Собака на сіні

By Феликс (Feliks) Лопе де Вега (Lope de Vega)

«Дивом природи» та «феніксом серед письменників» називали сучасники Лопе де Вегу (1562—1635) — творця іспанської національної драматургії. Понад 2000 п’єс, 21 том поетичних та епічних творів — такий творчий внесок митця не лише в іспанську, а й у світову культуру.

В основу сюжету комедії «Собака на сіні» (1615), однієї з найяскравіших п’єс іспанського драматурга, покладено історію знатної і багатої графині Діани де Бельфлор, яка закохалася у свого секретаря Теодоро, та не наважується ані дати волю серцю, ані віддати коханого іншій, бо на перешкоді її пристрасті стає дворянська честь. На допомогу закоханим приходить Трістан — кмітливий пройдисвіт, і Теодоро раптом перетворюється на знатного вельможу і дворянина, що не поступається Діані ані багатством, ані древністю роду.

У цьому виданні п’єса «Собака на сіні» представлена двома перекладами. Один із них, що побачив світ наприкінці 50-х років ХХ століття, належить відомому українському перекладачеві Миколі Лукашу, другий, здійснений нещодавно, — українському поету, письменнику Олексію Кононенку. Отже, український читач матиме змогу порівняти й оцінити обидва переклади і вкотре насолодитися безсмертною комедією, яка вже понад 400 років привертає увагу глядачів в усьому світі.

• Language: Українська мова
• Publisher: Folio
• Release date: Jan 20, 2020
• ISBN: 9789660372689

Book preview

Собака на сіні ISBN 9789660372689 Copyright © 2020, Folio Publishing

Анотація

«Дивом природи» та «феніксом серед письменників» називали сучасники Лопе де Вегу (1562—1635) — творця іспанської національної драматургії. Понад 2000 п’єс, 21 том поетичних та епічних творів — такий творчий внесок митця не лише в іспанську, а й у світову культуру.

В основу сюжету комедії «Собака на сіні» (1615), однієї з найяскравіших п’єс іспанського драматурга, покладено історію знатної і багатої графині Діани де Бельфлор, яка закохалася у свого секретаря Теодоро, та не наважується ані дати волю серцю, ані віддати коханого іншій, бо на перешкоді її пристрасті стає дворянська честь. На допомогу закоханим приходить Трістан — кмітливий пройдисвіт, і Теодоро раптом перетворюється на знатного вельможу і дворянина, що не поступається Діані ані багатством, ані древністю роду.

У цьому виданні п’єса «Собака на сіні» представлена двома перекладами. Один із них, що побачив світ наприкінці 50-х років ХХ століття, належить відомому українському перекладачеві Миколі Лукашу, другий, здійснений нещодавно, — українському поету, письменнику Олексію Кононенку. Отже, український читач матиме змогу порівняти й оцінити обидва переклади і вкотре насолодитися безсмертною комедією, яка вже понад 400 років привертає увагу глядачів в усьому світі.

Лопе де Вега

Собака на сіні

Чудодійство перекладу в оживленні класики

Нелегка це справа, справа перекладацька. Переклад має донести до сьогоднішнього читача і, якщо йдеться про драматургічний твір, глядача принадність оригіналу. Підкреслюю: сьогоднішнього читача і глядача. При цьому в ідеалі переклад класичного літературного твору має бути конгеніальним оригіналові. Адже тільки за умови проникнення перекладачем у глибину авторського задуму й духовного прийняття його, передачі, в разі потреби, мелодики віршованих діалогів і, головне, співвіднесення його із сучасністю може бути досягнута бажана відповідність. Тому перекладачами стають, як правило, непересічні поети, письменники, літературознавці. Це в ідеалі, звісно.

