Студент у Німеччині

By Марія Хайнбокель

Українські студенти прибувають до німецьких університетів на навчання і хочуть дізнатися перевірені способи досягнення успіху.

Ця книга покаже, як це зробити.

Її короткі розділи наповнені цінними порадами і написані простою та цікавою мовою.

Цей практичний і дієвий посібник пояснює та навчає таким навичкам, як

• навчання у німецьких університетах
• підготовка до іспитів
• написання курсових робіт
• індивідуальне планування, організація і тайм-менеджмент
• управління фінансами
• пошук роботи
• подорожі та вільний час

та багато іншого,

щоб кожен українець міг почуватися впевнено під час навчання в німецькому університеті.

Посібник містить розділ про корисні онлайн-ресурси для проживання, пошуку роботи, бюджетних подорожей та академічного навчання, які допоможуть заощадити час та значно полегшать життя в Німеччині.

Ця книга для тих українських студентів, які мають бажання, сили та рішучість досягти успіхів у навчанні, знайти роботу, побудувати кар'єру, отримати європейські знання та цінний практичний досвід, повернутися на Батьківщину першокласним спеціалістом і долучитися до її розбудови у європейському напрямку.

 

 

• Language: Українська мова
• Publisher: Mariya Heinbockel
• Release date: Apr 10, 2023
• ISBN: 9798215736470

Book preview

ГЛАВА I

ВИЩА ОСВІТА: НІМЕЦЬКИЙ ШЛЯХ

1

ВАША ПРОФЕСІЯ: ТЕОРЕТИК

Яку професію ви здобуваєте?

Ви можете назвати галузь: економіка, історія, політологія, машинобудування, або модне поєднання бізнесу та комп’ютерних технологій.

Але давайте розставимо всі крапки над і. Ваша майбутня професія — теоретик. І я вже чую протест: „Що ви таке говорите? У мене в описі програми написано практична спрямованість (praxisorientiert). Це ж не просто реклама!". Але дозвольте повторити: ваша майбутня професія — теоретик. І якщо ви маєте гарні оцінки, то можете називати себе теоретиком з глибокими знаннями економіки, історії, політології, машинобудування тощо. Факультет не має значення. Професія єдина для всіх.

І ось чому.

У Німеччині концепція університету зародилася як запорука науково-технічного розвитку. Університет був центром наукових досліджень в першу чергу і навчальним закладом в другу. Тут студенти засвоювали найпрогресивніші ідеї науки і техніки, а також вчилися втілювати їх у життя.

Сьогодні це не змінилося. В німецьких університетах, як і раніше, викладають навички наукових досліджень. Це означає, що в університеті готують наукових працівників для університетів. І ось тут і закралася фундаментальна вада системи: не всі випускники залишаться працювати в університеті. Понад 90% будуть працювати в корпораціях, школах і адміністративних структурах.

Тому більшість випускників німецьких університетів розділяє почуття страху і тривоги. Вони вважають, що не були належним чином підготовлені до роботи за межами університету. Більшість випускників скаржаться на зайву теорію і недостатню практику в обраній ними галузі. Наприклад, економісти ніколи не мали можливості проаналізувати баланс реальної фірми, історики не працювали в архівах, інженери не вміють програмувати. І про це варто потурбуватися.

В одному із підручників-порадників ¹ університет порівнюється з пекарнею. У німецькій пекарні ви бачите широкий асортимент хліба, тістечка, каву і навіть дрібні бакалійні товари. Так пекарні залучають нових клієнтів, щоб утриматися в цьому конкурентному бізнесі. Під час футбольних матчів випікають хліб у формі м’яча, під час міських марафонів — хліб для бігунів, до Різдва та Великодня — печиво та пряники, а у міжсвятковий період щороку з’являються нові сорти дієтичного хліба! Всі ці ідеї народжуються у креативному відділі пекарні. І якщо порівнювати пекарню з університетом, то зрозуміло, що останній є тим творчим офісом, де світлі голови вигадують нові, ще кращі сорти хліба. На жаль, більшість випускників потрапляють не в креативний офіс, а в пекарню, де ідеї перетворюються на продукцію. Випускникам не бракує теоретичних знань і розуміння того, як випікається хліб. Проблема лише в тому, що вони ніколи цього не робили.

