Ти ніколи не розкриєш секрет Елли

By Владислав Письменний

Граф — цілеспрямована людина, здатна досягати усіх поставлених цілей. Він блискуче вривається в різні професії, однак кидає їх, бо його переслідує відчуття того, що він — не на своєму місці, і мучать незвичайні сни. Аж доки одного дня він не зустрічає дивного незнайомця, схожого на нього самого, і не опиняється втягнутим у боротьбу стародавніх божественних сил, у якій знаходить сенс життя і зустрічає справжнє кохання.

• Language: Українська мова
• Publisher: Strelbytskyy Multimedia Publishing
• Release date: Jun 26, 2023
• ISBN: 9780880046688

Book preview

Розділ 1

Не на своєму місці

— Ти ніколи не розкриєш секрет Елли, — сказала мені темна жінка на руїнах невідомого мені міста.

Архітектура міста мені близька, та руїни і чорні тони ночі надають йому ефекту незнайомості. Я ще ніколи в житті нічим так не переймався. Немов темний туман окутав своїми обіймами цей сон. Чорне небо, величезні блискавки на гучні звуки грому. Я не розумію, де я, що зі мною і чому я тут. У мене немає сил, я поранений, немов після двобою, та не на кулаках, я програв. І от я лежу, знесилений і намоклий від дощу. Бачу ще одну дівчину, яка мені здається знайомою, та бачу я її тільки в цьому сні.. Вона мені щось кричить:

— Розкрий секрет Елли!

Не розумію, що це значить, та чітко пам’ятаю ці слова. Її стан схожий з моїм, та вона на ногах. Одягнена в штани і світлу куртку. Як і по одягу, так і по дівчині було помітно, що в двобої вона теж брала участь. Зачіски не пам’ятаю, волосся було мокре. Та можна сказати, що дівчина темноволоса. Колір очей я не розгледів, між нами було метрів 15, але можу сказати, що вони теж темні. Рукави куртки вона закотила вгору і на руці було помітно частину її тату. До неї підходить ще одна жінка. Одягнута вся в чорне. Схоже на мантію чи плащ. Вона виглядає дуже впевнено. Темна мадам щось несе в руках і на моїх очах безжалісно вбиває дівчину, я прокидаюсь…

Цей сон мене мучив давно, та останнім часом — усе частіше. Раніше я не надто звертав на нього увагу. Думав, що прото треба менше дивитись фантастичних фільмів і читати не художню літературу, а щось корисніше. І тоді моя підсвідомість заспокоїться з такими снами.

Я люблю своє життя, люблю те, чим займаюсь. Я досягнув успіху в роботі, мав дім, машину, чималу суму в банку, багато подорожував. Італія, бачив Рим, Колізей мене заворожував. Венеція, казкове місто-музей на воді, що вже кілька сотень років розпродує втрачену славу і копії стародавніх карнавальних масок. Барселона, Мадрид, Греція, Норвегія — бачив багато всього, як люди живуть, і як їхній життєвий досвід створює очевидні і живі риси національних характерів — певні жести, жарти, розваги, приязнь чи нелюбов до туристів, відкритість одних сторін життя і тріпотіння завіси, за якою приховані таємниці від чужинців.

Мене це захоплювало. Я обожнював спостерігати людей, але не любив бути серед них. Допомагати з тіні — це найкраще пояснення мене щодо людей. Мені дуже подобалось досліджувати нові для мене народи і культури. Одним словом, я любив життя і всі його дива.

Жив у невеликому, проте хорошому лофті в темних тонах. Дерев’яні тони перемішались із сірим мармуром. Мінімалізм у темних тонах. Щодо машини, я знаю, що це лише засіб пересування, та я любив елегантні речі і їздив на фольксвагені фаетоні. Я мав те, про що багато чоловіків лише мріяли. От тільки дівчини наразі не було. Я жив за принципом краще сам, ніж з ким попало. Важко знайти гідну дівчину, особиво якщо я ще і не шукав. Інколи знайомився з дівчатами, та нічого серйозного з цього не виходило. Одноразові зустрічі у мене теж бували, та я почувався після них погано, відчував себе не на своєму місці.

Я чимало читав, ходив у зал, не любив стояти на місці. Саморозвиток приносив задоволення. З дитинства я вирізнявся серед усіх хіба наполегливістю, в іншому був звичайним хлопцем. Вчився посередньо і не любив школу, цікавіше було самому щось вчити, те, що мене дійсно цікавило, а не те, що треба було за словами вчителів, які свої знання самі ніяк не застосовували.

Я займався футболом і був навіть капітаном команди, та пізніше, зрозумівши цінність часу і те, що це мене не прогодує, почав займатись іншими видами спорту. Зрештою, залишився тільки спортзал. Однак бажання перемагати нікуди не поділось. Часто, коли була можливість, грав із друзями в теніс, більярд, боулінг та інші спортивні ігри. Навіть покер мене приваблював — бо і там я можу перемагати. Граю не для участі, граю для перемоги. Якщо програвав, то не заспокоювався, поки не виграю. Але старався не зробити це бажання сліпим і дурним.

