Pid tyhymy verbamy. Chastyna tretja
()
About this ebook
Повість «Під тихими вербами» композиційно поєднана з першою частиною дилогії "Серед темної ночі". Тут долі братів постають у всій своїй драматичності бідного хліборобського життя. З повісті постає сукупний образ людей, які в жадобі збагачення не зупиняються ні перед чим. Борис Грінченко уклав словник української мови — ним досі користуються всі, хто читає і пише українською мовою. Борис Грінченко працював у «Просвіті» — її філіали досі існують у всьому світі від України до Канади. Борис Грінченко колись упорядкував книжечку «Рідне слово» — її нащадка «Читанку» діти досі читають у початковій школі. Grinchenko Borys – Pid tyhymy verbamy. Chastyna tretja.
Read more from Grinchenko Borys
Bez hliba Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsPid tyhymy verbamy. Chastyna persha Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsBatko ta dochka Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsPid tyhymy verbamy. Chastyna druga Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsSered temnoi nochi. Chastyna druga Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsSered temnoi nochi. Chastyna persha Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsSered temnoi nochi. Chastyna tretja Rating: 0 out of 5 stars0 ratings
Related to Pid tyhymy verbamy. Chastyna tretja
Related ebooks
Konotops'ka Vid'ma: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsKyi'vs'ki prohachi: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsПастушок і король ельфів (Pastushok і korol' el'fіv) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsBida babi Palazhci Solov'i'si: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsLedashhycja Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsSered temnoi nochi. Chastyna tretja Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsКрихітка фея та інші британські казки (Krihіtka feja ta іnshі britans'kі kazki) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsСуча дочка Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsSestra Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsВсе буде добре (Vse bude dobre) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsАжнабія на червоній машині: Роман Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsKozyr-divka: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsУчень чарівника та інші казки Південної Європи, т.5 (Uchen' charіvnika ta іnshі kazki Pіvdennoї Єvropi, t.5) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsНевідомий Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsХАРАКТЕРНИКИ. СПАДЩИНА САРМАТСЬКИХ ВІЩУНІВ Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsOt tobi j skarb: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsHrestyny: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsZemlja: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsПолліанна Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsMoskal'-charivnyk: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsКвітникарка (Kvіtnikarka) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsСтоліття Якова (Stolіttja Jakova) Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsBojarinja Rating: 5 out of 5 stars5/5Instytutka Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsTry doli Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsPomizh vorogamy: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsВигнанець і перевертень Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsAfons'kyj projdysvit: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsSerdeshna Oksana: Ukrainian Language Rating: 0 out of 5 stars0 ratingsСюньове Сульбакен. Весільний марш Rating: 0 out of 5 stars0 ratings
Reviews for Pid tyhymy verbamy. Chastyna tretja
0 ratings0 reviews
Book preview
Pid tyhymy verbamy. Chastyna tretja - Grinchenko Borys
Епілог
ЛЕВАНТИНА
Левантина не знала, куди саме їй іти. Ішла в сусіднє село: може, знайде там роботу. Тепер жнива, то скрізь рук треба. До села було тільки вісім верстов, і вона вступила в його ще до снідання. Проминула кілька перших дворів і спинилася перед великою, на дві половини новою хатою, з двором, забудованим по-хазяйському зробленими повіткою, возівнею й хлівами. Серед двору стояв запряжений кінь.
«Мабуть, заможний господар живе,— подумала дівчина.— Зайду до його».
Несміливо вступила у двір, і саме в ту мить з хати вийшов господар, кремезний просивий чоловік з короткою підстриженою шпичакуватою бородою, з кудлатими бровами. Лагодився сідати їхати на поле і вздрів Левантину.
— А чого тобі, дівчино?
Вона низенько вклонилася, здоровкаючися, і тремтячим голосом сказала:
— Роботи шукаю... Чи не треба вам наймички?
— Роботи? А звідкіля ти? — спитав господар, позираючи на неї неймовірними очима з-під кудлатих брів.
— З Диблів.
— А чия ж ти? — І так він випитував про все в Левантини, розпитався й про те, через що кинула хазяїв. Вона сказала, що занедужала, а тим часом хазяї взяли іншу наймичку. Хазяїн ще подивився на її білет,— видимо, письменний був,— вернув його, а тоді сказав:
— То що, зоставайсь хоч і в нас. Роботи тепер багато... Дам тобі три карбованці на місяць.
— Дядьку, а тепер же дорожче роблять,— насмілилась озватися дівчина.
