Чому Україна не Росія,але і не Польща: екскурс в політекономічні і інституційні "хащі" з кінця 80-х до наших днів

By Yuri Kostoglodov

В 1991 році, після розвалу Радянського Союзу, Україна, Росія та Польща мали приблизно рівні стартові умови, але за 30 з невеликим років Польща перетворилася на країну з найбільш динамічним розвитком в Європі, Росія -у стагнуючу агресивну диктатуру, а Україна опинилася у транскордонному стані -між цивілізованим світом та залишками Російської імперії та СРСР.Книга,написана у жанрі економічного есе присвячена аналізу та з"ясуванню цих обставин

In 1991, after the collapse of the Soviet Union, Ukraine, Russia and Poland were approximately equal to the starting minds, but in 30 years, with little rock, Poland became the country with the most dynamic development in Europe, Russia - in the  aggressive dictatorship, and Ukraine has stumbled at the transcordon camp - between the civilized world and the excesses of the Russian Empire and the USSR. The book, written in the genre of economics, is dedicated to the analysis and understanding of these situations

• Language: Українська мова
• Publisher: Yuri Kostoglodov
• Release date: Sep 21, 2023
• ISBN: 9798223310334

Book preview

Передмова

В 2003 році у Москві, російською мовою вийшла книга другого Президента України Леоніда Кучми «Україна-не Росія». Ця книга викликала безліч суперечок як в Росії, так і в Україні. Але як на мою думку вона не давала відповіді та і не могла дати на той час на питання «чому?». Ще тоді мені «запало» саме це питання і ось, через 20 років я вирішив продовжити цей дискурс і спробувати з’ясувати, що лежить в основі цих відмінностей і не просто продовжити ,а й розширити його, залучивши до аналізу  ще й польську новітню історію. Отже, мова піде про те, чому три країни, які мали приблизно рівні стартові умови на момент розвалу СРСР через 30+ років мають радикально різний вигляд.

У 2013 році  мені «засвербіло» написати докторську дисертацію. Десь півтора року я читав, робив нотатки, почав писати щось на зразок монографії. Але з’явився новий проект, який повністю поглинув мене і наукова активність відійшла на задній план. Тим не менш, саме нові проекти, 4Biz2Biz та Східно-Європейський бізнес форум створили нові комунікаційні можливості, а відтак почала накопичуватись нова інформація, нові узагальнення. Безпосереднім поштовхом до написання книги стала одна дискусія на російському політфорумі, де мій опонент на моє посилання до власного досвіду безапеляційно заявив, що його не цікавить «псевдо-інсайд». Спочатку мене це обурило, але досить швидко я дійшов до думки, що те що «руській» назвав «псевдо інсайдом» насправді є досить насичений, та повний різних подій власний досвід або як кажуть  зараз - Hard skills. Згадавши що в мене лежить почата дисертація та гігабайти накопиченої найрізноманітнішої інформації, а в пам’яті ще живі спогади про безліч цікавих подій я вирішив поєднати все це  в те, що зараз і подаю читачеві.

Ця розповідь -свого роду спроба «зафіксувати» всі ті події, які відбувалися в нашій країні з кінця 80-х та по наш час у вигляді не просто особистої рефлексії, а  певних узагальнень, аналізу та оцінок. Окрім усього не даремно кажуть, що перша професія залишається з тобою на все життя. Тому фахова освіта, аспірантура, певний досвід науковою та педагогічної діяльності у поєднанні із дотичністю до багатьох сторінок становлення нашого бізнесу та економіки, як  проривних, так і безславних , дали можливість не просто пропустити події через себе, а систематизувати, дати їм певну оцінку та узагальнення.

Безумовно це є виключно мої суб’єктивні оцінки, хтось з ними погодиться, комусь вони видадуться суперечливими, але впевнений, що, як мінімум, зведені в цілісну картину, виражені в цифрах та фактах ілюстрації  економічної та інституційної  розбудови України буде для багатьох-цікавими та інформативними .