Саме така дилема стоїть перед усіма випускниками німецьких університетів: і розум чудовий, і знання є, але професія у всіх однакова.

Це треба знати і прийняти ще до початку навчання.

2

ПРОФЕСОРИ НЕ ПЕДАГОГИ

Запам'ятайте: німецькі професори не є вашими менторами. По суті, більшість професорів некомпетентні в питаннях педагогіки і дидактики. У зв'язку з цим один професор із Стенфордського університету навіть публічно назвав німецьку вищу освіту катастрофою. Відсутність кураторства є однією з найбільш критикованих на міжнародному рівні характеристик німецької системи освіти ¹.

Це також є фундаментальною відмінністю між німецькою та американською освітніми системами. Викладачі університетів у Німеччині ніколи не займаються кураторством і не подають приклад студентам, бо вони бачать себе вченими.

А що роблять вчені? Вони працюють у наукових проектах. Вони піклуються про фінансування своїх проектів. Вони змагаються у тому, хто перший опублікує результати своєї роботи. У цій ієрархії кураторство або менторство над студентами взагалі не є пріоритетом.

Чому так відбувається? Причина в тому, що німецька академічна система заохочує наукову, а не педагогічну роботу. Держава фінансує університети і вимагає від них лише одного: наукових і технологічних інновацій.

Історично склалося так, що викладання та відвідування лекцій у Німеччині було добровільним. Студенти самі вирішували, які лекції відвідувати і які іспити складати. Тоді професори навіть не намагалися представляти себе в ролі кураторів. У цій ролі вони почувають себе некомфортно й сьогодні.

Більшість викладачів найбільше мріють про семестрові канікули. Саме тоді вони можуть повністю присвятити себе своїм проектам. Деякі джерела ² говорять про зміну менталітету в сімдесятих роках, коли професори дозволяли студентам звертатися до них на ти (duzen) . Сьогодні, однак, спілкування проходить більш консервативно, ніж будь-коли.

Однією з причин цього феномену є масовий приток іноземних студентів до німецьких університетів. На одній лекції присутні двісті і більше осіб. Викладачеві просто не вистачає часу, щоб проконсультувати кожного. Якщо хтось не прийде, ніхто й не помітить. По суті, можна взагалі не приходити на заняття. Викладач із задоволенням перевірить на один іспит менше.

Незабаром ви помітите, що професори та інші співробітники університету вважають за краще тримати певну дистанцію від студентів. Пам’ятайте, що професор — це науковий авторитет. Він не буде ані вислуховувати проблеми своїх студентів, ані давати поради щодо їх вирішення. Можливо, він навіть не знає про ваше існування і намагатиметься, щоб так воно і залишалося. Тому потрапити на прийом до нього дуже проблематично. Іноді студентам доводиться чекати місяцями, щоб побачити свого викладача.

У зв’язку з цим треба пам’ятати: всі професори та співробітники університету є випадковими людьми у вашому житті (виключенням може бути ваша власна наукова кар'єра). Німецькомовні посібники радять ставитися до викладачів зі споживацьким менталітетом: Чи можу я отримати хорошу оцінку від цього професора? ³ Крім того, ці посібники радять не захоплюватися своїми професорами. Натомість працювати над їхньою психограмою. Що професор вимагає на іспиті? Що він хоче, щоб студенти написали чи сказали?

Звичайно, як виняток є німецькі професори, які дуже дбають про своїх студентів. Але більшість з них цього не робить.

Тому найкраща комунікативня стратегія — це повага у кожній розмові з професорами. Ніякого темпераменту. Ніякого захоплення. І ви ніколи про це не пошкодуєте.

3

ХТО ВІДПОВІДАЛЬНИЙ?

Я спав і мені снилося, що життя – це радість. Я прокинувся і зрозумів, що життя – це обов’язок. Я почав трудитися і зрозумів, що обов’язок – це радість.

РАБІНДРАНАТ ТАГОР, ІНДІЙСЬКИЙ ПОЕТ, МУЗИКАНТ І ХУДОЖНИК

У себе на батьківщині ви жили з родиною. Можливо ви жили окремо і відвідували родичів кілька разів на рік. Спілкування з родиною та друзями завжди створювало атмосферу комфорту та спокою.

