Hyper Jump

By Book Banda

Людство завжди мріяло про космічні подорожі. Відкриття гіперпросторових двигунів, застосування систем штучного інтелекту та сучасні моделі андроїдів, нарешті, дали шанс здійснити те, що раніше було неможливим. На місячній орбіті чекають на запуск двадцять кораблів нового покоління проєкту "HyperJump". Та жоден з них не з'явиться у кінцевій точці, через хакерську атаку. Що сталося з екіпажами та їх кораблями й досі невідомо...

• Language: Українська мова
• Publisher: Book Banda
• Release date: Jul 29, 2021
• ISBN: 9781005193386

Book Banda

Ми – БукБандити! Спілка творчої допомоги для авторів та простір наукової фантастики, фентезі, містики, горору для читачів.?НАШЕ КРЕДО?Доки світами ельфійських королівств, темними закутками страшних будинків та коридорами металевих зорельотів будуть блукати сюжети, доти на них буде полювати наша БукБанда!Читайте ФаФеМіГо*, інакше прийде БукПанда ?*фантастика, фентезі, містика, горор*?НАШІ ТАЛІСМАНИ?Панда Пам ? – панда автор, творчий, веселий, любить солоденьке та поспати, під біло-чорним хутром живе філософПанда Пи Ши – студентка за обміном, весела та буває вередлива, сором'язлива, активістка, двигун творчості та ліпша подружка Пама.Читайте нас на Фейсбуці https://www.facebook.com/groups/276236780585311Наш Instagram –https://www.instagram.com/bookbanda/Patreon БукБанди –https://www.patreon.com/bookbandaЗавжди зрадіємо новим друзям!

Book preview

ОЦПК 7.04.2070

Останні наукові дослідження й деякі винаходи дають можливість людству зробити крок назустріч до освоєння інших зоряних систем. Ми довгий час стояли на порозі й чекали цього моменту. Тепер, коли в нас є гіпердвигун, системи штучного інтелекту та розвинені нейромережі, ми готові до рішучих випробувань.

Країни Планетарного Об'єднання та приватні підприємства мають забезпечити проєкт штатом добровольців. Кораблі нового класу з надсучасними системами нададуть неупереджені результати експерименту.

Завдання:

1.Тестування кораблів нової конструкції.

2.Тестування наднових систем життєзабезпечення.

3.Тестування кристалів штучного інтелекту для:

Керування кораблем та виконання заданого плану тесту без участі пілота.

Супровід та підтримка виконання заданого плану пілотом.

4.Тестування експериментальних систем нейромереж на добровольцях.

5.Тестування гіперпросторового двигуна та гіперпереходу на наддовгих відстанях.

Центральному департаменту служби безпеки

7.11.2075

Цілком таємно!

Доповідаю:

У визначений час тестова група прибула на місце й вивела кораблі до точки старту. Пуск двигунів пройшов у штатному розписі. Кораблі пройшли перехід та зникли. В точці прибуття жоден з них не з’явився. Ведеться розслідування.

Оновлення:

Розслідування виявило, що причиною зникнення групи стала хакерська атака. Вона обійшла систему безпеки та підмінила координати кінцевої точки на випадкову генерацію чисел. Виявити місцеперебування кораблів неможливо. Останньою надією є новітня аварійна система сповіщення.

Оновлення:

В ході розслідування були виявлені сліди злісних порушень:

1. Системи кораблів не мають дублювання, а відповідне обладнання замінене на муляжі.

2. Система аварійного сповіщення не відкалібрована, шанс самостійного налагодження пілотом розцінюється як низький.

3. Деякі зразки нейромереж та штучного інтелекту (кораблів й андроїдів-напарників) замінені на не протестовані зразки, що не мають сертифікатів.

Слідство триває.

Пресслужба Першого Міжнародного Каналу

8.11.2075

Термінові новини! До зникнення кораблів проєкту «HyperJump» причетні хакери. У мережі з'явилося повідомлення представників радикального угруповання «Земля – наша домівка». Цитуємо: «Споконвіку людство жило на планеті Земля. Тут ми з'явилися, тут має завершитись наше існування. Ніякий космос не повинен розділяти нас, бо то буде початком кінця для людства». А ми нагадуємо:

Більш ніж 20 кораблів з пілотами зникли після вчорашнього випробувального польоту на Марс. Їхня доля все ще залишається невідомою.

ЗМІСТ

Звітний план проєкту HyperJump

Tatia Koviz

ЩАСЛИВЕ ЧИСЛО?