Я не ставлю перед собою мету вичерпного викладення усіх подій та фактів, а зупиняюсь на тих речах, які ,як мені здається, є найбільш суттєвими, або на тих, по відношенню до яких я маю свою особисту думку, або я мав до цих процесів/подій певне безпосереднє або опосередковане відношення

Сподіваюсь, що читачам «зайде»  ракурс, в якому я викладу матеріал. Я спробую не просто викласти факти, інформацію а показати їх з точки зору того, як економічне та політичне життя впливало на інституційну структуру, з одного боку, та як на іншому рівні  інститути впливали як на економіку, так і на політику.

Ця робота не є науковою ,це скоріше за все мікс публіцистики, есе та популярного викладання деяких економічних питань , хоча сподіваюсь вона буде цікава як науковцям, викладачам, студентам ,так пересічному читачеві в тому числі.Але певний науковий дискурс в ній присутній і я ,наскільки це можливо, спробую зробити викладання таких моментів максимально зрозумілим для не фахівців.

Отже, запрошую до ознайомлення з моєю особистою «рефлексією» з науково-публіцистичним ухилом.

Приємного читання!

Присвячую своїй родині :дружині- Зої Костоглодовій, доньці- Найденко Марині, онуку- Найденко Владиславу, зятю- Найденко Юрію. Ви -мої натхненники і опора!

Не можу не згадати своїх друзів, колег, партнерів, однодумців ,без багатолітнього спілкування з ким, гарячих суперечок, спільних перемог і поразок ця книга не з’явилася бо вона, в певному сенсі -плід дискусій та обговорень  .

Дякую Вам, друзі, Ярослав Хобта , Дмитро Кульга, Любомир Демчук, Ігор Балака, Станіслав Ігнатьєв, Юрій Шевченко, Олег Гуров, Олег Яременко, Богдан Адамович, Алан Голді.

Застереження

Усі співпадіння з особами та подіями, які згадуються у особистих ремарках є випадковими.

1.Замість преамбули або популярно про теорію інституціоналізму.

Перш ніж зануритись в «теоретичні хащі» звернуся до колег-науковців-викладачів, яким може здатися моє занадто вільне ставлення до дефініцій, зокрема до мого «новоязу» у вигляді «мікро-інститутів» і таке інше. Не судіть мене занадто суворо!

По-перше, жанр книги це дозволяє.

По-друге, обов’язково присвячу цьому аспекту вже суто наукову публікацію і спробую, можливо, розширити категоріальний  апарат концепції інституціалізму.

По-третє, можна вважати це «професійною деформацією», при якій науково-викладацьке минуле наклалося на більш ніж тридцяти річну практику роботи і менеджера ,і консультанта, пов’язаних зі створенням, зміною ,формалізацію, «шліфуванням»  цих самих правил, традицій, стандартів організацій, які я не мудруючи і назвав «мікро-інститутами».

А з початку, коротенька історія. Одного разу у дискусії «за кавою» мій приятель, успішний підприємець та доволі освічена людина виказав свою думку з приводу не зовсім успішного розвитку України, яка зводилася до дуже простої формули «Потрібно довічно засудити усіх попередніх президентів і тоді наступний президент, буде сумлінно виконувати свій президентський обов’язок і проведе всі необхідні реформи» .На моє зауваження, що це ніяк не вплине на стан справ до тих пір, поки тотально і по вертикалі ,і по горизонталі не відбудеться заміна інститутів і це є справою ,якщо не абсолютної більшості, то значної пасіонарної частини суспільства, я отримав відповідь, що це ліберальні дурниці ,які не мають жодного відношення до реальності. Насправді, до реальності не мають відношення прості рішення надзвичайно складних проблем .І зараз я спробую це показати, а водночас пояснити, як і чому виникають такі парадигми, як в мого приятеля і чому  прості рішення ,наприклад, щоб зупинити війну потрібно просто перестати стріляти або щоб знищити корупцію  потрібно умовно «розстрілювати» корупціонерів є хибними. У складних проблем-немає простих рішень. І наша розповідь саме про це. А почав я саме з цієї історії, щоб проілюструвати те, як сприймається інституційна парадигма в масовій свідомості.

