Б.І.Д.Б. (Будиночок із динозаврячих богів)

By Сергій Мисько

Чоловік, жінка… Два різні світи. Вона хоче звичайного щастя. Він  жадає самотності. Різні погляди на реальність. Одне почуття на двох. Навзаєм. Її емоції доповнюють його ваду. Їх об'єднала любов. Назавжди.... На всі наступні життя. Нестримна, палка, ніжна і водночас достоту жорстока. Віднині, ці двоє, не зможуть одне без одного. Але їм не судилося бути разом. Все інше не має значення. Так іноді буває…

• Language: Українська мова
• Publisher: Strelbytskyy Multimedia Publishing
• Release date: Jul 5, 2023
• ISBN: 9780880046930

Book preview

Пролог (заходьте, буде цікаво…)

* * *

Коротка літня ніч готувалася відійти у засвіти, як зазвичай філігранно розминувшись зі світанком. Споконвічне протистояння світла і темряви несподівано порушив посланець небес аби знищити ідилію життя на планеті Земля.

Гігантський метеорит припечатає фінальну крапку в черговому розділі романтичної саги про невгамовне життя. Вкотре буде змінено надбання еволюції…

* * *

Первісні ландшафти сколихнула хвиля підземних поштовхів від падіння пломінких уламків метеорита. Неминуче вже поряд.

Несамовитий ґвалт схарапуджених істот, як фінальний акорд барвистої мелодії життя. Незлічена кількість різнобарвних та різних за розміром в одному нескінченному потоці. Усі вони бігли, летіли, стрибали, повзли у напрямку гір з-за яких завжди сходило сонце. Страх і відчай заволоділи їхнім єством… Тепер між ними не було чіткої ієрархії, міжвидових особливостей. У пошуках порятунку все живе мимоволі перетворилося на родинне стадо. Фатальна загроза спонукала їх витрачати останні сили аби спробувати втекти якнайдалі, де нібито знову буде все, як зазвичай зійде сонце, хижаки полюватимуть на травоїдів, слабші втікатимуть від сильніших. Пануватиме ідилія життя. Але марно…

Високо в небі з’явилася вогняна цятка з імлистим хвостом, що стрімко наближалася до поверхні планети. Ось вона вже перетворилася на у полум'яну хмарку.

Гігантськи метеорит загрозливо торував собі шлях, щоб назавжди змінити цю живу й трепетну планету, заселену кровожерливими чудовиськами, які полювали одне на одного аби утворилося нове життя вже з іншими істотами, не менш кровожерливими, але достоту досконалими аби самим змінювати планету й своє життя… Земля невдовзі буде заселена вже іншими монстрами. Більш поміркованими та не менш хижими аби стати лідером харчового ланцюга. Досконалим хижаком.

Незабаром на цій планеті мають народжуватися так звані люди. Які невдовзі назвуть себе розумними й захоплять планету аби плюндрувати, нищити, виказуючи відкриту зневагу поміркованому світу, що існував донині…

Від метеорита відокремилося кілька уламків, що розсипалися дрібними часточками. Ці вогняні бомби детонували ледь торкнувшись землі. Нищівна сила від якої не було порятунку. Загинули усі. Втеча на схід сонця була марною.

Основна частина уламків впала далеко від долини річки з невеличкими озерцями, спричинивши планетарний катаклізм. Так закінчилося життя молодого тиранозавра з ще живою, деякий час, саламандрою у своєму череві.

Така ж доля спіткала й іншим втікачів… Комусь пощастить більше і він загине не відразу, а отримає можливість провести в муках кілька десятків днів з рештою інших переляканих істот із щасливчиків, яким пощастило своєчасно добігти до печери…

Найменші й найслабші стануть поживою для хижаків. Закон основного інстинкту. Не варто ризикувати й витрачати силу на боротьбу з рівними собі, а можливо й сильнішими. Деякі хижаки загинуть відразу або ж отримають травми, заслабнуть і стануть жертвою, а не мисливцем. Так буде продовжуватися допоки не залишаться найсильніші. Їх буде кілька. Вижити зможе лишень переможець. Хоча йому теж вготована прикра доля: загибель від голоду і спраги…

Перший стаканчик

Одинокий тиранозавр

Майже 66,6 мільйона років до нашої ери. Крейдовий період. Територія сучасної Північної Америки. Канада

Я на розливі…

Перший — дотла!

* * *

Цієї ночі він добряче виспався. Чи не вперше, відтоді, як залишив свою родину. Молодий тиранозавр безпечно відключився від реальності, заколисаний безпекою… Йому не дошкуляли загрозливі звуки та звабливі запахи й підступне чатування інших хижаків. Як би ж то знаття кому має завдячувати за отриманий спокій. Та, яка нещодавно була ворогом, взялася оберігати його сон. Вона була на достатній відстані аби не виказати свою присутність. За увесь цей час ніхто із кровожерів не наважився вбити й спробувати на смак її нового обранця.

