Проповіді про Книгу Буття (II) - Упадок Людини та Досконале Боже Спасіння

By Paul C. Jong

У Книзі Буття написано про мету, з котрою Бог створив нас. Коли архітектори проектують будівлю або художники малюють картини, вони спочатку формують задум у своїх думках, перш ніж фактично починають працювати над своїм проектом. Саме так наш Бог також задумав спасіння людства ще до того, як створив небо і землю, і з цією метою Він створив Адама та Єву. Бог також запланував об’явити нам Царство Небесне, котрого не бачать наші тілесні очі, провівши аналогію з землею, котру ми добре бачимо і розуміємо. Ще до створення світу Бог хотів досконало спасти людство, давши нашим серцям євангеліє води та Духа. Тому, хоч всі люди були створені з пороху, вони повинні пізнати і зрозуміти, що Правда євангелія води та Духа потрібна їх власним душам. Якщо люди продовжують жити, не знаючи Царства Небесного, то втратять речі не тільки земні, але й Небесні.

• Language: Українська мова
• Publisher: Paul C. Jong
• Release date: Jul 13, 2023
• ISBN: 9788965322283

Book preview

Ця книга – це другий том моїх проповідей про Книгу Буття. У цьому томі я хочу детально пояснити, як гріх увійшов у світ, яка доля спіткала людство внаслідок цього та як Бог спас людство.

Як гріх прийшов у людство? Він прийшов через хитрощі сатани. Сатана – це той ангел, котрого Бог вигнав за те, що він протистояв Йому і намагався стати вищим, ніж Бог. Сатана запитав Єву: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?» Слабку віру Єви неминуче похитнуло скептичне питання диявола і вона почала підупадати. Тоді сатана обманув Єву ще очевиднішою брехнею, кажучи: «Умерти не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов Боги, знаючи добро й зло» (Буття 3:4-5).

Коли Єва піддалася спокусі сатани, вона повірила в його брехню, а не в Слово Боже, і зрештою вчинила відповідно до своїх помилкових вірувань. Невіра в Слово Боже – це причина гріха. Тому навіть перш ніж Адам і Єва з’їли плід дерева пізнання добра і зла, гріх вже перебував у їхніх серцях відтоді, як вони не повірили в Боже Слово.

Що сталося з людством після його упадку? По-перше, люди більше не могли перебувати з Богом; по-друге, у них з’явилися власні стандарти добра і зла, відмінні від Божого стандарту; і по-третє, вони вже не могли отримати всіх благословень, котрі походять від Бога. Що найважливіше, вони перетворилися на нещасні створіння, котрі не могли уникнути смерті, тобто вічного покарання в пеклі за цей гріх. Ціле людство вже було приречене жити без жодної надії, даремно блукаючи втомливими й тернистими стежками життя, щоб зрештою своїм тілом повернутися у порох земний, а душею отримати вічне покарання в пеклі.

Однак Бог прийшов до людства в упадку. І досконало спас нас від усіх наших гріхів і прогрішень. Те, що Бог відпочив на сьомий день, означає, що Бог виконав усі Свої діла спасіння. То як же Бог виконав усі діла спасіння?

Хоч сатана спокусив Адама і Єву та спричинив їхній упадок, Буття також пише, що Бог врятував їх, зробивши зі шкіри чудове вбрання спасіння та одягнувши їх у це вбрання. Іншими словами, хоч сатана, вигнаний з Раю ангел, змусив першу людину, Адама, впасти в гріх, Бог все ж досконало спас нас у Христі.

Саме тому тепер Бог міг відпочити. Закінчивши всі Свої діла протягом перших шести днів, на сьомий день Бог відпочив. А також поблагословив цей день і освятив його. Інакше кажучи, Бог відпочивав саме тому, що завершив створення цілого всесвіту і людства, а також виконав усе, що хотів зробити. Якби Бог був нездатний закінчити це діло, котре вчинило нас безгрішними людьми, то Він не відпочивав би.

Якщо це правда, то чи це означає, що ті, котрі увійшли в досконале Боже спасіння, справді безгрішні? Так, це правда. Зрештою, якщо Бог вже змив усі гріхи світу, то як може залишатися ще якийсь гріх? Бог Отець послав Свого єдинородного Сина Ісуса Христа на цю землю відповідно до Свого плану спасіння людства. А Ісус, принісши в жертву Своє тіло як наше вічне примирення відповідно до волі Отця, раз і назавжди спас усіх Своїх віруючих.

