Пастушок і король ельфів (Pastushok і korol' el'fіv)

By Г.В. (G.V.) Матвєєва (Matvєєva)

Улюблені казки! Нові чарівні історії! Збірка казок перенесе дітлахів до країв, де мешкають велетні й тролі, королі та шляхетні ельфи, чаклуни й хоробрі мисливці. (Uljublenі kazki! Novі charіvnі іstorії! Zbіrka kazok perenese dіtlahіv do kraїv, de meshkajut' veletnі j trolі, korolі ta shljahetnі el'fi, chakluni j horobrі mislivcі.)

• Language: Українська мова
• Publisher: Family Leisure Club
• Release date: Oct 20, 2021
• ISBN: 9786171224285

Book preview

Гедлівер

Ісландська казка

Розповідають, що в останні роки папства¹ на сході Ісландії в Боргар-фіорді на хуторі Квол жила заможна родина. У них було багато худоби, і вони тримали кількох робітників. Неподалік від цього хутора в горах жила скеса², але люди ніколи не вважали її небезпечною.

Одного разу різдвяної ночі господар Квола вийшов з дому й не повернувся. Довго його шукали, та так і не знайшли. А через рік, знову на Різдво, зник один із робітників. Його теж не знайшли, і ніхто не знав, що з ним сталося. Після цього випадку господиня Квола з усіма дітьми вирішила переїхати на інший хутір. У неї було чотири корови, одна отелилася наприкінці літа. За два дні до від’їзду з Квола господині наснився сон. Їй снилося, ніби до неї прийшла незнайома жінка в старовинному ісландському вбранні, на вигляд небагата, дружньо привіталася й сказала так:

— У тебе вже отелилася одна з корів, а в мене корова отелиться тільки перед Різдвом. Мої троє малюків сидять без молока, тому прошу тебе: щодня, як годуватимеш своїх робітників, наливай і мені молока в дзбанок, який ти знайдеш на полиці в себе в комірчині. Мені відомо, що через два дні ти збираєшся переїхати в Гілсаурведлір, тому що тобі боязко залишатися тут. Це зрозуміло, адже ти не знаєш, чому зникли твій чоловік і робітник. Я відкрию тобі цю таємницю, тільки прошу тебе залишитися в Кволі й виконати моє прохання, а ще я дам тобі добру пораду й допоможу позбутися нечистої сили.

Промовивши це, жінка зникла, а господиня прокинулася й замислилася. Займався день, вона встала й у комірчині на полиці знайшла дерев’яний дзбанок. Господиня наповнила його молоком і поставила на полицю. Дзбанок тієї ж миті зник, а ввечері знову з’явився на колишньому місці.

Майже до самого Різдва господиня наповнювала дзбанок молоком, а в ніч на месу Торлаука³ їй знову наснився сон. До неї прийшла та сама жінка, лагідно привіталася й сказала:

— Ти навіть не намагалася дізнатися, хто ж стільки часу бере в тебе молоко. Дякую тобі! Але тепер я відкриюся: я — аульва⁴ і живу по сусідству з твоїм будинком на пагорбі. Ти вчинила благородно, але більше я не маю потреби в молоці: моя корова вчора отелилася. Прийми ж від мене на знак подяки невеликий подарунок, який я поклала на полицю, де колись ставила свій дзбанок. А ще я розповім тобі, куди зникли твій чоловік і робітник, і навчу, як врятуватися від неминучої біди. Річ у тому, що в скеси, яка живе неподалік, дуже ледачий і примхливий син. Він не хоче пасти її овече стадо, й ось тому вона потягла твого чоловіка й вашого робітника: їй потрібно було, щоб хтось випасав овець і доглядав за ними. Тепер небезпека загрожує й тобі, тому що нікому прясти овечу вовну. На Різдво, рівно опівночі, тобі раптом заманеться вийти з дому — виходь. У дворі ти побачиш величезну потворну скесу, вона схопить тебе, перенесе через луг, перейде річку й попрямує до гори Стадарф’ядль. Дай їй відійти від річки подалі, а там скажеш: «Що це я чую?» Вона запитає: «А що тобі чується?» Ти скажеш: «Мені чується, ніби хтось кличе: Матусю Гедлівер! Матусю Гедлівер!» Вона здивується, бо жодна людина не знає її ім’я, і скаже: «Напевно, це мій син!» Тут вона кине тебе на землю й помчить додому. Я тим часом розкрию навстіж усі ворота, щоб її вівці розбіглися по окрузі. Скеса дуже розгнівається. Поки велетка буде сперечатися з сином через овець, ти потихеньку звільниш чоловіка й робітника. Тоді не баріться й біжіть! Вам треба добігти до церкви, поки вона зрозуміє, що сталося. А якщо у вас не вистачить сил, я допоможу. І пам’ятай: скеса терпіти не може церковного дзвону.

Коли господиня прокинулася, уже розвиднілося. Вона пішла в комору й знайшла на полиці вузол, а в ньому лежала красива, майстерно пошита сукня. Вона взяла її і сховала в скриню. Настав Святвечір, усе було тихо й спокійно. Опівночі мешканці Квола вже міцно спали, не спала тільки господиня. Раптом їй дуже захотілося вийти з дому. Вона вийшла, і тієї ж миті величезна скеса схопила її, перестрибнула з нею через луг і попрямувала вбрід через річку. Жінка тремтіла від страху та ледве вимовила:

— Що це мені чується?