Аж занадто дивний сон надав можливість зазирнути у нові світи. Він вже дорослий і сильний. Щойно добряче попоївши, лежить на березі озера та знічев’я спостерігає за небесними світилами на небосхилі. Приємне світло не сліпить очі. Аж раптом менше яскраво спалахнуло і розлетілося на маленькі друзки…

Молодий тиранозавр прокинувся. Під впливом глибокого сну, він ще деякий час не міг повною мірою оцінити своє становище. Перші промені вранішнього сонця торкнулися його повік. Він не поспішав відкривати їх відкривати. Спочатку принюхався довкола. Потім розплющив ліве око. Закрив. Розплющив праве. Картинка не мінялася. Інколи він так вводив в оману хижаків, які зачаїлися неподалік в очікуванні слушної миті для нападу. Навіть коли загроза була відсутня, виконував це дійство про всяк випадок. Поволі, з-за вершин пагорбів, викочувалося сонце. Зорі швидко зникли. Залишилася найбільша, трішки менша за нічне світило. Тепер перед очима була знайома картинка. Два сонця високо в небі. Одне велике, сліпуче, величне Неподалік, зовсім маленьке, тендітне, але не менш яскраве. Це означало, що почався новий день. Ніч минула і він вижив… молодий тиранозавр рвучко підвівся. Відчув лапами, як дрижить земля. Від різкого руху розлетілися врізнобіч камінці. Він звільнився від деяких. Але більшість так і залишилося на пазурах.

Подекуди це були м’які, ще не достатньо затверділі утворення з глини, піску і рідкісного рідкоземельних металів. Вже достатньо затверділі поволі злизувала вода на глибину озера. Утворення доволі дивної форми. Ними була всіяна частина берега, куди зазвичай приходили на водопій спраглі тварини. Щоразу, коли ці круглячки потрапляли до пазура, на них залишалися отвори. Зазвичай один. Інколи два. В залежності від розміру тварини й кількості потраплянь до пазурів. Деякі з часом зникали, заколисані водою. Але більшість так і залишалася з наскрізними отворами.

Віднедавна він залишив свою родину. Матір і одно яйцевих сестер-близнючок. Їм, трьом, пощастило. Вони вижили. Інші з дванадцяти вилупків загинули. Більшість із них були спожиті ласими до делікатесів хижаками. Деяких роздавили по необережності. А кілька раніше призначеного пішли від зграї й загинули від голоду…

Він вже достатньо дорослий аби полювати наодинці та спробувати вижити в безжальному світі первісних інстинктів. Хоча йому досі не щастило вполювати більш-менш пристойну здобич. Тільки дрібні та скалічені тваринки. Він був постійно голодним. Та ще й недосипання давалися в знаки. Доводилося постійно бути на готові аби давати драла від загрозливих і більших за розміром хижаків його роду з вельми немалим апетитом. Або й того гірше принизливо уникати зустрічі з гігантськими травоїдами, які могли знічев’я розтоптати.

Вчора, ввечері, як зазвичай, прийшов до останків величезного тиранозавра аби хоч трохи втамувати голод Нині падло смерділо інакше. Вдень була злива. Грім, блискавки. Один розряд влучив поряд із кістяком. Калюжа, в якій він лежав закипіла. Утворилося смердюче вариво. Злива скінчилася, утім калюжа деякий час залишалася гарячою. Смердюче падло розімліло. Залишки плоті розчинилися в бульйоні. Під вечір похолодало. Вариво загусало.

Ласувати падлом не вельми приємна справа, коли поряд смачніша пожива. Але він наразі не здатен вполювати ці рухливі шматки плоті на ніжках, які прудко втікають при першій загрозі.

Він голосно гаркнув. Розігнав решту менших за розміром. Ганятися за ними марна справа. Все одно б не вистачило сил. Та ще й ушкоджена нещодавно лапа, під час втечі від набагато більшої за нього самки, давала про себе знати. Дошкульний біль при інтенсивному навантаженні.

Віднедавна ця зловісна самиця поклала око на ще «зеленого» тиранозавра. Чи то від надлишку впливу природних інстинктів, чи від ейфорії нещодавньої перемоги над своїм колишнім партнером. Тепер чигала на молодшого обранця біля озера, що межувало з лісовими хащами. Він неодмінно прийде сюди аби знайти поживу, попити води або ж погрітися на сонечку.