То як же Ісус зміг раз і назавжди змити всі гріхи цього світу? В 1 До коринтян 15:3-4 написано: «Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням». «Писання», про котре тут згадує апостол Павло, означає Старий Завіт. Тому ми повинні поглянути на те, як Бог наказав людям Ізраїлю принести жертву відкуплення у Старому Завіті.

Читаючи Книгу Левит 1:3-5 у Старому Завіті, ми бачимо, що жертва відкуплення, щоб її прийняв Бог, мусила відповідати наступним вимогам: По-перше, це мала бути безвадна тварина, така як бик, вівця або козел; по-друге, грішник мусив передати свої гріхи цій тварині, поклавши свої руки на її голову; і по-третє, ця тварина, вже забравши гріхи, мусила пролити свою кров і жертовно померти за них.

У Книзі Левит написано про багато різних жертвопринесень, але всі вони неодмінно мусили виконати три основні вимоги. Ці жертвопринесення провіщали вічну жертву Ісуса. Ісус Христос, Сам Бог, прийшов у тілі як належне примирення для людства, взяв усі його гріхи на Своє тіло, прийнявши хрещення через покладення рук, і заплатив усю ціну кожного гріха всіх людей на Хресті. Саме це було євангеліє води та Духа і незмінне Боже Слово спасіння. Всі наші гріхи можуть бути змиті лише коли ми віримо в це справжнє євангеліє. І лише якщо віримо в це дійсне євангеліє, ми можемо здолати кожну хитрість сатани.

Адам і Єва, перший чоловік і жінка, впали в гріх та померли, тому що не повірили в незмінне Боже Слово. Як наслідок вони натомість повірили в брехню сатани і зрештою потрапили під Боже прокляття. Навіть тепер багато християн насправді не знає дійсного євангелія спасіння Ісуса Христа, і тому також не може належним чином повірити в нього; саме тому вони не тільки не отримали життя, але й усе ще залишаються грішниками та перебувають під прокляттям, навіть якщо вірять в Ісуса, оскільки вірять у фальшиві доктрини, котрі сатана висунув через своїх слуг. Тому навіть зараз ці християни повинні належним чином пізнати досконале Боже Слово спасіння і повірити в нього цілим серцем.

Євангеліє води та Духа – це правдиве, біблійно правильне євангеліє. Це євангеліє таке досконале і могутнє, що кожен, хто вірить в нього, може не лише отримати пробачення гріхів і повернутися до життя, але також відбити всі злі напади сатани. Це справжнє євангеліє є вічною Правдою. Правда не змінюється, незалежно від того, скільки людей заперечує її. Саме через це Слово Правди ми отримали прощення гріхів і стали Божими дітьми. Хоч Бог дозволив сатані спокусити нас, людей, і хоч ми згрішили та впали в гріх через сатану, Бог все одно підняв нас як Своїх власних дітей, спасши нас від усіх наших гріхів досконалим євангелієм Правди. Це було Боже провидіння.

Я шлю вітання всім своїм співробітникам по цілому світі. Ці проповіді призначені для Божих дітей, котрі вірять в євангеліє води та Духа, а також всім тим, котрі прагнуть жити для Божої праведності, вже повіривши в це. Я сподіваюся і молюся, щоб через цю книгу всі ви зрозуміли і виконували волю Божу для всіх нас, людей, котрі приймають євангеліє води та Духа, а також справді перемогли своєю вірою в Бога. Я прошу Бога, щоб Він помазав вас усіх Своїми благословеннями.

Я вірю, що Божа праведність захистить нас з вами та поблагословить нас усіх. Я щиро прагну, щоб усі ми надалі мали дійсну спільність у своїй єдиній вірі в Божу праведність аж до дня, коли ми зберемося разом та увійдемо в Царство Боже.

Я щиро надіюся і молюся, щоб усі ви змогли здобути досконалу віру через Слово Боже, записане в Бутті, зрозуміти Божий намір щодо нас, людей, і повірити в це провидіння. Я також надіюся і молюся, щоб через цю книгу наші співробітники по цілому світі зросли у своїй вірі та були ще відданіші своєму праведному життю, виконуючи Божу волю, щоб догодити Йому.

