Pig in a poke або Свин у лантусі. Позивний «Шульга»: 1

By Александр Сурков

Фронтовий бестселер відтепер українською!
Чи може купка відчайдухів викрасти з Росії екс-президента, якого охороняє “суворий” спєцназ ГРУ? - прочитай щоб довідатись...
Серія "Позивний Шульга" розповідає про пригоди Сергія Велецького - бійця надсекретної української групи державних ліквідаторів.

• Language: Українська мова
• Publisher: Patriot Book
• Release date: Nov 5, 2018
• ISBN: 9780463993132

Александр Сурков

Волонтер, писатель, блогер, издатель.

Book preview

Анотація

Чи може купка відчайдухів викрасти з Росії екс-президента, якого охороняє суворий спєцназ ГРУ? - прочитай щоб довідатись...

Серія Позивний Шульга - військовий тріллер, що розповідає про пригоди Сергія Велецького - бійця надсекретної української групи державних ліквідаторів.

Свин у лантусі перша книжка серії.

Фронтовий бестселер відтепер українською!

Авторські права

Свин у лантусі. Позивний «Шульга» – 1. Редакція 10 січня 2020 р.

Серію засновано в 2017 р.

Текст © Олександр Сурков, 2017

Авторизований переклад українською -- © Наталія Марченко, 2018

Редактура українського перекладу -- Лесь Герасимчук, 2018

Дизайн серії та обкладинки – © Євген Перепелиця, 2018.

Арт © Олексій Чебикін, 2017

«Свин у лантусі», – «Patriot Book», Київ, 2017 – (Позивний «Шульга»), – українською мовою.

ISBN: 978-0-46-399313-2

Усі права застережені. Тексти, малюнки та дизайн захищені законами про авторські права. Використання цих даних дозволяється за погодженням з ФОП Сурков О. М.

Офіційний сайт publisher.org.ua, e-mail [e-mail]

Замовлення цієї книги на сайті pudlisher.org.ua за рекомендованою ціною водночас надає права на завантаження будь-яких файлів книги з будь-яких ресурсів для індивідуального некомерційного використання та без права розповсюдження

Подяки

Наталі Жигун, Андрію Серветнику, В'ячеславу Нестерову, Тарасу Обоісте, Назіму Назимко - за перше, найважче читання первісного тексту і підтримку.

Максиму Циганку - за медичні консультації. Думка хірурга, який працював в АТО, чимало вартує.

Мартіну Бресту, Костянтину Фартушному, Сергію Остаповському - за консультації та зауваження щодо зброї і військово-технічної специфіки АТО. Завдяки їхньому бойовому досвіду вдалося уникнути прикрих ляпів і дилетантизму.

Усім першим читачам, які дали позитивний настрій.

Дисклеймер (відмова від відповідальності)

Книга базується на реальних подіях, але всі дійові особи, імена, сцени, діалоги й погляди є плодом авторської уяви і не можуть бути витлумачені як такі, що існували або відбувалися в реальному житті. Будь-яка подібність з реальними людьми, як тими, що нині живі, так і померлими, - випадкова. Думки та висловлювання персонажів не збігаються зі світоглядом автора. Низка деталей і топонімів змінені навмисно, щоб не зраджувати джерела інформації.

Текст містить ненормативну лексику, сцени насильства, описи відверто натуралістичного характеру. Його не бажано читати особам віком до 21 року.

* * *

Сергію Карабіну (позивний Старлей), який поліг.

Сергію Мандалині (позивний Пес), який вижив.

Свин в лантусі або Кіт у мішку - рішення, яке приймається без урахування наслідків.

Пролог

Таємниця смерті - то вісь, навколо якої обертається наша цивілізація. Релігії, філософії, моральні кодекси, навіть суто життєві відповіді на питання: що добре, а що погано - кінець-кінцем, впираються в незаперечний факт. Рано чи пізно всі ми залишимо цей «реальний» світ. Але відбувається це по-різному.

Саме тому остаточний інструктаж перед закиданням проводив патологоанатом.

- Ти ж воював у чотирнадцятому, ви ж там усі психануті. Після тих замісів вам що труп, що колода. Скільки їх завантажать в машину, десятка зо три? Свіжих? Ну і херня. Запах їдкий, повно бактерій, тому дихай через фільтри і уникай прямих контактів... А решта - чисто на психіці. Їх корчити дорогою почне, але якщо у рефрижераторі, то процеси сповільняться. І задубіють швидше. Загалом, найголовніше - з ними не починай розмовляти. Інакше з глузду з'їдеш. Ну то таке. Психологія людини дивно влаштована. Нам здається, що вони живі, просто заснули...