Спробую розкрити деякі секрети перекладацької творчості. Є принаймні два погляди на мистецтво перекладу літературних творів. Поглядів нібито таких, що суперечать один одному. Перший: переклад має бути максимально наближеним до оригіналу — жодних відступів від нього. Безперечно, що й казати. Але нерідко трапляється, що, схиляючи голову перед генієм, перекладач мимоволі вдається до буквалізму, й тоді втрачається багатозначність авторської метафорики, а інколи і зміст того чи іншого епізоду. Маємо переклад російською «Фауста» великого поета Бориса Пастернака. Та ось: «О мгновенье! Ты прекрасно, повремени!» Чудово сказано! Але — як це «повремени»? І про що, власне, йдеться у Гете? Знайшов Фауст сенс життя й на цьому — все, миттєвість зупинилася, життя завмерло? У Гете інакше: знайшовши жадане, герой прагне жити далі у вимірі знайденого. Й тоді куди доречнішим, як на мене, буде: «Миттєвосте чудова, зупинись, ТРИВАЙ!» Це, звісно, виходячи із задуму твору. Саме «ТРИВАЙ» визначає сутність намірів героя, якщо виходити з його надзавдання, наскрізної дії.

Або у «Гамлеті» в перекладі російською, зробленому тим же Пастернаком, хрестоматійна фраза — початок монологу героя — звучить так: «Быть или не быть? Вот в чем вопрос...» Нібито точно, як в оригіналі. А чи тільки в цьому сенс запитування Гамлета до самого себе? У Шекспіра, як мені видається, йдеться не про окремий трагічний випадок несправедливості, з яким зіткнувся герой, а про болісні роздуми Гамлета щодо споконвічної несправедливості, з якою стикається людина, вирішуючи питання захищати справедливість чи уникнути боротьби. Ось тоді й народжується у мене: «Питання СПОКОНВІЧНЕ: бути чи не бути, / Шляхетність духу в розпачі на роздоріжжі...» Саме СПОКОНВІЧНЕ, бо воно поставало перед людиною і до Гамлета, й у гамлетівські часи, і постає сьогодні перед кожним з нас. І те, що Гамлет ставить перед собою споконвічні запитання, робить його героєм на всі часи.

От ми й торкнулися другого погляду на мистецтво перекладу: доцільності інтерполяції. У випадку перекладацької діяльності це означає право перекладача на внесення своїх слів і фраз, відсутніх в оригіналі, але які відповідають сутності задуму автора.

Ми підійшли до ще одного дуже важливого аспекту перекладу, а саме перекладу драматургічного твору. Літературний твір адресований читачеві, драматичний же — читачеві, режисерові, акторові і глядачеві. Адже весь цей масив тексту доведеться не тільки читати, але й вибудовувати словесну дію на сцені, промовляти зі сцени й таким чином донести до глядача задум драматурга. Актор має зробити цей текст своїм, а не мудрувати, награючи, над старовинною лексикою, розшифровуючи хитромудрі метафори. Саме тому я, режисер і перекладач, переконаний, що перекладати, ТОБТО спілкуватися із СУЧАСНИКАМИ, треба сучасною мовою. Не штучно осучаснювати мову автора, але, по можливості, зробити її близькою і зрозумілою. Погодьтесь, якби Гете писав «Фауста» сьогодні, він прагнув би бути зрозумілим сьогоднішньому глядачеві.

І тут на моєму перекладацькому шляху, на презентації перекладів стався курйозний випадок. Відому сцену, коли Мефістофель зваблює Фауста у Вальпургієву ніч, я розпочав так. Вальпургієва оргія у розпалі. Спокусливі, напівоголені дівчата в екстазі наближаються до прибулих. У Фауста розпалилися очі. Він увесь тремтить у передчутті небачених насолод. А тут іще спокушений Мефістофель підкидає:

«І знаю ж я — суцільний це обман,

Та очі наче застила туман:

Побачу відьму — і до сексу зносить...

Ти — молоду, а я стару — вперед!»