Алілуя!

РОЗДІЛ 2

Благословення,

котрі дав нам Бог

< Буття 2:1-3 >

«І були скінчені небо й земля, і все воїнство їхнє. І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив. І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив».

Сьогоднішній уривок зі Святого Письма каже нам, що створивши цілий всесвіт, саме через цю планету Земля, на котрій живе людство, Бог дав нам Свої благословення. Учені нескінченно шукають ознаки життя за межами планети Земля, задумуючись над питанням, чи могло б людство жити на іншій планеті. Проте для нас важливіше є знати і вірити в те, що насправді саме Бог створив цю планету.

Існує велика відмінність між тими, котрі вірять в Бога, і тими, котрі не вірять. Ті, котрі кажуть: «Де ви бачили Бога? Все з’явилося спонтанно», – потрапили в пастку теорії еволюції та зрештою живуть життям, позбавленим надії. «Чи справді Бог створив всесвіт і нас? Якщо Бог не створив цього всесвіту і всіх речей у ньому, то як ця планета Земля почала існувати?» Чим більше ми досліджуємо царство Божого сотворіння, тим краще можемо зрозуміти, що насправді Бог створив всесвіт і всі речі в ньому. В Біблії написано: «Тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання» (До римлян 1:19-20).

Дивлячись на всіх тварин і рослини на цій землі, а також на всі чудеса природи, ми можемо побачити, що Божа сила і божественність втілилися в них. Наприклад, коли приходить осінь, багато бабок літає в повітрі. Чи знаєте, скільки різних видів бабок існує у всьому світі? Ми знаємо декілька видів, такі як штопальники, смарагдові та водорізи, але в усьому світі налічують більше ніж 6000 різних видів бабок. Бачачи це, ми згадуємо, що Бог сказав про те, як Він створив кожну тварину і рослину за видом її. Бог сказав, що Він створив всіх живих істот за видами їхніми. Ми можемо побачити це, якщо прочитаємо Його Слово.

Оскільки Бог створив кожну істоту за видом її, ми знаємо, що не існує двох цілком однакових істот на цій планеті. Деякі істоти можуть здаватися однаковими для наших очей, але якщо краще придивимося, то побачимо, що вони дуже різні. Під час створення світу людина стала людиною, а тварини були створені за їхніми видами. Лише те, що люди і шимпанзе мають деякі спільні риси, ще не означає, що вони однакові. Все в природі об’являє нам, що вона створена Богом відповідно до Його проєкту. Всі зірки в цьому всесвіті також були створені Богом.

Як було створене людство? Що таке людство? Чи справді нас створив Бог? Чи справді Бог створив планету Земля? Роздумуючи над такими питаннями, ми можемо побачити, що всі ці речі справді були створені Богом. Хоч цілком пояснити, як саме була створена ця земля, було б справді нелегко, очевидним залишається одне: її створив Бог. Ми маємо лише віру в це, адже бачимо, як Слово Боже проголошує, що саме Бог створив небо і землю, й тому знаємо, що воно правдиве, адже віримо в це.

А зараз хочу розповісти вам історію про Ісаака Ньютона, ученого, котрий вірив в Бога, та про те, як він привів одного зі своїх приятелів, вченого-атеїста, до розуміння Божого існування й усвідомлення того, що Бог справді створив цілий всесвіт. Одного дня, коли Ньютон досліджував космос з допомогою свого телескопа, його провідав цей товариш. Вражений красою зірок, Ньютон передав телескоп своєму приятелеві і сказав йому: «Друже, поглянь на ці зірки. Хіба ж ти не відчуваєш Божої руки?» Тоді приятель Ньютона, котрий також був ученим, продовжував глузувати з нього, дивлячись на зірки через телескоп.

«Ти мене розсмішив! Де ж той Бог? Я дивлюся у цей телескоп, але не бачу Божої руки, навіть Його мантії!» Вони навчалися разом в університеті, і тому були хорошими приятелями. Тож Ньютон хотів, щоб його добрий приятель також повірив в Ісуса і отримав вічне життя, але нічого не міг вдіяти, адже завжди, коли Ньютон казав щось про Ісуса, його приятель лише продовжував відстоювати теорію еволюції та атеїзм.

