Микола Вороний. Найкращі твори. Ілюстроване видання: Блакитна Панна, Євшан-зілля, Інфанта, Іванові Франкові, Легенда

By Микола Вороний

Микола Вороний — постать в українській культурі неординарна. Щоб переконатись у цьому, досить згадати, що він був поетом, перекладачем, критиком, істориком літератури, публіцистом, актором, режисером, редактором, дослідником національного театру, світової та вітчизняної драматургії, громадським діячем. Своєю творчістю він обстоював думку про необхідність модернізації української літератури, орієнтації її на Європу. Страдницький образ підневільної, рідної поетові землі гарячим струменем проходить через усю його творчість. Не може примиритися зболена душа поета з тим, що «...люди — невільники німі, на їх устах печать». Не коритися долі, а боротися
За Україну, За її долю, Зачесть і волю, За народ! 
— таке творче кредо Вороного-патріота.
Зміст:
1. Блакитна Панна.
2. Євшан-зілля.
3. Інфанта.
4. Іванові Франкові.
5. Легенда.

• Language: Українська мова
• Publisher: Strelbytskyy Multimedia Publishing
• Release date: Aug 24, 2022
• ISBN: 9780880038690

Book preview

Блакитна Панна

Finale

Шість літ щодня надіятись і ждати,

Шість літ в огні горіть і не згорать,

Удари стріл з руки коханої приймати

І все прощать!..

Свій біль тяжкий я переміг любов’ю,

Для неї всі образи переміг,

І виспівав тебе, омивши серце кров’ю,

Потоком сліз.

Зорій же ти, мій образе пречистий!

В тобі я власну мрію покохав…

Благословен той час великий, урочистий,

Як ти повстав!

І ось тепер всім страдникам нещасним

В своїх піснях я образ той несу:

Відбити в душах їх сіянням чистим, ясним

Його красу.

Memento mori!

Дівчино-серденько! Ти мов рожевий цвіт

Напрочуд кожному пишаєшься красою.

Хто раз тебе уздрить, забуде цілий світ

І мимохіть услід полине за тобою.

Та знай: краса твоя непевна, як туман.

Минуть літа, і що ж? Погаснуть очі-зорі,

Змарніє личенько, зігнеться пишний стан

І зникне навіть тінь краси…

Memento mori!

Тепер тобі весь світ здається чарівним,

Він манить, зваблює — таємний та чудовий…

Але настане час, і досвідом тяжким

Розвіється украй твій запал поверховий;

Прибави світові обернуться у дим

І, зраджена життям, ти схилишся у горі,

Що марно вік минув на бенкеті гучнім

І ти на заході життя…

Memento mori!

Vae victis

Я знемігся, згорів… Моє серце на попіл зотліло.

Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга,

І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло…

Я знемігся, згорів… Моє серце на попіл зотліло,—

В нім погасла снага.

Мов свобідний орел, моя думка в просторах шугала.

І я, спраглий, схилявся і пив із криниці знаття.

Ні, не марно я жив,— я боровся, шукав ідеала,

Мов свобідний орел, моя