Інколи вона навмисне виходила на берег аби виказати зверхність і випередити його намір наблизитися до її гнізда. Інколи довго й зосереджено спостерігала за ним, залишаючись непоміченою. Милувалася тим, як він ходить перевальцем по березі, вишукуючи здобич. Чи то поглинає залишки падла, нещодавно вбитого нею супротивника, який кілька місяців тому був її обранцем для продовження роду. Це від нього вона доглядає яйця у гнізді… Це її друга кладка. Перша повністю знищена підступними хижаками… Хоча вона й захищала своє майбутнє потомство, не шкодуючи свого життя. Купка темних круглячків, у яких зароджується нове життя. Це частинки її самої, які невдовзі мали б здатність самостійно виживати у реаліях жорстокого світу блакитної планети. Щоправда, ця жахлива самиця могла в слушну мить перетворити молодого тиранозавра на свою жертву, але чомусь вперто зволікала. Її єство наповнила суперечність. Скоріше за все у неї вже давно з’явилися зовсім інші плани на привід молодого тиранозавра. Недарма ж вона тривалий час стежила за ним, а нещодавно вдалася до не властивої їй поведінки: дбайливо пильнувала його сон.

Сонце майже сховалося за пагорби. Сутеніло…

Він кілька разів безрезультатно клацнув щелепами по кістяку. Дарма. Плоті майже не залишилося. Він розжував кілька суглобів з гнилим шматтям і сьорбнув бульйону. Новий смак кардинально відрізнявся від усього що донині він куштував. Задоволено гаркнув.

Аби завадити розладу шлунку від довготривалого утримання від якісної поживи, підійшов до високої трави зі смачними квітами. Під вечір бутони закривалися і світилися в темряві, мов зірочки. Він кліпнув повіками. Нічної пори він мав здатність бачити навколишнє в режимі інфрачервоного спектра. Жадібно поглинав соковиті стебла разом з барвистим мерехтінням квіточок. Потім зачерпнув пащею камінців з отворами. Зазвичай це допомагало травленню опісля поглинання старого падла. Достоту цього їдла було вдосталь на березі озера. Проковтнув і спрагло запив водою. Витрачати час і сили аби вигризти ще трішки смердючої плоті, не вважав доцільним. Він більше витратить енергії, а ніж отримає від споживання залишків падла.

Опісля, забрів у хащі поблизу берега. Аби зайвий раз пересвідчитися чи не залишила своє гніздо з яйцями, та, оскаженіла від люті самка тиранозавра. Якщо залишила, то він не погребує вкрасти хоча б кілька. Нещодавно він вже скуштував на смак цей делікатес, мало не ціною свого життя. Йому пощастило більше, а ніж велетню, чий кістяк тепер лежить поблизу берега. Це вона нещодавно, захищаючи себе і своє майбутнє потомство, нанесла йому смертельні рани. А лишень нещодавно він був її обранцем…

Молодий хижак вже було нахилився до гнізда аби розгорнути гіллячки та затиснути зубами чорний кругляк з якого за кілька днів мав вилупитися маленький тиранозавр. В останню мить, немов із під землі, з’явилася хазяйка гнізда. Вдвічі більша за нього! Він вже не встигне дременути навтьоки…

Він стулив пащу і завмер. Мимоволі беззвучно загарчав. Йому на диво пощастило. Мабуть, їй здалося або так було насправді, що це ричання свідчило про зовсім інше, кардинально відмінне від загрози. Про це він ще не знав: просто так вийшло з переляку. У нього не було досвіду спілкування з самками. Вона навзаєм беззвучно відповіла йому в унісон… Досконала машина смерті, якій наразі раптом закортіло любовних пустощів. Тому й підпустила його аж занадто близько до себе. Він їй сподобався. Що більше: в разі зміни обставин і намірів, вона зможе себе захистити від кульгавого красунчика, або й того більше — перетворить його на їдло.

Нові відчуття. Гострий нюх вихоплював із розмаїття запахів особливий аромат. Це зовсім нове пахілля. Спокусливе, звабливе, невідоме донині. Самка була готова до спарювання. Інстинкти спрацювали. Перш за все основний інстинкт. Статевий акт з вподобаним екземпляром, а потім все інше… Солодка знемога від трунку першого єднання із самкою підкорила молодого тиранозавра.

Ця зустріч докорінно змінила його життя. Тепер він став повноцінним самцем. Кровожерливий звір, який нарешті отримав можливість продовжити свій генетичний код. Він вперше мав вдалий досвід спілкування з самкою. Тим паче набагато більшою і сильнішою за нього. Але він впорався… Молодий тиранозавр вперше відчув урочистість найвищої насолоди.

Незабаром, добряче знесилений плідним спілкуванням, заснув на кілька хвилин. Поряд була вона: охороняла сон виснаженого коханця… Щойно прокинувшись, він про всяк випадок відразу дременув від самки. Щодуху й не оглядаючись. Вона не гналася за ним аби втамувати голод. Хоча інстинкт змушував використати цей шанс аби нарешті набити черево свіжим м’ясом опісля кількаденного голодування. Дозволила новому обранцю залишитися живим… Скоріше задля можливої перспективи повторного спарювання. Припав він їй до смаку, цей нерозважливий, сміливий тиранозавр і достоту сильний тиранозавр.

