кількох метрах від того місця де стояла жінка. Йдучи, жінка спотикалася і падала бо мокрий одяг плутався по ногах  і мішав їй іти, вона підводилася і знову йшла далі до пальми.   Плач дитини посилювався, коли жінка підійшла ближче, вона побачила маленьку замурзану дівчинку в дивному платтячку ніжно бузкового кольору. Дитина підняла голівку, сумно поглянула на жінку і перестала плакати. Кілька разів схлипнувши і шморгнувши носиком, вона підвелася на ніжки і почала йти на зустріч жінці.

-  Мама. - Мала протягнула рученята на зустріч жінці і та взяла її на руки.

-  Ну не плач маленька, ти тут сама? Де твої батьки?

Та мала нічого не відповіла, ніжно обняла рученятами жінку за шию і притулила пухнасту голівку до її обличчя.

Одарка, так називалася жінка, вже була не сама, тепер її життя набуло сенсу. Вона ніжно обняла дівчинку і пішла з нею в готель.

В номері вона викупала дитину і закутала в рушник та переодяглась сама. Потім попросила покоївку, щоб та принесла одяг для дитини і замовила їжу в номер. За кілька хвилин пролунав дзвінок в двері, привезли на підносі їжу. Смачно поївши обидві, Одарка і мала гралися на ліжку. Десь за годину покоївка повернулась з пакетами із дитячим одягом. Одарка переодягнула малу в піжамку і вклала її спати, дитина солодко заснула. Одарка задумливо дивилася на спляче янголятко...

-  Хто ти, мала принцесо? Чия ти? Де твої батьки? - роздумувала Одарка. Вона взяла платтячко дівчинки і почала його детально розглядати.