Але перебуваючи далеко від дому, всі іноземні студенти відчувають себе самотніми та вразливими. Немає батьків, які б піклувалися про них і давали поради. Спілкування зі старими друзями — по скайпу. Нові люди, нові культури — щодня. Ніяких ориєнтирів, як з ким порозумітися. Страх сказати чи зробити щось не так. Тому повернення соціальної рівноваги стає пріоритетом номер один. Іноземні студенти інстинктивно намагаються знайти підтримку і швидко її знаходять. На глибинному рівні вони знають: без соціальної приналежності їм буде важко вижити, піддавшись страху і паніці.

У такому психічному стані дуже легко покластися на стороннє судження, і всі іноземні студенти проходять через цю фазу. Самі того не підозрюючи, вони шукають похвали і підтримки у більш літніх людей зі свого оточення. Часто в цю групу входять викладачі університету. Більшість іноземних студентів очікують, що їхні викладачі будуть ставити перед ними чіткі вимоги, давати поради, направляти їх у навчанні.

На жаль, нічого подібного не відбувається. Розчарування переростає в емоційну кризу. Негатив накопичується і блокує процес навчання. Оцінки стають гіршими. Весь навчальний процес ніби котиться вниз по спіралі. Зіткнувшись з такою ситуацією, деякі іноземні студенти підуть до психотерапевта. Більшість, однак, звинуватить у всьому освітню систему. І лише наймудріші відкинуть зайві сподівання, візьмуть на себе 100% відповідальності за навчання та життя за кордоном і відмовляться від будь-яких ілюзій.

Уникайте негативної емоційної пастки. Зрозумійте: у Німеччині ви самі по собі. Незалежно від вашої ситуації в університеті, ви завжди будете єдиним винним. Вам ніколи не вдасться довести протилежне. Тому краще швидко навчитися брати на себе відповідальність за своє навчання і життя. Як кажуть німці: Ich bin für mein Lernen selbst zuständig. Ich hole mir das, was ich dafür brauche. (Я відповідальний за своє навчання. І я буду користуватися тим, що вважаю необхідним).

Зробіть це своєю мантрою.

4

САМ СОБІ КУРАТОР

Коли я навчалася у США, за мною закріпили персонального наукового керівника. Це був професор з кафедри мого факультету. Він допомагав мені координувати навчання і життя за кордоном. Саме він порадив мені не займатися одночасно науковою роботою та стажуванням. Саме він підказував конференції, в яких я могла б взяти участь. Він детально пояснював, як правильно оформляти цитати в наукових роботах. Його поради мені дуже допомогли, і це позитивно позначилося на моїх оцінках.

Я навіть уявити собі не могла, що в Німеччині може бути інакше. Тому я поставила мету знайти наукового керівника в Університеті Ерланген-Нюрнберг. Після ретельних роздумів я обрала професора, який, з моєї точки зору, піклувався про своїх студентів (можливо тому, що сам навчався у США).

Я прийшла на прийом і оголосила, що хочу, щоб він став моїм науковим керівником. Професор завмер і кліпав очима не менше хвилини. Потім він сказав мені, що в німецьких університетах не прийнято призначати наукового керівника кожному студенту. Більше того, його робочий час не передбачає кураторства над студентами. Він запропонував мені домовитися про зустріч з координатором моєї програми.

Координатор програми — це науковий співробітник, який працює над власним дисертаційним проектом, але ще й повинен виконувати десятки кафедральних доручень (наприклад, бути координатором). Зазвичай він не може давати жодних порад щодо лекцій. Фактично, він не має жодного уявлення про те, як саме вони проходять. Крім того, в його посадові обов’язки не входить індивідуальне консультування студентів. Він сказав мені: Задавайте такі питання своїм однокурсникам.

Але мої однокурсники або не змогли, або не захотіли мені допомогти. Приховування інформації є поширеною практикою серед студентів економічних і правових спеціальностей. Ті студенти, які вже склали непрості іспити, відчувають приховану радість від того, що багато одногрупників мусять їх ще скласти.

Таким чином мені нікуди було піти за порадою. Я все ще нічого не знала про навчальні модулі (das Studienmodul), розклад занять (der Stundenplan) та систему залікових балів (credit point). Єдиним виходом було слідувати „за серцем" і обирати предмети інтуїтивно. І це стало моїм найбільшим провалом у першому семестрі. Будь ласка, не повторюйте моїх помилок!