Раптом зривається з місця один із присутніх на презентації і, захлинаючись, волає: «Де ви знайшли у Гете слово СЕКС?» Справді, шановний, цього слова у тексті Гете немає, але те, що воно у вжитку ще з часів Римської імперії, сумніву не підлягає. Як і те, що Гете — видатний вчений-природознавець — вживав його неодноразово. Можна, звісно, було б перекласти так: «Побачу відьму — і спокуса точить», чи ще якось «пристойніше», але навіщо? Сьогоднішній молоді сексуальний Мефісто буде куди зрозуміліший, аніж благопристойний, якого тим не менш «спокуса точить». Та й Фауста це підштовхне до дії. А глядач сприйме цю пригоду як, скажімо, випадок на дискотеці, чом би й ні?.. І автор, гадаю, нас зрозумів би.

Українська перекладацька школа має плідні традиції. Ми знаємо переклад українською «Гамлета», зроблений у 70-х роках ХIХ століття драматургом Михайлом Старицьким, у часи, коли Шекспір був заборонений для української сцени. У цьому перекладі п`єса йшла у відомому аматорському колективі Старицького за участю Миколи Лисенка. І таким чином «Гамлет» увійшов до української театральної культури, хоча поставлений був у професійному театрі набагато пізніше. Письменник, літературознавець Михайло Рудницький переклав «Гамлета» у роки Другої світової війни на замовлення першого українського Гамлета Володимира Блавацького, і ця вистава йшла в українській професійній трупі на сцені Львівського оперного театру. Сьогодні «Гамлет» у перекладі письменника Юрія Андруховича йде на сцені Київського академічного Молодого театру, а в моєму перекладі — на сцені Коломийського академічного драматичного театру імені Івана Озаркевича.

До чого я веду? Абсолютно досконалих, раз і назавжди взірцевих перекладів у природі не існує. Драматургічна класика не повинна мати одного-єдиного перекладу. Це нонсенс. Мистецтво перекладу живе у часі. Микола Вороний вважав, що переклади мають з’являтися щопіввіку. Сказано фігурально, але, по суті, вірно. Переклади повинні час од часу оновлюватись — з точки зору зміни психології сприйняття і, зрештою, у намаганні віднайти нові смислові нюанси класичного твору, співвідносні сучасності.

Хотілося, щоб оці міркування допомогли вам у сприйнятті двох пропонованих перекладів перлини блискучого іспанського драматурга Лопе де Веги — комедії «Собака на сіні». Один з них, що побачив світ наприкінці 50-х років минулого століття, належить відомому українському перекладачеві Миколі Лукашу, другий — українському поету, письменнику Олексію Кононенку, здійснений нещодавно. Не намагайтесь збагнути, який з них кращий, це взагалі не критерій. Певен, ви знайдете цінне і змістовне в обох перекладах, наштовхнетесь у них і на певні недосконалості.

Переклад Миколи Лукаша, принципово уникаючи буквалізму, вводить до української мови маловідомі і маловживані слова. Збагачуючи мовну лексику, він знаходить асоціативну метафорику. Його переклад належить своєму часу. Звідси очевидні чесноти — демократична мова, близька до розмовної української тих часів. Перед нами постає така собі, не перебільшити б, українізована Іспанія.

Але помітні і певні недоліки: переклад до деякої міри страждає русизмами і полонізмами. Беру навмання: «Собака на сіні», дія перша, ява шоста: «Те ж казав вам завше й я: треба гнати втришия». Втришия? Або йдеться про капелюх: «Та підкласти іншого не міг я вроді». Вроді?.. Чи кількаразове звернення служниці до господині: «Прошу пані!». Пані?.. Але ж в Іспанії, на відміну від Польщі, звертаються «сеньйоро»... Ось ще одна з реплік перекладу Миколи Лукаша: «Почуття — потвора злая, / що наш розум жре весь вік, / як сказав поет іспанський. / Та на цей недолік панський / є один хороший лік». «Жре» — замість «жере»? «Лік» — це ж як? Ліки! А «лік» задля рими — чи не занадто? І знов — «недолік панський»...

Втім, і в найсучаснішому перекладі Олексія Кононенка зустрічаємо: «Ви кликали, шановна пані?» Невже заради рими: пані — Діані?.. Наведені приклади доводять, що шлях до перекладацької досконалості ще попереду.

