Листи Від Душі

By Roberta Mezzabarba

Джулія Фарнезе, жінка, яка перетинає час, щоб знайти в цьому романі свою спокуту. Її справжня історія розповідає про жінку, яка виходить далеко за межі постаті Нареченої Христа, якою вона була відома в усьому світі. Авторка окреслює профіль сильної жінки, яка, звільнившись від кайданів сім'ї, яка виховувала її до покори, відроджується з її попел

• Language: Українська мова
• Publisher: Tektime s.r.l.s.
• Release date: Jan 16, 2024
• ISBN: 9788835460312

Book preview

Зображення

Передмова

сокоповажні читачі, я хочу заздалегідь подякувати вам від першої особи за увагу, яку ви присвячуєте читанню цього твору, який талановите перо мони Роберти змогло зробити реальністю.

Маю бути відвертою, я мандрувала по світу багато років, шукаючи когось, хто зміг би розповісти мою історію, справжню, не перебуваючи під впливом наклепів, які протягом довгого часу були написані про мене.

Я натрапила на Роберту випадково на берегах мого улюбленого озера Больсена, коли вже майже відмовилась від пошуку пера, оснащеного інтелектом та чуттєвістю, які б могли їм керувати.

На першій зустрічі мені здалось, що це можливо помилка, не віруючи, що я нарешті знайшла споріднену душу.

Наші зустрічі, напочатку випадкові, поступово почастішали: часто ставалося, що я її бачила з поглядом устромленим в сторону острова Бізентіна, де розсіяні мої останки.

Так я почала чекати на неї та пам'ятати про візити та її маршрути. Іноді вона заходила під опори фортеці, дивлячись знизу, іноді я бачила її сидячою під камінням Мергонари, причалу човнів моєї сім’ї, доки її черевики та ноги не ставали мокрими, і поки вона думала, що вона одна, я слухала своє серце. Вона написала різні тексти: перший роман «Довга тінь одного сну», події якого відбуваються здебільшого в гарній частині саме Каподімонте та острова Бізентіна, другий роман називається «Прочитай мене», та третій «Зізнання однієї наложниці».

Бізентіна та Каподімонте, пов’язані з однією наложницею, або тією, яку світ вважав такою… це не могло бути збігом, я собі повторювала дедалі частіше…

ЇЇ маршрут, та її кроки здавалось неминуче приводили до мене: коли згодом, майже жартома, вона написала розповідь про мою особу, а саме про мій заповіт, завдяки чому вигравала всюди літературні премії, я без сумніву зрозуміла, що вона стане моїм голосом.

З того моменту я більше не обмежувалась спостеріганням, а вела її  по моїм слідам: спочатку, однією дощовою неділею вересня 2019 року від Різдва Христова, я вела її до мого минулого помешкання в Бассанелло, потім у жовтні того ж року я зробила так, що ми опинилися в Карбоньяно в той єдиний день, коли нинішні володарі Замку дозволяли його відвідати.

В ті дні мона Роберта старанно вивчала тексти, які мали відношення до мене та, опинившись в моєму останньому помешканні, я впевнена, що вона змогла зрозуміти та перейняти повідомлення, яке я хотіла передати фресками, які я скерувала колись зробити.

З такої нагоди я також дала на її шляху двох жінок із Карбоньяно, які вели її та її приємного чоловіка (гарний хлопець, який мені дуже нагадує мого второго чоловіка Джованні) вулицями сільської місцевості до церкви Санта-Марія-делла-Кончеціоне, моєї церкви.

У грудні того ж 2019 року, я спонукала її шукати доступ до фортеці Каподімонте, яка бачила як я народилась: один з нинішніх володарів, Раньєрі Орланді Бренчалья, люб'язно прийняв її прохання, але призначив її зустріч на пізній вечір, так, через раптовий (та випадковий!) біль у шиї, вона була змушена відхилити той нічний візит.

Наступна зустріч змусила її перетнути ворота фортеці Каподімонте серед білого дня, звідки вона висовувалась з вікон, наповнюючи свої очі тим чудовим видом: я впевнена, що вона відчула з яких отворів я виглядала частіше, адже я бачила як вона затримувалась надовго у мого найулюбленішого вікна.

Згодом я найняла її милу подругу та художницю Франческу Краньоліні з Удіне для того, щоб вона намалювала мій портрет, оскільки хтось з часом потрудився, щоб кожен витвір мистецтва, на якому я була зображена зник: художниця терпляче слідувала усім вказівкам та тисячею правок на прохання Роберти, і я маю сказати, що я дуже задоволена результатом.