Дар’я Гребельник

ПЛАНЕТА ТУМАНУ

Ліза Маслова

ЗАПИСИ КОРАБЛЯ РОЗВІДНИК HJ-10

Айя Нея

РЕНЕГАТ

Івасик Анатоль

ДРУГ МІЙ

Архітектор світів

ОСТАННІЙ ШАНС

Олена Панасюк

ЧЕРВОНА ПЛАНЕТА

Роман Коцький

КРАЩЕ ДЕСТРУДО В РУЦІ

Ян Браз

REPETERE

Артем Борисов

КУТОК ЗОРУ

Олександра Ангел

ІЛЮЗІЯ ПОДОРОЖІ

Леся Яцута

ЗВ’ЯЗОК

Tatia Koviz

ЩАСЛИВЕ ЧИСЛО?

Миті, коли вони стояли на платформі, готові до посадки на свої кораблі, Асура пам'ятала розмито. Перше, що нині могла відновити в пам'яті, це розмову з лікарем, який наглядав за станом здоров'я більшої частини людей-пілотів.

Професор сидів напроти й не показував жодних зайвих емоцій. Його кабінет, як і всі приміщення штабу ОЦПК, був таким білим, що часом, аж боліли од нього очі.

Чоловік світив їй у зіниці ліхтариком, доки медична сестра виміряла тиск.

– У нормі, – без конкретики доповіла жінка.

– От і чудово! – кивнув їй чоловік, і вони з Асурою якось одночасно піднялись зі своїх крісел. Ще щось подивився на своєму планшеті, а тоді кивнув: – За останні пів року ваш зір, Асуро, піднявся на сорок відсотків. Дуже гарний показник. 

– Це завдяки вам, – усміхнулася вона.

Професор стис на її плечі пальці в такому собі підбадьорливому жесті.

– Готові до польоту? Чув, ви стали пілотом сьомого розвідника.

– Я щаслива, що маю можливість взяти участь у цій операції! – Асура виглядала трохи схвильованою. Стояла рівненько, підборіддя підняте, а спина, як натягнута струна. – Так. Кажуть, сім – щасливе число.

– Кажуть правду, – стримано, але якось добродушно, по-батьківськи усміхнувся чоловік. – Впевнений, воно принесе вам удачу!

Дівчина подякувала і з готовністю до польоту пішла за медичною сестрою, що провела її до підготовчої кімнати.

Дивовижно, як стрімко розгорталися події. Вона майже не пам'ятала, як вдягнула форму, як котила невеличку валізу особистих речей до посадкової платформи. Розмитою й неясною була мить, коли вона зупинилася напроти дверей до корабля і стала поруч зі своїм напарником.

– Вітаю, Асуро!

Вона лише хитнула головою у відповідь. Дивитися на другого пілота їй не хотілося. Не хотілося псувати собі настрій перед польотом. Натомість дівчина окинула поглядом інші команди, що так само стояли біля своїх космічних суден. Всі екіпажі були різні: десь двоє людей, десь людина й робот-андроїд, як от у них, а десь і два андроїди. Казали й те, що в одному з кораблів була повністю відцифрована людська свідомість. Асура вагалася, чи вірити у ті чутки, чи ні. Та встигла помітити, що біля одного із суден і справді, немає жодного пілота.

Настанов від генерального директора ОЦПК дівчина не слухала. Їй було не до того, бо ж була занадто поглинута подією, яка тоді лише мала статися, вона летіла до зірок!

Прийшла до тями Асура аж тоді, коли вони вийшли з гіперстрибка й опинилися серед суцільного та безкрайнього нічого, присипаного світлом далеких і не дуже далеких планет та зірок. Доки зір не пристосувався до таких краєвидів, вдягнула окуляри, котрі завше носила на ланцюжку. Старомодно – часто говорили їй, але дівчині подобалось.

Вона росла з відчуттям того, що народилася занадто пізно, аби спокійно й безтурботно наживати добра.

Люди потроху вичерпували ресурси Землі. Хтозна в яку мить, все те, що було споруджено й створено, налагоджено та досягнуто перестане мати сенс? Втратить свою значущість під важкістю того, що дім всього людства став йому могилою?

Саме тому Асура завжди тягнулася до технологій та їхнього розвитку, вбачаючи в них порятунок. Вона не бачила майбутнього на Землі.

Космос виявився саме тим, що могло дати надію на порятунок. Але він довгий час був недосяжним, аж доки не було винайдено гіперпросторовий двигун.

Величезний ілюмінатор пілотової кабіни відкривав такий вид, що нехай там як Асура не хвилювалася, та не захоплюватися ним не могла.

– Розвідник-7 входить у зону космічної туманності. Відсоток видимості коливатиметься від шістдесяти до п'ятдесяти. Перешкод на шляху не виявлено, – відзвітував другий пілот.