З раннього віку я зрозумів, що хотів досягти чогось великого у своєму житті, тому саморозвиток був для мене важливим. Бути сірою масою, простим клерком, дім — робота — кредит — могила мене не влаштовувало.

Часто навіть в компаніях почувався самотнім. Або через не ті інтереси знайомих, або через те, що мене до кінця ніхто не розуміє і відкритись комусь я не бачив сенсу. Я любив самотність, часто наодинці зі своїми думками було в рази цікавіше, ніж не в тій компанії. Була думка, що я народився не у свій час, та замість таких думок я старався думати про позитив, тому що вірив, що думки матеріальні.

Закінчивши інститут, я пішов на роботу, яку мені вибрали батьки. Я пішов працювати помічником успішного адвоката, який був другом сім’ї. Він мене почав вчити всьому, що знав сам. Робота мене не приваблювала, але сам чоловік був цікавим персонажем. Вже тоді я розумів, що тут я тимчасово і старався по максимуму брати корисного від цього чоловіка. Він навчив мене не здаватись і завжди йти до кінця. Мав сильний характер та великий розум. В нього кожна хвилина була розписана. Ранній підйом, зарядка, читання книг, потім душ і робота, зустріч з клієнтами, робота в офісі, ввечері — спортзал і сім’я. В такому режимі якийсь час жив і я. Відвідував безліч курсів, які розвивали мою особистість. В мене так само був кожен день розписаний погодинно. Я створив сам свій графік дня. Зранку відразу після підйому склянка води, потім медитація, візуалізації та афірмації. Холодний душ, сніданок та постановка завдань на день. Потім брався до роботи. Окрім курсів, на які я ходив кожного дня, я ще виконував план свого керівника, який він розробив для мене. Наприкінці робочого дня ми розбирали все те, що я пройшов за день, та які я зробив помилки, щоб більше їх не повторювати. З кожним днем їх було все менше і менше. Я вмів швидко адаптуватися до будь чого, що зустрічав на своєму життєвому шляху.

Настанови мого нового начальника, безліч корисної та розвиваючої інформації не змусили довго чекати мого першого досвіду.

Через два місяці роботи він дав мені першу справу. Я розібрався в документах, навчився аналізувати справи, читати людей. Повторив ще раз чимало інформації про адвокатську справу та закони. Потім перечитав усі свої нотатки, які виписав із прочитаних книжок із психології, щоб краще розуміти і читати людей. Це важливо для роботи, де кожен твій клієнт потенційно може тебе обманювати.

Моєю підзахисною була жінка, яка судилась зі своїм колишнім чоловіком. Справа була в тому, що ця екс-сім’я була дуже багатою і кожен з них хотів собі більше відсудити. Мій наставник розумів, що я зможу рости тільки у боротьбі із сильнішим суперником. Чоловіка захищав адвокат, який вважався другим найкращим у місті після мого керівника. Боротьба була нерівною, хоч я і добре тримався. Виступ перед аудиторією спочатку трохи спантеличив. Багато людей в залі, суддя і присяжні. Всі дивляться на мене, нове обличчя у цій сфері і чекають на мої дії. Всім цікаво, як цей ноунейм буде себе поводити. Я взяв секундну паузу, щоб опанувати емоції, і почав говорити. Та моїх аргументів було замало. Першу справу я програв. Мій суперник в кінці дістав козир із рукава. Доказ, якого не було спочатку, фото зради жінки своєму чоловіку. Шансів у мене не було, та досвід, який я отримав, був безцінний.

Я відразу сказав:

— Дайте мені ще справу.

У мене був вогонь в очах. Я ненавидів програвати і хотів реабілітуватись. Мій наставник так і задумав, щоб я програв у першій справі, щоб я відразу не злетів у небо, переоцінивши свої можливості. Наступна справа не змусила себе чекати.

Я захищав дівчину, яку підозрювали в шахрайстві. Я почав проводити своє розслідування. Вивчивши всі документи, виявив, що слідство не помітило те, що подруга дівчини, яка забезпечувала їй алібі, не була реальною особою. Вона також шляхом шахрайства підробила собі документи. Я це виявив перед останнім засіданням, коли вже майже виграв цю справу. Тут не було нічого важкого, мій суперник не був таким сильним, як попереднього разу, та ще й, як здавалось, докази залізні.

Я домовився з нею про зустріч за день до цього засідання, щоб все розповісти. Ми зустрілись в ресторані. Я як і на роботу, вдягнув свій костюм. Та не чорний як завжди, а темно-сірий в смужку та краваткою під колір сорочки. Вона прийшла теж в елегантній сукні. Зроблений недешевий макіяж та і прикраси були наче як справжні, тому точно не дешеві. Виглядало, наче вона тільки вийшла з дорогого салону, і скорше всього так і було. Сукня була блакитного кольору, як і її очі. З її гарного обличчя не сходила посмішка. Та я розумів, що це все не на чисті гроші куплено. Спочатку я просто з нею говорив, щоб вона розслабилась. Потім почав ще раз розпитувати про її справи, через які на неї подали до суду.