Ближче до ночі, він бродив у пошуках поживи вздовж берега озера, натикаючись на свої мітки. Засушливе літо. Вона відступала, залишаючи висихати на палючому сонці імлисте дно. Ось його відбитки лап в багнюкі. Ось зламане дерево об яке він поранився. На зламаній гілці ще й досі багряніли плями висохлої крові. Десь тут має бути схованка барвистої саламандри.

Він вкотре намагався вполювати напрочуд дивовижну й хитра істота, яка жила у прибережних хащах. Час від часу залишала прилисток аби втамувати голод. В разі небезпеки змінювала колір і ховалася у каламутній воді ще достатньо глибокої водойми. Їй щастило уникати пащеки кровожера. Хоча нещодавно саламандра втратила кінчик хвоста і передню лапку. Але вона залишалася такою ж прудкою, як і до травми. Ампутовані органи поволі відновлювалися. Хвіст швидко набув потрібних розмірів. Лапка майже відросла, але ще помітно відрізнялася від решти. Тепер саламандра кумедно накульгувала.

Минулого разу він нарешті вдало підстеріг прудку здобич поблизу ділянки берега з дірчастими камінцями. Поміж великих валунів де був водопій. Зручний спуск до води, майже непомітний, серед лісових хащ. В цей період біля водойми скупчувалися равлики аби відкласти ікру. Саламандрі доводилося ризикувати, виставивши себе на показ. Але воно було того варте. Щоправда, їй не треба було докладати надміру зусиль. Повільні молюски різні за розміром, у великій кількості снували по вологих прибережних валунах, мов на великих блюдах аби дістатися заростів високої трави з барвистими квіточками й там відкласти ікру. Останнім часом цей вид рослинності розпочав своє панування, заполонивши усі відкриті ділянки галявин і узбережжя озера. Тепер дрібні істоти отримали шанс надійно сховатися від своїх переслідувачів.

Віднедавна для барвистої саламандри ця ідилічна подія вже не була зичним полюванням. Щось схоже на вечерю в гарному ресторані з добірним меню. Вона обирала найбільших. З такими менше мороки. Їй достатньо було кілька разів лизнути молюска отруйною слиною аби той у корчах виринав зі своєї раковини. Притискала лапками й всмоктувала поживне тільце. Бери й лузай їх один за одним. На десерт саламандрі особливо смакували білі, блискучі круглячки вже відкладеної ікри. Якщо їй щастило натрапити на маленькі купки зародків між стеблами трави.

Щойно завершилася її не копітка вечеря. Цього разу вона вдосталь поласувала делікатесами та, забувши про страх, безтурботно ніжилася під променями сонця на великому камені, спостерігаючи за величезним равликом чорного кольору, який повз на краю каменюки. Вона його залишила неушкодженим. А тепер з цікавістю спостерігала за ним. Щойно він підповзав до краю каменю аби зникнути в гущавині трави, саламандра вправним рухом хвоста вкотре повертала його ближченько до себе. Равлик відчайдушно намагався утекти від тортур, але сили були вкрай нерівними… Поволі вона стала блаватного кольору. Це свідчило про неабияке задоволення.

Його єство вже не збуджене відразою й агресією. Зовсім інші, донині не звідані мотиви заволоділи молодим тиранозавром. Він вирішив, що ця здобич зовсім несхожа на тих галасливих шматочків плоті, якими він донині смакував. Дивні відчуття добряче притлумив інстинкт первісного мисливця. Тепер він вже не піддавався відвертим провокаціям. Ситуація вимагала більш поміркованих рішень.

Достоту вражений зухвалістю блаватної саламандри, він тихцем підкрався і хотів було одним рухом щелеп завершити це полювання. А вже потім познущатися, тримаючи в пащі… Довести справу до смачної трапези йому завадила втрата пильності. Аж занадто він перейнявся полюванням, забувши про власну безпеку. В останню мить він оступився пораненою лапою на сухий кістяк. Зрадницький хруст і… Саламандра виявилася аж занадто прудкою. Він стиснув щелепи… В останню мить вона шмигнула в озеро, залишивши по собі бульбашки й кола на воді. Він оскаженіло загарчав. Тверде каміння йому не по зубах. Одне ікло зламалося навпіл. Замість саламандри в пащу потрапила добряча купка камінців з наскрізними отворами. Він проковтнув їх. Нахилився до озера, зачерпнув пащею кілька разів поспіль прохолодної води аби запити каміння. Пересилюючи біль, навіть спробував дістати її в озері. Але запізно… Кинувся плисти. Марно. Хитре створіння ніби знущалося з неповороткого хижака, час від часу виринаючи неподалік із каламутної води.

Тим часом величезний, чорний равлик успішно дістався схованки у густій траві. Тепер йому вже завадив хвіст блаватної саламандри.

