Я мушу мовчати

By Вадим Рибачук

Лірична збірка поезій — перша творча добірка автора, в якій представлено на читацький розсуд роздуми і розповіді з самого життя автора, де переплелись радості і болі, тривоги, життєві невдачі і звершення мрій. Збірка поезій буде цікавою для тих, хто вміє любити життя і прагне досягти власних вершин, а також для тих, хто прагне відвертих розмов про наболіле. Саме на сторінках цієї книги Ви зможете знайти відверті зізнання про поразки і злети в житті автора, які притаманні, мабуть, кожному з нас. Тому збірка поезій «Я мушу мовчати» викликає безліч емоцій, зігріває душу і наповнює її вірою в себе і вдячністю до тих, хто нас оточує.

• Language: Українська мова
• Publisher: Strelbytskyy Multimedia Publishing
• Release date: Apr 9, 2024
• ISBN: 9780880049573

Book preview

А ти мені…

А ти мені від імені

Моїх вчорашніх снів

Розкажеш, як були сумні

Ті мрії, що аж млів.

А я тобі в своїй журбі

Розкажу про дощі

Й, що добре є мені в юрбі,

Як спокій — на душі.

А ти ввійдеш зі мною теж

У стан моїх вагань

І вже не будуть знати меж

Всі спроби починань.

Бо ти мені від імені

Моїх вчорашніх снів

Все кажеш, як були сумні

Ті плани, що хотів…

«Все падає дощ об асфальт головою!»

Все падає дощ об асфальт головою!

Та вже не чекають його тут на суші.

Паскудні дарунки він тягне з собою:

Чорнобилем гіркнуть городи й калюжі.

Невже це здається забавною грою?

Нас атом з’їдає, мов яблука — черви.

Все падає дощ об асфальт головою,

І ми вже поволі втрачаємо нерви.

«Лишися зі мною, лишися до ранку…»

Лишися зі мною, лишися до ранку,

Покинь і турботи, й нікчемне життя…

Поглянь, наші мрії поснули на ґанку

І стиха стрічають, мабуть, майбуття.

Залишся зі мною, залишся до ранку.

Не стримуй, будь ласка, свої почуття.

А потім прокинешся — скуриш цигарку,

І знову підеш…

«А сум розпростовує постіль…»

А сум розпростовує постіль

І кличе до сну уперті надії.

Не хочу стояти з тими я поспіль,

Хто кривду у серці своєму ліліє.

Заплющує правда веселощам вії

І істини стеле хустину просту.

Бо як досягаєш бажані мрії –

Думками завваж про їх чистоту!

Надіюсь і чекаю

Холодний вечір, принишкли солов’ї,

Горить свіча і я сумую знову.

Не баріться ж ви, друзі мої!

Чекаю вас на щирую розмову.

В кімнаті тихо. Немає ні душі.

У самоті надіюсь я, чекаю…

Та лише б’ються у вікно дощі,

З якими знову й знову розмовляю.

«А я на щастя хотів би…»

А я на щастя хотів би

Тебе знайти серед бурі,

Де є твій голос так, ніби

Чайка у неба зажурі.

А ти милуєшся димом,

Що в’є з чужих благовонній,

Щоб зло здавалося пилом,

А мрії — морем півоній.

А я шукаю підтримку,

Хто б міг мене захищати.

Бо я є тиша в затінку,

Вечір на стелі кімнати.

А ти, мов віриш у Бога,

Списки складаєш порушень.

Так є невдала дорога

Творчо-життєвих зрушень.

«Ти мене ображаєш і пилко…»

Ти мене ображаєш і пилко

Люди дивляться на злісні вчинки,

Серед вулиць є соромно й гірко

Чути вкотре від тебе вказівки.

Сміло брешеш ти в очі тим людям,

Там провини мої не злічити!

Котрим маю довіритись суддям,

Щоб зів’яли омани, мов квіти?

Ти мене ображаєш і небо

Сипле громом зневіру у краще.

Я на мить зневірюсь у себе,

А назавжди — не змусиш нізащо.

Ти мене не питаєш про блага,

Котрі хочу в житті своїм мати.

Бо «болить» тобі власна повага,

Добрі статки, розкішні кімнати…

Чим я жити тобі заважаю? -

Просто мрію про кращу Вкраїну!