Тут посмішка її зникла. Майже всі її жести та міміка говорили мені про те, що вона не щира. Та я це і так вже знав. Я розплатився в ресторані і сказав, що відвезу її додому. Ми вийшли з ресторану і пішли до моєї машини. Мовчки. Я просто мовчав, а вона, думаю, відходила від того, що я знову ставив ці запитання і від того, що вона давала неправдиві відповіді на них. Ми поїхали до неї. Я пам’ятав адресу з її документів. Вона мовчала і далі, але, здається, була схвильована, можливо, почавши здогадуватись про те, що я все знаю. Я перервав цю тишу.

— Я знаю, що ти винна.

Її побоювання справдились — на обличчі знову з’явилася грайлива посмішка і вона відразу спробувала мене спокусити.

— Але ж ти нікому не скажеш? — сказала, зазираючи мені в очі. Вона спробувала взяти мене за руку.

Я відштовхнув її і сказав:

— Готуйся відповідати перед законом.

Дівчина була дуже красива, і я ледь встояв перед спокусою.

Я її висадив і поїхав додому. Я знав, що вона нікуди не втече, бо вона дуже недурна і знає, що так буде тільки гірше. Та і тікати куди їй не було. Настав день фінального засідання. Я думав порадитись із наставником, та знаючи його нелюбов до винних, прийняв рішення сам. Я дам їй шанс стати кращою. Після нічного катання по місту і деякого часу на роздуми, я прийняв рішення і приїхав додому. Прийняв душ та спокійно ліг спати.

Наступного дня справу я виграв, мій суперник був знищений. Треба було бачити обличчя моєї підзахисної. Я вийшов із зали, вона мене наздогнала.

— Я така вдячна тобі, — сказала вона схвильовано, — ти справжній джентльмен. Ми маємо повечеряти сьогодні разом.

— Мені це не потрібно, — відповів я. — Маєш знати, я слідкуватиму за тобою і якщо дізнаюся, що ти знову утнеш щось подібне, опинишся за ґратами. Я даю тобі шанс змінити свій спосіб життя і почати заробляти чесно.

Я побачив по її очах, що вона мене зрозуміла.

Поки я говорив з синьоокою дівчиною, мій вчитель вже поїхав у відрядження на пару днів по роботі. Я думаю, що це і на краще. Він написав мені смс із привітаннями і вибачився, що не сказав цього особисто, та він мав термінові справи. А я отримав час, щоб усе обдумати.

Після цієї справи багато юридичних компаній у місті спробували переманити мене до себе, пропонуючи велику платню. Мені телефонували і потенційні клієнти. Та я вже вирішив не продовжувати свою кар’єру адвоката. Як тільки мій наставник повернувся і був готовий зі мною поговорити, я до нього прийшов.

— Я дуже вам вдячний. Ця виграна справа — ваша заслуга.

— Однак я лише відкрив те, що завжди було в тобі, — відповів він банальністю.

— Але я хочу іншу роботу. Робота адвоката — це не моє. Так, у мене добре вийшло і я знаю, що досягну в цій справі успіху, та все ж хочу іншого. Мені треба або йти зараз, або бути адвокатом до кінця життя. Я вирішив піти.

Він не був у захваті, бо розумів, що потенціал у мене великий і він бачив у мені свого наступника. Але вмовляти не збирався — розумів, що сенсу нема. Ми потиснули один одному руки і розійшлись.

Такі рішення не легкі. Ця робота гарантувала мені і кар’єру і забезпечене життя. Та і сил, і часу я не мало на неї витратив. Та все ж я не злякався йти за покликом свого серця. І вже знав, куди піду. Мене завжди приваблювала архітектура. Різні архітектурні мови у різних культурах. Те, як на порожньому місці будувалися величезні хмарочоси, як проектувалися і створювалися розкішні будинки та лофти. Але, крім естетичного захоплення, про архітектуру я нічого не знав.

Я прочитав та проаналізував відгуки про всі архітектурні курси у місті, і записався на один з них ще два тижні тому. Архітектором після нього я не став, але вже уявляв, що таке архітектура. Графік мого дня майже не змінився, тільки тепер всі мої години, які я витрачав на адвокатську справу, почав витрачати на архітектуру. І в кінці дня сам аналізував всю інформації і підбивав підсумки.

Я записався на прийом до головного архітектора міста. Це був великий офісний хмарочос. Саме перебування в ньому мене вже заворожувало. Мене посадили на диван навпроти столу його секретарки. Виглядала вона симпатичною. Елегантний костюм із піджака і спідниці та сильний аромат її парфумів, які я відчув іще в коридорі. Вона щось собі писала в записник.