Але що робити, коли немає кому допомогти?

Порада номер один, якою я можу поділитися з вами: знайдіть однокурсників, які спілкуються вашою рідною мовою. Орієнтуйтеся на другокурсників (3-4 семестр), а також на тих першокурсників, які вже мають досвід навчання у німецькій освітній системі. Розпитайте цих хлопців і дівчат, і вони, можливо, допоможуть вам зрозуміти, як заздалегідь спланувати своє навчання.

Так, ви повинні навчитися ставити запитання. Збирайте інформацію, яку інші студенти вже знають, а ви ще ні. Ніколи не чекайте, що хтось вам її надасть. Не очікуйте, що у вас буде науковий куратор або турботливий координатор. Ви перебуваєте на території „сам собі куратор".

Тому задавайте питання. На початку навчання ваша мета: знати те, що знають інші студенти. І трошечкі більше.

5

НЕ УНІВЕРСИТЕТ, А ПАЗЛ!

Університетська освіта в Німеччині — це не просто один із варіантів, чим зайняти себе в житті. Ви не йдете вчитися до німецького університету, тому що вам нудно і ви не маєте іншого плану на життя. Зовсім навпаки: ви обираєте університетську освіту в Німеччині, тому що серйозно ставитеся до свого майбутнього.

Будь-яка освіта — це важливий крок у професійному розвитку та самовдосконаленні. Однак ваш вибір на користь навчання у німецькому університеті — це серйозний крок. Це вже свідчить про те, що ви понад усе цінуєте незалежність. Всі ваші навчальні курси допоможуть розвинути цю важливу рису характеру ¹.

Німецькі професори рекомендують сприймати навчання як великий пазл. Ви будете складати його щодня, відвідуючи лекції та виконуючи науково-дослідну роботу. Ваше завдання — зібрати фрагменти знань у свій власний унікальний пазл. "На кожному занятті будьте уважними і працюйте над тим, щоб скласти цей пазл ²", — радять професори з Кіля.

Треба наполегливо працювати, особливо над своїм мисленням. Наприклад, у пострадянській Україні професори пояснювали предмет до тих пір, поки всі не зрозуміють. Тому поза заняттями було дуже мало роботи. Студенти там фактично не працювали самостійно. Вони набиралися знань від своїх професорів. Тобто компетентні професори автоматично дорівнюють ґрунтовним знанням. У США так само. Університетські професори читають лекції, пояснюють, навчають. А от у Німеччині тебе просять самостійно "скласти пазл". І цей пазл складають різними мовами. Мінімальна вимога: німецька та англійська (мій пазл для елітної програми в Мюнхенському університеті складався на семи мовах!).

Більшості іноземних студентів, і мені в тому числі, довелосяся переглянути власну систему цінностей. Зрештою, ви починаєте сумніватися, чи потрібен вам професор взагалі. Насправді, все доводиться вивчати самостійно. Не буде детальних пояснень, чіткої артикуляції вимог (іноді навіть не завжди буде чітка голосова артикуляція), структурованих матеріалів для підготовки до іспитів. Все це доведеться збирати у своїх однокурсників та асистентів. Чи не простіше буде проводити дні в бібліотеці, ігноруючи лекції та викладачів? Гірка правда полягає в тому, що це так. Поки що це найкраща стратегія для навчання та життя в Німеччині.

Але, будь ласка, не використовуйте її на початку навчання. Принаймні спробуйте скласти свій пазл. Можливо, саме це вам підійде.

6

НЕОБМЕЖЕНА СВОБОДА

Я вивчала міжнародний бізнес та історію у США і Німеччині. І можу з впевненістю сказати, що розхвалена американська свобода марніє в порівнянні з німецькою.

Дозвольте пояснити, чому.

В американській системі освіти ви мусите розуміти предмет як теоретично, так і практично. Без розуміння матеріалу ви ніколи не складете тести, які на 80% складаються з розв’язання задач.

У німецькій системі глибоке розуміння теорії не обов’язково. Якщо ви її розумієте — чудово. Не розумієте — завжди можна вивчити