Тоді в Ньютона з’явилася чудова ідея. Він зробив дуже детальну модель земної кулі. Після декількох безсонних ночей і наполегливої праці Ньютон нарешті зробив цей глобус, поклав його на стіл і запросив до себе цього приятеля. У ті дні глобус був надзвичайно великою рідкістю, хоч у наш час вони є всюди. В той час навіть вченим було нелегко зробити глобус. Тож коли приятель прийшов до Ньютона на обід, він зацікавився, побачивши глобус на столі. Крутячи і розглядаючи його, він сказав Ньютону:

«Де ти взяв цей глобус? Чи ти купив його?»

Ньютон відповів: «Ні, він є у мене вже давно. Він сам якось звідкись узявся; це сталося ще до того, як народився мій батько, і відтоді він тут стоїть».

Тоді його приятель сказав: «Та що ти кажеш? Ти ж знаєш, що я обідав за цим столом вже багато разів. Раніше я ніколи не бачив його. Де ти купив цей глобус?»

«Я ніколи не купував його. Він сам тут з’явився».

«Чи ти насміхаєшся з мене? Як може цей глобус просто з’явитися сам по собі? Чи ти розумієш, що кажеш? Як цей глобус може існувати, якщо його ніхто не зробив? Не будь дурнем!»

«Так, ти правий. Справді, я декілька днів працював і зробив цей глобус для тебе. Але ось що я маю на увазі: ти насміхаєшся з мене через те, що я сказав, що цей макет земної кулі з’явився сам по собі, але чому ж ти весь цей час наполягаєш на тому, що дійсна земна куля виникла сама собою? Я хочу поставити тобі ще одне запитання. Біблія каже, що Бог створив усі речі на землі та в небі. То хтось же мусив створити цю планету. Чи вона могла просто так випадково з’явитися?»

«Ні».

«Якщо Бог не створив цієї Землі, то чому ж вона існує?»

«Ну що ж, мабуть вона не існувала б, якби її ніхто не створив».

«Чи тепер ти віриш, що Бог створив цю планету?»

Роздумуючи над цим питанням, приятель Ньютона запитав себе: «Цей макет земної кулі існує, тому що хтось створив його, тож як ця планета може існувати без свого творця?»

Тоді Ньютон сказав своєму приятелеві: «Чи тепер ти бачиш, що Бог існує? Бог створив цю планету і всесвіт, але чи ти віриш у це?»

«Так, мабуть вірю. Тепер я погоджуюся з тобою, що напевно якась вища істота створила всесвіт і всі речі в ньому».

«Саме так. Бог створив цю Землю, цей всесвіт. Він створив також і тебе. Бог створив усе, птахів і тварин. Чи тепер ти віриш?»

«Так, тепер я вірю».

Тоді Ньютон відкрив Біблію і прочитав своєму приятелеві цей уривок: «Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, то Бог» (До євреїв 3:4). Тож приятель Ньютона зрозумів існування Бога. Я не впевнений, чи ця історія правдива, чи вигадана. Але я розповів її, тому що думаю, що вона справді буде корисна для всіх тих, котрі не вірять в існування Бога, відкидаючи Слово Правди, що Бог створив небо і землю.

Яким створінням є людина?

Яким створінням є людина? Хоч всі ми люди, ми насправді не знаємо, якими створіннями є люди. Зі Слова Божого ми повинні спочатку зрозуміти, ким ми є насправді.

Яке є людство? Ми повинні дивитися не тільки на зовнішність та тіло, але на те, що всередині. Ось склянка з водою. Отож ми кажемо, що це склянка води. Але якби в цій склянці був лимонад, то це була б склянка лимонаду, а якби в ній було молоко, то тоді це була б склянка молока. Ми знаємо, що склянка залишається склянкою, але залежно від того, що всередині, її суть може бути дуже різна.

Чи насправді за своєю природою людство добре, чи зле? Біблія каже, що людство зле і брудне за своєю природою. В Євангелії від Марка 7:20-22 написано: «Що з людини виходить, те людину опоганює. Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум». Тому Біблія проголошує, що людство переповнене найрізноманітнішими беззаконнями.

Люди народжуються грішниками. Тому вони не можуть не чинити гріхів протягом цілого свого життя. Вони злі й брудні ще від народження. Іншими словами, насправді людство повне гріхів. Всі люди народилися як нащадки Адама, і тому просто не можуть чинити добрих діл. Людина зла за своєю природою. Наведу декілька прикладів.