Перші дві години на глибині заваленого тілами рефрижератора... Шульга провів цей час, згадуючи настанови дядька Михайла, отримані на ганку маріупольського моргу. Навіть надсучасне спорядження, створене на невеликій фабриці в італійській Генуї, що спеціалізується на індивідуальних замовленнях для військових, аквалангістів і різних рятувальників, не давало відчуття безпеки. За перші годину-півтори він уже став уявляти себе одним з дубіючих тіл, недбало звалених в купу. Реально, мало не почав з ними теревенити. Потім якось звик і розслабився.

Шульга лежить упакований у подобу спального мішка під металевою рамою, звареною з металевого профілю так, що тиску навали трупів не відчуває. Насправді це не спальник, а захисний чохол з кількома шарами. Зверху «гортекс», що не пропускає вологу. Під гортексом - антибактеріальна мембрана. Під мембраною - термошар. Усередині рефрижератора стає дедалі холодніше, але Шульга зазначає це тільки за зовнішнім датчиком. Ну і останній шар - м'який,, що піддувається, - завдяки йому він досі не відлежав боки. Сам він - у «мокрому» водолазному костюмі з багатошарового неопрену, - це якщо з машини доведеться вибиратися, перш ніж її розвантажать.

У металевий корпус рефрижератора сигнали супутників GPS не проходять. Не пробивається і мобільний зв'язок. Але тактичний планшет, що було зібрано в далекому Санкт-Інґберті, має вбудовану систему інерціальної навігації, що не вимагає сторонніх джерел, але дозволяє відстежувати маршрут, хоч якось розважаючи його в дорозі. Ось зараз, наприклад, він знає, що машина перетнула кордон з Росією і кружляє другорядними дорогами.

Близькість масової смерті максимально загострює його, і без того добре натреновану війною, підсвідомість, тому зміну доби Шульга відчув усім тілом. Підтягнув до очей циферблат «фартового» старого G-Shoсk, з яким пройшов усю війну. Так і є - нуль годин, три хвилини...

1.Прибуття

П'ятниця, 28 липня, 1:24

Пошарпана фура під'їжджає до Ростова. Тягач - старий КАМАЗ з таганрозькими номерами, причіп - потертий рефрижератор. У кабіні двоє. Старший, що супроводжує вантаж, втомлений дядько в зеленому однострої, «російській гірці» без розпізнавальних знаків. За кермом тертий цивільний мужик. Старший дрімає, водій мовчки крутить бублика.

- Ніфіга я в єтом навігаторє не панімаю! - прийшовши до тями, каже старший. - Далєко іщьо?

- Під'їжджаємо. Он уже дороговказ «Ленінакан», праворуч буде військовий аеродром. Далі підемо по головній, кілометри за три - поворот, там по Дачній до Таганрозької. Потім дворами на Медичну, за перехрестям ліворуч і знову у двори. Хвилин через двадцять будемо.

Супроводжуючий ховає нещодавно придбаний навігатор, що виявився марною іграшкою. Розслабився, вдивляючись в темряву, яку розсікало світло фар.

- Нас точно сьогодні розвантажать? - своєю чергою, цікавиться чи не сотий раз водій.

- Та точно! Я ж звонил. Ажідают ...

Третій пасажир, про присутність якого не здогадуються ані водій, ані старший, теж відстежує маршрут. Щоправда, користується він не дешевим «Престижіо», а своєю просунутою системою в титановому корпусі з літерно-цифровим маркуванням.

Хвилин за п'ятнадцять фура, проминувши присадкуватий сірий будинок КПП з великим червоним написом «1602-й военный клинический госпиталь Министерства обороны Российской Федерации», незграбно покрутившись по розтрощеному асфальту, повз облуплені «хрущовки», впирається в непримітні господарські ворота.

Відчувши, що машина зупинилася, нетабельний пасажир розминається. Чотири години шляху, попри підготовку, вимотали його не менше, ніж двох легальних попутників ...

Не обдурив супроводжувач водія, на них дійсно чекають. Фари освітлюють трьох охоронців в касках, бронежилетах, озброєних новенькими автоматами. Таке враження, що під охороною у них не медичний заклад, а стратегічний об'єкт. Так воно, почасти, й є.

Один з вартових, мружачись, махає рукою, вимагаючи погасити світло. Водій вимикає фари, залишає за інструкцією проходження блокпостів габарити і освітлення у кабіні.

Супроводжуючий вистрибує на асфальт, розминає спину, потягується.

Широко і міцно крокуючи, до фури підходить черговий по КПП. Військові озирають один одного, немов обнюхуються два вартових собаки, що бували у бувальцях.

Супроводжуючий простягає документи. Черговий їх уважно розглядає і повертає.

- Чого так довго?

- Маршрут новий, дарога в хлам, - жаліється той. - Із Новоазовска по графику убилі в полдесятава, шли па новой інструкціі, «обходя крупниє насєльонниє пункти і блокпасти" - процитував він на пам'ять.

- Всі двісті двадцять верст, що твій танковий полігон, - додав водій з кабіни. - Повз села мало не на череві довелося повзти. Ніде ані знаків, ані дороговказів. Двічі поворот проскочили.

Черговий