Щоб зрозуміти, що таке інститути уявіть себе у натовпі на фотографії праворуч і ліворуч.

Изображение выглядит как толпа, на открытом воздухе, одежда, человек Автоматически созданное описание

У випадку лівої фотографії своєї мети -пройти 300 метрів, ви досягнете за 10 хвилин, у випадку фотографії праворуч, ту ж відстань ви подолаєте за півгодини та, можливо, отримаєте декілька синців та вислухаєте багато слів у свою адресу. А різниця між цими двума фото в тім, що у першому випадку люди притримуються правила- триматися праворуч,у другому -всі рухаються так, як їм заманеться.

Як тільки з’явились перші ознаки суспільства, наші пращури були приречені на те, щоб створювати певні правила, які, по-суті, становилися обмеженнями на дії, але ці обмеження, по-перше давали певний профіт, вигоду, по-друге- зменшували невизначеність, тобто умовний програш (необхідність обмежувати себе в чомусь) перекривались надбанням від цього обмеження. Чим складніше становилося суспільство,тим більше виникало таких правил. Врешті решт це явище отримало назву -інституціональність,а напрямок вивчення цього явища-інституціалізм.

Зі  змістом цього терміну,як соціально-економічної категорії я познайомився наприкінці 90-х і» очі мені розкрив» мій добрий приятель ,доктор економічних наук Олег Яременко ,який став одним із перших в Україні, хто  просував цю концепцію в наукових та педагогічних колах.

Сама ж  теорія має досить довгу, більш ніж сторічну  історію, але як і багато іншого, потрапила до нашого суспільства доволі пізно, наприкінці 90-х років.

Економічна думка майже два тисячоріччя була спрямована на з’ясування того що і як примушує людей щось виробляти, продавати та купувати товари інших виробників, як досягнути оптимального результату з обмеженими ресурсами . У всіх цих теоріях ці взаємозв’язки розглядаються через ціну, попит та пропозицію, поведінку суб’єктів господарювання, максимізацію результату діяльності і таке інше. Інституціональна ж школа, не заперечуючи ці фундаментальні фактори економічних процесів, додає до них ще один «зріз» аналізу- інститути, тобто ті правила, звичаї, традиції, які діють  у конкретному суспільстві, як системі, так і елементах суспільства- організаціях, а у більш широкому загалі- як соціальна складова впливає на економічні процеси

Найбільш узагальнено, інститути- це правила які люди запроваджують для того, щоб перейти від «хаосу» у взаємодії до певного порядку. Будь які правила-це певні обмеження по відношенню до їх відсутності. Тобто ,інститути це система правил, які люди свідомо створюють і упроваджують для того, щоб оптимізувати свою взаємодію та зменшити ризики. Але це ще не все.

Інститути бувають формальні, тобто ті які існують у зафіксованому вигляді (закони, нормативи і т. д.) та неформальні, які існують  або як обмеження, або уніфікована поведінка та відношення до світу «по замовчуванню» у вигляді традицій, стилю поведінки, елементів культури та поведінки.

Усвідомлення цих підходів «зайшло» у мою свідомість «як ніж у масло», адже це давало можливість знайти відповіді на які класична економічна теорія, політекономія не спромоглися.

Наприклад, чому Україна, маючи після краху соціалістичної системи  рівні, якщо не кращі стартові позиції ніж Польща, з часом втратила  всі переваги?

Чому зараз економічні моделі різних пострадянських країн радикально відрізняються одна від одної, в тому числі в залежності від їх географічного розташування, чому найбагатшими і найуспішнішими  націями є ті в яких домінуючим є протестантська гілка християнства? І багато-багато іншого. Певний час моєю «біблією» стали книжки Дугласа Норта, в яких я отримав багато відповідей ,а ще більше отримав для себе запитань,  стосовно процесів та явищ, які спостерігалися в Україні

Інститути -така субстанція, яка важко та довго створюється, але ще важче руйнується. І це обумовлено самою людською природою та консервативністю людини. Два алегоричних порівняння, які пояснюють цей феномен.