Нині все інакше… Він не побіг разом зі схарапудженою зграєю. Цей тиранозавр мав інші наміри. Нахилився до води аби втамувати спрагу. Побачив своє відображення у тьмяному дзеркалі, серед сотень миготливих зірочок в неосяжних небесах.

Зробив кілька спраглих ковтків.

— Гр-р-р… — Його майже беззвучне гарчання додалося до какофонії схарапудженої зграї переляканих істот. Він міцно стиснув щелепи. Зламаний зуб ще більше розкришився. Він шумно видихнув, звільняючись від дрібних скалочок.

Нічне полювання добряче його виснажило. Він втратив пильність і задрімав… Голодний тиранозавр наодинці з собою у засідці. Біля змілілого озера. Азарт і жага використати останній шанс аби достоту насолодитися життям…

Він втомлений і злий. Ніякий кінець світу не зашкодить йому набити черево. Не голодним же йти у засвіти. Гнатися за істотами, які безглузділи від страху він вже не міг. Бракувало сил. Дарма. Якесь створіння в агонії захоче напитися води й неодмінно потрапить у його пазурі. Він згадав учорашнє полювання.

Неподалік, з води вилізла вона. Його невдала жертва. Барвиста саламандра. Цього разу вона змінила колір на блаватний. Минулого разу ця хитра істота все ж зазнала поранень: під час втечі відчутно вдарилася черевцем об воду.

Молодий хижак волів помститися за показне зухвальство. Він не жуватиме її відразу. Мав намір трішки познущатися. Як зазвичай він і робив з такими, як вона. Притискав жертву до землі аби знерухоміти. Чавив лапами тепле й апетитне тільце. А потім, одним ковтком завершував полювання. Він з’їв чимало саламандр. Але зеленого кольору. Йому вперше трапилася барвиста. Така прудка і норовлива… Звісно, що втамувати голод такою дрібнотою, яка вільно поміщалася в пащі, марна справа, але в нього була інша мета. Такі саламандри достоту отруйні. Густий слиз, що вкривав їхні тіла під час небезпеки мав дивний вплив на тиранозавра. Попри нудоту і запаморочення, йому подобалося бути отруєним цими зеленими зміями з лапками. Відчувалося дивне збудження, з’являлася сила аби не боятися більших за розміром. Він скаженів і відверто нехтував загрозою. Одного разу він ледь не поплатися за таке зухвальство. Але все минулося… Хоча потім наступав період майже повного безсилля. Він ледве переступав лапами. Приємна дрімота наполегливо глушила його інстинкти. Можливо й цього разу першопричиною надмірної цікавості цією блаватною саламандрою й стала жага знову зануритися в хмільне диво. А вже потім, опісля невдачі, він мав інший намір…

З цією все було інакше… Доволі прудка й хитра. Вона вислизнула з його пазурів. Він не встиг її поранити… Барвиста саламандра виявилася достатньо кмітливою аби отримати шанс прожити якомога довше. Але не втекла. Покірно вилізла із води. Навмисне сама покинула надійний прилисток. Незбагненне відчуття чогось невідворотного, жахливого й значущого, спонукало її мало не до відвертого самогубства. Наразі усі перестороги втратили сенс. Фатальне нехтування інстинктом самозбереження. Тепер вона в пащі, стиснута зубами тиранозавра…

Перед тим, як вхопити саламандру зубами, тиранозавр намірився було розітнути її тіло пазурами, але в останню мить змінив намір. Замість жадібного клацання щелепами просто притиснув її язиком до піднебіння і завмер. Трапезу перервав різкий запах іншої істоти. Він раптом відчув дуже специфічний аромат. Віднедавна вже такий знайомий, збуджувальний і провокаторський до шаленства. Так пахнуть самки тиранозавра в період активної фази готовності до репродукції. Хижак насторожено роззирнувся довкола. Дарма. Він тут один з заціпенілою жертвою в пащі.

Запах посилився і спонукав до інстинктивної відвертості. На додачу він почув загрозливе й водночас грайливе ревіння. Це самка з якою він нещодавно дуже активно спілкувався, покинула своє гніздо і приєдналася до зграї переляканих тварин. За нею дріботіло її крихітне дитинча. Перший вилупок, який щойно побачив білий світ в часи агонії…

Він провів поглядом самицю з дитинчам. Саламандра в його пащі зовсім не чинила спротиву. Тільки кінчик чорного хвоста звисав крізь зуби хижака. Час від часу мимоволі здригався і тоненькі цівочки крові стікали додолу. Тепер її колір був чорним. Тиранозавр повільно підняв голову, рвучко хитнув зі сторони в сторону й проковтнув скалічену саламандру. За мить підстрибнув та опустився на землю, вражений в голову уламком метеорита. Його тіло здригалося у корчах. Він намагався втекти від невидимого ворога. Сильнішого і безжального. Передніми лапками хапав повітря аби рухатися вперед, а задні лапи з величезними пазурами несамовито загрібали прибережні камінці для відступу назад. За мить він впав без духу з ще живою саламандрою у череві…