Напочатку з Франческою, та згодом із Робертою, мені було весело посміхатись або дутись через тло картини… Ось, нарешті я відчуваю як мене люблять, та як зі мною вже ставалось в Карбоньяно, любов глибша та гарніша була мені подарована іншими жінками. Але, на жаль, люди які нас супроводжують на довгих або коротких відрізках нашого життя не завжди такі добро налаштовані: часто доводилось мати справу з іншими моїми ближніми, які б встромили мені ножа у спину, як тільки мали б нагоду.

Проте якщо пощастить, на земному шляху зустрічаються такі жінки: солідарні, сильні, які не знають заздрощів.

Я зробила так, що Роберта зустріла також мадонну Фелічіта Менгіні з Каподімонте, особлива жінка, яка зробила сім’ю центром свого буття. Потім я дала на її шляху мадонну Патріціа Розіні з Риму, яка втратила зір та незчисленні роки для того, щоб відшукати усі документи, які вижили з плином часу та стосувались мого шляху на цій землі: бідолашна віднайшла мої сліди, докладаючи чимало зусиль та завзятості, в усіх державних та приватних архівах, аж до того часу, як вони були нарешті прийняті та врятовані від забуття та руйнування. Потім Роберта почала писати, але маю сказати, що після усіх цих досліджень, я побачила її стомленою… Ця мініатюрна та вибухонебезпечна жінка має насправді багато зобов'язань, тому я дозволила їй перевести дух.

Але я маю бути щирою, терплячість ніколи не була сильною стороною мого характеру.

Зрештою на початку 2021 року від Різдва Христова я вирішила, що я маю пробудити її перо, яке відволікалось безкінечною кількістю інших речей.

Одного ранку неділі у січні по тому ящику, який називається телевізор, де можна побачити картинки різного виду, показували історію, яка стосувалась мене та навіть була названа моїм ім’ям… «Джулія Фарнезе, фаворитка Папи Олександра VI».

Я маю бути відвертою, цей титул одразу змусив мене нервувати, потім коли вони почали показувати одним за одним картинки, я зрозуміла, що, окрім того, що я була засуджена з перших хвилин, вони використали моє ім’я лише для того, щоб привернути увагу для того, щоб потім поговорити про зовсім інше… в той момент я більше не могла стримувати свій гнів.

Я вимкнула ту штуковину, один, два, три рази: перший раз бідолашний Серджо, чоловік мадонни Роберти, який сидів поруч з нею, подивився спантеличено; вдруге спитав чи це вона закінчила перегляд, а втретє він їй сказав: «Кохана, це Джулія, вірно?»

Так після такого потрясіння Роберта знову взялася за рукопис, який був наполовину готовий, розбираючи його повністю майже зі злістю, а потім відновлюючи шматок за шматочком з терпінням та неймовірним задоволенням.

Я глибоко вдячна їй за те, що вона віднайшла через тисячі та тисячі слів, за те що вона прочитала, та що змогла побачити вище слів, за те що вона прослухала те, що не могла чути, за те що вона повернула гідність моїй душі, яка нарешті вільна від темної ваги наклепів, змогла, легка, залишити цей світ та піти в дім Отця.

Юлія Фарнезія

Зображення

Трошки історії

Джулія Фарнезе, відома більше як Джулія La Bella, це персонаж який також сьогодні, через майже 5 сторіччь від свого зникнення, викликає цікавість та захоплення.

Джулія народилась в Каподімонте в 1475 році від П'єрлуїджі Фарнезе та Джованелли Каетані, остання з чотирьох дітей.

Проживши більшу частину своєї юності у фортеці Каподімонте, вона отримала свою освіту при Коледжі Сан-Сісто в Римі.

Її батько помер в 1487 році та, таким чином, амбітна Джованелла продовжила плести павутину життя своїх дітей для кращої слави Дому Фарнезе: Анджело, старший син, уже одружився з Леллою Орсіні з Пітільяно; Джиролама була одружена з флорентійською знатною особою (зазначеною як Пуччіо Пуччі).

Влаштувавши життя перших двох, таким чином, Джованеллі залишалось майбутнє своїх останніх двох дітей, Алессандро та Джулії, та можливо зустріч з Адріаною Де Міла, жінкою померлого Лодовіко Орсіні Мільйораті, відкрила їй двері до найбожевільнішого з планів.

Оскільки обидва їх чоловіки, які померли, уклали багато років тому шлюбний договір, стосовно їхніх відповідних дітей, Джулію та Орсіно, намір обох цих жінок полягав у тому, щоб довести це до кінця.

Вони навіть подумали піти далі від вигоди цього союзу, спромогшись уявити, що Олександр, протеже родини Фарнезе, зможе зійти на папський престол.

Божевільний план, підлаштований Каетані та Де Міла, включав дві складові успіху: красу Джулії та хтивість Кардинала Родріго Борджіа, двоюрідного брата Де Міли.

І таким чином, Джулія, виховона в покорі та закохана у свою сімю, була одружена з Орсіно Орсіні (відомим як Monoculus Orsinum) та «продана» розпусному кардиналу Борджіа, який взяв її дитиною та зробив з неї жінку.