– Мозе, – вона натисла кілька кнопок на сенсорній панелі управління. Їй у відповідь викинуло червоне віконце з красномовною назвою збій навігації. – Мозе, перевір систему навігації. Видає збій. Схоже, ми...

Вона не осмілилася зробити якесь припущення вголос, але тривога наростала. Тим часом корабель увійшов у зону туманності й видимість значно впала.

Асура покосила погляд на андроїда, що майже нечутно клацав кнопками. Їхня перша зустріч відбулася після року її підготовки до цього польоту. Тоді робот-андроїд Моз ще й імені власного не мав, і на людину теж походив лиш віддалено. Тоді він викликав у Асури лише інтерес, але чим більше його вдосконалювали, то тим більшу неприязнь дівчина відчувала до майбутнього напарника. Чого лише вартували максимально реалістичні подушечки пальців, такі м'які й теплі, що дозволяли йому безшумно торкатися сенсорного монітора.

Часом така реалістичність її лякала. Іноді навіть снилося, що такий схожий, що майже не відрізнити од живої людини Моз звіріє й починає рубати людей, як овочі на салат.

– Моз! – не втрималася вона. Уже необхідно було щось сказати, бо власні думки наганяли їй шаленого страху. – Ти надто довго. Щось не так?

На кілька митей чоловік-андроїд завис, що Асура злякалася навіть, що він зламався. Проте, потім той повільно обернув голову до неї.

– Координати кінцевої точки відсутні.

Тепер застигла дівчина, обмислюючи ситуацію.

– Відновити резервні дані.

– Запит надіслано. Система не знаходить даних. Схоже, вони були видалені ще до вильоту.

– Ти жартуєш? Як вони могли бути видаленими ще до вильоту?.. – у голові завертілася купа думок і припущень.

– Захисна система корабля знаходить сліди несанкціонованого входу, – знову говорив другий пілот, щось невпинно перевіряючи на панелі управління. – Інформація відсутня. Та це був незапланований вхід.

Вона кілька хвилин тупо сиділа й витріщалася в ілюмінатор. Туман, що відливав фіолетовим відтінком, досить насиченим, особливо під світлом їхніх прожекторів, повільно огортав корабель. Видимість абсолютно точно впала нижче половини.

– Що це за туманність? Нам конче необхідно з'ясувати це, тоді ми хоча б приблизно знатимемо, де ми, – й сама взялася до справи, швидко відновлюючи в пам'яті алгоритми дій.

– Асуро, система навігації не працює, – наче з якоюсь обережністю сповістив Моз. Але коли його напарниця не відреагувала, знову додав: – Асуро, твої старання марні. Система навігації не…

– Я знаю! – раптом вигукнула дівчина. – Знаю я, то що? Сидіти тепер склавши руки?

Чоловік мовчки дивився на неї, а вона аж зашарілася од емоції. Від нервів, страху й адреналіну. Вона ж не могла змиритися, що їх просто жбурнули в космічну безодню та й забули! А чоловік і далі сидів мовчки й Асурі стало якось незручно, чи то навіть моторошно трохи. Його обличчя зараз виглядало неймовірно живим. З просоння легко можна було подумати, що перед тобою справжня людина. Та вартувало лише Мозу зробити хоч спробу, щоб видати якусь людську емоцію, то все йшло шкереберть і його людяність лише лякала. Напроти тієї ж Єви, робота-андроїда з п'ятого розвідника, він виглядав відверто страхітливо.

– Гаразд! – важко видихнула Асура, зручніше вмощуючись у кріслі. – Спробуймо зв'язатися з Землею!

Зрештою, вона керувала цим кораблем, вона відповідала за нього, за те, аби вони прибули в зазначене місце. Не для того вона покинула все, пішла в добровольці й стільки років готувалася до цієї місії.

Отже, вони знову здійснили спробу віднайти себе на космічній карті:

– Навігаційна система дає збій, – сповістив другий пілот. – Сканування точних координат неможливе, у системі відсутня така операція. Схоже, це якийсь заводський дефект.

– Трясця! Я надсилаю аварійний сигнал, – знову незрозумілі для сторонньої людини назви й клавіші на які Асура відточеними рухами тисла.

– Система аварійного сповіщення не відкалібрована, – пролунав механічний голос у динаміках. Ніби не розібравши значення тих слів, дівчина повторила команду. І їй у відповідь ще раз:

– Система аварійного сповіщення не відкалібрована. Ви можете налагодити її механічним способом.

– Дідько! – знову вилаялася дівчина-пілот. Проте, злісно грюкати кулаками по сенсорній панелі не стала, хоч і кортіло. – Чи не забагато усяких збігів? Хоч одна система на цій тарілці працює, чи ні?!