Бідолашна жертва вже не чинила спротиву. Їй не забракло сил. Навпаки — вона могла достоту пручатися і спробувати вислизнути з лапи, як це вже було колись. Хоча й не обходилося без втраченого хвоста або ж кінцівок. Проте вона залишалася живою. А втрачені органи з часом відростали. Але не цього разу. Вона відчувала що насувається щось набагато жахливіше за цього тиранозавра. А ще раптом виникла надія, що вона може врятуватися в череві свого пожирача і деякий час жити… Жахливий вибір наперекір усім інстинктам самозбереження. Лишень рефлекторна захисна реакція мимоволі виказала набутий предками досвід: барвиста шкіра вкрилася густим, отруйним слизом. Хоча такі дрібниці ніколи не ставали на заваді тиранозавру. Він вже їв отруйних саламандр. Щоправда, потім трішки паморочилося в голові й підвертало блювати, але цей тремтливий шматочок плоті був напрочуд смачним. А тепер ще й занадто загадковим…

Саламандра закрила очі аби не бачити передсмертного жахіття. Коритися долі або ж чинити спротив. Інстинкт виживання вже не давав потрібних підказок. Стався збій. Що гірше? Загинути від нищівного вогню чи отримати можливість прожити кілька зайвих нестерпних хвилин у череві страшного велетня? Боротися за життя до останнього. Її вибір не мав сенсу.

Сліпучий спалах і за кілька секунд нищівна вибухова хвиля сколихнула землю. Безліч вогняних градин від астероїда всипали землю. Один з вогняних каменів влучив прямісінько в голову кровожерливого тиранозавра. Той підстрибнув і впав без духу.

Саламандра прожила довше за свого пожирача. Тиранозавр загинув першим. Парадокс. Хижак врятував свою жертву. Ще кілька хвилин життя в череві. Жахливі муки. Але вона була живою. А він вже — ні…

Сум'яття… У ці миті вона відчула, як щось дивне відбулося з її єством. Маленька іскорка свідомості у супроводі страждання й страху. Авральний режим роботи мозку. Інстинкти відключилися. Крім нестерпного болю вона відчула щось нове, незвідане. Свідомий прояв відчаю. Донині невідомі відчуття. Перші емоції, що надають можливість свідомо сприймати навколишній світ і самотужки розв'язувати нагальні проблеми керуючись не тільки тваринними інстинктами. Але вибору вже не було. Перестав існувати світ у якому зазвичай пропонується той злощасний вибір…

Агонія життя у всій красі. Ідилія єднання протилежностей…. На межі життя і смерті вона була вражена першими іскорками справжніх емоцій. Страждаючи від задухи у череві свого, вже мертвого, пожирача… Надзвичайно сильні імпульси надавали їй можливість повною мірою відчути себе новою істотою. Лишень на кілька секунд. Новонароджена частинка душ. Ще достоту примітивна, але вже здатна суперечити з навколишнім світом, що жорстоко знищує або ж створює, незалежно від бажання істоти, яка попри все прагне лишень жити в цьому світі…

Другий стаканчик (пригощайтесь, запасів вистачить!)

Сакраментальна бесіда. Велике вікно № 1

Європа. 2021 рік. Третій день другого місяця літа

1

* * *

Леся мало не заорала носом, зачепившись капцем за килимок біля дверей до кухні, але сяк-так втримала рівновагу. Їй пощастило своєчасно вхопитися за край столу. На ходу поправила капець на лівій нозі, відкинула волосся від обличчя й мимохідь глянула на дверцята підвісної шафки. Задоволена побаченим — зупинилася, ніби вона вперше в житті побачила своє зображення. Її посмішка була щирою і невимушеною. Леся відразу забула заради чого так поспішала. Хоча за мить до цього погляду, вона бігла до кухні аби переконатися чи вимкнула конфорку на плиті де у великій, емальованій каструлі варився холодець.

«Точно! Як вчасно. Цей чортів холодець! Все. Тепер точно вимкнула. Х-у-ух. Трохи переварила, але не критично. Нехай холоне…». — Леся підняла кришку. Задоволено потягла носом. Всипала до каструлі з миски добрячу порцію подрібненого часнику.

