Мучеництво Апостола Павла

By Massimo Serretti and Массімо Серретті

This essay narrates the martyrdom of the apostle Paul and is unfolded in the interlacement of two threads: the one is historical-narrative and the other is theological-meditative. The narration approaches the argument with the imagination and the affection to the simple but involving concreteness, to the places, to the people, to the stories that Paul met in his journey. This also makes his biography and what the Lord has wanted to operate through the apostle colorful and tasteful. The theological meditation that he gives us in his epistolary and that we draw from the writings of Luca gives sense and order to every concrete detail.
To do this the Author refers to a base of recent specialized studies and resources, but the result is linear and accessible to everybody.

• Language: Українська мова
• Publisher: Массімо Серретті
• Release date: Nov 22, 2017
• ISBN: 9788827520802

Book preview

Мучеництво Апостола Павла

Массімо Серретті

з італійської переклав Олександр Дасік

1. Степан і Савло

«Кров мучеників -

це насіння християн»

(Тертуліан, Апологетикум, 50, 13)

Беручись відтворити у пам’яті та у дусі останні моменти життя та свідоцтва Павла у Римі, звернімо нашу увагу на його перші кроки у Єрусалимі, зокрема, на розповідь, яка називає його наочним свідком страти диякона Степана, першого мученика Церкви, заради Ісуса Христа.

Ця розповідь, яку передав нам Лука у сьомій главі Діянь Апостольських, пов’язує між собою мучеництво Степана каменуванням у Єрусалимі, заподіяне юдеями, із мучеництвом Павла у Римі відтинанням голови, скоєне римлянами. Страта, що відбулась у Єрусалимі, дала початок переслідуванню християн, об’єднуючи у собі переслідувача та переслідуваного, тобто мучеництво у Єрусалимі та мучеництво у Римі.

«Савло – пише Лука – був на боці тих, хто схвалював страту Степана» (Ді 8, 1).

Савло, згодом особисто розповідаючи про завзяття, із яким він переслідував християн, у своїй промові в Єрусалимській святині, визнавав наче перед Господом: «я ув’язнював та бив по синагогах тих, хто вірував у Тебе. А коли лилась кров Твого свідка Степана, то сам я стояв та вбивство його схвалював, і одяг вбивців його сторожив...» (Ді 22, 19-20).

Савло не страчував особисто Степана під час його каменування, однак він схвалював¹ це та голосував за смертний вирок свідків Христа (Ді 26, 10) і все це «навіть по закордонних містах» (Ді 26, 11). Його роль «юнака» під час тієї страти – що була виразом протистояння керівників народу знакам, які Степан здійснював, та його блискучому свідоцтву, яке переконувало багатьох, навіть дуже багатьох, – обмежувалась лише до нагляду за плащами «фальшивих свідків», які під час каменування, згідно із правом, повинні були кинути каміння першими.

Страта Степана не лише не стала нагодою опам’ятання для Савла, а, навпаки, додала йому ще більшого запалу (Ді 8, 3). Як відомо «кров мучеників – це насіння християн», тому цього разу, вперше, ці слова стають дійсністю. Якщо на той час здавалося, що Савло мав перевагу над Степаном, згодом Степан – що в перекладі означає «корона, вінець» –  отримає вінець переможця над Савлом, котрий також вирушить його слідами, щоб отримати вінець мучеництва.

Глибока а, водночас, досить вагома таїна