Хроніки того часу описують часто Джулію безпринципною, безсоромною та розв’язною перед очима народу, який називав її Папською Венерою та навіть Нареченою Христовою.

Орсіно, бідний хлопець з обличчям страждаючим на акне та без ока з раннього дитинства через нещасний випадок на полюванні, був змушенний прийняті цю парадоксальну ситуацію через тиск матері. Користуючись його невпевненим характером, також знайшла спосіб збільшити володіння родини Орсіні; часто траплялось насправді що Борджіа робив «подарунки» Орсіно для того, щоб молодий чоловік дозволив своїй дружині Джулії постійно проживати в у Римі, а не в замку Бассанелло (нині Вазанелло) з ним.

У 1493 році лише у двадцять п'ять років та навіть без рукопокладання на священника, непосидючий Алессандро Фарнезе був названий Папою Борджіа Кардиналом, та з того моменту, під протекцією іспанця, який став Папою Олександром VI роком раніше, його церковна кар'єра стала постійно йти вгору.

Джулія народила Лауру, свою єдину доньку, про яку історики того часу зловмисно натякали, що вона не донька Орсіно, а понтифіка.

Більшої брехні не могло існувати.

Наступного року Джулія, яка приїхала до Каподімонте через смерть свого брата Анджело, вагалася повертатися до Риму, і ця її нерішучість сильно розлютила дуже ревнивого Родріго Борджіа: в одному з палких листів що Папа написав Джулії, він погрожував відлучити її від церкви, заперечив батьківство маленької Лаури, наказавши їй не їхати до Бассанелло, інакше вона повернеться «заплідненою» (вагітною) «від цього одноокого чоловіка» (Орсіно).

Джулія стала жінкою і була все більше занепокоєною ситуацією, в якій вона опинилася та жила, але вона також поважала зобов’язання перед своєю сім’єю, сприяти церковній кар’єрі свого брата Алессандро.

Таким чином у 1498 році похід французів через Італію до Неаполітанського королівства з метою його привласнити, дав Джулії можливість повернути контроль над своїм життям і дистанціюватися від усіх отрут та лицимірств при дворі. І саме в цей момент Джулія, звільнившись від гнітючого грузу, який її сім’я поклала на її плечі, нав’язуючи вибір, який вона, можливо, ніколи б не зробила, розправила крила, щоб відродитися зі свого попелу, як фенікс. Вона могла легко вчепитися за спідниці іншого кардинала, їй не бракувало ні мистецтва, ні знань для цього, але вільна від сімейних зобов’язань вона обрала собі життя, яке їй було більше до душі. Так вона повернулася до замку Бассанелло зі своєю дочкою Лаурою і возз’єдналася зі своїм чоловіком Орсіно.

Далеко від папського двору Джулія та Орсіно відкрили одне одного, і їхні душі, змучені вибором інших, здавалося, отримали спокуту, хоч і короткочасну: Орсіно навіть віддав їй замок та маєток Карбоньяно, зробивши її господаркою цього місця без третіх осіб, фактично надаючи їй полне право власності.

Влітку 1500 року нещасний Монокулус помер, розчавлений обваленням стелі спальні, в якій він спав: навіть цю трагічну подію історики того часу, та й звичайні розсудливі люди трактували як знак того, що La Bella не спала з чоловіком, а тому подружньої ідилії не було.

Ще більше ганьби на Джулії.

Біль за болем.

Лаура вже досягла шлюбного віку, і Джулія, використовуючи знання, накопичені за роки, проведені при папському дворі, уклала шлюбний контракт для своєї доньки з могутньою родиною Нікола Франчіотті Делла Ровере, улюбленого племінника папи Юлія II.

Задоволена цим чудовим союзом, вона відійшла від цих справ до Карбоньяно, і саме там Джулія виявила себе справжньою.

Саме в цей момент відбулися зміни цього персонажа: із жінки, за яку боролись у своїх похотях безсоромні чоловіки, вона зробила перший крок, перетворившись на матір із народженням доньки Лаури, щоб потім вже як господарка завершити своє існування. Її другий чоловік, Джованні Капече Боцуто, якого вона обрала та з яким одружилась з любові, ніколи не стане володарем замку Карбоньяно, а стане чоловіком «пані», господарки.

Джулія вміло розпоряджалася своїм майном і твердою рукою здібної людини змусила бідну економіку тієї частини Тусії знову процвітати. І разом з цим їй було доручено набагато важливіше завдання: захистити та дати справжнє, незалежне майбутнє, а не перехід від тіні свого батька до тіні чоловіка, жінкам, які їй слугували.

Список головних персонажів

Часто трапляється, що починаючи читати перші сторінки роману, складно зорієнтуватися в численних персонажах, від чого втрачається задоволення від читання.