«Добре, що мамка й татка, царство їй небесне, або сеструня Оля не бачить, як я варю холодець. А за таку кількість часнику отримала б по перше число. Сказали б, що я не хазяйка. А брат: навпаки — їв мовчки та цмокав від задоволення. Може ще й почухав би потилицю і позіхнув. Це вірна ознака, що йому подобається … Де він в чорта запропастився? Скільки років. Мабуть, вже й не впізнала б. Ой… О! А це бачте: Я! власною персоною. Знову… Ніби вперше бачу. Завжди так розвиднюється коли приходить Нелька. Я сама не своя. Чого я витріщилася? Якісь проблеми? Так ото ж… Краще мовчи. А на цьому фото навіть без макіяжу я ще нічого. В смислі: нічого? Майже модель. Красуня. Шовкові губки. Миле личко. І фігурка нівроку, мов у лялечки. Цицьки. Дарма, що не гола… Ну і все таке». — Леся нахилила голову аби розгледіти себе нижче пупця, — «А вона вмене прекрасна. І, зовсім не «все таке». Але здається… Чи тільки здається? Щоправда, кілька зайвих кілограмів є. Треба менше жерти. Ага! Холодець. Наварила на свою голову зайвих кілограмів…».

Леся крутнулася на одній нозі і її погляд знову зупинився на дзеркальній поверхні дверцят шафки.

«Ні… У нашу спальню треба таку картинку або ж велике люстро. На всю стіну чи стелю. Або ж фото де ми з моїм удвох…», — Вона стояла перед великою фотографією на дверцятах шафи де їй ще вісімнадцять і вона не заміжня, а в очах виблискують грайливі вогники…

Інколи з Лесею таке траплялося. А почалося відтоді, коли вона повною мірою відчула себе вже дорослою жінкою. Кілька років тому, опісля декрету. Себто, зникли рожеві мрії про незбагненне щастя, вічне кохання, вічну молодість та ідилічну красу… Реальність життя диктувала свої умови: сірі будні, домашні справи, подружні обов’язки… Тепер вона зупинялася біля свого зображення, закривала очі й… Хоча на цій фотографії Леся була в купальнику… Їй всього вісімнадцять, вона заручена і сповнена нових емоцій… А тепер все інакше. З того часу минуло десять років, але їй повсякчас вистачало фантазії для більш розлогого трактування свого образу в залежності від настрою.

«…Велике люстро. Аби я бачила себе на повний зріст. Якби ще не ці розтяжки. Кляті смужечки. Недаремно ж Нелька під час вагітності витрачала гроші на мазі. Тільки й торочила: «Гіалуронова кислота врятує світ!». Дупня несусвітня… А я провтикала. Тепер, бач, у неї немає. Кілька біля пупця. Ледь-ледь помітних неозброєним оком. Коротше…». — Аня нахилила голову і прискіпливо оглянула своє тіло. Звісно воно вже не було ідеальним. Тоненькі, хоча й ледь помітні смужечки внизу животика від розтяжок під час вагітності не зовсім пасували до її уявного образу досконалої красуні. А ще кілька, а то й більше зайвих кілограмів, робили її талію набагато пишнішою, а ніж у подруги Нелі.

«Все одно… Лесю, ти бездоганна панна. Чорні брови, карі очі. Миле личко. З лиця хоч… Хоч вино пий. Вино! Точно. Треба випити вина. І все буде в кайф… Я зараз буду п’яна і все таке. Хоча ми з Нелькою й без вина дурнуваті. Але вона дурнуватіша і до всього — майже розлучена. І такого ж собі знайшла. Ой… Завжди її кудись, як занесе без поворотів. Точно! Це вона мене навчила витріщатися на себе коли треба й не треба. Ага. Хоч нікуди з нею не виходь. Тільки й знає, що кидати погляди на свою красу у вітринах. І я тепер не пройду мимо…».

Леся стала навшпиньки аби здаватися трішки вищою. Швидким порухом відкинула в сторони поли халатика.

«Нелька теж нівроку. Як кажуть чарівна царівна. Але… Худіша набагато. Але в мене цицьки більші. Ну… Неля колишня спортсменка. З нею не варто жартувати. Дзюдо… Скажи їй, що в неї з цицьками щось не так. На пів розміру, а може й більше. У мене й пипки темніші. І пінька пишніша… Пишніша? Це ж треба таке мати в голові… Але Нельчина мені подобається більше. А їй — моя. Якась дурня. Мене понесло. Таке. У кожного своя. Це я вже мариную себе.…». — Вона рвучко поправила свої розкішні пасма. — «Волосся довше, і густіше. Чорне, моє… А в неї стрижене і фарбоване. Шатенка. Хоче бути схожою на Клеопатру. Цариця! Без корони. Дарма. З косою вона виглядала жіночніше. Спокуслива русявочка… Майже няшка. Яка ж вона гарна… Але я красивіша. Ми обидві красуні. Але у мене… Гарна посмішка. А ще… Вона мало не щодня мастить себе тональним кремом. І… посміхається вимушено аби приховати… Досить. Невже й вона пісочить мене подумки? Цікаво було б послухати її закидони. А може й ні…. Зараз прикушу язика поки не заціпило!», — Аня злегенька прикусила собі язика. — «Що? Все? Все… І за що я її так полюбила? Ми ж обидві скорпіонихи… Дарма, що не отруїли одна одну. Але вже рідні. Рідненькі. Мов сестрички. Як гриземось, то люблячи. Щось мене понесло. Так, досить… Я теж не подарунок. Та-а-ак. Де вино?».