В якій країні беруть початок чи не всі модні тенденції? Насправді мода починається з Парижа, столиці Франції. Франція є країною, що найбільш чутлива до моди, навіть більшою мірою ніж Великобританія та Сполучені Штати. Кажуть, що французькі жінки зазвичай дуже марнотратні й особливо люблять своїх домашніх тварин.

У Франції одна молода жінка тримала вдома біле порося як домашню тварину. У мене немає домашніх тварин, тож мені важко це зрозуміти, але тим не менше ця жінка тримала білу свиню як домашню тварину, адже така була остання примха моди. Вона просто любила своє біле порося. Воно було таке симпатичне і приємне, що вона просто не могла відвести від нього погляду. Його крихітний, закручений хвостик був дуже гарний, короткі ніжки просто-таки кумедні, а гладенький животик справді прекрасний. Вона купала своє порося в молоці, щоб його шерсть була блискуча. Більше того, вона навіть кропила його Монбланом, знаменитими французькими пахощами, а також дала своєму поросяті ім’я Монблан. Отож вона дуже турботливо доглядала за своїм білим поросям і дбала про нього.

Одного разу ця жінка мусила поїхати у відрядження на цілий тиждень. Але як бути з її улюбленим білим поросям? Вона не знала, чи має взяти своє улюблене порося з собою, чи залишити вдома. Якби вона взяла порося з собою, то не могла б сподіватися на успіх у бізнесі, але й не хотіла просто залишити його вдома, тому що непокоїлася через те, що ніхто не буде його купати, гратися з ним і дбати про нього. Тож після довгих і неспокійних роздумів вона нарешті вирішила залишити порося вдома. Жінка закрила ворота, але залишила відкритими всі двері в домі, щоб її порося могло ходити, куди йому заманеться; вона залишила достатньо їжі і води, щоб йому вистачило на цілий тиждень; перш ніж вирушити в дорогу, вона також добре викупала порося. А тоді сказала йому: «Моє маленьке дитятко, бережи себе, поки я не повернуся з відрядження. Ось тут я приготувала тобі достатньо їжі. Ти можеш ходити всюди, куди тобі заманеться, а також спати на цьому чистому килимі, котрий я постелила спеціально для тебе».

Навіть зробивши все це, вона все одно не хотіла розлучитися зі своїм поросям, але нарешті поцілувала його на прощання і вирушила в дорогу. Навіть під час своєї подорожі вона тільки те й робила, що думала про своє улюблене порося. Вона дуже хвилювалася, думаючи: «Чи з моїм маленьким, любим поросям буде усе гаразд, адже я так далеко? Хоч би воно не впало у воду!» Нарешті, закінчивши всі справи, наступного тижня вона повернулася додому.

Щойно відчинивши ворота, вона одразу покликала своє порося: «Монблан!», але відповіді не було. Вона обшукала цілий дім, спальню, вітальню і навіть кухню, але її улюбленого Монблана ніде не було. Вона вже була до смерті схвильована, думаючи, що хтось, мабуть, вкрав її порося, аж ось звідкілясь почулося «хрю». Тож вона пішла на звук, а коли знову покликала: «Монблан!», порося почало хрюкати ще голосніше. І як же ви гадаєте, де було це порося?

Монблан сидів на купі сміття в канаві, що була на окраїні саду. За минулий тиждень він з’їв так багато бруду із стічних вод, що його живіт аж роздувся, і лежав там у всьому цьому смітті, так що лише його чотири ноги стирчали, а почувши голос своєї господині, що кликала його, він озвався до неї радісним «хрю». Жінка сказала: «Монблане, негайно йди сюди!», але порося навіть не поворухнулося. Монблан навіть не зрушився з місця, а на обличчі в нього наче було написано: «Але ж мені подобається це місце!» Жінка ніколи раніше не бачила Монблана зі щасливішим виразом обличчя, ніж тоді!