Може мало тобі є врожаю?

Бог дає усім людям хлібину.

Ти мене ображаєш і вдачу

Знов затьмариш, ламаючи долю.

Я пробачу тебе… Я ПРОБАЧУ!

Тільки нащо доводиш до болю?

«Похвалю щосил…»

Похвалю щосил –

Тебе задобрю.

Як мені без крил

Пізнати волю?

Поділю цей світ

На сум і правду,

Де мій перший зліт

Ти міняв на зраду.

«Вчорашній сніг не тане полем…»

Вчорашній сніг не тане полем,

Зірки на диво не спроможні,

І ми сумні з вчорашнім болем

Самі в собі непереможні.

Наш гнів підсилюють морози,

А ніч була б така чудова!

Та я в тобі помітив сльози,

Чи від морозів, чи від слова…

«Застигла радість на обличчі…»

Застигла радість на обличчі,

Образ забулись почуття

І я знаходжу в протиріччі

Любов до себе й майбуття.

Не хоче серце болю й кривди,

Що сенс надії змінить в жар,

Стоять тих попелів вже скирти,

А мріявсь шлях по вище хмар.

Зайду у храм — зітру із тиші

Сакральні мрії про дива:

Ми є не кращі і не гірші,

Лиш інших любимо жнива.

В молитвах ніч розгубить злості:

Повз прірву шлях також лежить.

Ми є не ляльки і не гості,

Для рішень маємо лиш мить.

До мрії шлях — не на папері,

Збери той шлях з дрібних зірок.

Біда ввійти не зможе в двері,

Як ти не ступиш хибний крок.

Застигла радість на обличчі,

Образ забулись почуття,

І я знаходжу в протиріччі

Любов до Бога і життя.

«Всі мрії є безкрилі…»

Всі мрії є безкрилі -

Такі між нами битви.

Я програю по силі,

Чи то є час молитви?

Моєї аури небо

Похмурене, як взимку.

Тут пестощів не треба

Чи горами мандрівку…

Так важко засинати,

Вдень хочеться до правди,

Немов весна — в кімнати,

Таємності — до зради.

Ти хочеш руку миру

Як бачать надто люди.

Та я тобі не вірю!

Тож миру в нас не буде.

В моїх долонях віра,

В твоїх долонях зброя.

Що є у Бога міра?

Де той ковчег, що в Ноя?

Ти знаєш тільки силу,

Я вірю в власні мрії…

А раптом хтось із тилу

Мені додасть надії?..

«Бажанням моїм ще не вмієш радіти…»

Бажанням моїм ще не вмієш радіти,

І кроки мої голосні і раптові…

Та ми будем разом, як річка і квіти,

Як втома і радість в ранковому слові…

Ти так всеосяжна у вчинках і мріях.

Я тінню принишкну між крапель дощу,

І буду щасливий в твоїх всіх затіях.

І так неохоче колись відпущу…

Бажанням моїм ще не вмієш радіти,

І в гніві твоєму моя є причетність.

Ми є недоречні, як війни і діти,

Та Богові в милість бува недоречність.

Без перцю

Я хочу блукати

З тобою чи вітром,

Набридли кімнати

З мовчанням і світлом.

Люблю я радіти

Пробудженим містом

Й наповнюють квіти

Життя своє змістом.

Нам треба відвага

Не лиш планувати,

Принесла наснага

Лиш чвари в кімнати.

За мріями втома

Закралась від слова,

Що краще є вдома

І нащо розмова?

Я хочу в країни,

Де сонце і правди.

Мені б все в руїни:

Всі справи і зради!

Шукаю скрізь волю,

Чи зраджую серцю…

Бо хочу я долю,

Солодку… Без перцю!

Танці

Я прошу тебе до кімнати,

Жодних слів казати не треба.

Ти навчиш мене танцювати,

Ти навчиш повірити в себе.

Кроки є виключно вдалі,

Рухи є надто бурхливі.

Хочу я знати, що далі?..

Очі в нас тільки щасливі.

Одяг в нас вологий і зайвий,

Я від правд сьогодні є вільний.

В танцях я — часом лукавий,

І до цілунків надто схильний.

Хочу я тебе обіймати,

Як ріка — лілії білі.

Прошу я тебе до кімнати,

Де