Леся запахнула халатика. Відкрила іншу шафку. Взяла з полички почату пляшку червоно вина. Дістала із коробки два скляні стаканчики. Зубами витягла корок із пляшки й виплюнула на підлогу.

Безтурботна пора. Літо. Вона у відпустці. Наразі до неї завітала найкраща подруга Неля. Зі своїми одвічними проблемами. Як жити? З ким? І все таке…

— Нелю! Моя хороша! Ти скоро там? Досить тобі полоскатися. Чи ти отримуєш задоволення від процесу? — Леся прислухалася. Дарма. Її подружка наразі перейнята доглядом за своїм тілом. — Будемо пити вино і закусювати моїм салатом за твоїм рецептом.

Відповідь затримувалася… З-за дверей ванної кімнати було чутно лишень рясний плюскіт і шум потоків води.

У цей час Неля не чула голосу подруги. Вона із закритими очима, навпомацки намацала равлик крана. Рвучко повернула вниз. Потоки води, що приємно огортали її струнке тіло, раптом зникли. Але не зникли думки про нього… Закинула на спину мокрі пасма волосся. Неля відкрила рота, облизала мокрі губи. Доторкнулася їх кінчиками пальців. Закрила очі. За мить знову виник його образ. Згадала перший поцілунок. Приємна, тепла хвиля спогадів знову нагадала про минуле….

Перше знайомство чи так звана перша прощальна зустріч… Потім було ще декілька не менш важливих. Але, оце, перше, мало сакраментальне значення. Її доля змінилася докорінно і безповоротно. Неля деякий час сумнівалася, відганяла від себе думки про дивного коханця, але суть не змінилася. Її свідомість заповнила нова реальність. Вона отримала потрібну порцію жаги до життя. Навіть більше. Згодом це набуло ознак токсичного передозування. Утім, Неля нарешті отримувала жаданий кайф.

Її життя набуло нових перспектив. Тепер Неля мимоволі ставала іншою. Думки, наміри, зовнішність… вона відчула в собі кардинальні зміни. З люстра тепер на неї дивилася інша Неля. Їй тепер не треба змушувати себе бути на показ легкою й невимушеною. Вона була такою насправді. Нові емоції народжувалися і жили разом з нею… Вона і сам дивувався написаному. Невже це вона? Вже не просто симпатична — красива, не худа — витончена і струнка. Здавалося, що метелики в її животі навмисне забули про сон аби повсякчас нагадувати їй про нове, незбагненне донині почуття. Неля й сама ще не розуміла, що відбувається. Таке з нею вперше… вона незчулася, як зайшла до кімнати й сіла на диван.

— Ти, що там заснула? — почала розмову Леся. — Бля… Точно — спить. Утім, спи, спи. Відпочивай. Вже всі твої коханці пішли по хатах… — Вона й сама не очікувала від себе такої абсурдної дотепності, тому злегенька ляснула себе по губах: «Ти грай та не загравайся. Мелеш всяку херню, мов у гарячці. Треба було довше витріщатися на стару фотку…».

Але й ця провокація не вплинула на замріяну Нелю.

— Ти подивись на неї. Нелю! Неля Олександрівна Саламандра, досить літати у хмарах. Чуєш? — Леся не дочекалася відповіді подруги, тому нервово смикнула її за плече. — Опускайся на землю. Тут теж вистачає драйву. З тобою все гаразд? Згодна… Нам не завадить випити по стаканчику вина для хоробрості аби думки стали тверезішими. Тим пак, що карантин закінчився. Нарешті можна жити, як нормальні люди. Без масок і соціальної відстані.

Неля не зважала на кпини подруги, бо знала напевне, що це все жартома. Леся її найкраща подруга відтоді, як вони з чоловіком і донькою переїхали в будинок на околиці міста. Лесине помешкання якраз навпроти, через дорогу. Сусіди відразу знайшли спільну мову. Невдовзі вони при першій ліпшій нагоді ділилися сокровенними таємницями й планами на майбутнє…

Направду, Леся теж неабияк стурбована різкими змінами у житті найкращої подруги. Хоча Неля й намагалася вдавати байдужість, проте їй було надзвичайно приємно відчувати щиру турботу. Вона мимоволі торкалася свого волосся, ніжно проводячи кінчиками пальців по всій довжині. У цю мить вона хотіла аби це робив він…

Ця худорлява дівчина у білій майці й рожевих трусиках сиділа на білому шкіряному дивані, підібгавши ноги та замріяна дивилася у відчинене вікно. На подвір’ї гралися діти: син Лесі Ромчик і Ніка донечка Нелі. Поряд зосереджено копирсався під капотом машини Євген. Ввечері він має