Изображение выглядит как диаграмма Автоматически созданное описание

Свого часу Пол Девід обґрунтував цей дивний феномен людської поведінки: людина завжди або найчастіше вибирає рішення, яке має меншу ефективність (найпростіший пароль, наприклад), але є дуже простим і не потребує зайвих зусиль, ніж більш складне і більш ефективне.

Саме тому змінити традицію, правило - не так легко, як здається, це завжди потребує додаткових зусиль. Находження в певній «інституційній матриці» подібне до їзди по заїзженій колії, в яку легко потрапити, але для того, щоб вибратися з неї, потрібно прикласти зусилля.

Для того, щоб усвідомити як це працює приведу приклад. Як кажуть, Марка Твена якось запитали чи важко кинути палити. Він з посмішкою відповів, що немає нічого легшого і він сам кидав палити 24 рази. Справа в тім, що інститути пов’язані з людською поведінкою, а якщо точніше, зі стереотипами поведінки, тобто такими, які повторюється раз від разу і є нормою та звичною для людини. Інститути -правила та стереотипи поведінки, згідно з цими правилами, формуються саме так, як звичка і зникають/відмирають -аналогічно.

І якщо людині, яка вирішила кинути палити потрібно ,як кажуть фахівці, 24 доби часу та зусиль і сили волі для того, щоб сформувалася звичка обходитися без тютюну. Так і для зміни буть якого суспільного стереотипу поведінки при зміні правил, потрібно прикладення зусиль для того, щоб сформувати новий стереотип.

Тобто, інститути не виникають «на автопілоті» і їх і зміна, і впровадження потребують активних та інтенсивних зусиль. Якщо існують, наприклад, корупційні інститути, то одного лише прийняття законодавства, хай навіть зі «смертною карою» за корупційні дії-буде недостатньо.

Усвідомивши ці базові, фундаментальні  моменти можна вже перейти до розгляду питань, які є предметом нашої розмови.

Але наостанок ще одне порівняння. Після розвалу соціалістичної системи  Україна і Польща мали приблизно рівні стартові умови, по деяких позиціях Україна навіть опереджала Польщу. Що відбулося протягом досить короткого проміжку часу?

Дивимось на графік

Изображение выглядит как диаграмма Автоматически созданное описание

І Україна, і Польща починали свій шлях у світ ринкової економіки з однаково «жебрацької» точки – менше 2000 дол.  на душу населення. Але далі траєкторії руху -розійшлися і станом на 2021 рік Польща мала ВВП 18 000 дол. на душу населення, що в 10 разів більше ніж в 1990 році,Україна-4800 доларів, що в 3 рази більше ніж у 1990 році.  

Цікаво порівняти ці показники і з показниками Росії, котра починала з дещо вищих показників-3500 доларів, але усе десятиріччя відбувався спад, який змінився на зростання, починаючи з 2000 року, але врешті решт, досягнувши пікового значення у 2012 році, зростання змінилося на спад ,а далі, практично на стагнацію. І станом на 2021 рік, Росія так і не змогла наздогнати Польщу.

Чому так сталося?

Пояснити ці речі, виходячи лише з макроекономічних доктрин в принципі неможливо.

Ще на початку минулого сторіччя німецький соціолог і економіст Макс Вебер звернув увагу на те, що регіони Німеччини, які заселені переважно протестантами, суттєво відрізняються по рівню добробуту та включенню в підприємницьку діяльність від регіонів де проживають переважно католики. Це явище він дослідив у своїй праці Протестантська етика і дух капіталізму. Це було перше дослідження в якому було поставлене питання взаємозв’язку неекономічних факторів та економічних результатів.

Вебер зробив припущення та доводив те, що протестантські догмати відтворювали у масовій свідомості більш раціональну поведінку, оскільки Бог оцінював людину по його мирським справам і ця раціоналістична