— Може, де й роблять, дак піди ще пошукай — поки його знайдеш тієї дорожчої ціни. А тут робота готова.
Подумала Левантина: і справді, поки ще його знайдеш! Може, довго ще попоходиш! Згодилась.
— Іди ж у хату та снідай, та й поїдемо зараз на поле!
Пішла Левантина в хату. Немолода жінка поралась там.
— Оце, стара, несподівано бог послав наймичку,— озвався до неї хазяїн.— Давай їй снідати, та візьму її на поле...
Хазяйка привітала її ласкаво, посадовила снідати.
Потім поїхали на поле...
І незчулася Левантина, як проминув місяць на роботі в Бовкунів (так звалися ці люди). Праця була тяжка, як звичайно по селах у жнива, та Левантина хоч і була собі утла й тендітна, але не боялася ніякої праці. Хазяї й хазяйські сини й дочка, бачачи, що вона добра робітниця, а дівчина звичайна й сором'язна, були до неї добрі. А що за працею не геть було коли й думати про щось інше, опріч роботи, то Левантина таки трохи заспокоїлася й на серці,— не так неначе стали її дошкуляти оті кляті думки про минулі лиха та зла. Про подію у Чорному яру і про все, що потім у Диблях сталося, вона нічого не знала — це зробилося вже після неї. Тут цього нічого не було чути. Левантина думала, що й довго житиме у Бовкунів, але помилилась.
Одного разу, як усі сиділи за сніданням, рипнули двері і в хату ввійшла якась дівчина:
— Здорові були! Ось і я вернулась.
— Ге, Параска! — зраділи хазяї.
Виявилося, що тая Параска — це Бовкунова наймичка. Занедужала в неї мати, дак вона й пішла на який час додому; а тепер мати подужчала, то вона й назад.
Левантина зоставалася ні в сих ні в тих, бо господарі знову брали Параску. Вона не вдержалась:
— Чом же ви, дядьку, не сказали, що у вас наймичка є? Може б, я тоді у вас і не стала, а деінде шукала служби.
— Еге, дівчино! Того ж я й не казав, що ти тоді не стала б, а мені,— сама бачиш,— рук було треба, аж кричало,— по щирості відказав Бовкун...— Та не журися! Я оце завтра їду в город, а в мене там є родич, брат у перших, бакалією торгує... Я оце як був у його, дак він мені казав, що йому треба наймички. Їдьмо завтра в город, то я тебе одвезу до його: може, він не знайшов іще дівки, то тебе візьме. А не візьме він, то візьме хто інший,— у городі людей багато.
«Чи в город, то й у город!» — подумала собі Левантина. Вона там зроду не була, дак їй трохи страшно було туди їхати, але ж там був заробіток, а тут уже відбули жнива, то не дуже треба найманих рук. Вранці поїхала з Бовкуном у город.
Чомусь той город здався їй не таким пишним, як вона думала. Такі будинки вона бачила і в панів у своєму селі, тільки що тут їх було дуже багато: дерев'яних, кам'яних, сірих, білих, жовтих... так і мигтять ув очі... Та все один до одного попритулювані — ні городів, ні садків. По вулицях сновигають солдати та пани, лаються якісь москалі; віз торохтить по камінні та підкидає на ямках — аж не всидиш. Не подобалося те все Левантині.
— Тпру! — припинив Бовкун коні. Стали біля невеличкої крамниці.
— Ану, злазь. Левантине, бо оце вже ми й приїхали.
Бовкун прив'язав коня до ліхтарного стовпа, і вдвох увійшли в крамницю.
Крамниця була підхожа до тієї, що Левантина бачила і в себе на селі, тільки більша. По ній крутився хазяїн, Степан Іванович Квасюк, чи то пак Квасюков,— це вже так він себе тепер звав. Чорнявий, з банькатими очима, з підстриженою по-городянському борідкою, не дуже гарний з себе, та й не поганий.
— Здоров був, Степане Івановичу! — привітався гість.
— А, здрастуйте, здрастуйте, Платоне Григоровичу! Заїздіть же в двір, чого ви на вулиці стали? — запрохував хазяїн.
— Нема коли, треба на базар поспішатися,— відказав Бовкун.— А ось я, коли хочете, дівчину вам привіз. Чи, може, вже наняли собі?
— Ні, ні, ще.
— Дак оця хоче у вас стати. Служила в