Курячі билиці в реаліях війни. Книжка друга

By Лідія Гулько

Триклята війна не тільки людиновбивча. Вона немилосердна й до живих. Виснажує сили і мозок, руйнує звичний для людини світ. З цієї причини у творі жодної вигаданої історії, або побрехеньки. Одні билиці.
Авторка називає курей своїми бойовими подругами. Пернаті надихали її до писання під час перебування в селі в 2022 році. 
Прикрасили і доповнили книжку афоризми про курей, складені народами світу.
Книжка для дозвілля дітей і дорослих. 

• Language: Українська мова
• Publisher: Strelbytskyy Multimedia Publishing
• Release date: May 10, 2023
• ISBN: 9780880046206

Book preview

Мої бойові подруги – курочки

2022 рік

1. У середині березня мене, змучену постійним перебуванням у бомбосховищі Київської середньої школи № 163, привіз до села Криве Озеро волонтер Саша Ковтун.

Я увійшла в батьківську хату й опустилась на стілець. Мій погляд полинув через вікно. У дворі гуляли пухнасті кури. Чубарочку відразу впізнала. Перезимувала рябенька Сара, маленька Біла і попеляста Фуся. Останню сестра називає Басею, бо її високий голос змінився, став грубим.

Курей мало. Минулої весни, коли сестра на ринку купляла курчат, продавець підсунув їй одних півників. Як тут не згадати народну прикмету: перед війною народжуються переважно хлопчики. Таке явище, виходить, притаманне й тваринам. Дивний зв’язок неминучих подій у природі.

2. Наша сусідка, тітка Марія, взимку померла. Обійстя без господарки сумувало й заростало дикими травами. Тишу порушували тільки наші кури. Поникавши закинутим двором, вони вилітали на цямрину закритого колодязя. Звідти через відчинену хвіртку добре проглядався наш двір, на якому зранку до вечора товклися дві сестри.

Неждано негадано на покинутий двір таємно проник ворог. Перелякані кури з гучним криком примчали на рідне подвір’я.

Птахи поводилися вкрай неспокійно. Але чому їх лише три? Де Бася?

Я обійшла тітчин двір. Знайшла в загорожі отвір. А ще серед двору в бур’янах − купку темно-сірого пір’я. Ні слідів крові, ні залишків курятини… Ворога з серцем назвала рашистом.

Цього дня ми з сестрою сумували. Згадували добрим словом Басю. Те, яка вона розумниця, красива, пухнаста і несла найбільші яйця. Принишклі кури сиділи на купі дров, з якої зійшли, коли сонце скотилося за горизонт.

3. Минуло кілька днів. І от в неділю сестра привезла з ринку десяток білих курчат. Гордо сказала: «Одні курочки». Я подумала: «Знову крайнощі». Запитала сестру: «Якої курочки породи?». Але вона про те чомусь продавця не спитала. «Напевно, сріблястої», − гадаю собі, розглядаючи білих птахів. Вони вже чималенькі. Їм, можливо, два місяці.

Другого дня сестра поїхала на роботу. Тож догляд за курчатами ліг на мене.

Курчатка звикають до мене, мого голосу. Коли їх сестра по поверненні випустили з хліва у двір, то вони ходили за мною, мов за квочкою. Загалом були тихі, покірні й безініціативні. Причину я пояснювала відсутністю у зграї півника. Хоча завдяки слухняності вони, напевне, й вижили. Адже навесні лисячі зграї надміру активні.