– Ти використовуєш у мові багато лайливих слів, твоє серцебиття прискорене, ритм дихання збився. Тобі варто заспокоїтись, – прокоментував Моз. Дівчина покосила на нього погляд, а потім глибоко видихнула.

– Маєш рацію. Все, я спокійна.

– Я спробую налагодити зв'язок з іншими розвідниками, – промовив чоловік, сконцентровано схилившись над своєю клавіатурою.

– Гаразд, це правильно. Спробуй.

Дівчина воліла негайно зірватися з місця й побігти в інженерний відсік, спробувати знайти та полагодити те, що не працювало. Проте, при такій видимості страшно лишати кермування кораблем, лише на Моза та явно не повністю справну систему.

– Заданих об'єктів у радіусі п'яти світлових років не виявлено, – промовив механічний голос. – У системі відсутній датчик дальнього пошуку.

– Нехай, – відповіла Асура. Здавалося, вона вже не сподівалася на позитивний результат того запиту. – Проскануй туманність. Скільки ще ми будемо рухатися в ній?

– Вона, згідно з даними, простягається ще на пів світлового року. З нашою теперішньою швидкість вийдемо з зони туманності десь за годину.

– Дідько, то зле. Ми не можемо витрачати стільки часу. Мозе, ти візьмеш кермування кораблем на себе. Синхронізуйся з бортовим комп'ютером. – наказала дівчина, мірячись встати зі свого крісла.

– Куди ти зібралася, Асуро?

– Я піду в інженерний відсік. Треба якнайшвидше полагодити корабель, інакше нам може не вистачити палива. Система низько оцінила можливість самостійно відкалібрувати аварійне сповіщення, – тим часом вона таки піднялась на ноги. – Але низько не означає, що це неможливо.

– Може краще я піду? – запропонував андроїд.

– Це ніби якась дискримінація людей, Мозе, – жартома мовила дівчина. Якби її напарник був справжньою людиною, то помітив би, що потуги пожартувати були спричинені хвилюванням. А може й страхом, великим та хворобливим. Старим добрим дядьком страхом, від якого й у космосі далекому не сховатись.

– Лишайся біля штурвала, – твердо мовила Асура. – Говорить перший пілот «HJ-7» Асура Ро.

На її голос відреагував бортовий комп'ютер:

– Пілоте Ро, слухаю вас.

– У зв'язку з несправністю системи навігації й системи аварійного сповіщення судна я тимчасово передаю кермування розвідника другому пілоту, андроїду Мозу.

– Запит прийнято. Кермування кораблем «HJ-7» тимчасово передано другому пілоту, роботу-андроїду Мозу.

Коли за спиною зачинилися механізовані двері й вона опинилася в інженерному відсіку, відчула дивне полегшення. Захотілося навіть важко-преважко зітхнути. Тут, у цьому приміщенні, система штучної гравітації працювала дещо слабше, задля збереження енергії. Рухи видавалися трохи сповільненими, плавними, ніби у воді.

Наодинці Асура отримала змогу обдумати гарненько ситуацію, в якій опинилася. Полагодити аварійне сповіщення й зв'язатися з ОЦПК було єдиним реальним варіантом, який гарантував порятунок. А потім, потім вони б уже розібралися, з чиєї провини операція провалилася.

Усі комунікації були надійно закріплені за алюмінієвими пластинами, аби зменшити можливість пошкоджень. Асурі довелося погратись досить довго, поки з-поміж усіх вмонтованих у корпусі вона знайшла потрібну.

Відклавши захисну пластину вона уважно роздивилася комунікації.

Їй здавалося, що за роботою пройшло кілька годин. Вона перевіряла контакти, з'єднання й кожен окремий провід власноруч, за допомогою спеціальних щипців та датчика. Ніякої механічної проблеми, все виглядало цілим і дієздатним.

Асура так важко видихнула, ніби перетягла гору каміння. Знову поглянула на жмут проводів і кабелів, кнопок і важелів. Відчувалося деяке полегшення від того, що ніби те все було справним. Проте, це означало, що справа саме в системі. У ній була якась помилка чи недопрацювання, яке дівчині належало якнайшвидше відшукати й виправити.

– Асуро, – неждано-негадано пролунало в неї над вухом, а усередині дівчині все похололо. Навіть відчула легке затерпання пальців.

– Ти налякав мене, Мозе, – натомість спокійно й практично рівним тоном промовила вона, повертаючи до нього голову. – Чому ти тут, ти маєш бути за штурвалом?

– Ти довго не поверталася, – пояснив. – Ми летимо на автопілоті, зона туманності закінчилася.

– Зрозуміло, – вона знову закрила нішу з проводами пластиною й ладно її прикріпила. Відчувала шкірою погляд напарника. – Гаразд. Треба вертатись