В цій історії, читачеві може бути важко орієнтуватись поміж численних імен та родинних зв’язків, які пов'язані з персонажем.

Тож я дозволила собі скласти цей маленький список головних персонажів, які, окрім головної героїні, відіграють більш-менш важливу роль в описаних подіях.

Запрошується до прочитання або консультації за бажанням для всіх, хто починає прочитання цієї історії.

Орсіно Орсіні Мільйораті, так званий Моноколус (1473-1500) єдиний син Людовіка Орсіні Мільйораті господаря Бассанелло (нині Вазанелло) та Адріани де Міли, перший чоловік Джулії Фарнезе.

Джованні Марія Капече Боцуто (?-1517): неаполітанський дворянин, одружений на Джулії (вдова Орсіно Орсіні) у 1506 році; вони познайомилися в 1496 році, під час прибуття Санчі I короля Арагону до Риму.

Адріана де Міла (1434-1502): донька Перо де Міла та Каталіни Борджіа, сестра Папи Каллікста III і невістка Жофре, батька Родріго Борджіа (пізніше Папи Олександра VI), і, отже, його троюрідна сестра. Дружина Лодовіко Орсіні, володаря Бассанелло (нині Васанелло) і мати Орсіно Орсіні.

Джованелла Каетані (1440-?): мати Джулії Фарнезе та її трьох братів (Алессандро, Анджело та Джеролама), дочка Онорато Каетані та нащадок папи Боніфація VIII.

Анджело Фарнезе (1465-1494): старший син П'єрлуїджі Фарнезе та Джованелли Каетані; брат Джулії, володаря Каніно і Монтальто, одружений на Леллі Орсіні.

Алессандро Фарнезе (1468-1549): брат Джулії Фарнезе. У 1534 році він зійшов на папський престол з іменем Папи Павла III до своєї смерті. У 1540 році він санкціонував заснування Товариства Ісуса за пропозицією Ігнатія Лойоли, а в 1545 році він скликав Тридентський Собор.

Джеролама Фарнезе (1464-1504): дочка П'єрлуїджі Фарнезе і сестра Джулії. Вона вийшла заміж за Пуччіо Пуччі і овдовіла в 1494 році.

У 1495 році вона вийшла заміж за графа Джуліано дель Ангіллара, від якого народила доньку Ізабеллу. Була вбита своїм пасинком.

Ізабелла делла Ангіллара (1497-1564): донька Джуліано дель Ангіллара та Джеролами Фарнезе (сестра Джулії Фарнезе), після вбивства матері її виховувала Джулія. У 1518 році вона вийшла заміж за Галеаццо Фарнезе з гілки Латера.

Лаура Орсіні (1492-1530): єдина донька Джулії Фарнезе та її чоловіка Орсіно Орсіні. Вийшла заміж за Нікола Франчіотті делла Ровере, від якого народила трьох дітей: Джуліо, Олену та Лавінію.

Лелла Орсіні (?-1494): дочка Нікколо, графа Пітільяно, вийшла заміж за Анджело Фарнезе в 1488 році; після смерті він усамітнився у флорентійському монастирі Мурате.

Лукреція Борджіа (1480-1519): позашлюбна третьонароджена донька папи Олександра VI (при народженні Родріго Борджіа) і Ванноцці Каттанеї. Дружина Джованні Сфорца, Альфонсо д'Арагона та Альфонсо д'Есте.

Чезаре Борджіа (1475-1507): син Родріго Борджіа (папа Олександр VI) і Ванноцца Каттанеї, він був єпископом, архієпископом і кардиналом-дияконом. У 1493 році він отримав звільнення від обітниць, а в 1498 році король Франції призначив його герцогом Валентинуа.

Камілла Лукреція Борджіа (1502-1573): рідна дочка Чезаре БорджіаБорджіа та, ймовірно, Друзілли, фрейліни Лукреції Борджі, узаконена в 1509 році.

Вона прийняла обітницю та в 1545 році стала настоятелькою монастиря Сан-Бернардіно у Феррарі.

П’єтро Бембо (1470-1547): італійський кардинал, мовознавець, поет і гуманіст.

«Життя — це не те, що прожито,

але те, що запам'ятовується

Та запам'ятовується так, щоб розповісти про це.»

(Габрієль Гарсія Маркес –  Жити, щоби розказати про життя)

Зображення

Повернення додому

Хитаючись, човен нещодавно залишив узбережжя острова. Своєю величною ходою він ніби ранив нерухому поверхню водойми, сіючи, на своєму шляху, брижі, схожі на рідкі тремтіння, які розширялися, а потім розчинялися.

Різке листопадове повітря просочувалося між шарами важкого одягу, змушуючи Джулію тремтіти, капюшон спадав на її обличчя.