Ця жінка вперше побачила такий задоволений вираз обличчя Монблана, лише коли він лежав у цьому бруді стічних вод. Вона була дуже стурбована. Вона сказала поросяті: «Монблане, ти ніколи не повинен спати в такому місці і їсти цього бруду. Ти мусиш їсти хліб, котрим я тебе годую, пити молоко, котре я тобі даю, гратися в чистій воді, в якій я тебе купаю, і спати в моєму чистому ліжку. Ти не повинен бути у тому місці. Іди-но сюди!» Але біле порося не те що не хотіло звідти вилазити, але й дивилося на жінку цим щасливим поглядом. Отож не дивно, що жінка була справді стурбована всім цим.

Людина схожа на порося з цієї історії. За своєю природою люди народжуються зі всіма брудними гріхами, такими як розпуста, вбивства, гордість, перелюб, крадіжки, нерозум, злі думки і т.д., і саме тому люди не можуть не грішити протягом цілого свого життя. За своєю природою люди народжуються з гріхом у своїх серцях (Книга Псалмів 51:5), тому вони не можуть не чинити зла протягом цілого свого життя та не впадати у відчай, адже саме така природа людства.

Чи порося хотіло б жити у людському домі? Від дня свого народження за своєю природою свиня любить нечистоту і бруд. Звичайно, вона п’є молоко, якщо їй його дають, але від природи свиня любить бруд. Саме тому ми висміюємо неохайних людей, називаючи їх брудними як свиня. Така природа свині. Подібно саме тому, що люди народжуються з гріхом, вони чинять зло. Ось які люди.

Чи за своєю природою людина є добра, чи зла, жорстока чи ніжна, чиста чи брудна? Люди брудні, тому що гріх є в їхніх серцях. Немає нічого бруднішого ніж людство. Тож Біблія каже: «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?» (Єремії 17:9), Дивлячись на людину, ми не повинні дивитися лише на її зовнішній вигляд і на підставі цього судити, що вона чиста і доброчесна. Біблія проголошує, що людство брудне і зле, показуючи бруд, який є в кожній людині, а також усі огидні та злі риси, котрі від неї походять. Ще від народження всі люди мають найрізноманітніші брудні й грішні бажання у своїх серцях.

Протягом своєї довгої історії людство звеличувало себе, тому що люди не знають власної природи. Людина прикрашала свою зовнішність протягом тисяч років. Але тим не менше люди залишаються дуже злими. Хочу навести один приклад, щоб показати вам, що прагнення вбивати походить із людського серця.

В Африці був один вождь. Одного дня під час полювання його син знайшов кумедного малесенького леопарда і приніс його у село. Цей маленький леопард був такий кумедний, що ціле село милувалося ним, отож люди доглядали його, ділячись із ним власною їжею. Через декілька років він перетворився на цілком дорослого леопарда. Люди в селі почали боятися леопарда і зрештою зажадали від вождя, щоб той або убив його, або вигнав далеко з села, адже знали, що рано чи пізно леопард завдасть їм клопоту. Вони знали, що він може погубити будь-кого в селі, як самого вождя, так і його сина та жителів села, і саме тому прагнули або вигнати, або вбити цього леопарда.

Тоді вождь сказав своєму синові: «Люди в селі стурбовані через леопарда, та й я сам також переконаний, що рано чи пізно цей леопард напевно наробить нам шкоди. Тому ми повинні вже зараз вигнати його або вбити». «Батьку, як ти можеш так казати? Протягом всіх цих років я годував і дбав про цього леопарда, тож він ніколи не завдасть нікому шкоди. Поглянь-но». Тоді син поклав свою руку в пащу леопарда, але леопард не кусав. Навіть коли син запхав голову йому в пащу, леопард все одно не кусав його, але натомість лише широко відкрив пащу і лизнув сина. «Батьку, ти ж сам бачиш, леопард вже звик до мене і знає мене дуже добре; тож як він може завдати мені болю? Тим більше, він ще ніколи не скривдив нікого, чи не так? Цей леопард не схожий на всіх інших. Ще з дитинства він ріс серед людей, отож він зовсім не злий. Лише поглянь, який він покірний». Син вождя твердо стояв на своєму, отож жителі села не могли вбити леопарда.

Тоді вождь сказав синові: «Гаразд, але ось що я пропоную. Відтепер годуй його не м’ясом, а зерном. Намагаймося зробити його таким слухняним, як корова на паші». Тож відтоді, за згодою жителів села, леопарда годували лише зерном.

Коли син вождя ходив на полювання, інколи він їхав на спині леопарда. Одного дня,