Та в цілому мова перекладу Олексія Кононенка органічна для сьогоднішньої української лексики, вживаної для спілкування української інтелігенції. І все це без усякого насильства над мовою оригіналу і з бажанням якнайточніше, без спрощень і запобігань перед читачем розшифрувати задум драматурга.

Позитивних прикладів обох перекладів наводити не стану, їх багато, немає сенсу всі наводити, ви маєте самі ними насолодитись, віднайшовши у тексті.

Тож український читач отримає головне — прилучення до перлини світової драматургічної класики в обох перекладах, бо обом перекладачам вдалося, на мій погляд, проникнутися глибинами творчого задуму великого іспанського драматурга з різними смисловими нюансами. Прагніть збагнути невмирущість світової класики, яка оживає в усі часи, відкриваючись сучасному українському читачеві і глядачеві завдяки талановитим перекладам, здійсненим у різні часи.

Велику справу робить просвітницьке видавництво «Фоліо», пропонуючи обидва переклади «Собаки на сіні». У наші драматичні часи оптимістичні, повнокровні, життєстверджуючі твори Лопе де Веги мають ожити у читацькій свідомості й на українській сцені у найліпшому перекладацькому вигляді.

Тож приємного і корисного читання! Співставляйте, вибирайте, сполучайте...

І до зустрічі у глядацькому залі українського театру на прем’єрі «Собаки на сіні»!

Ростислав Коломієць,

режисер, історик театру,

театральний педагог, перекладач

Собака на сіні. Комедія. Переклад Миколи Лукаша

Дійові особи:

Діана — графиня де Бельфлор.

Теодоро — її секретар.

Марчелла

Доротея

Анарда

Октавіо — її кастелян.

Фабіо — її камердинер.

Граф Федеріко.

Граф Людовіко.

Маркіз Рікардо.

Трістан — лакей у Теодоро.

Камілло — паж.

Леонідо

Челіо

Фуріо

Лірано

Антонелло

Діється в Неаполі.

Дія перша

Зал у графининому палаці.

Ява перша

Теодоро і Трістан, тікають.

Теодоро

Утікай скоріш, Трістане!

Трістан

От так вилазка невдала!

Теодоро

Певно, нас вона впізнала?

Трістан

Хто ї зна... Можливо, пане.

Ява друга

Діана.

Діана

Не тікайте, зупиніться!

Ну ж бо! Хто ви, кавалере?

Що це, справді, за манери?

Я кому кажу? Верніться!

Люди! Слуги! Де ви ділись?

Все мов вимерло кругом...

Це ж не привид, не фантом,

не вві сні мені приснилось.

Гей! Чи всі вже полягали?

Ява третя

Фабіо, Діана.

Фабіо

Пані кликали мене?

Діана

Зло мене бере страшне

на таких, як ти, оспалий.

Зараз же біжи і взнай,

що тут був за чоловік;

при мені він щойно втік

З цеї зали.

Фабіо

Ай-ай-ай!

Діана

Щоб одна нога була

тут, а друга там!

Фабіо

Іду.

Діана

Та вертай скоріш, я жду.

Фабіо

Зараз, зараз... Ну й діла!

(Виходить.)

Ява четверта

Октавіо, Діана.

Октавіо

Чув я, чув я те гукання,

я, повірте, ще не спав;

та не думав, не гадав,

щоб то ви кричали, пані.

Діана

Гарні, гарні в мене слуги,

та і з кастеляном горе...

Все б вам спати, непровори,

лежебоки, ледацюги!

Уночі в моїй господі

ходять люди вже чужі —

і нічого не кажи!

Ні, Октавйо, мабуть, годі!

Далі буде ще й не те,

ви ж турбуєтесь не конче...

Так-то, вірний охоронче,

ви мене стережете?

Октавіо

Чув я, чув я те гукання,

я, повірте, ще не спав;

та не думав, не гадав,

щоб то ви кричали, пані.

Діана

Йдіть лягайте. То не я.

Не хвилюйтесь, ради Бога.

Октавіо

Пані...

Ява п’ята

Фабіо; ті, що й були.

Фабіо

Там нема нікого.

Він іщез,