— А що тобі чується? — запитала скеса.

— Мені чується, ніби хтось кличе: «Матусю Гедлівер! Матусю Гедлівер!» — відповіла господиня Квола.

А далі було все точнісінько, як передбачила аульва. Вівці скеси розбіглися, немов їх хтось налякав. Скеса кинула жінку й побігла до свого житла. Господиня Квола, ховаючись за вівцями, пішла за велеткою. Вона звільнила свого чоловіка й робітника з неволі, і вони щодуху поспішили до селища. І тут їх ніби хтось під руки підхопив, так їм стало легко бігти. Тільки раптом по кам’янистому схилу Стадарф’ядля з гуркотом посипалося каміння, й у яскравому світлі місяця господарі Квола побачили, як через улоговину до них мчить велетка. Жінка злякалася, аж їй в литках застигло, і вона неодмінно впала б, але чоловік підхопив її і доніс до самої церкви. Усі троє вбігли всередину й зачинили за собою двері. У церкві було багато народу, дзвонар з усієї сили вдарив у дзвін. Паперть затремтіла від чиєїсь важкої ходи, і люди побачили у вікні потворну скесу, яка страшно закричала, почувши дзвін, вибила ногою великий шматок церковної стіни й побігла геть, затуляючи вуха. Господарі Квола відстояли в церкві вранішню службу й обідню, а потім разом із робітником вирушили додому, радіючи своєму незвичайному порятунку.

1 Тобто перед 1540 р., коли офіційною релігією в Ісландії стало лютеранство. (Тут і далі прим. ред.)

2 Скеса — в ісландському фольклорі величезна потворна стара жінка, яка живе в гірській печері.

3 Торлаук — єдиний ісландський католицький святий.

4 Аульви — в ісландських казках добрі й гарні чарівні істоти, схожі на ельфів.

Гілітрутт

Ісландська казка

Жив за давніх часів один молодий працьовитий селянин. Був у нього свій хутір із великими пасовищами й багато овець. Та ось він одружився. Дружина йому, на лихо, попалася ледарка. Цілими днями вона била байдики, навіть обід чоловікові лінувалася приготувати. Та чоловік не міг із цим нічого вдіяти.

Одного разу восени приносить він дружині великий мішок вовни й велить за зиму спрясти всю вовну й виткати з неї семирягу⁵. Дружина навіть не глянула на вовну. Час іде, а вона й не думає братися за роботу. Хазяїн час від часу нагадує їй про вовну, тільки вона й вухом не веде.

Якось раз прийшла до хазяйки величезна потворна баба й попросила допомогти їй.

— Я тобі допоможу, але й ти маєш зробити мені одну послугу, — відповідає хазяйка.

— Це справедливо, — говорить баба. — А що я повинна для тебе зробити?

— Спрясти вовну й виткати з неї семирягу, — відповідає хазяйка.

— Давай сюди свою вовну! — говорить баба.

Хазяйка притягла весь мішок. Баба скинула його на плече, як пушинку, і каже:

— У перший день літа я принесу тобі семирягу!

— А як я з тобою розплачуся? — запитує хазяйка.

— Ну, це дрібниці! — відповідає баба. — Ти повинна будеш із трьох разів угадати моє ім’я. Угадаєш — і добре, більше мені нічого не потрібно.

Хазяйка погодилася на цю умову, і баба пішла.

Наприкінці зими хазяїн знову запитав у дружини про вовну.

— Не хвилюйся, — відповідає дружина. — У перший день літа семиряга буде готова.

Хазяїн промовчав, але запідозрив недобре.

Тим часом наближалася весна, і хазяїн став помічати, що його дружина з кожним днем стає дедалі похмурішою й похмурішою. Видно, що вона чогось боїться.

Почав він у неї випитувати, чого вона боїться, і зрештою вона розповіла йому всю правду — і про величезну бабу, і про вовну. Хазяїн збагнув, що накоїла дружина:

— Що ж ти, дурна, наробила! — сказав він. — Адже то була не проста баба, а скеса, що живе тут у горах. Тепер ти під її владою, добром вона тебе не відпустить.

Якось раз пішов хазяїн у гори й набрів там на купу каміння. Спершу він навіть не звернув на неї уваги. Та раптом чує: стукає щось у камінній купі. Підкрався він ближче, знайшов щілину між каменями й заглянув усередину. Дивиться: сидить за ткацьким верстатом величезна потворна баба, ганяє човник і співає собі під ніс про те, що ніхто не знає, як її звуть. А ім’я її — Гілітрутт.

Та знай собі тче. Зрозумів хазяїн, що це та сама скеса, яка приходила до його дружини. Побіг він додому й записав її ім’я, тільки дружині про це нічого не сказав.

А тим часом дружина його від туги та від страху вже й з ліжка підводитися перестала.

Пошкодував її хазяїн і віддав їй папірець, на якому було записане ім’я велетки. Зраділа дружина, та все одно тривога її не відпускає: лячно, що ім’я виявиться не те.

Та ось настав перший день літа. Хазяйка попросила чоловіка не йти з дому, але він їй сказав:

— Ні-ні. Ти без мене зі скесою змовилась, без мене й розраховуйся, — і пішов.

Залишилася хазяйка в домі одна. Раптом земля затряслася від чиїхось важких кроків. Це з’явилася скеса. Хазяйці вона здалася ще більшою й потворнішою, ніж колись. Жбурнула скеса на підлогу шматок семиряги й закричала, аж